«Я не бачу жодних підстав, які б нам дозволяли повертатися до коаліції»
Після виходу з коаліції у лютому цього року лідер фракції «Самопоміч» Олег Березюк заявляв, що підніматиме питання про відкликання вас і Єгора Соболєва з посад віце-спікера парламенту і голови Комітету з питань запобігання і протидії корупції відповідно. Ви, в свою чергу, зазначили, що готові залишити свій пост, якщо нова коаліція прийме відповідне рішення. Як вам таки вдалося залишитися на посаді?
Виправлю вас… Березюк озвучив позицію фракції, що ми готові підтримати рішення новоствореної на той час коаліції про перегляд перерозподілу посад в комітетах, зокрема і посади заступника голови Верховної Ради. Така позиція залишається незмінною і сьогодні.
Чи можна вважати, що представники коаліції залишили «Самопомочі» вищезгадані посади, очікуючи повернення фракції до її складу?
Я не знаю про наміри представників коаліції… Ми («Самопоміч» – LB.ua), на відміну від багатьох політичних сил, були чесними і тоді, коли входили в коаліцію, і коли виходили з неї.
Покладалися на те, що наші партнери так само, як і ми, мають намір робити те, що вони декларують. Що їхні думки, слова, наміри і вчинки не будуть різнитися. Виявилося дещо по-іншому. Реальна, олігархічна більшість, яка сьогодні існує в парламенті, звикла декларувати одне, а робити інше. І коли це стало доволі очевидним, ми чесно сказали, і нашим партнерам по коаліції, і людям, що не можем грати за такими правилами.
З часу нашого виходу з коаліції нічого не змінилося. Маємо ту саму олігархічну більшість в парламенті. Тому я не бачу жодних підстав, які б нам дозволяли повертатися до коаліції. Повинен змінитися спосіб прийняття рішень політичними силами. На що я мало розраховую, чесно кажучи, але дива трапляються.
Після виходу з коаліції у вас, як представниці команди «Самопомочі», були конфлікти з тоді спікером парламенту Володимиром Гройсманом, членом президентської команди?
Ми (з Гройсманом – LB.ua) мали дуже відмінні позиції лише щодо змін до Конституції в частині децентралізації. Але я дуже вдячна Володимиру Борисовичу, що він зрозумів, що це було не особистісне протистояння, а моя позиція стосовно тексту законопроекту про зміни до Конституції України, підготовленого під його керівництвом.
Стосовно нового голови Верховної Ради Андрія Парубія, то він, маючи досвід роботи на посаді заступника голови ВР, спробував відразу налагодити продуктивну комунікацію і між заступниками голови ВР, і між головами фракцій. Ми часто з ним спілкуємося щодо порядку денного, будь-яких нагальних питань. Зустрічаємося, як мінімум, щочетверга перед кожним пленарним тижнем і щосереди в пленарний тиждень.
В одному зі своїх інтерв’ю ви заявляли, що змушені були вступити в партію «Самопоміч», щоб уникнути спекуляцій на тему того, що ви – позафракційний депутат, але голосуєте разом із фракцією «Самопоміч». За вашими словами, вам пропонували голосувати з іншими фракціями…
Рішення про вступ до складу партії було абсолютно свідомим. Я зрозуміла, що без розбудови політичної сили в Україні неможливо змінити країну. Адже демократія базується на розвинутих політичних партіях. І треба просто докладати зусиль, щоб їх створювати.
Депутати яких фракцій пропонували вам голосувати разом з ними?
Абсолютно з різних фракцій. І кожного разу звучали різні обґрунтування, чому я повинна з ними голосувати. Як на мене, це – цілком нормальний процес: політики приходять і лобіюють нагальні для них питання. Таких випадків було з сотню.
Що пропонували натомість: посади, преференції?
Дякувати Богові, з такими безглуздими пропозиціями до мене не приходять. На початку роботи в парламенті звучали фрази, на кшталт: «Що ти хочеш? В тебе все буде…» Але я списую це на незрілість політиків, які так зі мною про таке спілкувалися.
Можете назвати цих депутатів?
Ні, звісно. Я рада, що вони вже не приходять з подібними пропозиціями.
