Пам`ятник Черчіллю навпроти будівлі парламенту в Лондоні
Окремий шлях Британії в процесі побудови і трансформації ЄС
Справжнім ідейним натхненником і фундатором об’єднаної Європи справедливо можна вважати сера Вінстона Черчилля. «Найвидатніший британець» писав статті, виступав із промовами з метою популяризації та кристалізації цієї ідеї. У Британії В. Черчилля сьогодні назвали б поміркованим євроскептиком, оскільки він закликаючи до створення «Сполучених Штатів Європи», бачив Британію в ролі скоріше свідка чи гаранта, а не активного учасника союзу. Не зважаючи на його широку діяльність з популяризації ідеї створення об’єднаної Європи, слід визнати, що вона обмежувалася політичними деклараціями. Саме тому загальноприйнятим стало вести відлік в питанні об’єднання Європи від ініціативи уряду Франції (1951 р.) про скликання міжурядової конференції для обговорення питання щодо створення інтеграційного об’єднання в сфері економіки. Даний документ став широковідомим під назвою «Декларація Роберта Шумана».
Окремий шлях Великобританії в ЄС обумовлений тим, що ця країна відмовилася від участі в цій конференції. Тодішній лейбористський уряд Сполученого королівства на чолі з К. Еттлі вирішив дистанціюватися від ідеї створення об’єднаного європейського ринку вугілля і сталі, який мав керуватися єдиним європейським наднаціональним органом. Тому туманний Альбіон на 20 років пізніше приєднався до об’єднаної Європи.
Як наслідок, Британія виявилася фактично єдиною західноєвропейською країною, яка не пережила «економічного дива» після закінчення Другої світової війни. До 1970 року доля Сполученого королівства в промисловому виробництві і експорті країн Заходу впала до 7,1 % (проти 11,6 в 1960 році). Помітно знизилися темпи приросту реальних доходів підданих Корони, а за рівнем життя країна змістилася із перших позицій в Європі на останні. В 70-х роках рівень життя у Великобританії був вже на 20-25 % нижчим, ніж у ФРН та Франції. На той момент Європейське співтовариство вугілля та сталі довело свої переваги і для Британії єдиним шляхом виходу із економічної кризи було входження до складу цього об’єднання.
Договір, який стосувався приєднання Сполученого Королівства до Європейського економічного співтовариства та Європейського співтовариства з атомної енергії був укладений в Брюсселі 22 січня 1972 року та інкорпорований Парламентом Великобританії в національне законодавство Сполученого королівства Актом про Європейські співтовариства 17 жовтня 1972 року. Для Британії проблемність ситуації, що склалася, полягала в тому, що вона підходила до укладення договорів з позиції прохача. Тому Великобританія не могла ставити ніяких вимог, а була змушена підписати договори в тому вигляді, в якому вони вже діяли. Внаслідок цього право та інститути ЄС нині є тими факторами, які суттєво обмежують державний суверенітет цієї країни.
Європейський інтеграційний процес має перманентний характер. І Сполучене королівство, не зважаючи на свою участь в ЄС, не змогло цьому перешкодити. Тому початковий, економіко-безпековий в своїй основі, варіант об’єднання європейських країн – Європейське співтовариство вугілля і сталі, трансформувався в політичну наднаціональну структуру – ЄС. Це відбулося 7 лютого 1992 року внаслідок підписання Маастрихтського договору. Одним із важливих його положень стало створення єдиної європейської валюти – євро.
Це ознаменувало початок нового періоду – реалізації проекту єврофедерації. Саме починаючи з укладення Маастрихтського договору владні кола ЄС планомірно рухали дане наднаціональне об’єднання у напрямку його трансформації в федеративну наддержаву. Європейська правова система, єдина європейська валюта, європейська зовнішня політика, європейська армія, європейський парламент, європейський уряд – все це складові елементи держави. Конституціоналізація ЄС мала б остаточно, юридично закріпити створення єврофедерації, однак прийняття Конституції ЄС в 2005 році не отримало підтримки в низці країн-членів ЄС.
