Андрій Яніцький: Є різні оцінки зростання ВВП. Одні кажуть про доларовий ВВП +20% у минулому році. Інші про зростання реального ВВП +2,5%. Як ви оцінюєте темпи зростання?
Віктор Пинзеник: Навіщо брати долар? Давайте візьмемо венесуельський болівар - тоді буде не на 20,5% зростання ВВП, а у сотні разів. Ніхто, крім США, не оцінює динаміку економіки в американських доларах. Всі оцінюють зростання у співставних цінах у національній валюті. Тому немає двох оцінок зростання ВВП - у доларах і реальному вимірі. Фахівець не буде говорити про +20,5% зростання ВВП. А реальне поточне зростання ВВП становить зараз близько 3,6% (ІІ квартал). Крапка.
Тепер щодо цієї цифри: погана вона чи добра? Звичайно, добре, що економіка зростає взагалі, що це відбувається третій рік поспіль (2,3% у 2016 році, 2,5% у 2017, більше 3% очікуємо цього року). Але Україна не може задовольнятися такими темпами росту. За підсумками трьох років це буде трохи більше 8%, що перекриває лише половину сильного спаду ВВП у 2014-15 роках.
Тобто це ще навіть не рівень 2013 року. А ми маємо пам’ятати, що було падіння у 2009 році, тобто ще є куди «рости», щоб відновити докризовий рівень.
Другий елемент оцінки темпів економічного росту - це якість цього зростання. Цьогорічне зростання не відрізняється від минулорічного. Але останнє дуже яскраво демонструє його природу. Майже по нулях промисловість. У мінусі село (-2,7). Але плюс 2,5% росту. Звідки? Зростання дав другий по значимості для ВВП сектор - торгівля, +8,8%. І торгівля переважно не українськими, а імпортними товарами. За рахунок продажу імпортних товарів зросла українська економіка, бо в торгівлі теж створюється додана вартість.
Цього року промисловість демонструє кращі темпи +2,5%, село в невеликому мінусі, локомотивом і далі залишається торгівля. Тому ані темпи росту ВВП, ані якість цього зростання не можуть нас влаштовувати.
Чого не вистачає, щоб промисловість та село показали кращі темпи?
Немає фундаментального чинника - інвестицій. Бо тільки вони можуть створити базу для сталого економічного зростання. Не може радувати, що економіку тягне торгівля, а сама торгівля зростає за рахунок, як не дивно, популізму. Через політику значного випередження зростання зарплат і пенсій до економічної динаміки ми отримуємо зростання попиту на імпорт. А це не тільки формує спотворену форму зростання, але й тисне на обмінний курс гривні.
Минулого року зарплата в економіці і пенсія зросли на 37%. А економіка лише на 2,5%. Незначна частина цього зростання є наслідком легалізації зарплат. Другу частину покриття взяла на себе інфляція і в кінцевому рахунку обмінний курс (через імпорт).
Як розумію, інвестицій чекати у найближчі роки не треба, оскільки зараз будуть президентські вибори, потім парламентські… Нестабільна ситуація.
Це не є причиною відсутності інвестицій. Вибори відбуваються у всіх країнах. Та й три останні роки в нас виборів не було, і що? Чому ж не пішли інвестиції одразу після останніх виборів? Інвестиції складають у нас в останні роки від 13% до 15% ВВП. А не так давно були під 25%, що давало можливість економіці відносно швидко розвиватись. Сьогоднішній масштаб інвестицій недостатній для того, щоб говорити про стабільне економічне зростання, тим більше, що велика частина інвестицій забезпечує просто відтворення або відновлення зношеного обладнання.
Основатель Veterano Group: "Приходили с мешком денег не ветераны, а коммерсы. Но мы так не работаем"
Не кажу, що вибори - це добрий час країни. Але основна проблема в бізнес-кліматі, в ризиках для інвесторів. Це стримує не тільки зовнішні, а в першу чергу внутрішні інвестиції.
Тобто реформи, які відбулися після революції, наприклад, антикорупційні, не виправили ситуацію?
Корупція – проблема? Безумовно. Та давайте озирнемося на 10-15 років назад. Тоді корупції не було? Була. Але економіка зростала значно швидше. Тобто є важливий, фундаментальний чинник, якого не усунути лише боротьбою з корупцією. Цей чинник лежить у площині неможливості спрогнозувати результати підприємницької діяльності хоча б на короткотривалу перспективу.
Непередбачувані темпи інфляції. Згадайте нещодавні темпи інфляції 43% у річному вимірі, останні роки менше двозначної інфляції ми не отримували. Лише зараз, за оперативними даними, можна говорити про інфляцію менше 10% у річному вимірі, але я не певен, що у кінці календарного року цей показник втримається. Не забудемо трикратну девальвацію та важко прогнозований обмінний курс. Досі, на жаль, не усунуті чинники такої непередбачуваності.
