"Частина доказів у справі здобута незаконним шляхом, частина – сфальсифікована"
Соня Кошкіна: Почнемо з нашого інформприводу - подання на Вілкула…
Приймаючи рішення про представлення інтересів Олександра Вілкула, я очікував, звісно, що це викличе, як мінімум, несхвалення з боку представників Генпрокуратури. Однак керувався єдиною мотивацією: як адвокат, я маю право захищати людину, котра звернулася до мене за допомогою. Закон «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачає, що адвокат не може відмовитися надавати правову допомогу. Виняток – якщо він вступив у справу, а підзахисний відмовляється слідувати його рекомендаціям.
Коли я прочитав подання Генпрокуратури на зняття депутатської недоторканності і притягнення до відповідальності Олександра Вілкула, для мене стало очевидним, що законних підстав для цього немає.
У матеріалах розслідування Генпрокуратура посилається на акт перевірки додержання земельного законодавства, складений фахівцем «Держгрунтохорони». Очевидно працівники прокуратури, котрі займаються розслідуванням цього кримінального провадження, не знають Кримінальний процесуальний кодекс, в якому чітко написаний перелік джерел доказів. Більше того, вони сподіваються на таку ж безграмотність членів комітету. Цей факт дає підстави говорити або про непрофесійність цих працівників прокуратури, або про створення штучних доказів щодо конкретної особи.
Крім цього, частина доказів у справі здобута незаконним шляхом, частина – сфальсифікована. Відтак, для мене як юриста, ця справа є завідомо виграшною.
… Щодо Юрія Луценка, то я дійсно захищав його інтереси у 2010-2014 роках. Але другом його так і не став. Ворогом, сподіваюся, теж. В даній конкретній ситуації, він – мій опонент, адже перебуває по іншу сторону процесу.
С.К.: От ви кажете про фальсифікацію справи. Але, на відміну від Юрія Віталійовича, його підлеглі мають юридичну освіту й повинні розуміти всі можливі наслідки подібного.
У цій ситуації Юрій Віталійович діє як політик: працює заради піару і використовує свою посаду як трамплін для продовження політичної діяльності на більш високому рівні. Всі ми чули зі ЗМІ про наявність у нього навіть прем’єрських амбіцій, час від часу йшлося навіть про президентські.
Однак він забуває, що посада Генпрокурора не є політичною, як наприклад, посада міністра внутрішніх справ, а повноваження Генпрокурора вимагають від нього досконало знати закон, в т.ч і Кримінальний процесуальний кодекс.
Не хочу переходити на особистості, але навряд чи можна казати, що в команді Луценка є висококваліфіковані юристи. По суті, прокуратуру почали знищувати ще за Януковича, особливо активно продовжили з жовтня 2014 року, а «добили» в 2016 році, ухваливши законопроект, який дав можливість Юрію Луценку зайняти місце Генпрокурора без юридичної освіти. Але при цьому парламент вніс зміни до законодавчої процедури набору кадрів в органи прокуратури, коли для місцевих прокурорів вимоги залишилися ті самі, то в обласні прокуратури та центральний апарат Генпрокуратури (де повинні працювати більш досвідченіші працівники) дозволили набирати людей, котрі жодного дня не працювали в системі органів прокуратури. Це, в свою чергу, призвело до зниження рівня професійності під час досудових розслідувань.
С.К.: Давайте проаналізуємо звинувачення щодо Вілкула. У матеріалах подання Генпрокуратури на зняття з нього недоторканості йдеться про те, що на посаді голови Дніпропетровської ОДА він нібито передав в оренду Орджонікідзевському гірничо-збагачувальному комбінату (ГЗК) земельні ділянки в Нікопольському районі Дніпропетровської області, які були колективною власністю.