Нині Британія займає особливе місце в ЄС, що обумовлено обставинами, серед яких слід виділити:
1) Великобританія є однією з дев’яти країн-членів ЄС, яка не входить до єврозони;
2) поряд з Ірландією, Велика Британія відмовилася вступати до Шенгенської зони;
3) часткова відмова від співпраці в сфері юстиції та внутрішніх справ (наприклад, Британія є одним із головних противників введення інституту Європейської прокуратури, головним завданням якої має стати боротьба із фінансовим шахрайством, що пов’язане з бюджетом ЄС);
4) особлива британська позиція в бюджетній сфері, яку можна проілюструвати двома наступними прикладами. По-перше, в 2011 році при обговоренні параметрів довгострокового бюджету ЄС на 2014 – 2020 рр. (Багаторічний фінансовий план) Британія висловила низку вимог, серед яких однією з найважливіших стала вимога про скорочення, а не збільшення - як того вимагав Брюссель - бюджету ЄС. Д. Кемерон навіть пропонував створити два бюджети ЄС: один – для єврозони, другий – для всього союзу. По-друге, відмова Великобританії в березні 2012 року приєднатися до Бюджетного пакту – Договір про стабільність, координацію і управління економічним і валютним союзом. Цим договором було закріплено більш жорсткі вимоги до фінансової дисципліни держав-членів, які мають прагнути досягнути бездефіцитних (збалансованих) бюджетів.
Є й інші обставини, які характеризують особливий шлях Британії в процесі трансформації ЄС, однак наведені вище мають найбільш значущий характер. Єдиний внутрішній ринок став тим інтеграційним проектом, умови якого незмінно Великобританія виконує. Саме заради доступу до європейського ринку Британія свого часу і вступала до наднаціонального континентального об’єднання.
«Ядро» сучасного ЄС складає група країн, які найбільш інтегровані в структуру об’єднання: Німеччина, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Австрія та ін. При цьому, франко-німецький дует є несучою конструкцією ЄС, в якому все частіше Німеччина починає відігравати провідну роль.
За влучним виразом однієї офіційної особи євроінституцій, «Франції потрібна Німеччина, щоб приховати свою слабкість, а Німеччині потрібна Франція, щоб приховати свою силу».
Говорячи про внутрішню структуру ЄС можна стверджувати, що вона має декілька інтеграційних рівнів, що обумовлено різними підходами країн-членів до оцінки природи і спрямування майбутнього розвитку ЄС. Ці відмінності проявляються в конфлікті між прихильниками посилення наднаціонального компоненту в управлінні ЄС і поступового переходу до політичного союзу з одного боку, а з іншого – прихильниками обмеження наднаціонального регулювання, в основному межами Єдиного внутрішнього ринку, без нанесення видимої шкоди національному суверенітету держав-членів. Саме головним апологетом останньої позиції і виступає Великобританія.
Чого прагне Британія?
Однією із важливих ознак Великобританії є її консервативна сутність, інколи навіть незалежно від політичного забарвлення влади. Коли в 2010 році було створено коаліційний Уряд консерваторів та ліберальних демократів (чи не найбільш проєвропейськи налаштована британська політична сила сучасності), торі відстоювали помірковані позиції в аспекті євроінтеграції, адже не могли не рахуватися зі своїми партнерами по парламентській більшості. Тому Д. Кемерон обирав в свій Кабінет консерваторів, які були поміркованими євроскептиками, при чому, прем’єр сам себе характеризував подібним же чином. Такий характер політики лідера консерваторів призвів до втрати партією підтримки серед населення та пересічних членів, які масово почали переходити під протекторат Партії незалежності Сполученого королівства (далі – ПНСК) на чолі з Найджелом Фараджем.
