“Я почув ваш гнів”, запевнив французів у своєму відеозверненні Еммануель Макрон. Але тут же додав, що “жодні вимоги не можуть виправдати вандалізм і насильство”, в яке занурилась країна під час акцій “жовтих жилетів”. Французький президент назвав нинішню кризу “історичним шансом” для країни і перейшов до конкретики: з Нового року мінімальна зарплата у Франції зросте на 100 євро і сягне таким чином 1288 євро після оподаткування; понаднормові години більше не будуть оподатковуватися, а податки для найбідніших пенсіонерів зменшаться. Окрім цього, президент закликав французькі підприємства виплатити своїм співробітникам премію до Нового року. Ну чим не подарунки під ялинку від доброго царя-президента?
До самих поступок запитань немає - “жовті жилети” вимагали від влади покращення рівня життя і зменшення податкового тиску. Президент їх почув і крок назустріч зробив. Однак, Еммануель Макрон залишився вірним своєму стилю - він чекав до останнього, чи затихнуть протести самостійно, а коли зрозумів, що тягнути більше не можна, увійшов у свою улюблену роль - рятівника нації: “Моя єдина боротьба - це ви, це Франція…(...)...Я не забув, навіщо мене обрали”.
“Народний” Юпітер
У Франції Еммануеля Макрона називають президентом-Юпітером - від імені батька усіх богів у міфології Стародавнього Риму. Французькому президенту притаманний централізований стиль управління, і, не зважаючи на те, що він старанно намагається делегувати внутрішні справи своєму прем’єру Едуару Філіпу, усі знають, що останнє слово завжди залишається за Макроном. Саме тому злість “жовтих жилетів” у першу чергу спрямована на персону Еммануеля Макрона. Його вважають джерелом усіх проблем і до нього особисто адресована більшість гасел і вимог.
Парламент, де господарює більшість депутатів створеної Макроном партії “Республіка у русі”, вважається абсолютно підвладним президенту зручним законодавчим додатком, і одноманітні заяви депутатів “Республіки у русі”, які мігрують від телестудії до телестудії, наполягаючи, що “президент знає, що робить” лише підтверджують цю розстановку сил.
У “правлінні” Макрона є дещо монархічне, однак не можна сказати, що президент ховається у своєму кріслі в Єлисейському палаці, як колись королі ховались у Версалі. Макрон не боїться прямого контакту з французами - він радо робить селфі з молоддю на урочистих святкуваннях, не боїться сперечатися з робітниками проблемних заводів, він тисне руки, цілує дітей, заглядає в очі бабусям і каже “я розумію вас, мадам”. Усе це, звісно, на камеру, під вдало обраним кутом, однак йдеться не про постановочні кадри з “делегацією обраних” у безпечному місці - Макрон фізично подорожує Францією і не цурається свого населення.
Попри усе це, він все одно прославився як “президент багатих”. Усе це - через центристські позиції і бажання догодити всім, у тому числі - заможній частині населення, для якої він скасував “податок солідарності на багатство”, тобто звільнив від оподаткування фінансові активи французів, аби заохотити їх інвестувати в економіку. Натомість обклав податком їхню нерухомість. “Жовті жилети” вважають цей “жест багатіям” великою соціальною несправедливістю. У відеозверненні Макрон настояв на своєму - заможні французи потрібні Франції для того, щоб створювати робочі місця і служити двигуном економіки. Натомість президент пообіцяв реформувати систему оподаткування великих корпорацій і жорсткіше карати тих, хто виводить свої активи в офшори.
“Шанс для нації”
Основне запитання після промови Макрона - чи підуть “жовті жилети” з вулиць? За півтора року свого мандату французький президент здобув вже дві блискучі перемоги у ситуаціях масових протестів.
Перша з них – реформування трудового законодавства, відбулася за перші місяці після його обрання, і вдалася завдяки стратегії “вчителя”. На вулицях тоді теж були тисячі людей, і, здавалося, що криза неминуча. Однак Макрону вдалося затвердити низку нових умов працевлаштування французів, поміж яких спрощення процедури звільнення з постійних контрактів (контрактів, які свого часу стали легендарним здобутком соціалістів). Відмінністю тодішніх протестів від нинішнього руху “жилетів” була активна участь профспілок, які Макрон, за стратегією “розділяй і володарюй” по черзі запрошував на переговори і робив те, що він вміє робити найкраще - розтлумачував як професор, чому той або інший захід має піти на користь французам.