В матеріалах справи Вілкула немає не те, що складу злочину, немає події злочину! Рішення про передачу земель в оренду ГЗК приймалося ще в 1999 році на підставі постанови Верховної Ради і Вілкул не мав до цього ніякого відношення, бо вже тоді ці землі були переведені до державної власності. Тобто, в 2011 році він не змінював цільового призначення цих земель, оскільки вони як були в державній власності, так і залишилися. Тим паче, з 1999 року в Україні немає такого поняття взагалі як колективна власність на землю. Є лише державна або приватна.
С.К.: Йшлося також про свідка, який згодом відмовився від своїх показів.
Так. Подання ґрунтувалося, в т. ч. і на показаннях свідка – Вадима Кобиляцького (колишнього керівника Дніпропетровської районної державної адміністрації, – LB.ua). Його слідчі затримали без санкції слідчого судді, в порушення вимог ст. 208 КПК, тобто це одразу після скоєння злочину, як вимагає закон, а через 6 чи 7 років після тих подій, незаконно утримували під вартою і саме в цей час його допитали в суді, але чомусь в якості свідка, хоча він був вже затриманий як підозрюваний. Допит проводився без участі сторони захисту і самого Олександра Вілкула, а тим більше при відсутності умов і обставин, коли можна було проводити такі допити в судовому засіданні.
Після звільнення з-під варти свідок повідомив про те, що його залякували. Справа проти нього за тим же епізодом була згодом закрита в суді, де Кобиляцький так і не визнав свою провину, а тому його свідчення як свідка автоматично стали недопустимими.
Натомість, впродовж засідання комітету Юрій Віталійович чомусь постійно повторював, мовляв, якщо людина дала показання в суді «під присягою», то їх неможливо спростувати. Це не відповідає дійсності.
Згідно із Кримінальним процесуальним кодексом, якщо особа була допитана за одним і тим же фактом в якості свідка, а потім була визнана підозрюваним чи обвинуваченим, то її показання як свідка в цьому провадженні вважаються недопустимими. Не важливо, він давав їх слідчому чи суду.
С.К.: Луценко стверджує, що на 2/3 переданих в оренду земель сьогодні зруйновано родючий шар ґрунту, отже їх більше не можна використовувати для ведення сільського господарства.
У відповідному розпорядженні Олександра Вілкула йдеться про передачу землі в оренду ГЗК для функціонування цілісного майнового комплексу (розміщення допоміжних приміщень, під’їзних шляхів тощо), а не йшлося про видобування корисних копалин на тій земельній ділянці. Орендар самостійно несе відповідальність за цільове використання землі, одержаної в оренду, та за можливе заподіяння ним шкоди.
Якщо справді пошкоджений ґрунт, то О. Вілкул не має до цього жодного відношення. Рішення приймав керівник комбінату. І він повинен нести відповідальність.
Знову ж таки, між діями чи бездіяльністю людини та наслідками, до яких вони призвели, потрібно встановити прямий причинно-наслідковий зв’язок. Це і є одна із структурних частин поняття злочину, що і потрібно доказати.
Юрій Віталійович, очевидно, переконаний, що якщо не члени комітету, то парламент підтримає будь-яке подання ГПУ щодо зняття недоторканності із О. Вілкула. Це знову підтверджує мою попередню тезу: Луценко веде себе як політик, а не як Генпрокурор.
С.К.: Чи існують механізми притягнення до відповідальності слідчих, прокурорів, котрі фальшують результати розслідування?
Це у відповідності до вимог КПК віднесено до компетенції Державного бюро розслідування, яке досі не створене. А скаржитися сьогодні в прокуратуру на таких прокурорів немає сенсу.
Ще раз пояснюю: саме подання повинне готуватись групою слідчих і прокурорів – процесуальних керівників, а з приводу його повноти, обґрунтованості та вмотивованості для внесення до парламенту повинен оцінювати Генеральний прокурор особисто, а не доручати це зробити управлінню правового забезпечення, до функцій якого такі повноваження не входять. Тому я вважаю, що Юрій Віталійович також взяв на себе частину відповідальності за таке подання проти О. Вілкула.