За різними оцінками, протягом лідерства в консервативній партії Д. Камерона, лави цієї політичної сили залишило близько 50% її членів. Окрім цього, напередодні парламентських виборів 2015 року два коммонери вийшли із партії торі в Палаті громад і приєдналися до ПНСК. Відповідаючи на вимоги 100 консервативних коммонерів, фактично третини торі в Палаті громад зразка 2010-2015 рр., та інших непарламентських членів партії, які об’єднавшись погрожували відправити Д. Кемерона у відставку з поста лідера партії, прем’єр-міністр ще влітку 2012 року висловив підтримку ідеї проведення референдуму щодо виходу з ЄС.
Тому для того, щоб відновити партійну єдність та схилити на бік торі електорат, в передвиборчому маніфесті 2015 року однією з обіцянок консерваторів стала «реальна зміна відносин з ЄС». Зокрема, зазначалося, що в разі перемоги на виборах консерватори зобов’язуються під час першої сесії новообраного парламенту законодавчо закріпити проведення до кінця 2017 року референдуму щодо виходу Великобританії із ЄС. При цьому робилося суттєве зауваження, що референдум буде проведений лише після того, як між Урядом країни та ЄС відбудуться перемовини щодо нових умов членства Британії в союзі. І лише після цього, підданим Її Величності делегують вирішення питання чи влаштовує їх нова модель взаємовідносин з ЄС, чи ні.
Ініціатива з проведення референдуму була першими озвучена консерваторами, тим самим вони позбавили своїх конкурентів вагомого передвиборчого аргументу. Як відомо, нині в Британії відбувся так званий «зсув вправо» – підвищення рівня євроскептицизму серед населення. Зробивши ставку на обіцянку щодо проведення референдуму, і активно використовуючи цей аргумент в передвиборчій кампанії, консерваторам вдалося досягнути неочікуваної перемоги на травневих парламентських виборах 2015 року. Вони отримали стійку парламентську більшість – 331 мандат в Палаті громад, що дозволило торі сформувати однопартійний Уряд.
Варто відзначити послідовність торі, адже королева Єлизавета ІІ 27 травня 2015 року у своїй тронній промові, яка складається для монарха урядом, під час відкриття першої сесії новообраного британського Парламенту зазначила, що протягом сесії в Парламент буде внесено законопроект щодо проведення до кінця 2017 року загальнонаціонального референдуму з приводу майбутнього членства Сполученому королівстві в ЄС. Вже 7 вересня 2015 року в третьому читанні Палата громад ухвалила Білль щодо проведення референдуму. Законопроект ще не набрав чинності, оскільки проходить процедуру прийняття і обговорення в Палаті лордів.
Аналізуючи ініціативу консерваторів щодо проведення референдуму слід акцентувати увагу на тому, що це не було лише політичним маневром задля отримання підтримки населення і перемоги на виборах. Перезавантаження відносин з ЄС – це один із важливих програмних засад ідеології консервативної партії, яку вона не могла втілити в життя за попереднього періоду свого правління, оскільки була пов’язана коаліційною угодою. Якщо в 2010 році торі відстоювали позицію поміркованих євроскептиків, то з середини 2012 року вони повертаються до тетчеризму.
Це пов’язано не лише з бажанням Д. Кемерона втриматися на посту лідера партії і прагненням консерваторів відповідати суспільним настроям, а й з тим, що свою частину коаліційної угоди з ліберально-демократичною партією вони виконали (в 2011 році провели загальнонаціональний референдум щодо зміни виборчої системи, а також цього ж року було прийнято Акт про фіксований термін функціонування Парламенту). Тому не будучи вже у великій мірі пов’язаними своїми партнерами по більшості, і розуміючи що останні зобов’язані виконати свою частину коаліційної угоди, торі почали працювати на перспективу.