В липні цього року, в ЗМІ з’явилась інформація, що «Самопоміч» відмовилася вступати в об’єднання опозиційних сил, ініційоване ЮлієюТимошенко. Йшлося про те, що на пропозицію Тимошенко погодились представники Радикальної партії, «Народний контроль» і партія «Воля народу». Чи звучала така пропозиція від Тимошенко представникам «Самопомочі»?
По-перше, я не пам’ятаю такої пропозиції… А по-друге, хіба можуть до об’єднаної опозиції входити фракції, що керуються різними ідеологічними засадами?
Поки що «Самопоміч», як на мене, є єдиною політичною силою, яка, власне, відрізняється від усіх решти цінностями, передовсім спрямованими на подолання олігархічної системи. І це те, що нас відрізняє від інших політичних сил, котрі називають себе опозицією.
Аби побачити справжню олігархічну коаліцію і опозицію, варто лише подивитися результати голосування за Генпрокурора і голову СБУ. При чому прослідкуйте за кількома голосуваннями за глав цих відомств.
У лютому цього року в одному зі своїх інтерв’ю лідер «Самопомочі» Андрій Садовий заявив: «Ми не можемо бути в коаліції з людьми, котрі стояли на Майдані за тими, хто стріляв у людей на Майдані». Очевидно, маючи на увазі Опоблок, «Відродження», «Волю народу»…
Я розкажу вам одну історію. Коли ще тільки формувалась коаліційна угода і відбувався процес розподілу комітетів на цьому поверсі (інтерв’ю відбувалося у будівлі Верховної Ради в кабінеті Оксани Сироїд на третьому поверсі – LB.ua) відбувалися дискусії стосовно того, чи мають представники Опозиційного блоку, групи «Відродження» і «Волі народу» отримати місця в комітетах. Позиція тих політичних сил, котрі прийшли в парламент після Майдану була така: не йдеться про коаліцію і опозицію, а про тих людей, які своїми вчинками призвели до трагедії під час Революції Гідності, а отже, повинні нести політичну відповідальність,
Однак, водночас, представники двох політичних сил коаліції активно вели торги з представниками і Опозиційного блоку, і двох вищезгаданих депутатських груп. А згодом намагалися переконати нас (членів «Самопомочі» - ред.), що цим людям потрібно віддати керівні посади. Депутати цих фракцій (БПП, «Народний фронт», Опоблок, «Відродження», «Воля народу» - ред.) звикли так працювати, розумієте. Чимало з депутатів цих фракцій були в парламенті десяток років то в коаліції, то в опозиції. І для багатьох із них це елемент риторики і політичного позиціонування себе. Мовляв, в якому статусі можна отримати більше голосів виборців.
Політичні сили, котрі називають себе сьогодні опозицією, є частиною нинішнього процесу прийняття рішень. Представники Опозиційного блоку на вулиці Банковій (в Адміністрації Президента – LB.ua) бувають набагато частіше, ніж представники «Самопомочі». Попри те, що Опоблок декларує свою категоричну опозиційність.
Як часто ви буваєте на Банковій?
Я спілкуюсь зараз з одним із заступників голови адміністрації – Олексієм Філатовим, оскільки входжу до складу Ради з питань судової реформи (при АП – LB.ua). Працюємо над низкою законопроектів, необхідних для впровадження змін до Конституції в частині судової системи.
А Президент часто запрошує вас на зустріч?
Давно не мала нагоди з ним зустрітися.
Коли в останній раз бачилися?
Ще перед голосуванням за зміни до Конституції (в частині децентралізації 31 серпня 2015 року– LB.ua). Відбулася дуже жорстка розмова.
Зустріч була лише з вами?
Ні, був Андрій Іванович (Садовий – LB.ua), Олег Романович (Березюк – LB.ua) і я.
Наскільки сильним був тиск Президента на фракцію «Самопоміч» перед голосуванням за зміни до Конституції?
Тиск був перманентний. Однак, він не закінчився днем голосування. Наступного дня медіа, лояльні до Президента, почали говорити, що Сироїд, Березюк і Садовий – це агенти Кремля… Хіба це не тиск? Пересічні громадяни, котрі не володіють цією темою, не можуть об’єктивно оцінити ситуацію. Тому це – репутаційний тиск, перш за все. Дуже складно пережити його наслідки.
