«Після викрадення на Марію тиснули психологічно – погрожували їй і близьким»
У якому стані наразі перебуває Марія Колеснікова?
Востаннє ми з Марією бачилися 4 серпня 2020 року, коли я виїхала з Білорусі до України, а потім – у Варшаву. Але всі ці 10 місяців Маша зберігає позитивний настрій, вона бадьора. Тримає себе в гарній фізичній формі, читає, дивиться телевізор, щоправда, там тільки державні провладні телеканали. Адвокати бачаться з нею кілька разів на тиждень.
Як ви спілкуєтеся з нею?
Ми тільки листуємося. Часто з перебоями. До прикладу, з квітня ми півтора місяця не отримували від Маші листів, а вона не отримала нічого від нас. 24 квітня був її день народження, і я знаю, що як мінімум 400 людей надіслали їй привітання. Минулого тижня їй передали тільки 20 з них – зокрема, листи від мене і від тата, що живе в Мінську. Їй пишуть також з-за кордону (США, Австралія, Японія, з інших країн), однак, на жаль, цих листів вона майже не отримує.
Лист у СІЗО можна надіслати з будь-якого поштового відділення, можна також його зареєструвати як рекомендований і так відслідковувати. Так ми бачимо, що наші листи до самого СІЗО доходять, але через адвокатів знаємо, що Маша отримує не всі.
Зустрічей з рідними не дозволяють. Тато більш ніж 10 разів звертався до Слідчого комітету з проханням про зустріч, але йому щоразу відмовляли, не пояснюючи причини – вони на це мають право. Маша пише татові щодня, але листи приходять із запізненням і тільки половина – наприклад, у середині травня ми отримали 10 листів, частину з яких Маша написала ще в березні. Тож зараз єдина можливість отримати актуальну інформацію про стан Марії – тільки через адвокатів.
Про що Марія пише в листах? Розкажіть, як вона описує свій побут.
Марія має одну сусідку, вона не «політична». Камера дуже проста – 3 на 4 метри, лави, умивальник, унітаз за перегородкою, вікно. У душ дозволяють піти раз на тиждень на 20 хвилин. У цих умовах їй вдається займатися спортом – ще взимку вона щодня робила 300 присідань і 150 відтискань. Також у них є прогулянковий дворик – теж 3 на 4 метри: Маша в ньому бігає. Взимку прогулянка тривала годину, зараз – дві. Книги передати їй ми не можемо, тож вона читає те, що лишилося від інших в’язнів – художню літературу англійською й німецькою, книги з психології, економіки. Іноді по телевізору дивиться оперу чи балет, про що потім пише нам у листах.
Маша пише майже щоразу, що все буде добре, каже, щоб ми трималися і що наша активність додає їй сил: тато приходить на суди, дає інтерв’ю, я спілкуюся з політиками, правозахисниками і медіа. Я щоразу радію цьому і дивуюся, звідки в неї стільки сил: впевнена, спокійна навіть у цій ситуації. Маша завжди була дуже сильною, з дитинства. Вона вміє знаходити підхід до людей, підтримувати і радіти, тому до неї тягнуться. І схоже, це не змінюється і зараз.
Спершу було дуже страшно. З часом ми зрозуміли, що це триватиме довго, і не варто думати, що вона уже завтра вийде на свободу. Коли я думаю, що Маші тяжче, ніж мені, але вона продовжує нас підтримувати, я приймаю ці умови й просто рухаюся далі.
Як до неї ставляться в СІЗО? Чи застосовували до неї насильство?
Ставлення до Марії завжди ввічливе, тактовне. На щастя, тортур чи іншого фізичного насильства ніколи не було, хоча ми боялися цього. На неї тільки після викрадення тиснули психологічно – погрожували їй і близьким.
На якому етапі зараз справа Марії? Які перспективи?