Варто підкреслити, що позиція консерваторів не є власне новою, а ґрунтується на традиційній концепції тетчеризму. В період свого прем’єрства М. Тетчер була прихильницею участі Британії в Європейському економічному співтоваристві. Тим не менше, вона одночасно негативно відносилася до ідеї створення федеративної Європи, відстоюючи в своїй політиці національну британську самобутність. Після участі Сполученого королівства в європейських інтеграційних проектах в 90-х роках, М. Тетчер опублікувала в 2002 році свою книгу «Мистецтво управління державою», де проаналізувала виклики для Британії, які пов’язані з єврофедералістичними процесами.
Шукаючи на сторінках своєї книги шляхи виходу із ситуації, що склалася, баронеса Тетчер зазначає: «Що ж нам слід робити? Очевидний шлях – спробувати в максимальній мірі зберегти існуючий порядок речей і, одночасно, відмовитися від нинішніх і майбутніх механізмів, які завдають шкоди нашим інтересам і обмежують свободу дій. Такий підхід повинен дати результат з точки зору будь-якої розсудливої людини, особливо розсудливого члена Консервативної партії: зрештою, прагнення уникати непотрібних змін – це традиційний атрибут консерватизму».
М. Тетчер послідовно обґрунтовує необхідність перегляду умов членства Британії в ЄС підкреслюючи, що простими перемовинами змінити тенденцію щодо федералізації ЄС не вдасться. Вона зазначає: «З самого початку має бути зрозуміло, що для досягнення цілей (відновлення суверенітету Великобританії – авт.) ми готові робити все аж до одностороннього виходу з ЄС. На перший погляд така тактика може здатися провокаційною, але на ділі в ній є глибока думка. Нас просто не сприйматимуть всерйоз, якщо ми дамо шанс запідозрити, що погодимося зрештою з усім, що б нам не запропонували. Звичайно, нам потрібно бути готовими до здійснення своїх погроз».
На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що ініціатива консерваторів щодо проведення референдуму з приводу майбутнього членства в ЄС – це не прагматичний хід, викликаний тактичними міркуваннями політичної боротьби, а фундаментальний аспект ідеології британського консерватизму. При цьому не зайвим буде нагадати, що в історії Великобританії це вже не перший референдум щодо виходу країни зі складу ЄС. В 1975 році за ініціативою лідера лейбористів, тодішнього Прем’єр-міністра Гарольда Вільсона, був проведений референдум щодо продовження членства в ЄЕС на нових умовах. В Європі цей політичний маневр був розцінений як блеф, адже на початкових етапах скоріше туманний Альбіон потребував союзу з континентом, ніж навпаки. Тому не домігшись суттєвих економічних преференцій лейбористська партія застосувала всі можливі засоби, щоб переконати підданих Її Величності в необхідності голосування «за» продовження членства в ЄЕС.
У випадку з торі аналогічна ідея з проведенням референдуму виглядає більш послідовною і переконливою. Після внесення до Парламенту та проходження через Палату громад Білля про референдум щодо членства в ЄС, Прем’єр-міністр почав вести неформальні, «технічні» перемовини із європейськими партнерами. А вже 10 листопада 2015 року у відкритому листі на ім’я Президента Європейської Ради Д. Туска, Д. Кемерон запропонував розглянути на найближчому саміті ЄС питання щодо реформування ЄС.
В листі зазначається: «Наші занепокоєння дійсно зводяться до одного слова: гнучкість». Тобто, йдеться про бажання продовження політики гнучкої інтеграції в ЄС. В деяких випадках, країнам-членам союзу, які з тих чи інших причин не бажають приєднуватися до певного інтеграційного проекту, пропонується система виключень. Це дозволяє зберегти баланс інтересів серед членів ЄС. Одні країни приймають участь в поглибленій інтеграції, інші – залишаються сторонніми спостерігачами цього процесу. Саме політика гнучкої інтеграції дозволила сформувати дворівневу систему ЄС. Д. Кемерон у своєму листі пропонує чотири сфери, в яких Сполучене королівство прагне реформ.