Якщо в ході досудового розслідування буду бачити кримінально-правові порушення в діяльності працівників прокуратури, то реагуватиму, подаючи відповідні заяви про вчинення злочину. Але, робитиму це не з метою помститися прокурору чи слідчому, а щоб захистити свого клієнта від беззаконня і порушення його прав і свобод як людини.
С.К.: Мені от дуже цікаво якою була реакція Луценка, коли він дізнався, що ви будете захищати Вілкула?
Я вже казав, що коли на це погоджувався, то розумів, що викличу невдоволення в прокуратурі. Таке ж, як у 2010 році, коли вирішив захищати Луценка. Хоча тоді мене не «тролили» в Facebook, не надсилали гнівні листи і смс з погрозами як у FB, так і особисто на мій власний телефон.
С.К.: Погрозами?
В тому числі. Так, в Facebook мені закидають, що я нібито продався, що зрадив ідеали Майдану… Але, це обов’язок адвоката – захищати людину, чиї права порушуються.
Я вважаю, що проти мене запустили організовану кампанію і допускаю, що вона виходить з вул. Різницької (адреса офісу Генпрокуратури – LB.ua). Як підтвердження – публікації в інтернеті помічника Юрія Віталійовича (Олександра Черевка – LB.ua) щодо мене. Додатковим підтвердженням саме цієї версії є і одержані мною повідомлення про погрози Ю. Луценка зареєструвати відносно мене кримінальне провадження. В це мені не дуже віриться, у всякому випадку не хочеться вірити, але допускаю і такий поворот.
Я до всього готовий і скажу неприємну річ: навіть за часів Кузьміна такого цинізму не було. Я ніколи не був прихильником Партії регіонів. Вони порушували закони, фальшували справи, зокрема, щодо Юрія Луценка і Юлії Тимошенко. Але, ніхто тоді не запускав інформаційну кампанію проти мене, не погрожував, вибачте, «набити морду» чи порушити кримінальну справу.
Я написав цим організованим тролям, які на мене нападають: якщо ви вважаєте, що я захищаю Вілкула, Януковича і Портнова, то поясніть, будь ласка, чому саме відносно мене, а не інших очільників ГПУ за останні 4 роки, Портнов вже вдруге звертається із заявою до Брюссельського суду з вимогою притягнути мене до кримінальної відповідальності? За те, що я підписав листа на ім’я Кетрін Ештон, якого підготували слідчі і їх керівники, що проти Портнова тут, в Україні, розслідується конкретне кримінальне провадження! Але ж, Аналогічні листи підписували ще щонайменше два чи навіть три заступники Генерального прокурора і сам тодішній Генеральний прокурор В. Ярема. Та до жодного з них Портнов не позивався. Лише до мене.
Я розумію і знаю, що вони мстяться за те, що я починав розслідування кримінальних проваджень проти них. Усі справи, котрі сьогодні розслідуються прокуратурою стосовно колишньої влади, були започатковані протягом перших чотирьох місяців (після Майдану, – LB.ua). Нічого нового, крім справи про державну зраду Януковича, прокуратура в послідуючому не ініціювала.
«Я погано Юрія Віталійовича розпізнав»
Вікторія Матола: В прокурорських колах говорять, що конфлікт з Юрієм Луценком у вас почався чи не одразу після його призначення. Одна з причин – він не взяв вас до своєї команди.
Хто вам сказав, що я б погодився?
С.К.: Добре, запитаємо інакше: Луценко пропонував вам долучитися до його команди?
Ні.
В.М.: А ви б погодились?
Ні.
В.М.: Чому?
Розумієте, я знаю добре Юрія Віталійовича. Принаймні думав, що знаю – до моменту його призначення на цю високу посаду. Я б ніколи не подумав, що він робитиме такі кроки на цій посаді. Мабуть, просто вірив, що він – випробувавши на собі свавілля з боку правоохоронних органів за часів Януковича порушення прав і взявши собі на згадку кружку із тюремної камери до свого кабінету, ніколи не повторюватиме дій попередників. Але, вочевидь, помилився.