Щодо проекту змін до Конституції в частині децентралізації у мене відбулася розмова з Президентом ще до роботи в парламенті. Перший раз він презентував цей проект представникам громадських організацій ще до виборів до Верховної Ради у липні 2014 року. Того дня я йому особисто сказала, що такі зміни до Конституції України вважаю узурпацією влади. Він тоді дуже розсердився. У нього була дуже різка реакція…
Загалом таких дискусій було досить багато, і всі вони – емоційні. Я намагалась йому чесно пояснити, що надмірна влада – дуже шкідлива для глави держави. Особливо надмірна влада над органами місцевого самоврядування. За своєю природою вона – узурпаційна. На жаль, ми не дійшли згоди (з Президентом – LB.ua) з цього питання.
Ви часто звинувачуєте Президента в спробах узурпувати владу. На вашу думку, в цьому зацікавлений безпосередньо Петро Порошенко чи його команда?
Є така фраза англійською мовою: «Just a habbit». «Просто звичка». Ця звичка започаткована ще президентом Кучмою, коли була ухвалена нинішня Конституція з певними перекосами у повноваженнях глави держави. І кожен його наступник намагався наслідувати такий приклад або навіть перевершувати його. Чомусь ніхто не вчиться з уроків історії і не спостерігає за долею попередників, як і за тими ризиками, з якими вони стикнулися.
Аби вирівняти баланс влади, щоб наступні президенти України не мали спокуси отримати якомога більше повноважень, думаю, потрібно вносити відповідні зміни до Конституції.
«Той спосіб, в який Луценка призначали на посаду, – негідний його»
Депутати «Самопомочі» і ви, зокрема, не підтримали і зміни до Конституції в частині судової системи, хоча працювали над ними в складі Ради з питань судової реформи понад півтора року. Ви пояснювали своє рішення тим, що Президент втратив довіру серед депутатів «Самопомочі».
«Самопоміч» ухвалила рішення не голосувати за зміни до Конституції в частині судочинства, втративши довіру до Президента щодо його намірів справді запроваджувати судову реформу. Доказом цього був, зокрема, спосіб, в який призначали Юрія Луценка на посаду Генпрокурора. Президент фактично зґвалтував парламент, і це викликало величезний супротив серед депутатів «Самопомочі».
Якби Луценка в такий спосіб не призначили генеральним прокурором, «Самопоміч» би проголосувала за конституційні зміни?
Призначення в такий спосіб Генпрокурора було останньою краплею і остаточним підтвердженням недобросовісності Президента в намірах запровадити судову реформу. Я про це говорила чесно і представникам АП, і Президенту особисто…
Щодо голосування за Генпрокурора, то йдеться не про особистість пана Луценка і навіть не про відсутність в нього юридичної освіти. Відповідно до змін до Конституції в частині судочинства, прокурор має стати частиною судової системи, і виконувати функції лише адвоката держави, тобто представляти публічне обвинувачення в суді. І все. А сьогодні ми знову повернулись до радянської системи.
Я дуже поважаю пана Луценка як політика. Але, на жаль, той спосіб, в який його призначали на посаду, – не гідний його.
Однак, громадськість активно критикувала реформу прокуратури, зокрема, зважаючи на те, в який спосіб відбувався добір на посади, наприклад, в місцевих прокуратурах. В основному на ці посади потрапляли «старі» кадри. Тож жодним чином ця система не оновлювалась.
Призначення – це не реформа. Звичайно, без оновлення прокурорського корпусу, так само, як і без оновлення суддівського корпусу, не буде і нової прокуратури. Але проблема стосувалась не процесу добору кадрів, а тих людей, котрі входили до складу відповідних комісій. Якщо вони не були добросовісні і не хотіли набирати нових людей на ці посади, то до чого тут процедура? Повернувши всю владу одній людині – Генпрокурору – хіба ми покращили якість прокуратури? Чи побачили ми хоч одне якісне призначення в прокуратурі? А пройшло вже півроку (з призначення Луценка на посаду – LB.ua).
Луценко заявив, що прийшов в ГПУ лише на півтора-два роки…
Це безвідповідально йти працювати на таку посаду на півтора-два роки. І якщо він прийшов в ГПУ, зупинивши процедуру добору кадрів через Раду прокурорів як орган самоврядування прокуратури, то чому й досі немає якісних змін в цій системі?
Повернемось до судової реформи. Назвіть, будь ласка, її основні недоліки, зважаючи на які ви не підтримали відповідні зміни в Конституцію.
В Законі «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» є більше прогресивних змін, ніж загроз.