1. Сфера економічного управління.Прем’єр-міністр акцентує увагу на тому, що в ЄС є дві групи країн – 18 країн-учасниць єврозони та 9 держав із власною валютою. Задля збереження балансу інтересів британський лідер пропонує юридично закріпити принципи, які б захищали інтереси обох сторін. Зокрема, пропонується юридично закріпити принципи, які мають містити в собі і визнавати те, що:
а) ЄС має більше ніж одну валюту;
б) не повинно бути ніякої дискримінації бізнесу на валютній основі країни, представником якої він є;
в) захищеність цілісності єдиного ринку;
г) будь-які зміни, які країни-члени ЄС бажатимуть здійснити в єврозоні, такі як створення банківського союзу, мають бути добровільними, а не обов’язковими для держав, що не є членами єврозони;
ґ) платники податків із країн, що не є членами валютного союзу, не мають нести фінансову відповідальність за підтримку євро;
д) так само як фінансова стійкість і контроль стали ключовою сферою компетенції інститутів єврозони, таких як ЄЦБ, нагляд за фінансовою стабільністю в країнах, що не є учасниками валютного союзу, покладено на національні установи, такі як Банк Англії;
е) будь-які питання, які стосуються усіх держав-членів ЄС мають бути обговорені і вирішуватися всіма державами-членами.
Принципи, які пропонує затвердити Д. Кемерон в сфері економічного управління, головним чином акцентовані на визнанні мультивалютної природи ЄС та одночасно спрямовані на захищення фунта. Для подібної постановки питання урядом Сполученого королівства є серйозні внутрішньодержавні підстави. Д. Кемерон намагається убезпечити діяльність британських банків та компаній від фінансового контролю з боку наднаціональних інституцій ЄС через побоювання, що це може підірвати позиції Лондонського Сіті як світового фінансового центру.
Каталізатором активності британського уряду в даному аспекті стала погроза британських і міжнародних банків, які базуються в Сіті, в разі втручання в їхню діяльність, перенести свої штаб-квартири із Лондона в Сінгапур та Гонконг. Тому Д. Кемерон намагається не допустити подібного розвитку подій. Ця обставина стала однією з важливих причин, які підштовхнули британського Прем’єра до радикальних кроків в аспекті проведення референдуму задля досягнення бажаних реформ ЄС.
2. Конкурентоспроможність. В даному аспекті британський Уряд акцентує увагу на необхідності сприяння створенню в Європі більшої кількості робочих місць і забезпечити економічне зростання. Зокрема, пропонується зменшити тягар на бізнес, який здійснюється євроінституціями. Робиться заклик щодо пришвидшення процесу укладання торгівельних угод між ЄС з одного боку, а з іншого – Америкою, Китаєм, Японією та Асоціацією держав Південно-Східної Азії. Для того щоб підвищити конкурентоспроможність і продуктивність ЄС пропонується зменшити обсяг правового регулювання діяльності в межах Єдиного ринку та забезпечити виконання ЄС зобов’язань щодо вільного руху капіталу, товарів і послуг. Слід відзначити, що зазначений пункт є одним із елементів матриці передвиборчих ініціатив британських консерваторів.
3. Суверенітет.Даний аспект британської пропозиції щодо реформування ЄС спрямований в трьох напрямках. По-перше, Д. Кемерон ставить вимогу про зміну зобов’язання Великобританії, яка міститься в установчих договорах, щодо побудови «більш тісного союзу». І зробити це слід, на думку лідера торі, «юридично-зобов’язуючим та незворотним шляхом».
Другий напрямок цієї сфери реформування полягає в посиленні ролі національних парламентів. На початкових етапах консерватори, напрацьовуючи свою позицію в даному аспекті, відстоювали ідею щодо надання кожному національному парламенту країни-члена ЄС права зупиняти небажані пропозиції євроінституцій. Однак пізніше, при розробленні вимог до ЄС, Уряд Великобританії реально оцінюючи перспективу запровадження концепції «червоної картки» національних парламентів піддав її зміні. Зрозуміло, що країни які формують «ядро» ЄС не пішли б на внесення побідних змін до установчих договорів.