Щодо корупції, то ця проблема має два аспекти. Перший - покарати винного, це боротьба з наслідками. Другий - усунути саму можливість корупції. Під тиском МВФ, інших зовнішніх кредиторів прийнято немало рішень про покращення боротьби з цим химерним явищем.
Є хороший прогрес у системі закупівель та у нафтогазовому секторі. Хоча в останньому ще багато не вирішено, не завершено вирівнювання цін, немає конкуренції.
Мене турбує, що дуже мало звертають увагу на усунення причин корупції.
У парламенті часто розглядаються законопроекти з великими корупційними ризиками. Наприклад, законопроекти, які по суті надають право чиновнику звільняти когось від податків (про технологічні парки, про індустріальні парки, дозвіл звільняти від ПДВ імпортні товари для окремих компаній).
Кожен тиждень такі законопроекти з’являються в парламенті. Невелика група депутатів намагається їх зупинити. Один вже майже рік загальмований. Та більшість успішно схвалюється. Жодні аргументи не діють.
Чим Україна від Кіпру відрізняється. Кіпр - це офшор для всіх, а Україна - для обраних. В нас законом визначено, що один підприємець може продавати воду без ПДВ, а інші - з ПДВ, одним кордон відкритий, а іншим – митні платежі. І як тут боротися з корупцією, коли плодяться такі рішення?
Ви кажете про курс і про інфляцію. Але реформа, яку провів НБУ, здається, вже ці питання вирішила? Ще й банківський сектор почистили...
Відпустили обмінний курс. Річ проста, елементарна, професійна. Скільки років говорили про цю проблему? Треба було провести Україну через кілька криз, щоб прийняти очевидне рішення. Хоча насправді курс сам відпустився. Просто не було чим його тримати, не було валютних резервів. Але добре, що Нацбанк тримається цієї політики, це очевидне, правильне рішення.
Банківський сектор. Україна мала дуже серйозні проблеми, і велику їх частину знято. Не хочу оцінювати, як саме це було зроблено. Очевидно, тут є багато питань. Але очищення відбулося. Бо не може економіка розвиватися без здорового банківського сектора. І те, що очистилися від гнилі та зарази, яка отруювала економіку, це добра частина роботи. Банківський сектор сьогодні в значно кращій ситуації, ніж раніше.
Але банківський сектор так і не став партнером зростання української економіки. Парадокс, але українська економіка зростає у той час, коли кредитування (реальне, не номінальне) зменшується.
Проблема таргетування інфляції, коли Нацбанк ставить орієнтири інфляції разом з Урядом і під ці орієнтири планує монетарну політику. Хороша, правильна ідея. Але давайте пригадаємо події місячної давності. На рахунку казначейства немає грошей, а треба платити пенсії, і вже йде затримка.
Де ж Уряду взяти гроші, коли нема чим платити, куди звертатися? До установи, яка каже, що в неї орієнтири інфляції? І що буде для влади важливіше - пенсії чи таргетування інфляції? Звідси знов виникає ризик зростання інфляції.
Уряду треба не тільки давати гроші Пенсійному фонду на пенсії. Є ще борги.
Проблема боргів залишається дуже гострою. А крім старих боргів, які можна рефінансувати, треба залучати нові кошти (борги) на покриття поточних дірок (дефіцит). А дірка цього року перевищує 80 млрд гривень. І це без урахування інших потреб - грошей на рекапіталізацію державних банків, на підтримку Фонду гарантування вкладів.
А тому ситуація, коли немає чим платити, є неминучим супутником життя з коліс, із постійним дефіцитом і його дитям – наростаючим боргом.
У 2015 році вдалося домовитися з кредиторами. Навіть пішли на списання 20% боргу взамін на варанти - похідні цінні папери, виплати по яких залежать від темпів зростання економіки України. Як ви оцінюєте те рішення Яресько-Яценюка?
Давайте розділимо це питання на дві частини. Там, де йшлося про реструктуризацію боргу, особливих питань немає. Але не там, де йшлося про нібито списання боргів… Коли списують борги, то ніяких додаткових зобов’язань по них не виникає. Та це не наш випадок. Бо ми випустили зобов’язання виплат по цих «списаних» боргах..
Нас заколисували запевненнями, що платити за цими зобов’язаннями доведеться тільки з 2021 року і то за умови, що економіка зростатиме більш 3%, а доларовий еквівалент ВВП перевищить 125 млрд.
Хороша гра в рулетку. Тільки барабан українського нагана виявився заповнений набоями. Як не крутни – вистрелить.
Уже цього року наша країна досягне критеріїв, необхідних для виплат. І за умовами цього року ми вже мали б платити від 40 до 100 млн дол. (залежно від кінцевої динаміки ВВП).
