“Святе місце” в аварійному стані
“Це не музей, це святе місце!” – на цьому зійшлась половина учасників круглого столу, який Державна архівна служба скликала, щоб обговорити проблеми архіву-музею на території “Софії”. Учасники, включно з модератором Сергієм Гальченком (заступником директора інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАН України), застосовували різні риторичні прийоми для того, щоб донести: музей-архів – надважлива для української культури інституція, а розпорошення фондів по різних музеях під час ремонту будівлі означатиме їх знищення.
В архіві-музеї знаходиться 308 721 одиниця зберігання: документи, примірники книг і брошур (більше 7 тисяч – з оригінальними підписами авторів), періодичні видання з XVIII – ХХІ ст, рукописи письменників, листи, матеріали особистих архівів митців та літераторів, документи представників української діаспори. Частина експозиції – кабінети Олександра Довженка, Юрія Яновського та інших. Згідно із Законом України “Про культуру”, архів є частиною культурного надбання, але ним опікується інший центральний орган – не Міністерство культури, а Міністерство юстиції.
Щороку архів-музей переукладає договір оренди із заповідником. “Для такої установи, як ми, – головного архіву країни в царині літератури і мистецтва – це ненормальна ситуація, – говорить директорка архіву Олена Чижова. – Ми повинні мати власну будівлю і бути її балансоутримувачами”.
Якщо оренду в Бурсі не подовжать, з 29 вересня директорка не матиме права витрачати кошти на опалення, водопостачання та електроенергію в музеї.
Фонд державного майна запропонував шість варіантів для переїзду архіву-музею. “Майже всі – промислові підприємства, які давно не використовувались за призначенням. Опалення в будівлях відключене, десь прорвало труби, десь грибок, але ж згідно із законами “Про Національний архівний фонд та архівні установи” та “Про музеї і музейну справу” нам повинні запропонувати приміщення, яке відповідатиме всім вимогам”, – обурюється пані Чижова.
Переїзд фондів архіву-музею директорка називає стресом – і для документів, і для музейних предметів. Тому найкращим варіантом для музею було б одне переміщення, а не подорож фондів з місця на місце.
За півроку до закінчення строку оренди Софійської Бурси Міністерство культури надіслало до архіву-музею лист, в якому, як розповідає Олена Чижова, було зазначено, що подовжувати оренду “недоцільно”. Основна причина – будівля, де музей знаходиться, – в аварійному стані і потребує якнайшвидшої реставрації.
За словами першого заступника гендиректора Національного заповідника “Софія Київська” Вадима Кириленка, кожного року заповідник вкладав власні кошти в косметичний ремонт бурси, а в 2009 році уряд підняв питання про виселення музею і початок реставраційних робіт, адже остання реставрація будівлі була в 1975 році. Втім, необхідних коштів на реставрацію не було знайдено і питання було відкладено.
“Єдиний об’єкт “Софії Київської” зі статусом аварійного на даний момент – це Бурса, пам’ятка архітектури XVIII століття. Ми підібрали фотографії, на яких видно, що несучі стіни в будівлі мають тріщини, перекриття та дах прогнили. Наша система моніторингу стану пам’яток показала тенденцію розкриття тріщин. Це означає, що в будь-який момент несуча конструкція будівли може завалитись. Ми можемо втратити не лише пам’ятку, але й поставити під загрозу життя людей і колекцію архіву-музею”, – розповів Кириленко.
Він додав, що заповідник вже заклав кошти для перших передпроектних робіт, які необхідні для того, щоб почати процес реставрації.
Заступниця начальника управління охорони культурної спадщини в Міністерстві культури Юлія Нечипоренко, в свою чергу, додає, що в березні цього року “Софію Київську” відвідала моніторингова комісія ЮНЕСКО (нагадаємо, що Софійський собор і монастирські споруди у дворі занесені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО), яка наполягала на ремонті окремих складових, в тому числі й Бурси. Згідно з формулюванням комісії, ці складові є під загрозою. “Таке формулювання є вкрай негативним”, – додає вона.
