Довгоочікуваний сигнал
Франція – один із ключових наших політичних та економічних партнерів, союзник у «нормандському форматі», який водночас намагається будувати свій окремий діалог із Москвою, базований у першу чергу на економічному прагматизмі.
Утім мало хто знає, що востаннє президент Французької Республіки відвідував Україну 23 роки тому! І це – напрочуд промовисте свідчення того, що Україна, звичайно, партнер Франції, однак поки що не найважливіший. Існує реальна проблема: французи, зокрема й політична та економічна еліта країни, дуже мало знають про нашу державу. Їхнє сприйняття часто-густо є доволі поверховим – і це кардинально відрізняється від тих стосунків і того сприйняття, які має у Франції Росія.
У переддень свого робочого візиту до Парижа президент Зеленський дав інтерв’ю французькій газеті Le Figaro, де серед іншого заявив, що відносини між двома країнами мають вийти на новий рівень: «Я дуже хотів би, щоб мої відносини з президентом Макроном, а значить, відносини України та Франції, були ще кращими, ніж відносини Еммануеля Макрона з іншими лідерами, наприклад з президентом Росії. Особливо зараз, коли нам дуже потрібна підтримка Європи. Коли ми страшенно постраждали від агресії РФ».
У розмові з LB.ua посол України у Франції Вадим Омельченко зазначив, що на етапі підготовки до зустрічі українська сторона ставила перед собою кілька важливих завдань.
«Ми прагнули того, щоб спілкування глав держав тет-а-тет було максимально ефективним. Щоб хімію, яка дійсно існує між президентами, перетворити, вивести на формат повноцінного партнерства. І наприкінці зустрічі, яка тривала замість запланованих години і п’ятнадцяти хвилин майже дві години [що, попри скасування зустрічі у широкому форматі делегацій, є справді позитивним для нас], Володимир Зеленський отримав чимало позитивних сигналів від французького лідера», – зауважив посол.
Париж справді продемонстрував протягом візиту особливе ставлення до України. Під час надзвичайних пандемічних обмежень у Франції відбулися відразу чотири зустрічі тет-а-тет: на рівні глав держав, перших леді, політичних радників і глав МЗС (міністр закордонних справ Франції Жан-Ів Ле-Дріан приїхав на неї одразу по прибутті з аеропорту – і це є промовистим сигналом) - і технічний обід організаторів зустрічі – глав протоколів і послів. Такого рівня перемовини ніколи не сягали за всю історію франко-українських відносин.
Як пояснили LB.ua джерела, знайомі з перебігом підготовки до візиту, ключова стратегія, яку обрала українська сторона – неформальність. Потрібно було обговорити чимало надважливих питань у форматі, що називається "без краваток" – поза строгим протоколом і дипломатичних відповідей. Київ хотів того, щоб ця розмова була чесною, а сторони почули одна одну.
Враховуючи, що Еммануель Макрон не здійснював закордонних візитів протягом року через скрутну ситуацію з коронавірусом у Франції, а також той факт, що вже в серпні там стартуватиме президентська виборча кампанія, для української сторони було найважливішим одне – переконати співрозмовників, щоб уперше за два з лишком десятиліття офіційний візит глави Республіки до нашої держави усе ж таки відбувся.
Чому це настільки важливо? Бо це стало б доволі зрозумілим політичним сигналом як для наших друзів, так і для суперників: Україна – важливий партнер Франції. Водночас це стало б важливим сповіщенням для французьких та й загалом європейських інвесторів.
І українська сторона домоглася своєї головної мети. Так, посол Франції в Україні Етьєн де Понсен за підсумками візиту повідомив: «З нагоди зустрічі [глав двох держав у Парижі] президент Макрон вкотре підтвердив своє бажання приїхати з візитом до України, як тільки дозволить епідеміологічна ситуація. Йдеться про перше півріччя або про літо поточного року».
Тут слід додати, що позитивної відповіді Макрона і його зацікавленості Україною вдалося досягти, зокрема, й завдяки тій самій «м’якій силі», яку презентують дружини обох президентів. Олена Зеленська та Бріжит Макрон дійсно мають доволі теплі відносини, що певним чином позитивно впливає на взаємовідносини лідерів двох держав.
LB.ua вдалося дізнатися певні деталі планування офіційного візиту Макрона. Вірогідно, що все ж таки президент Франції не зможе відвідати Україну 23-24 серпня – під час засідання першого саміту Кримської платформи та святкування Дня незалежності, її 30-річчя. Є кілька опцій – організація візиту на початку літа або вже восени.
Водночас не можна остаточно виключати приїзд Макрона і на День незалежності. У дипломатії ніколи не слід відкидати будь-яку ймовірність можливого.
Боротьба за «нормандську четвірку»
Тристороння зустріч у Парижі із лідерів України, Франції та Німеччини (Меркель до неї доєдналася онлайн – LB.ua) відбулася на тлі концентрації військ РФ по всьому периметру українського кордону. До речі, тут слід зазначити, що, попри заяви Росії про відведення особового складу, фактично її війська продовжують стояти на кордоні.