Зараз Марії загрожує 12 років ув’язнення. Близько двох тижнів тому ми дізналися, що закінчили розслідування її кримінальної справи і висунули остаточні звинувачення. Ця інформація з’явилася у провладному «Спутнику» – це витік із силових структур, коментарів від СК чи генпрокуратури не було. Адвокати настільки зв’язані підпискою про нерозголошення, що не можуть повідомляти навіть про те, як рухається справа.
На адвокатів Маші теж тиснуть – їх було вже четверо, двоє з них побували під вартою (Ілля Салєй вийшов на волю, а Максима Знака досі утримують у СІЗО), двох позбавили ліцензії. Наприклад, Людмилу Козак – наприкінці лютого: її викрали люди в масках посеред вулиці, 10 годин рідні не знали, що з нею, а наступного дня провели суд через нібито участь у несанкціонованому заході. Це не змогли довести, тож її оштрафували за «супротив під час затримання». Міністерство юстиції розглянуло цей випадок, і кваліфікаційна комісія через це позбавило її ліцензії – мовляв, несумісно з професією і плямує честь адвоката. Тоді ж позбавили ліцензії ще 17 адвокатів, що захищали політичних в’язнів і давали коментарі ЗМІ – яка ця цифра зараз, ніхто не знає. Тобто така робота для адвоката – це великий ризик, бо він може лишитися без професії, якою займається роками.
Зараз з Машею працюють Дарія Ліпкіна, Володимир Кульченко і Володимир Сташкевич. Поки що виглядає, що справа йде до суду, який може бути в липні-серпні. Він може тривати кілька місяців – цього ніхто не знає. Зараз ми бачимо сотні політичних вироків, і вони стають тільки жорсткішими, нікого не виправдали. За найпростіші речі – напис на стіні чи асфальті – можуть дати два роки. Людей можуть затримати через колір шкарпеток. Ситуація не виглядає оптимістичною.
Чи виходили на вас представники силового блоку з якимись пропозиціями щодо Марії?
Ні, жодних пропозицій або розмов із силовиками не було.
«У Білорусі більш ніж 400 політв’язнів. Узимку було багато випадків ковіду – усі хворіли по колу, людям не робили тестів, не міряли температуру, не давали ліків»
Що наразі відомо про Віктора Бабарика?
Суд над ним почався 18 лютого і триває досі. У березні-квітні мусив бути етап дачі свідчень, але він відмовився і просто виступав у суді близько 40 хвилин. Це потім називали «промовою президента». Зараз зачитують матеріали його справи – це 120 томів. Суд над ним відкритий, і ми бачимо, що він теж зберігає силу духу. Весь цей час також під вартою його син Едуард, що керував передвиборною кампанією, але про нього інформації мало – розслідування кримінальної справи ще не завершили, тому це все в підвішеному стані.
Сергій Тихановський мав змогу зателефонувати Світлані, і це унікальний випадок. Суд над ним буде найближчим часом. На початку травня був суд над Павлом Сєвєринцем (опозиційний політик і співкерівник політичної партії «Білоруська християнська демократія», – LB.ua), але в закритому режимі. Схоже, влада боїться відкрито говорити про ці матеріали, хоча, здавалося б, що може бути секретного, якщо всі дії цих людей були публічними? Не схоже, що ситуація покращиться.
Яку реакцію всередині штабу спричинила смерть Вітольда Ашурока (засуджений на 5 років за протести активіст Вітольд Ашурок помер у колонії 21 травня нібито через зупинку серця, пізніше опублікували відео, де він падає і вдаряється головою, – LB.ua)?
Щодо Вітольда… Найгірше те, що ми не знаємо точно, що сталося. Немає ніяких подробиць. Знаємо тільки те, що сказали родичам. Але найгірше те, що це все вкладається в загальну картину: ситуація страшна, але логічна.
Що відомо про стан інших політичних в’язнів?