Якщо Україна не вживатиме заходів до кінця 2017 року, є велика ймовірність, що “Софія Київська” буде включена до списку об’єктів під загрозою. “Це означатиме, що Україна не виконує своїх міжнародних зобов’язань, які накладаються, зокрема, ратифікованою конвенцією про збереження культурної спадщини 1978 року, – моніторинг стану і збереження культурного надбання. Також треба взяти до уваги резолюцію Ради безпеки ООН 2347 (2017 року), яка просто зобов’язує всі країни займатись збереженням культурного надбання. Якщо об’єкт потрапить до списку пам’яток під загрозою, це означатиме, що ми не займаємось охороною спадщини. Це негативно вплине на імідж України”, – наголошує пані Нечипоренко в коментарі LB.ua.
Репутаційна складова дуже важлива не лише в контексті культурної дипломатії, але й в контекті інших питань, які Україна намагається вирішити в міжнародному полі. Суд по “скіфському золоту” Україна виграла, але наразі з Криму продовжують вивозити культурні цінності – про що Мінкульт неодноразово повідомляв. Міністерство також зверталось до ЮНЕСКО з проханням направити моніторингову місію в Херсонес, але, зі слів заступниці міністра культури Тамари Мазур, всі заяви залишились без відповіді.
Окрім того, включення “Софії Київської” в список пам’яток під загрозою означатиме зникнення буферної зони навколо пам’ятки. Статус пам’ятки ЮНЕСКО означає, що все будівництво в буферній зоні має погоджувати комісія ЮНЕСКО, а без цього погодження Міністерство культури не може давати згоду на забудову.
Кириленко та Нечипоренко посилаються на висновок незалежної комісії, яка попередила: якщо не буде ремонту, будівля бурси може обвалитись. Крім того, представник “Софії Київської” наполягає: умови, які наразі існують в бурсі, не відповідають стандартам, за яким мають зберігатись документи і інші об’єкти фондів архіву-музею.
Єдиний і неподільний фонд
Після підняття питання про виселення архіву-музею літератури і мистецтв з території “Софії” Міністерство культури запропонувало “забезпечити розміщення фондів”. Для архіву-музею ця пропозиція означає розділення фондів і їх розпорошення по різних установах. Директорка музею, Олена Чижова, директорка Державної архівної служби Тетяна Баранова та представники громадськості вважають такий варіант неприйнятним. Їх підтримують представники творчих спілок і інститутів НАН України: “розділення фонду означає втрату музею”.
Працівники українських архівів чекають на завершення будівництва комплексу архівних установ на Солом’янській, 24, яке почалось ще в 2007 році. В будівлі з двома “свічками” по 15 поверхів кожна мали б розміститись не лише архів-музей літератури і мистецтв, а й інші архіви. “Площі майбутньої будівлі дозволять розміщати фонди й архіви, там буде сучасне кондиціонування, умови зберігання документів, сховища, зали для експонування документів та читальна зала,” – мріє директорка архіву-музею Олена Чижова.
Директорка Державної архівної служби Тетяна Баранова, в свою чергу, розповідає, що на завершення будівництва і устаткування Комплексу необхідно 2 млрд грн. Якщо Кабінет міністрів видасть розпорядження про виділення необхідних коштів, то, згідно з планом, 50% суми мають витратити в 2018 році, 30% – в 2019, і 20% – в 2020.
“Будівництво комплексу архівних установ за ініціативи тодішнього прем’єр-міністра Віктора Януковича. Коли в 2011-му фінансування будівництва зупинили, представники будівельної компанії “Планетабуд” мені розповіли, що уряд їх буквально змушував будувати в кредит, а виділені з бюджету кошти потім компенсували їхні витрати”, – розповідає пані Баранова в коментарі LB.ua.
Вона підкреслює, що планового фінансування будівництва на Солом’янській ніколи не було, як і проектних документів. “Все малювали “з коліна”, з сьогодні на завтра. Не було вірного юридичного механізму, який би врегулював питання цього будівництва”, – додає директорка Державної архівної служби.