На жаль, не вдалося виключити з повноважень Президента право призначати прокурора. Тож він таки залишився політично залежною фігурою. Хоча прокурор – це лише адвокат держави. Для чого з нього робити таке цабе?..
Впродовж перехідного періоду – двох років – у Президента також залишилось чимало повноважень щодо судової системи: щодо призначення, звільнення, переведення суддів, він може утворювати, реорганізовувати і ліквідовувати суди. Добре це чи погано? Через два роки цих повноважень не буде. Тож все таки це можна розцінювати радше як поступ, аніж як недолік змін в Конституцію.
Залишились також певні рудименти старої системи. Наприклад, судді й далі отримуватимуть посвідчення. За часів Януковича, якщо не підписане посвідчення, суддя не мав можливості приступити до виконання повноважень. Для чого їм сьогодні ці посвідчення? Не знаю. Я вважаю це ознакою незрілості держави.
Хотілося би відзначити і позитивні зміни законодавства щодо правосуддя. Зокрема, прописані чіткі критерії притягнення суддів до відповідальності. Підставою для їх звільнення тепер може бути, наприклад, неможливість доведення походження своїх доходів. Втім, це – лише юридичні норми, котрі не матимуть жодного сенсу, якщо в системі залишаться ті самі люди. Ані зміни до Конституції, ані Закон «Про судоустрій і статус суддів» не дає гарантій, що судова система стане незалежною.
Зараз відбувається процес оновлення Верховного Суду. Чимало посадовців, політиків, представників громадськості прагнуть, щоб цей суд був професійним, незалежним. Втім, існує середовище, представники якого звикли, що судді повинні бути підконтрольними. Я знаю, що й у парламенті є люди, котрі «хвилюються», що робити, якщо в Україні справді буде створений незалежний Верховний Суд. І переконують Президента, що оновлення ВС – велике зло. Є й судді, котрі, як істинні раби, планують масовий похід до Верховного Суду в пошуках нового господаря, якому будуть далі служити.
Судді Верховного Суду направили до Конституційного Суду подання про визнання окремих положень Закону «Про судоустрій і статус суддів» неконституційними. Зокрема, вони виступають проти звільнення всіх суддів Верховного Суду. Дехто з політиків називає це саботажем судової реформи. Яка перспектива, на вашу думку, задоволення їх подання Конституційним Судом?
Подання до Конституційного Суду – це елемент саботажу судової реформи суддями.
Рішення КС важко передбачити. Це – такі самі раби…
Чому в змінах до Конституції не передбачили процес оновлення Конституційного Суду?
Поставте це питання Президенту. У нього був такий шанс, але він цього не зробив. Мабуть тому, що комфортно мати залежних людей. Іншої причини я не бачу.
Не таємниця, що за часів Януковича на судову систему мали серйозний вплив Андрій Портнов і Сергій Ківалов. Сьогодні їхній вплив зберігся?
Окремі судді Вищого адмінсуду відверто кажуть, мовляв, «нічого-нічого, скоро «наші» повернуться до влади»… Тобто в їхньому (Портнова-Ківалова – LB.ua) підпорядкуванні частково залишається касаційна інстанція.
Можливе очищення судової системи від таких людей впродовж конкурсних відборів?
Передусім це залежить від Вищої кваліфкомісії: чи зможуть її члени встояти перед спокусами і тиском. До мене доходила інформація, що різні політики і судді з вищих судів намагаються вести перемовини стосовно майбутнього працевлаштування у Верховному Суді...
Допомагати ВККС буде Громадська рада доброчесності, сформована з представників громадських організацій. Такого інституту немає ніде у світі. Його придумали для українських потреб, розуміючи, що в нас немає довіри до державних структур. Члени Громадської ради моніторитимуть інформацію про суддів, котрі подаватимуться на конкурс до Верховного Суду. Висновки членів Ради враховуватимуться ВККС під час добору суддів. Важливим є і завдання суспільства. Ми повинні постійно слідкувати за процесом відбору суддів. Не можна втручатись в цей процес, але треба робити його публічним. Адже публічність – це захист тих членів кваліфкомісії, які хочуть зберегти свою чесність, а також страх для тих, хто спробує знівелювати процес оновлення судової гілки влади.