За даними «Вясни», зараз у Білорусі більш ніж 400 політичних в’язнів. Їхні ситуації дуже різні. Наприклад, взимку було багато випадків ковіду, і камери просто закривали на карантин – усі хворіли по колу, людям не робили тестів, не міряли температуру, не давали ліків. Зараз нова проблема – у камерах постійно тьмяне світло, тож почалися проблеми з зором. Є ув’язнені з хронічними захворюваннями, онкологією, що не отримують медичної допомоги.
Найгірше те, що надалі все більше людей потраплятимуть із СІЗО в колонії, і ми не будемо знати, що там з ними відбувається. Суди зазвичай проходять у великих обласних містах, а в колоніях у регіонах буде складніше бачитися з адвокатами і рідними. У листуванні є великі паузи, коли рідні не мають ніякої інформації про в’язнів. І ніхто нічого не може з цим вдіяти. Щодо насильства проти людей у СІЗО влітку не порушили жодної кримінальної справи, і, напевно, не порушать, поки не зміниться влада. Чесних судів не буде.
Чи правда, що в білоруській в’язниці політичних маркують окремо – жовтими стрічками на одязі – і ставляться до них жорстокіше, ніж до інших ув’язнених?
Так, і цю інформацію передав саме Вітольд у листі. Жовті нашивки з іменами – ознака політв’язня. У травні журналістка Катерина Борисевич вийшла на волю, і вона теж мала таку нашивку. Є випадки, коли з політичними в’язнями поводяться доволі жорстко, така нашивка означає, що людина «схильна до екстремізму», тож їй обмежують кількість зустрічей, кількість вільного часу, частіше перевіряють особисті речі.
Як відбувається підтримка білоруських політичних в’язнів?
Є проєкт Politzek.me, де зібрані всі політичні в’язні – є їхні історії, якими можна поділитися чи доповнити, є лічильники днів у неволі. Можна виконувати завдання на підтримку цих людей – писати листи, надсилати малюнки, публікувати їхні історії в соцмережах. На 8 березня волонтери дарували квіти матерям і дружинам політв’язнів – увага для них дуже важлива в цей тяжкий час.
Є ініціатива Godparenthood, де європейські політики «опікуються» білоруськими політв’язнями: нагадують про них, пишуть у соцмережах, спілкуються з родичами, надсилають листи. Це і моральна підтримка, і голос політв’язня у світі. Марією опікується Клаудія Рот, віцепрезидентка Бундестагу.
Під час свого останнього візиту до України я спілкувалася з депутаткою Європарламенту Віолою фон Крамон, з якою познайомилися на врученні Премії Сахарова, яку Марія отримала.
Які є форми спротиву через політичних в’язнів?
Журналіст Ігор Лосік різав вени на знак протесту, були випадки голодування – наприклад, його оголошував Максим Знак і знову ж Ігор Лосік. Але масового колективного спротиву не було.
«Сьогодні люди в Білорусі йдуть на роботу і не знають, чи повернуться додому»
Після затримання Романа Протасевича почалися реальні санкції, яких не було раніше. Чи не здається вам, що реакція на попередні події, у тому числі викрадення Марії, була надто слабкою?
Це складне питання для мене, розумієте, моя ж сестра там у заручниках. Я думаю, що санкції до певної міри працюють, але з ними треба бути обережними, щоб вони не нашкодили білорусам. Так, вони матимуть довготривалий вплив, але, на жаль, зараз вони тільки зближують Лукашенка з Путіним. Тому я думаю, що зі самого початку діяти треба було інакше – працювати на переговори, коли ситуація ще не була критичною. Бо зараз вона тільки погіршується, невдоволення тільки поглиблюється, люди живуть у страху. Насильство торкнулося всіх – особисто, родини, друзів і подруг, колег. Багатьом довелося платити великі штрафи – від 200 доларів до 2-3 тисяч доларів.
Чому тоді протест не трансформувався у щось більш ефективне?