Право національних парламентів одноособово відмовлятися від виконання актів ЄС фактично б паралізувало наднаціональну правову систему. Однак, бажаючи відновити, хоча б частково, суверенітет британського Парламенту у відносинах з євроінституціями, Уряд Сполученого королівства вийшов із ініціативою надання права блокувати прийняття європейських ініціатив сукупності парламентів держав-членів ЄС. Якою має бути ця кількість парламентів слід вирішити під час обговорення моделі реформи.
Третій шлях відновлення суверенітету – це більш відповідальне застосування на практиці принципу субсидіарності. У розглядуваному листі нинішній британський Прем’єр Д. Кемерон, обґрунтовуючи свою позицію в аспекті субсидіарності, посилається на позицію нідерландських партнерів, які стверджують: «Мета має досягатися Європою де потрібно, національностями де це можливо».
4. Імміграція. Безсумнівно, нині це одне із найбільш болючіших питань в ЄС. Британці це питання виносять на обговорення обґрунтовуючи своє бачення даної проблематики. Як вже вище акцентувалася увага, Сполучене королівство не входить до Шенгенської зони. Тому однією з британських вимог є встановлення більш жорстких правил імміграції не лише ззовні ЄС, але й в середині самого союзу. Д. Кемерон закликає знайти механізми, які б дозволити державам-членам ЄС, таким як Великобританія, відновити почуття справедливості імміграційної системи і зменшити натиск імміграційного потоку на освітню, медичну системи, державні послуги і соціальне забезпечення.
Одна з важливих пропозицій консерваторів в даному аспекті полягає в забороні вільного руху населення майбутніх нових членів ЄС до тих пір, поки їх економіка не вирівняється за показниками з іншими членами союзу. Якби там не було, але питання імміграції вже обговорювалося і буде серйозно обговорюватися в подальшому країнами-членами ЄС. Пропозиції Британії в даному аспекті додають дискусії нового, більш складного забарвлення. Проблема імміграції в 2015 році стала для Європи одним із найбільш важких випробувань під натиском якого є навіть небезпека розпаду ЄС.
Запропоновані Великобританією засоби в чотирьох сферах реформування ЄС є лише висловлення власної позиції Сполученого королівства із зазначених питань. Рішення з цього приводу має бути прийнято в процесі перемовин між країнами-членами ЄС. Президент Європейської Ради Д. Туск 7 грудня 2015 року опублікував відкритий лист до лідерів ЄС в якому коротко проаналізував запропоновані Д. Кемероном заходи щодо реформування союзу зазначивши, що всі підняті Прем’єром Великобританії питання є складними. Зокрема, сферу імміграції назвав «найделікатнішою проблемою», підкресливши, що вимога обмежити вільне пересування та приборкати соціальні пільги для іммігрантів у ЄС може й не отримати підтримки. Також через посередництво свого акаунту в Твітері Д. Туск закликав всіх членів ЄС прискорити переговори з метою припинення невизначеності щодо майбутнього Великобританії в ЄС. Як передбачається, вже на лютневому саміті ЄС, у відповідь на ініціативу Великобританії, може бути укладено договір щодо реформування ЄС.
Висновки
Майбутнє Великобританії в ЄС нині вбачається таким же туманним, як Лондон в період промислової революції. Результати референдарного процесу спрогнозувати дуже складно, але ясно одне – прем'єр-міністр у цьому питанні йде по дуже тонкій кризі, яка може призвести до непередбачуваних наслідків як для ЄС, так і для самої Британії. Звичайно, даний шанс є однією із останніх можливостей попередити в майбутньому створення єврофедерації та ще більшого обмеження державного суверенітету Сполученого королівства. В будь-якому випадку, країни-члени ЄС зацікавленні в збереженні Великобританії в складі союзу, тому підуть на поступки. Однак, питання в іншому, чи будуть вони достатніми для того, щоб переконати євроскептиків Сполученого королівства проголосувати за продовження членства в ЄС?