З Юрієм Віталійовичем в нас не те, що розладналися стосунки, тепер я розумію, що їх і не було. Просто йому не сподобалося те, що я почав висловлювати свої бачення і вказувати на те, що він робить неправильно. Так, з першого дня призначення він говорив про те, що необхідно поміняти своїх заступників і керівників структурних підрозділів, котрі не мали успіхів у розслідуванні справ по Майдану й по Януковичу. Він це зробив? Ні. Саме тому я про це і говорив. Тим більше, що він сам питав мене про мої пропозиції.
С.К.: Як, на вашу думку, Юрій Віталійович змінився за останні роки?
Він не змінився. Схиляюся до того, що це я просто погано Юрія Віталійовича знав. Бо в той час, коли я з ним спілкувався, він був у статусі підсудного, потім засудженого. До речі, мене багато хто тоді з моїх знайомих засуджував, де з ким я навіть посварився. Але, тоді він був одним. А посада (можливо, ще якісь чинники) розкрили його з іншого боку. У всякому випадку, це не той Юрій Віталійович, якого я знав. Він і Юлія Тимошенко були для мене до цього зразковими опозиційними політиками, які не втекли з України, які пройшли тюрми, знущання і катування, але залишилися самі собою зі своїми принципами. І от Тимошенко такою і залишається, а він…
С.К.: Не шкодуєте, що захищали його?
Ні в якому разі. Я переконаний, що робив добру справу – захищав невинну людину, що підтверджує і виграний нами на користь Ю. Луценка позов у Європейському суді.
«У Тимошенко найбільше шансів на президентство»
В.М.: Ви неодноразового говорили і писали про те, що прокуратура знищена. До цього йшли системно? Чи так вийшло через непідготовленість народних депутатів, їх незнання законів, внутрішній саботаж?
Перш за все, нас обманули, коли сказали, що прокуратури з такими функціями (як в української, – LB.ua) немає в європейських державах. Я перевірив, це брехня і я можу довести.
Другий момент. Реформувати прокуратуру взялися люди, які взагалі не розуміються не те, що в діяльності правоохоронних органів чи в функціях прокуратури, вони не знають елементарних речей. Ніколи не читали Європейську конвенцію з прав людини, Конституцію України. Це безграмотні, бездарні люди, котрі наробили багато шкоди.
Я дійсно вважаю, що знищення прокуратури відбувалося навмисно. Бо мотиви міняти функції прокуратури – і в більшості їх знищити – неправдиві. Немає єдиного стандарту прокуратури в державах Європи. Всупереч інтересів держави народні депутати і прийняли в жовтні 2014 року Закон «Про прокуратуру», який прямо суперечив Конституції України. Що це за законотворча діяльність? Вони не звертали увагу навіть на заперечення Головного юридичного управління, Головного науково-експертного управління Верховної Ради тощо, але і наш Гарант Конституції цей закон із задоволенням підписав.
С.К.: Одразу після Майдану здавалося, що гірше, ніж в часи «регіоналів», бути не може. Що ж сталося? Виходить, справа навіть не в Луценкові – законодавча база готувалася ще до нього.
Але Юрій Віталійович активно брав участь у голосуванні багатьох шкідливих для нашої держави законів, являючись керівником найбільшої провладної фракції в парламенті.
С.К.: Так, збирав фактично голоси під законопроект.
Це позиція нинішньої партії влади.
С.К.: Кажіть вже прямо: Президента.
Так, звісно. Президент – гарант Конституції. Навіть якщо Верховна Рада ухвалила неконституційне рішення, він мав ветувати його. Цього він не зробив, що говорить про те, що таке законодавство його влаштовує.
С.К.: Питання до вас як до «ветерана» прокуратури. Чи може прокуратура – у нашій країні, з нашими реаліями, з досвідом «донецьких» та нинішніх – бути політично незаангажованою?
Думаю, що може.
С.К.: Що для цього потрібно?
