Цією втечею скористався Кремль, який, по суті, спочатку домовився з Заходом про створення антиолігархічної коаліції, а потім домігся видавлювання з неї демократичних сил і переходу всієї влади в країні в руки підконтрольного Ігоря Додона. Однак на президентських виборах Додон програв Санду. А тепер позиції партії глави держави настільки зміцнилися в результаті парламентських виборів, що російські агенти в парламенті - а соціалісти свого часу їздили до Москви за інструкціями цілою фракцією - вже не становитимуть для демократичних сил ніякої реальної загрози. Тож можна сказати, що в результаті всіх цих мерзенних махінацій, які почалися після відсторонення і втечі Плахотнюка, остаточно програв не тільки Додон.
Програв Путін.
Читайте такжеСанду, а не Додон
При цьому за час, що минув від президентських виборів, довіра до глави держави тільки зросла. Коли Маю Санду обирали президентом, надія була не тільки на голоси в країні, а й на голоси діаспоральних молдован, які – перш за все на Заході, зрозуміло – послідовно голосують за демократичні сили. Так було і цього разу. Проте важливо зрозуміти, що більшості в парламенті партія Санду домоглася б і без діаспоральних голосів: вони тільки зміцнили її позицію. При цьому така більшість є безпрецедентною для Молдови з часу успіху Партії комуністів у 2001 році. А демократичні сили не досягали такого результату взагалі ніколи. При цьому коли в комуністів 2001 року була конституційна парламентська більшість, президента обирали в парламенті. А зараз у партії Санду є і всім народом обраний президент, і парламентський мандат довіри, який дозволяє сформувати власний уряд.
Звичайно, цьому уряду доведеться вирішувати складні питання, які стоять перед країною – роки правління Плахотнюка і Додона залишили непростий спадок. І зрозуміло, що Кремль – не дивлячись на очевидне прагнення Санду домогтися діалогу не тільки із Заходом, але і з Москвою – буде всіляко вставляти палиці в колеса. Тому що Путіну, як ми добре знаємо з власного досвіду, потрібні не співрозмовники, а прислуга. Як Додон або Медведчук.
Однак шанс на реальні зміни в Молдови зараз дійсно є. І дуже великий шанс – тому що ці зміни стане активно використовувати Захід, якому просто необхідні такі історії успіху.
Читайте такжеМолдовський шанс: Додон поступається Санду
І тут може скластися парадоксальна для України ситуація. В умовах зменшення довіри між Заходом і офісом Зеленського, відсутності домовленостей щодо реформ і нової фінансової допомоги Молдова знову може стати «улюбленим дитям» Заходу, як це було в період, коли на чолі України перебував Віктор Янукович, а на чолі Молдови – проєвропейські сили. Правда, тоді свій шанс Молдова не використала, для її лідерів корупція виявилася важливішою за успіх. Але, тим не менш, цей шанс тоді в Молдови був.
Зрозуміло, що зараз історія не зможе просто повторитися. У Маї Санду куди більше шансів на успіх, ніж у її попередників. Але і Зеленський, звичайно ж, не Янукович. І в Маї Санду є очевидні симпатії до українського президента і надії на порозуміння з ним.
І саме тому існує й інший шанс, наш – шанс на синергію реформ в Україні та Молдові, на спільні підходи до проблеми Придністров'я і безпеки у критично важливому для України регіоні. Буде прикро, якщо ми цим шансом не скористаємося.