«Я програла Президенту»
Представники «Самопомочі», в тому числі Андрій Садовий, часто повторюють, що не зацікавлені в позачергових парламентських виборах, однак, ваші опоненти звинувачують вас у тому, що, критикуючи владу, сприяєте політичному колапсу в країні і, як наслідок, перевиборам.
Я не пам’ятаю жодної заяви когось із депутатів, в якій «Самопоміч» би звинуватили в цьому.
«Самопоміч» навпаки робить все, щоб ситуацію в країні не розхитувати. У нас немає такої риторики, що жити в країні стало погано, тому все знову треба треба поміняти. Перевибори сьогодні не покращать ситуації, а лише погіршать її. В Україні є збочене уявлення, що опозиція – це та політична сила, яка ганьбить уряд і ходить на перевибори. Хоча насправді функцією опозиції є контроль над діями уряду, щоб стримувати його від узурпації повноважень, від зловживання бюджетом. Якісна робота опозиції якраз є запобіжником дочасних виборів і гарантією розвитку держави.
Наскільки вірогідні, на вашу думку, позачергові парламентські вибори?
Загроза дочасних парламентських виборів висить над цією Верховною Радою з моменту того, як вона була обрана. Ця загроза не збільшилася і не зменшилася. І є депутати, які докладають зусиль, щоб ці вибори відбулися дочасно, а є такі, що сприяють тому, щоб цього не сталось. Я належу до других.
На етапі заходження в парламент «Самопоміч» була чи не найдемократичнішою політсилою. Однак, у переддень голосування за зміни до Конституції в частині децентралізації фракція робить конкретний натяк інакодумцям про наслідки за позитивне голосування. А також змінює положення фракції, згідно з яким виключення депутатів з її складу проводиться 2/3 голосів замість 3/4. Як наслідок, наступного дня «Самопоміч» виключає зі свого складу п’ятьох депутатів за голосування за зміни до Конституції.
Цей процес був демократичним. Ті члени фракції, котрі мали намір голосувати за зміни до Конституції, мали можливість пояснити свою позицію. Фракція слухала їх десять годин. Однак, вони вдавалися хіба до жорстких маніпуляцій. І фракція переконалася, що ці люди стали жертвами політичної корупції. Тому було прийняте рішення про виключення їх зі складу фракції.
У вас не було зауважень до самого процесу спілкування з тими п’ятьма депутатами, котрі голосували за Конституційні зміни? Окремі члени «Самопомочі» оф-рекордс розповідали, що комунікація з фракцією відбувалася в дуже принизливий для них спосіб.
Я була присутня на цих засіданнях фракції. Зустрічі відбувалися впродовж двох днів перед голосуванням. Частина із тих, хто прийняв рішення голосувати всупереч позиції фракції, одного дня взагалі не прийшла.
Більше того, саме з боку цих людей звучали безпідставні і принизливі звинувачення стосовно окремих представників «Самопомочі». До останнього частина фракції мала сумніви щодо необхідності виключення цих п’ятьох депутатів зі складу фракції. Однак, своєю поведінкою ці люди фактично переконали проголосувати за виключення їх із «Самопомочі».
Виключили, зокрема, Ганну Гопко, котра привела в політсилу чимало людей. В тому числі і вас. Ви з нею ще спілкуєтесь?
Ми з нею перестали спілкуватися у виборчу ніч.
Чому?
Так сталося… Хай це залишиться нашою історією.
Гаразд. Згодом «Самопоміч» підтримала так званий закон про партійну диктатуру, який, на думку експертів Реанімаційного пакету реформ, робить «з депутатів німих натискачів кнопок та виконавців волі парткерівництва».
Це було дуже складне рішення. Справа в тому, що, на жаль, не маючи розвинутої партійної системи, перед попередніми парламентськими виборами списки формувалися з людей, котрі згодом діяли всупереч задекларованим цілям. Тому багато політичних сил парламенту підтримали цей закон.
Я за нього не голосувала. І сподіваюсь, що «Самопомочі» його застосування більше не знадобиться. Розвинута партійна структура і хороший кадровий потенціал дозволить нам формувати списки з перевірених людей.
Рішення щодо голосування ви приймаєте самостійно чи ваша позиція повинна відповідати позиції фракції?