Одним словом не скажеш. Це ціла система заходів. Я сьогодні працюю над Концепцією реформування правоохоронних органів України. І готуюся презентувати її засобам масової інформації, передати профільним вузам, а потім запропонувати суспільству. Я маю конкретні пропозиції і готую цей документ вже для нового президента. Нинішньому, для мене зрозуміло, це не потрібно.
С.К.: Хто буде наступним президентом?
Мені важко сказати. Я за людей не можу проголосувати….
С.К.: Цікавить ваша думка.
Звичайно, найбільше шансів у Юлії Тимошенко. Я вірю в її можливості, але чи дадуть їй це здійснити, мені важко сказати. Є шанси і у Гриценка, але як проголосують наші люди – невідомо.
С.К.: Ще хочу уточнити щодо вашого враження від засідання Регламентного комітету. Складалося враження, що депутати все розуміють, проте все одно вирішили віддати долю Вілкула на розсуд зали.
Вся біда в тому, що журналісти не до кінця розуміють завдання комітету. Комітет не може відмовити в схваленні подання генерального прокурора – лише складає висновок, в якому дає відповідь на три питання: чи подання законне, чи обґрунтоване, чи мотивоване. З приводу двох останніх пунктів комітет дав Юрію Луценку дві доби, щоб він доперевірив це, і за дві доби депутати пообіцяли оприлюднити свій остаточний висновок (розмова відбулася до оприлюдення висновнку - ред.) та направити його на розгляд Голові Верховної Ради. Навіть якщо вони напишуть, що подання не мотивоване і бездоказове, це не зупинить, повірте мені, нинішнього голову Верховної Ради винести його на голосування у сесійну залу. Нічого гріха таїти, це політична справа.
С.К.: Чому ви так думаєте?
Про це свідчить практика. До того ж, закон не зобов’язує його повернути подання і не виносити його на розгляд, якщо воно не обґрунтоване чи не підтверджене належними доказами. На жаль, немає такого в законі.
"Криміногенна ситуація в державі – страшна загроза"
В.М.: Повернімося до ситуації у прокуратурі. Слідчі і прокурори поставлені сьогодні в доволі складні умови роботи. Приміром, мають фіксувати кожен свій крок у суді, а чергу за відповідним дозволом доводиться займати чи не з 5 ранку. Це гальмує розгляд справ.
Цілковита правда. У своїй концепції реформування правоохоронних органів я наголошую на тому, що потрібно негайно вносити зміни до чинного законодавства. Якщо за нової влади цього не буде зроблено, ми втратимо державу.
Війна – це, звісно, загроза. Але, повірте мені, криміногенна ситуація в державі – теж страшна загроза. І одна з причин – КПК, який розроблявся Януковичем і за який 35 депутатів вночі голосували – діє до сьогодні. А зміни, які вносились протягом останніх 4-х років, лише збільшували обсяг навантаження на слідчого суддю. Тепер суддям ніколи займатися розглядом справ по суті і здійснювати правосуддя. На нього навішали масу функцій і навантажень із здійснення судового контролю.
Судді завалені роботою і тому вони механічно погоджують всі клопотання слідчих, в т.ч. і безпідставні. І виходить так, що злочинність зростає, обвинувальних актів до суду направляють менше, менше людей притягують до кримінальної відповідальності, натомість кількість обшуків, арештів, негласних слідчо-розшукових дій збільшується з кожним роком. І водночас збільшується кількість залишків не розглянутих судами кримінальних справ. Це шлях до катастрофи в судочинстві.
В.М.: У 2017 році ви казали про 70% нерозкритих справ. Яка цифра сьогодні?
Приблизно така ж, а може навіть і більше, бо безкарність породжує вседозволеність і рецидив. Люди на високих посадах дуже полюбляють говорити про все, що завгодно, але від розмов щодо сьогодення ухиляються і про реальні речі воліють краще мовчати.
В.М.: Чи є у вас якась статистика зі зростання кримінальних злочинів?