На той момент спрацював ефект “медового місяця”. Французам хотілося вірити новому президенту, його обрання було для них ковтком свіжого повітря. До того ж, протести проти реформи законодавства уособив лідер крайніх лівих, Жан-Люк Меланшон, а у демонстраціях під його лідерством комфортно почувався далеко не кожен француз. Протестний рух здувся за літо, великою мірою ще й завдяки літній відпустці, яка для більшості французів - святе. Щороку у серпні життя Франції призупиняється.
Друга перемога Макрона - реформа залізниці, теж на початку призвела до страйків впродовж трьох місяців. Йшлося про ще один велетенський непідйомний шмат закостенілої Республіки, однак реформа стала можливою завдяки стратегії “віртуальної загрози”: це коли уряд заявляє про план-максимум, аби “налякати” потенційних опонентів, а потім у переговорах з ними “домовляється” до плану-мінімум, який насправді і був початковим планом.
Тоді поміж намірів уряду, таких яких скасування привілеїв працівників залізниці і відкриття ліній до конкуренції (у Франції національна залізниця має монополію на перевезення пасажирів), фігурувало ще й страшне слово “приватизація”, якого влада, як потім виявилося, насправді не планувала. Однак чутки поширилися настільки швидко і виглядали такими правдоподібними, що варто було уряду спростувати інформацію, як залізничники почали заспокоюватися, а коли влада ще й погодилась взяти на себе борг залізних доріг, розміром 54,5 мільярдів євро, страйк повністю згас.
Жовті жилети - особливий випадок. Макрон зрозумів, що не може застосувати свою стратегію “вчителя”, тому що багато хто з протестувальників просто-напросто не сприймає авторитет його персони, для них він залишається “президентом багатих”, “зверхнім”, і “занадто молодим”. Лякати віртуальною загрозою - теж не варіант, це може лише підлити олії у вогонь. Тому Макрон обрав стратегію “шансу нації” і закликав у своїй промові до діалогу і трансформації країни. На практиці це означатиме зустрічі уряду з мерами французьких міст, аби підібрати персональний підхід до кожного регіону.
“Жовта лихоманка”
У той час, як Макрон намагається заспокоїти народне обурення у Франції, рух “жовтих жилетів” перекинувся і на інші європейські країни - протести у флуоресцентних жилетах відбулися у Бельгії, Нідерландах, Болгарії. Якщо не бути прихильником теорії змови, можна сказати, що рухи спонтанно виникли у кожній з цих країн.
Однак, потрібно бути сліпим, аби не побачити, як радикально налаштовані рухи у кожній країні намагаються інтегруватися до протестів і тим самим підняти градус напруження. “Жовті жилети” вже зацікавили Москву - у Франції почалося розслідування атаки “армії інтернет-ботів” із пов’язаними з Росією аккаунтами, з яких почала масово поширюватися перебільшена і неправдива інформація про демонстрацію “жилетів” у французькій столиці.
У той час, як крайньо праві сили розширюють територію свого впливу на прикладах Італії, Австрії, Угорщини, Швеції, угода з Брекзиту виходить на фінішну пряму, а Ангела Меркель добуває свій останній мандат, Франція залишається одним з найстабільніших демократичних осередків Європи, де радикальна опозиція досі у меншості і не має великого впливу. Що б не казали про Макрона вдома, на міжнародній арені - він те, що потрібно Євросоюзу, аби триматися купи.
Французи вийшли на вулиці не від гарного життя. Співвідношення між зарплатами і цінами грає не на користь більшості населення: кожен четвертий француз щомісяця живе у мінусі на банківському рахунку. Однак невинними жертвами протестів стають самі ж французи, народ наказує сам себе - внаслідок вандалізму і превентивного закриття крамниць і ресторанів вже четверту суботу поспіль, економічні втрати у передсвятковий період, на який зазвичай дуже розраховує малий і середній бізнес, стають дедалі більшими.
Чи не втомилися “жовті жилети” бути на вулиці і чи не бояться ще більшої радикалізації і остаточної дискредитації свого руху? Своєю заявою Макрон подарував їм привід відступити і перенести боротьбу у поле переговорів. Залишається дізнатися, чи скористаються вони нею.