Із суто прагматичної точки зору слід визнати, що Британія головним чином зацікавлена в участі в Єдиному внутрішньому ринку ЄС і розглядає свою співпрацю з Європою в повній мірі, саме в цьому інтеграційному проекті. Вихід зі складу ЄС може мати складні, в першу чергу економічні, наслідки для Великобританії. Д. Кемерон зазначив якось, що більше ніж 50% британського експорту припадає саме на Єдиний внутрішній ринок ЄС. Міністр закордонних справ Великобританії Філіп Хаммонд в даному аспекті висловив впевненість, що Британія зможе функціонувати поза межами ЄС, однак це буде мати «економічно руйнівні» наслідки. Розуміючи, що на референдумі британці можуть висловитися і за вихід зі складу ЄС, нинішнє керівництво Сполученого королівства намагається налагодити зв’язки із альтернативними ринками збуту своєї продукції. Чого вартий тільки візит Голови КНР Сі Цзіньпіна, під час якого королева Єлизавета ІІ запросила китайського лідера проїхатися на своїй золотій парадній кареті, яка використовується монархом лише з нагоди відкриття нової сесії Парламенту.
Вихід Британії із ЄС означатиме для країни зменшення її впливу в світі. Однією з первинних підстав вступу країни до ЄС було бажання владних кіл Сполученого королівства приймати участь у житті континенту. Членство Великобританії в ЄС забезпечує дотримання балансу сил та інтересів в Європі. Малі держави союзу вбачають в Британії альтернативний центр сили, який розцінюється як противага франко-німецькому тандему. Великобританія також неодноразово виступала арбітром в процесі вирішення конфлікту між Францією та Німеччиною.
Окрім цього, у разі виходу з ЄС не виключеним є посилення сепаратистських настроїв в самій Британії. Не зважаючи на те, що у вересні 2014 року на референдумі в Шотландії більшість проголосувала за збереження цілісності Сполученого королівства, але не слід забувати, що альтернативою для шотландців було і залишається членство в ЄС з одночасним поглибленням інтеграції. Серед усіх британських регіонів Шотландія є найбільш послідовним прихильником членства в ЄС. Так, Шотландська національна партія в повному складі проголосувала проти проведення референдуму щодо виходу Сполученого королівства з ЄС, коли в Парламенті Великобританії розглядався відповідний законопроект.
Сецесія Британії для ЄС означатиме втрату свого авторитету, зв’язків у світі і початок процесу розпаду. Вихід Сполученого королівства зі складу ЄС може стати початком кінця цієї наднаціональної організації. Тому для збереження цілісності ЄС потрібно знайти відповіді на комплекс викликів, які постали перед ним.
Як уже зазначалося, референдум у Сполученому королівстві передбачено провести до кінця 2017 року, однак фіксованої дати ще немає. За інформацією впливової британської газети “The Guardian”, Прем’єр-міністр прагне провести референдум вже в 2016 році. Якби там не було, референдум точно не буде проведено до завершення перемовин з приводу характеру реформування ЄС.
Насамкінець повернемося ще раз до спадщини сера В. Черчилля. Якось в розмові з Шарлем де Голлем британський Прем’єр-міністр зазначив: «Якщо я матиму вибір між Вами і Рузвельтом, Ви маєте знати, що я завжди виберу Рузвельта. І якщо я матиму вибір між Європою і широкими відкритими морями, Ви маєте знати, що я завжди виберу широкі відкриті моря». Це судження В. Черчилля можна вважати справжньою квінтесенцією британського підходу до членства в ЄС. Туманний Альбіон був занадто довго незалежним і занадто довго першим у світі, щоб в один день відмовитися від своєї свободи і стати керованим із-за Ла-Маншу. Якщо ЄС хоче зберегти Великобританію в своєму складі, він має піти на суттєві реформи. В протилежному випадку туманний Альбіон вибере «широке відкрите море».