Але давайте звернемо увагу на першу частину цієї угоди - на реструктуризацію боргу. Ця частина коштує майже 8% річних. Зараз Уряд позичає на внутрішньому ринку менше 6% (у доларах). Я не кажу, що можна легко замінити одні борги іншими. Але я не бачу достатніх зусиль у цьому напрямку, спроб залучень дешевших коштів на українському ринку. Тим більше, що в громадян України сьогодні немає реальної альтернативи. Бо в багатьох банках дають нуль відсотків, а максимум я бачив 4% в доларах і 2% в євро. Уряд мусить запустити привабливий для громадян інструмент. У простій і зручній формі. Бо це по суті мало чим відрізняється від звичного громадянам депозиту.
Тобто програма внутрішніх валютних запозичень могла б допомогти Уряду реструктуризувати зовнішні борги на внутрішні?
Я говорю про зростання частки внутрішніх запозичень. І не тільки валютних, а й гривневих. На жаль, це проблема для громадян. Не всі банки надають відповідні послуги. Деякі вимагають сум, що складають мільйони. У людей майже немає обізнаності про такий інструмент заощаджень як ОВДП.
Можливо, у цьому полягає секрет буму на ринку нерухомості? Зручно інвестувати.
І так, і ні. Так, цей ринок зростає. Будівництво в хорошому плюсі. А, з другого боку, є відчуття перегріву цього сектора. Оголошень про продаж житла повно, пропозиція немала. До того ж іпотека не працює, банківський сектор розвиває переважно споживче кредитування, що, до речі, теж заохочує імпорт і впливає на курс.
Ризики на ринку нерухомості - це ризики для окремих інвесторів чи для економіки в цілому?
Думаю, тут у першу чергу існують ризики для тих, хто купує житло, або тих, хто інвестує в будівництво житла. А сам сектор не є дуже вагомим у ВВП і менш ніж будь-коли пов'язаний із фінансовим сектором.
Які ваші прогнози щодо економічного розвитку? Чекати нам на дефолт чи все буде добре?
Ризик дефолту завжди є супутником боргів. Ось як тільки ви позичили в когось гривню, виникає загроза, що ви її не повернете. Так і в країні. Чи є причини для хвилювань саме зараз? Звісно, є. Період складний, війна, застарілі економічні проблеми. Ми відійшли від дуже серйозних проблем 2015 року, але недалеко. Ситуація ускладнюється тим, що ми заборгували вже не десятки мільярдів, як було 10 років назад, а трильйони. Для уникнення неприємностей тут нас чекає чималий пакет непростих рішень.
Одна з великих проблем - співпраця з МВФ. Чому це важливо? Бо в нас є дисбаланс у зовнішніх платежах. В нас імпорт знов почав перевищувати експорт. Минулого року майже 3 млрд доларів мінус. Це значить, що стабільне джерело постачання доларів менше, ніж їх витрачання. Цьогоріч дисбаланс посилюється.
Маємо великі зовнішні борги, рефінансувати які нам самим вкрай важко. І саме тут МВФ дуже важливий, бо інших кредиторів наразі немає, а точніше вони з’являються лише за умови співпраці з МВФ. Бо на цю співпрацю нанизуються інші елементи підтримки, відкриваються можливості виходу на зовнішні ринки.
Все-таки, чи слід очікувати економічних потрясінь?
У короткій перспективі, до президентських виборів, я не очікую якихось потрясінь, хоча дуже хотів би, щоб співпраця з МВФ була продовжена. За спроби діяти інакше доведеться платити пізніше значно складнішими рішеннями і в складніших умовах.
Україна не в тому стані, в якому вона могла б спокійно відмовлятися від співпраці з Фондом. Тому треба мати не просто діалог, а співпрацю. І нову програму наступного року, бо термін цієї спливає.
Насамкінець питання про брак трудових ресурсів та українських заробітчан...
Ніхто не має права дорікати цим людям. Вони не мають тут можливості заробляти, тому шукають кращі умови. Це їхнє право. Чи можна цю проблему вирішити? Можна. Перший варіант - заборонити виїзд за кордон.
Це не варіант.
Я думаю, в нас є гарячі голови, які готові і такий варіант обговорювати. А правильний варіант - створити умови, при яких люди будуть тут залишатися чи повертатися в Україну. Як створити ці умови? Знов повертаємось до інвестицій. Інвестиції піднімають економіку, творять попит на робочу силу, відповідно, зростають зарплати. Цього не роблять гасла, лозунги, заклинання.
Я не бачу трагедії в тому, що люди працюють за кордоном. Абсолютна більшість не виїхала назавжди, люди просто забезпечують своїм сім’ям краще життя. Буде можливість - вони повернуться. Тому проблема не в міграції, проблема у внутрішніх умовах. Люди із задоволенням працюватимуть у рідній країні. Створіть відповідне середовище.