Я голосую завжди так, як вважаю за потрібне. І навіть щодо змін до Конституції в частині судочинства ніхто з членів фракції зі мною не говорив, стосовно того як я буду голосувати. Із самого початку роботи над цими змінами я переконувала членів фракції в їх необхідності. Однак, на жаль, довіра до мене була меншою, ніж недовіра до Президента. Я програла Президентові. І я прийняла цю поразку…
«Садовий мені ніколи не говорив про свої президентські амбіції»
В одному зі своїх інтерв’ю ви заявляли, що скандал щодо Грибовицького сміттєзвалища – це помста, очевидно Андрієві Садовому, за неголосування фракції «Самопоміч» за конституційні зміни в частині судоустрою. За вашими словами, з Банкової телефонували в сусідні міста, щоб ті не приймали сміття зі Львова. Чи погоджуєтесь ви з думкою, що удар по іміджу Садового вигідний Адміністрації Президента, оскільки мер Львова може стати серйозним конкурентом Петру Порошенко на наступний президентських виборах?
Мені здається, що це – недостойна поведінка для глави держави. Одного дня нас всіх замінять: і депутатів, і міських голів, і Президента.
Андрій Садовий як лідер партії і, тим більше, як мер завжди демонстрував повну підтримку Президенту. На жаль, ситуація щодо Грибовицького сміттєзвалища показала справжнє обличчя людей в оточенні глави держави.
Людей з оточення глави держави чи його самого?
Він не все режисує… В адміністрації є автори цієї кампанії (проти Садового – LB.ua).
Після загибелі людей на сміттєзвалищі я мала розмову з одним із них і запитала, чи не соромно топтатися на кістках людей. На що він мені відповів, мовляв, така ж нагода випала (щоб вдарити по рейтингу Садового – LB.ua)…
Це був Ігор Гринів?
Я не відповідатиму на це питання. Нехай це буде на сумлінні людини…
Чи знаєте ви про причетність Ігора Гриніва або Віталія Ковальчука до координації і плануванні акції протесту проти Садового, що суттєво підірвало імідж мера Львова? За інформацією ЗМІ, Ковальчук і Гринів були у Львові в пік сміттєвого скандалу.
Думаю, в той період у Львові було багато людей… Я не маю жодних фактів, щоби підтвердити чи спростувати інформацію щодо присутності там панів Гриніва чи Ковальчука. Знаю лише, що ті так звані активісти, котрі брали безпосередню участь в акції протесту, неодноразово «засвітилися» у проплачених акціях. В тому числі, у провокаціях під час гей-параду у Львові, які влаштували, я переконана, для російського телебачення.
Ковальчука називають відповідальним за послаблення рейтингу Садового і «Самопомочі».
На моє відчуття, в Адміністрації Президента є щонайменше відділ, який опікується рейтингом «Самопомочі» і рейтингом Садового. І це викликає жаль, що людські ресурси витрачають на абсолютно марну справу.
Я дивуюся тим людям, котрі надто багато уваги приділяють рейтингу. Ви бачили рейтинг партії «За життя» (партія, котра очолює проплачені мітинги біля Нацбанку в Києві – LB.ua)? Ця партія була створена кілька тижнів тому, складається з двох осіб і одного телеканалу і має рейтинг 5%.
В Україні прийнято використовувати картинку на телебаченні, щоб надувати чи опускати рейтинг політичних сил.
На вашу думку, Президент знав про кампанію проти Садового, яку вели люди з його команди?
Мені важко уявити, що він би був необізнаний з цього приводу. Тим більше, що він особисто слідкує за процесами, що діяться в нашій країні. Читає тексти, слідкує за повідомленнями в соцмережах… Тому я переконана, що він знав (про кампанію – LB.ua).
Ви вважаєте Садового потенційним конкурентом Порошенку?
Це питання некоректне. І дуже небезпечно на цьому спекулювати. Особливо зараз.
Щоб захистити нашу державу, треба, щоб президенти приходили, працювали і йшли, передаючи свою владу гідно. Поки на посаді Президента – Петро Олексійович, і немає оголошених президентських чергових, наголошую, виборів, до тих пір нам не можна говорити про будь-яких претендентів на цю посаду.
Ви підтримуєте президентські амбіції Андрія Садового?
Він мені ніколи не говорив про свої президентські амбіції…
Електоральним конкурентом «Самопомочі» є, зокрема, партія Міхеїла Саакашвілі. Після своєї відставки він відверто заявив, що має намір займатися своїм політичним проектом і, очевидно, на наступних парламентських виборах пробуватиме завести до Верховної Ради своїх депутатів. Які перспективи в його політсили, на вашу думку?
