Путін прибув до Словенії з одноденним візитом для відзначення сотої річниці існування російської православної каплиці на перевалі Вршіч, яку російські військовополонені звели у 1916 році на честь своїх соратників, що загинули тут від сходження снігової лавини.
Цікаво, що після відвідин Вршича Словенія стала лідером на Західних Балканах за кількістю візитів Володимира Путіна – він вже втретє відвідує Словенію (в той час, як Путін двічі бував у Сербії у 2005 і 2015 рр., і лише один раз у Хорватії - у 2007-му).
На Західних Балканах саме через члена ЄС і НАТО Словенію Росія намагатиметься розхитати позицію Євросоюзу щодо антиросійських санкцій і позиції щодо України. Такий продуманий хід російська дипломатія робить на фоні рішення про вихід з ЄС жорсткої щодо Росії Великої Британії і активної дискусії всередині європейської співдружності щодо доцільності продовження дії згаданих санкцій.
Можна спрогнозувати, що Росія активно продовжуватиме здійснювати такі точкові кроки.
В хід йтиме, з одного боку, патетична героїзація минулого (як у випадку Вршича) і пошук «тем для зближення» з європейськими країнами (з історії, культури), а з іншого – ще дієвіші економічні пропозиції, «від яких важко відмовитися».
Ось вам приклад. Як зазначають місцеві медіа і політичні оглядачі, товарообіг між Словенією і Росією внаслідок дії санкцій ЄС і зустрічних санкцій РФ впав на 40% у порівнянні з рекордним 2013 р. – тоді він становив $1,5 млрд. І хоча Словенія поки не належить до проросійської групи країн ЄС, куди входять Греція, Кіпр, Франція, Австрія, Італія, Словаччина, вона, разом з тим, не входить до групи, що вважається антиросійською.
Словенія, яка 58% газу для власних потреб імпортує з Росії, була включена до «Південного потоку». Зараз їй запропоновано долучитися до реалізації проекту «Турецький потік». Я добре пам'ятаю паніку, яка охопила країни регіону, зокрема Словенію, коли Росія на межі 2008-2009 рр., чинячи тиск на Україну і шантажуючи Європу, припинила поставки газу.
Попри втрату, починаючи з середини дев'яностих років позицій на Балканах (нові балканські війни, падіння режиму Слободана Мілошевича, декілька етапів розширення ЄС і НАТО за рахунок країн регіону), Росія не полишатиме спроб впливати на балканські держави, починаючи від свого регіонального фаворита Сербії.
Свідченням цього є і згаданий візит до Словенії, яку, в умовах дистанціювання Хорватії, а останнім часом схоже і Чорногорії, Росія намагається схилити на свій бік.
Російська дипломатія сьогодні працює доволі агресивно і на всіх фронтах. Зарубіжні візити першої особи, нерідко до невеликих країн, є знаковими. Пропаганда працює по закуплених та власних комунікаційних каналах. Така політика лише посилюватиметься і це треба розуміти та готувати не лише серйозну протидію, але й ходи на випередження.
Знаю, зокрема, по регіону Південно-Східної Європи, що європейські партнери прагнуть української уваги і поваги.
Журналісти і аналітики відзначають одну, на перший погляд, не для всіх помітну, але промовисту деталь: і цього разу Путін не зрадив своїй традиції спізнюватися на зустрічі до іноземних колег. Словенський президент Борут Пахор, який чекав гостя майже півтори години, поповнив колекцію лідерів, які свого часу чекали Путіна: німецький канцлер Ангела Меркель (4 години), Папа Римський Франциск (півгодини), Держсекретар США Джон Керрі (3 години), британська Королева Єлизавета II (20 хвилин), іспанський король Хуан Карлос (півгодини).
Водночас, російські дипломати сподіваються, що Путін все ще не спізнився у намаганні переманити на свій бік окремих членів ЄС, зокрема невеличку Словенію.
І на завершення. Що робити Україні та українській дипломатії, щоб ефективно протидіяти російським впливам на міжнародній арені?
Перше. Навести нарешті лад у власному домі, подолавши, передусім, корупцію і створивши умови для притоку іноземного капіталу, його вільного і безпечного функціонування в Україні. Можливо вперше показати себе адекватним і надійним партнером.
Друге. Дати чітку і однозначну кваліфікацію подіям на сході України як агресії з боку Росії, відмовитись від їхнього трактування як антитерористичної операції і, відповідно, внутрішньоукраїнського конфлікту.
Третє. Окрім багатосторонньої, активно розвивати двосторонню дипломатію, створювати серйозні політичні і гуманітарні приводи для ефективних діалогів з європейськими країнами – членами ЄС і НАТО.
Четверте. Економічна дипломатія має стати не порожніми словами, а суттю української дипломатичної присутності за кордоном.