Після перемовин трійки президент Макрон дав інтерв’ю американському телеканалу CBS, де вказав, що провідні держави світу мають чітко накреслити «червоні лінії» у відносинах із Росією і бути готовими вдатися до санкцій, якщо вона їх переступить щодо України.
«Якщо ми хочемо бути ефективними в Україні, ми маємо прискорити дипломатичні кроки, і США, Європа – всі ми маємо дуже чітко дати Росії знати: ми ніколи не приймемо нових воєнних операцій на території України, і ми маємо діяти так, щоб бути авторитетними в цьому», – сказав глава Республіки.
Водночас, і це напрочуд цікаво, під час підготовки до зустрічі двох президентів у Парижі французька сторона питала у своїх українських колег про те, якими є ті самі «червоні лінії» для офіційного Києва.
«Під час попередніх консультацій французька сторона весь час казала: «Ми беремо участь у «нормандському форматі», чим ми можемо вам тут допомогти? Які у вас є «червоні лінії»?» На перший погляд здається, що ці питання є загальними, однак для Парижа вони є принциповими. Вони хотіли від нас почути нашу позицію і знайти, відповідно, точки дотику. Ми їм окреслили, що наші «червоні лінії» ніколи не змінювалися: це – політичний та економічний суверенітет України, дотримання її Конституції та захист кордонів. Зеленський чітко сказав: ці лінії ми ніколи не перейдемо», – заявив посол України у Франції Вадим Омельченко.
Перемовини в Парижі засвідчили, що і Макрон, і Меркель воліють, щоб повноцінна зустріч лідерів «нормандської четвірки» відбулася якнайскоріше. Тож нині наші європейські посередники шукають можливі точки дотику, намагаються зрозуміти, яким може бути порядок денний. При цьому як розповіли нам джерела, знайомі з перебігом перемовин, і Франція, і Німеччина погоджуються з тим, що Україна виконала майже всі домовленості, досягнуті під час паризького саміту 2019 року.
При цьому в Німеччини виникають питання щодо імплементації Україною «формули Штайнмаєра». Виникають тому, що текст цього документа був сформульований колишнім главою МЗС, а нині президентом ФРН.
LB.ua запитав у віцепрем'єр-міністра – міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексія Резнікова (який був учасником перемовин у Парижі), як імплементацію цієї «формули» бачать Меркель і Макрон.
«Наші партнери, коли говорять про «формулу», уявляють собі вже завершення війни, де вони себе бачать у ролі переможців – миротворців. І, відповідно, фіналом цієї війни для них має стати проведення місцевих виборів на нині тимчасово окупованих територіях. Тому вони роздумують лише над тим, яким буде фінал – а «формула Штайнмаєра» безпосередньо пов’язана із проведенням виборів, – це є ключовим для партнерів», – пояснив віцепрем’єр.
Заразом він акцентує: таким чином зміщується головний акцент, який полягає у тому, що пріоритет – не виборчий процес, а саме питання безпеки.
«Для нас найважливішим є припинення війни, виведення військ та демілітаризація. Вибори для нас – це не самоціль. Вибори для нас – це очевидний, природний крок на шляху виконання довгого порядку денного. Якщо ми йдемо на вибори, ми розуміємо, що на території немає військ іншої держави, там не стріляють, наші люди проживають у безпечних умовах, там працює українська преса та представлені усі українські політичні сили», – переконаний Олексій Резніков.
Слід нагадати, що протягом доволі тривалого часу Росія намагається зруйнувати «нормандський формат». Цей майданчик робить її безпосередньою стороною військового конфлікту і змушує вести паралельні перемовини з лідерами двох ключових європейських держав. Очевидно, що формат консультацій у Мінську, де Москва не вважає себе стороною перемовин, а лише медіатором, їй вигідніший. Навіть з того погляду, що там не потрібно постійно озиратися на те, що скажуть Берлін і Париж.
Уже після зустрічі на трьох і фінальних перемовин із Макроном президент Зеленський виступив на пресбрифінгу. Там він зазначив, що сторони все ж таки обговорювали питання розробки кластерів для імплементації Мінських домовленостей. Раніше зазначалося, що це – спільна позиція Франції та Німеччини, згідно з якою пропонується розбити окремо взяті пункти «Мінська» на підгрупи – кластери, визначивши, які з них можна виконати нині, а які слід доопрацювати. При тому що Україна та Росія подають доповнення, де викладено їхнє бачення виконання цього плану. Це допоможе в подальшому сформувати дорожню карту (зі встановленими термінами виконання) покрокової імплементації Мінських домовленостей.
Після зустрічі в Парижі президент України неодноразово наполягав на тому, що «Мінські домовленості» мають бути модернізовані. І це всім, окрім як російської сторони, очевидно. Цей документ неможливо виконати хоча б тому, що терміни реалізації всіх необхідних кроків для досягнення миру спливли. Вже не кажучи про дивний порядок імплементації, який там прописаний.