В 2015 році Баранова порушила питання про завершення проекту комплексу, втім розуміння в Кабміні не знайшла: “ніхто не хотів виділяти кошти на будівництво архіву, коли треба гроші на армію”, – каже вона. Зараз ситуація інша: за словами директорки, ідею добудови архіву підтримує перший віце-прем’єр-міністр Степан Кубів, чиєю підтримкою архівісти і планують заручитися.
При цьому проекту добудови комплексу і внутрішнього його упорядкування досі немає: всі документи залишились в редакції 2011 року. Пані Баранова додає, що проекти точно треба буде коригувати, адже що в них точно змінилось, так це вартість робіт.
Втім, в ідеальній ситуації, якщо будівлю архіву почнуть добудовувати наступного року, завершать його не раніше, ніж через три роки. До тих пір дім, нехай і тимчасовий, має знайти Архів-музей літератури і мистецтва. Олена Чижова не бачить іншого варіанту, окрім як залишитись в Софійській Бурсі: переїжджати музею немає куди.
Натомість народний депутат та голова парламентського комітету з питань культури і духовності Микола Княжицький в коментарі LB.ua заявив, що виступає за те, щоб архів переселили в короткі строки і в придатне для збереження фондів місце. “Перший віце-прем’єр Степан Кубів повідомив, що особисто буде займатись вирішенням цього питання під контролем прем’єр-міністра Володимира Гройсмана”, – додав нардеп.
“Збереження архівів української культури не менш пріоритетне, аніж наше знаходження в міжнародних списках. Якщо знищаться архіви Довженка, для нас це буде не менша катастрофа, ніж якщо нас виключать зі списку ЮНЕСКО”, – впевнений Княжицький.
Учасники вищезгаданого круглого столу тим часом вирішили, що будуть писати меморандум і звернення на адресу високопосадовців, в тому числі й на адресу Президента. Зійшлись на “компромісному” варіанті пропозиції: почати ремонт бурси, не виселяючи архів. Вадим Кириленко із “Софії Київської”, в свою чергу, зазначає, що реставраційні роботи, яких потребує бурса, не передбачають експлуатації будівлі, а Юлія Нечипоренко додає, що про реставрацію Бурси йдеться не лише тому, що її руйнування поставити під загрозу статус “Софії”, але й через те, що зберігати в таких умовах фонди архіву-музею не можна.
PS
Поважне зібрання за круглим столом довело: учасники дискусії не довіряють один одному. У відповідь на аргументи однієї сторони (“Софії” та Міністерства культури), підкріплені звітами комісій і експертів заповідника, громадськість і архів ставлять питання: хто брав участь в комісії, чому не запросили незалежних експертів, чому питання зі збереження архіву не підняти на надвідомчий рівень.
“Треба підключити міністерство фінансів, міністерство економіки, навіть РНБО, – заявив почесний президент НаУКМА В’ячеслав Брюховецький. – Бо це справа державної безпеки – справа не лише нашого минулого, але й майбутнього”.
В умовах війни, в тому числі інформаційної, теза про тісний зв’язок між культурою і безпекою знаходить зайві підтвердження щодня.
Ситуація з архівом-музеєм літератури і мистецтва – не єдина проблема на культурній мапі України. Внаслідок того, що культура не була пріоритетом державної політики протягом багатьох років, проблеми, які виникають в музеях, заповідниках, театрах, бібліотеках по всій країні, – не поверхневі і ті, що потребують косметичного ремонту, а систематичні, глибокі і такі, для вирішення яких у форс-мажорних обставинах треба залучати вище керівництво держави.
Можливо, уряд знайде вихід з клінча, в якому зійшлися Міністерство культури і Державна архівна служба, але слід розуміти, що це буде рішення, прийняте в “ручному режимі”. Натомість, щоб щоразу не гасити локальні пожежі національного значення, до управління та реформування державних інституцій культури треба підходити системно, із залученням фахівців і – що найскладніше – вчасно.