Починаючи з 2014 року, злочинність постійно зростає. Розкриття її, навпаки, погіршується. Сказати про те, що ми на 100% володіємо реальними статистичними даними, не можна. Це неправда. Вони (представники правоохоронних органів, – LB.ua) останні роки корегують її, ховають. Маса злочинів не реєструються. Якби зробити дослідження серед людей (на кшталт перепису, який вже років з 10 не робився), тоді стало б зрозуміло, що маса заяв і повідомлень про злочини не реєструється. Чому? Тому, що таким чином коригуються стан злочинності і показники розкриття злочинів, не розуміючи одного: кожний нерозкритий злочин, кожне порушення права людини, кожен факт невідшкодування людині заподіяних збитків – це знищення держави. Це іржа.
І коли я чую про розкриття справ майже до 90%, таке враження, що вони (представники правоохоронних органів , – LB.ua) живуть на якійсь окремій планеті і до нас інколи спускаються, щоб дати інтерв’ю. Ще раз говорю: в країні більше 80% неочевидних злочинів не розкривають. Очевидні – це коли злодій заліз у кіоск, і його затримали, але це не та злочинність, про яку треба не просто говорити, а бити тривогу!
В.М.: Є ще одна системна проблема у правоохоронній системі – розпорошеність повноважень органів, котрі ведуть слідство. Часто справи розвалюються у суді через те, що розслідуються неуповноваженими органами.
Це одна з причин тієї ситуації, яка склалася в державі – безкарності, вседозволеності, розгулу злочинності тощо. Нинішній владі, треба сказати, вдалося повністю знищити правоохоронну систему. Правоохоронної системи сьогодні немає – є недореформовані, напіврозвалені старі органи і маса новостворених недієздатних органів. Здебільшого, вони непрофесійні. Частина з них взагалі вже не переймається інтересами нашої держави.
С.К.: Ого! Це ви про НАБУ?
Так. Ними керують інші держави, донори чи «партнери». Це не правоохоронна система. Тому я й говорю, що її немає. Щоб ситуацію якимось чином врятувати, треба цю систему відновити.
Ще у 2014 році на посаді заступника генерального прокурора – саме коли в першому читанні прийняли закон про НАБУ – підготував листа, і як би Ярема (Генпрокурор на той час, – LB.ua) до мене не ставився, він його підписав. У листі ми переконували Президента ветувати цей закон. Тому що не можна створювати два правоохоронних органи з однаковими повноваженнями (мається на увазі НАБУ і ДБР , – LB.ua). Вдумайтесь: у них суб’єкти розслідування – одні й ті ж особи. Я проводив міжнародну наукову конференцію за проханням нинішнього директора ДБР в Одесі і запитав у представника Європейського Союзу, де – хоча б в одній державі Європи – існують два правоохоронних органи з однаковими повноваженнями, котрі займаються розслідуванням злочинів однієї і тієї ж категорії осіб – високопосадовців. Він почервонів, як яблуко, і сказав, що таких держав немає.
Ми застерігали Президента від створення паралельних органів, переконували, що треба створити один (у 2012 році його концепція була задекларована, її схвалила Венеціанська комісія, авторитетні європейські інститути), який би займався розслідуванням всіх злочинів, вчинених високопосадовцями, в т.ч. як корупційних, так і інших. Інакше це породить дуалізм, зловживання тощо. І до чого це призвело? Ви самі бачите.
Хіба я не попереджав, що не треба створювати Антикорупційну прокуратуру? Попереджав. В жодній країні немає такого, щоб окремо існував антикорупційний орган досудового слідства і окремо – антикорупційна прокуратура. Я вважаю, що ми перед світом створили гарну картинку, що займаємося реформуванням правоохоронних органів, боремося з корупцією, а фактично результатів боротьби немає.
Я на 100% впевнений, що при такому ставленні до здійснення контролю і нагляду за розслідуванням кримінальних правопорушень, суди в майбутньому почнуть масово виносити виправдувальні вироки по обвинувальних актах, які сьогодні направлені до суду. Це осоромить нас на весь світ.