В нинішньому парламенті більша частина депутатів, на жаль, не віддана інтересам українських громадян. Є ті, що представляють інтереси Росії, а є й такі, що лобіюють інтереси бізнесу. Лише незначна частина депутатів намагаються покращити життя простих громадян.
І якщо завдяки новим політичним силам, ми отримаємо в парламенті більшість, яка буде представляти інтереси людей, я буду щаслива. Як називатимуться ці сили, - не важливо.
«Не варто мати жодних ілюзій, що в ЄС є проукраїнський чи антипутінський клуб. Цього немає»
Депутати фракції «Самопоміч» і ви особисто дуже часто публічно заявляєте про загрозу ухвалення в парламенті закону про вибори на непідконтрольній території Донецької і Луганської областей. Чи відомо вам, хто готує текст відповідного законопроекту?
Так, ще до проходження в парламент я заявляла про російський сценарій щодо Донбасу, який складається з чотирьох елементів: впровадження для цього регіону особливого статусу шляхом внесення змін до Конституції, ухвалення закону про амністію, закону про особливий статус і, власне, закону про вибори на окупованій території. Зміни до Конституції проголосовані двічі з необхідних трьох разів. Закон про особливий статус Донбасу – ухвалений і набере чинності, щойно парламент ухвалить конституційні зміни. Закон про амністію – проголосований у Верховній Раді, лише поки не підписаний Президентом. І для того, щоб пастка для України замкнулась, не вистачає закону про вибори на окупованій території. Якщо всі складові сценарію Росії таки будуть виконані, це означатиме для України юридичну окупацію і загрозу цілісності країни.
Хто працює над проектом закону про вибори? Під час однієї публічної зустрічі в цьому зізнався голова Комітету з питань правової політики і правосуддя.
Руслан Князевич.
Так. Але тексту я не бачила. Повірте, якби він у мене був, одразу б його оприлюднила.
Які перспективи ухвалення цього законопроекту нинішнім парламентом?
Я сподіваюсь, що мінімальні. І роблю все для того, щоб Верховна Рада цього закону ніколи не підтримала, розуміючи загрози його ухвалення для України. Однак, цілком очевидно, що Росія працюватиме і над іншими подібними сценаріями для України.
Ви часто спілкуєтесь з представниками США та ЄС. Вони продовжують тиснути на Україну щодо виборів на окупованій території?
Під час останнього візиту до США (у квітні 2016 року) делегація «Самопомочі» провела 42 зустрічі впродовж семи днів з представниками Білого дому, Конгресу, НАТО та іншими. Ми пояснювали нашим західним партнерам, що у випадку подальшого тиску щодо виборів на окупованій території Україну може розірвати зсередини.
Очевидно, цей візит дав свої результати. І згодом новий посол США в Україні Марі Йованович підтвердила, що далі тиску не буде (Йованович зазначила, що однією з умов для проведення виборів на окупованих територіях Донбасу є розведення сил та засобів сторін від лінії розмежування в зоні бойових дій – LB.ua).
Що стосується європейців, то не варто мати жодних ілюзій, що в ЄС є проукраїнський чи антипутінський клуб. Цього немає. Кожна держава відстоює власні інтереси.
Зокрема, під час візиту у Францію (в жовтні цього року) мала зустрічі і з сенаторами, і з представниками Національної Асамблеї, виконавчої влади. Знаєте, що їх найбільше турбує? Що у них картопля не продається! Мовляв, треба щось робити з українським питанням щодо санкцій проти Росії, бо товари не продаються.
Десятиліттями Україна серед французів сприймалася крізь призму російських інтересів. Більш того, у Франції існують певні сентименти до Росії. Дві імперські держави все ж таки… На одній із зустрічей молодий службовець сказав, мовляв, не віримо в Україну, а Росія нам важлива. На що ми відповіли, що не збираємося доводити, що 40-мільйонна нація в центрі Європи має право на існування, хочете ви цього чи ні.
Тож потрібно постійно комунікувати з представниками країн Європи. Більш того, запрошувати людей на заходи, пояснювати їм ситуацію в нашій країні. І бажано, щоб такі заходи проводилися за участю не лише політиків, а й митців, волонтерів, підприємців, котрі зможуть сформувати правдиве розуміння ситуації в Україні.