Олексій Резніков зазначає: нині Макрон і Меркель дослухаються до пропозицій Зеленського та намагаються віднайти серединний варіант. Адже для них важливо, щоб ті чи інші ініціативи сприйняла й четверта сторона, Росія, без якої встановлення миру неможливе – так само як і проведення повноцінних перемовин. Саме тому, як пояснює віцепрем’єр, політичні радники лідерів Франції та Німеччини й запропонували кластерний підхід.
«Наші партнери розуміють, що «Мінськ» є застарілим, проте вони дуже обережно ставляться до питання його модернізації, тому що не знають, як на пряму дію чи їхні заяви відреагує Росія. Думаю, що винайдення кластерів – це спроба Франції та Німеччини і нас почути, і зробити так, щоб росіяни із цим погодилися. Бо для РФ зміна тексту, мінських домовленостей, його корекція (причому будь-яка) викликає острах. Іноді складається враження, що їхній головний керівник сказав: жодної коми не змінювати», – припустив Олексій Резніков.
Цікаво, що, починаючи з 2015 року, позиція Франції щодо України дуже змінилася, причому на краще. Цьому сприяло багато факторів. Зокрема й те, що на відміну від Меркель, яка власноруч писала у 2015 році Мінські домовленості, Макрону, як і президенту Зеленському, вони дісталися у спадок разом із проблемою російської агресії в Європі.
ЄС, НАТО та Кримська платформа
«Йдеться про безпеку в Європі. І якщо лідери ЄС кажуть, що від України залежить безпекова ситуація у Європі, якщо ми платимо за це жертвами, а вже понад 14 тисяч людей загинули, значить, ми повинні мати якийсь статус. Україна не може почуватися в ЄС та в НАТО, як у гостях. Ми хочемо бути своїми. Я вважаю, що ми давно це заслужили», – заявив президент Зеленський в інтерв’ю виданню Le Figaro.
Після розмови з Макроном Зеленський сподівається, що вже у червні, під час саміту НАТО, Україна від альянсу отримає сигнал про можливе надання Плану дій щодо членства.
Судячи з публічного виступу президента Зеленського, можна сказати, що він не отримав негативної відповіді від президента Франції на своє прохання. І це вже вселяє надію. Адже ще у 2008 році саме тодішній французький президент Ніколя Саркозі та канцлер Німеччини Ангела Меркель зіграли ключову роль у тому, щоб Україна залишилася в зоні російського впливу та не отримала ПДЧ в НАТО.
Ще одним досягненням стало те, що президент Макрон пообіцяв ознайомитися з декларацією про підтримку вступу України до ЄС. Аналогічний документ із публічними гарантіями нещодавно підписав президент Литви. У ньому говориться про те, що коли наша держава виконає необхідні вимоги та подасть заявку на членство в Євросоюзі, країни-підписанти підтримають це прагнення та проголосують на користь України. Наразі відомо, що французький лідер ознайомлюється з декларацією.
«Я зловив себе на думці, що саме такої чіткої позиції українське суспільство очікувало, починаючи з 2004–2005 років. Коли Зеленський каже, що Україна не хоче стояти у приймальні Євросоюзу; якщо ви [країни ЄС] дійсно вважаєте нас європейською країною, робіть якісь кроки нам назустріч. Так само він каже стосовно НАТО. Цього якраз ми і чекали після перших двох українських Майданів. Це були очікування, на які тільки тепер, за часів Зеленського, українська влада відповідає», – каже Вадим Омельченко.
Утім попри певні обнадійливі нотки, слід пам’ятати, що нині позиція Франції щодо європейської та євроатлантичної інтеграції полягає в тому, що для початку слід навести лад у Євросоюзі, відрегулювати чинні правила та вирішити актуальні проблеми, а вже потім когось далі запрошувати, розширяючи європейський дім. До того ж Французька Республіка, як одна із двох провідних держав ЄС, вважає, що її слово має бути завершальним – воно має бути сказане після того, як висловляться усі.
Це не означає, що Україні слід опустити руки, навпаки. Це лише говорить про те, що, незважаючи на окремі позитивні сигнали, нам потрібно чимдуж працювати над досягненням поставленої мети – стати невід’ємною частиною ЄС і НАТО.
Є ще один вкрай позитивний сигнал, який отримала Україна після перемовин Зеленського в Парижі. І він звучить так: Франція приєднається до Кримської платформи на доволі високому представницькому рівні. Вона нині активно працює над своїми пропозиціями до підсумкової хартії першого установчого саміту, який відбудеться 23 серпня поточного року.
***
На жаль, за минулі майже 30 років Франція так і не стала, попри підтримку у війні з Росією, стратегічним партером України. І тут є провина обидвох сторін – і Парижа, і Києва. Нині з’явився шанс це змінити. Так буває, що друзів знаходиш у біді та скруті. Зараз, на фоні ескалації зі сторони Росії, Французька Республіка, незважаючи на економічний зиск, стала на наш бік. Вона підтримала тих, за ким правда, тих, хто захищається від агресії. Сподіваємося, що візит Еммануеля Макрона до України усе ж таки відбудеться вже цього літа. Що наші дві держави нарешті стануть повноцінними стратегічними партнерами.