Протестів немає через страх насильства – люди виходять на роботу і не знають, чи повернуться додому. Влітку ще не знали, яким може бути насильство держави у відповідь на протести. Тому я думаю, що нова форма з’явиться. Люди дуже залякані, і в таких умовах складно щось робити, страх паралізує. Але зараз ми працюємо над створенням політичної партії, про що говорив Віктор Бабарико. За місяць уже маємо 6 тисяч заявок. Під час онлайн-інтерв’ю люди кажуть, що так, вони не можуть вийти на вулицю, але внутрішня незгода нікуди не зникла. Вони прагнуть використовувати нові формати. Наступним кроком штабу мусила б бути участь у місцевих виборах, запланованих на зиму, але нещодавно їх скасували – тож зараз ми думаємо, що робити далі. Поки що не знаємо, як саме, але продовжимо рух.
Ви думаєте, що на етапі, коли Лукашенко дозволяє собі садити міжнародні рейси, щоб викрасти людину, створення партії може допомогти?
Я думаю, що і зараз, і завжди треба пробувати всі можливі варіанти. Їх у Білорусі дійсно не дуже багато, у нас завжди переслідували за будь-яку активність. Ми розуміємо, що партію можуть не зареєструвати, нам уже зараз нібито через ковід не дозволяють проводити офлайн-зустрічі в обласних містах. Але ми все одно намагатимемося.
Як ви думаєте, чи були в діях опозиції за останній рік помилки? І що з цього приводу пише вам Марія?
Можна довго аналізувати, шукати помилки… Я думаю, що помиляються всі. Але я не можу зараз сказати, що в якийсь момент треба було діяти інакше. Треба розуміти, що все розвивалося дуже стрімко, і в тих умовах протест міг затихнути набагато раніше.
Маша писала, що якби мала таку можливість прожити це ще раз, то все зробила б так само. Вона ні про що не жалкує. І цією позицією вона теж багатьох підтримує. Вона знає, як ми рухаємося далі, як працює Світлана Тихановська, і радіє цьому. Я ж думаю: що активніші ми, то ближче звільнення наших політичних в’язнів і лідерів протесту. Ми не повинні здаватися. Хоча за тенденцією, що склалася, насильство не припиниться. І дуже важливо, щоб люди продовжували бути активними – навіть якщо це онлайн-формат висловлення незгоди.
Чи є у вас відчуття, що інтерес до ситуації в Білорусі за межами країни поступово знижується?
До викрадення Романа Протасевича так і було. Події, що відбуваються в інших країнах, витіснили питання Білорусі, коли припинилася активна фаза протестів.
Але те, що репресії продовжуються навіть тоді, коли люди не активні масово протягом кількох місяців, означає, що влада боїться. Вони шукають тих, хто колись хоча б якось підтримував протести. Тобто владі в цій ситуації теж некомфортно. Вони відчувають загрозу від суспільства. І через страх вони теж помиляються – наприклад, садять літак з Протасевичем. Тому ми вже давно не можемо передбачити логіку їхніх дій.
Ви не вважаєте, що Лукашенко за теперішніх умов – переможець?
(після довгої паузи) ...Морально точно перемогли люди, цього вже не змінити. До стабільності цю ситуацію повернути неможливо, не вдасться все перемотати на півтора року тому. Лукашенко говорив про Білорусь як про «острівець стабільності» в центрі «палаючої Європи», а виявилося навпаки ― і це стало очевидно й тим, хто його підтримував. Таке неможливо забути, тож це питання часу – рано чи пізно ситуація зміниться, влада зміниться.
І ви готові чекати, якщо це «питання часу»?
Мені здається, чекати – неправильна позиція. Треба чекати активно, тобто діяти, підтримувати різні ініціативи. Кожна людина може знайти в цьому свою нішу. Наприклад – хоча б підтримувати політичних в’язнів і їхні родини.