![Прем'єр-міністр Великобританії Борис Джонсон, прем'єр-міністр Австралії Скотт Моррісон і президент США Джо Байден на спільній
пресконференції, присвяченій створенню AUKUS](https://i.lb.ua/018/17/61487a6b775e0.jpeg)
Новий – забутий старий союз
Біда не в тому, що США створили новий союз із Великобританією (союзником по НАТО) та Австралією (основним стратегічним партнером Альянсу). Той, хто цікавиться історією та сучасними реаліями регіональних і глобальних альянсів, знає, що безпекових об’єднань існує чимало у світі. Та сама Франція має спільне військово-політичне партнерство з Британією, що діє на базі Ланкастерського договору від 2010 року. Існує окрема франко-німецька бригада. Балтійські країни сформували спільну військово-морську ескадру. Сполучені Штати створили чимало альянсів і в часи холодної війни, і після її звершення. Вони підписали окремі зобов’язувальні договори з Канадою, Індією, Японією, Австралією, Новою Зеландією, Ізраїлем. Цей список можна продовжити, і він з часом лише розширюватиметься.
Слід зрозуміти: будь-який такий альянс посилює присутність у регіоні та допомагає тим чи іншим державам протидіяти агресивній політиці сильніших режимів. А головне – це дає можливості США розширювати свій вплив.
Саме так функціонував тристоронній союз між Штатами, Австралією та Новою Зеландією (за прикладом якого нині будується тристоронній альянс по лінії Вашингтон – Лондон – Канберра) – ANZUS. Це об’єднання створювалося, щоб стримувати Японію та протидіяти комунізму, який почав поширюватися в Азії наприкінці 1940-х – на початку 1950-х років. Крім того, австралійці та новозеландці розуміли, що Великобританія більше не є їхнім гарантом безпеки.
![](https://i.lb.ua/022/26/61487cea3a8fd.png)
Тоді справа також стосувалася посилення двох тихоокеанських партнерів США за рахунок американської військової присутності в регіональних водах. Вашингтон отримав можливість проходу своїх бойових суден з ядерною зброєю та ядерними двигунами. Ба більше, Вашингтон намагався проводити випробування зброї масового ураження на території цих держав (подекуди йому в цьому заважав Париж, який і сам їх проводив у південній частині Тихого океану). Нова Зеландія, до речі, у 1986 році заявила про створення без’ядерної зони і заборонила американцям прохід суден. США вивели цю країну з договору, куди вона згодом знову увійшла (щоправда, політики не змінила).
А проте цей контингент союзників брав участь у війнах у В’єтнамі, в Афганістані, Іраку тощо.
Зараз ситуація схожа і формат зрозумілий: американці, виключивши Нову Зеландію (через її без’ядерну позицію), створили новий оборонний союз із Великобританією та Австралією. Причини для його формування приблизно ті самі, що й у 1950-х роках минулого століття – стримування потужної країни, нові небезпеки в регіоні, експансія супротивника на інші території, що загрожує інтересам союзників. Тільки тепер головний ворог – не Японія і СРСР, а Китай.
І знову в порядку денному постає питання посиленої американської присутності в Індо-Тихоокеанському регіоні та створення новітніх засобів стримування – цього разу атомних субмарин.
![](https://i.lb.ua/000/30/611e0d5e33846.jpeg)
Ляпас Макрону
США та Великобританія допоможуть австралійцям створити свій атомний флот – нині лише шість держав у світі мають атомні субмарини. Американці та британці збудують вісім підводних човнів, а США до того ж надаватимуть Канберрі високозбагачений уран (Австралія колись погодилася його не виробляти).
Ця угода є ляпасом Франції й особисто президентові Макрону. У 2016 році австралійський уряд підписав із французьким оборонним підрядником, компанією Naval Group, угоду про будівництво 12 (!) атомних субмарин. Ціна такого проєкту склала $66 млрд, а саме виробництво було локалізоване (переважно) на австралійській території.
Від самого початку ця угода мала чимало проблемних моментів – її кошторис зростав, реалізація затримувалася. Словом, процес майже зупинився. У 2021 році австралійці відхилили проєктну частину договору, французи зобов’язалися переробити. Улітку особисто Макрон переконував австралійського прем’єра Моррісона в надійності французького підрядника.
Аж ось, коли сторони майже дійшли згоди, США, Великобританія та Австралія оголошують про створення безпекового союзу, а американці та британці відбирають у французів багатомільярдний контракт. Контракт, який мав би діяти до середини 2040-х років, дозволив би в спокійному режимі працювати підприємствам у Франції та забезпечив би роботою тисячі французів. І все це відбулося на тлі президентської кампанії, яка вирує у Франції, під час намагань Макрона відвоювати для своєї країни першість у Європі. При цьому Францію повідомили останньої миті, а коли домовленості між Австралією та США вже були досягнуті, австралійський прем’єр під час візиту до Парижа особисто запевняв Макрона, що французький контракт залишатиметься чинним.
![](https://i.lb.ua/120/05/60f6b4a71026c.jpeg)
Міністр закордонних справ Ле Дріан назвав цей крок американців та австралійців «ударом у спину». Франція відкликала послів зі США та з Австралії. Однак ключове – відмова Французької Республіки брати участь у святкуваннях з нагоди 240-ї річниці Чесапікської битви. Нагадаю, що саме завдяки французькому флоту, який тоді переміг на морі англійців, американці отримали вирішальну перемогу у війні з короною та й саму незалежність. З погляду символізму це більш пам’ятна подія, ніж конструкція статуї Свободи, яку подарували французи американцям.
Зараз готуються перемовини між Макроном і Байденом, на яких голова Білого дому намагатиметься заспокоїти французького колегу. Утім після такого публічного ляпаса досягти цього буде вкрай складно. І річ навіть не в тому, що Франція втратила контракт, що це ускладнить Макрону виборчу перемогу. Річ у тому, у якій формі все це було зроблено.
Зміна цінностей
Після перемоги на виборах Байден заявив усьому світу: «Америка повернулася». Нині здається, що вона розвернулася, що США більше не зважають на інтереси союзників, а цинічно змінюють підходи у своїй політиці залежно від обставин.
Макрон каже, що Франція намагатиметься змінити стратегічний концепт НАТО, починаючи із цьогорічних консультацій у Мадриді. Однак це навряд чи допоможе відкоригувати політику Сполучених Штатів, які сфокусовані на проблемі Китаю.
Погляньмо правді у вічі: Вашингтон упродовж останніх пів року зраджує інтереси своїх партнерів у різних регіонах світу. Виведення військ з Афганістану занурило цю країну й увесь регіон у кризу, яка ще довго не вирішиться. США домовилися з терористами – з тими, проти яких точилася війна всі двадцять років. Країни НАТО просто були поставлені перед фактом тієї ганебної евакуації, яку ми бачили.
![](https://i.lb.ua/046/34/60794731bfd15.jpeg)
З Путіним Байден провів перемовини в Женеві. Результат – посилення РФ на територіях колишнього СРСР, таємна угода з Німеччиною, що дозволила добудувати «Північний потік-2». Вашингтон досі вважає, що зможе відірвати Москву від Пекіна. А Москва тільки й чекає, щоб американці та китайці перегризли одне одного.
На Близькому Сході дії США послабили позиції Ізраїлю та Саудівської Аравії. У останньої забирають комплекси ППО «Patriot», про які так мріють українські можновладці, щоб перекинути зброю ближче до Китаю.
Тепер перед нами європейський вектор – удар по Франції та по її позиціях. І все заради Китаю та нових військових витрат на трильйони доларів. Усе це змусить французьке керівництво ще більше агітувати за створення європейської армії.
Нинішня криза – не про обман на суму $66 млрд, не про зраду, не про нові оборонні союзи. Вона про втрату довіри і про підрив трансатлантичної єдності.
![](https://i.lb.ua/120/56/612d21f1166ef.jpeg)