Передумови референдної кампанії
Виконуючи передвиборчу обіцянку з проведення референдуму консервативний Уряд вніс в Парламент законопроект в якому містилися деякі технічні моменти, за рахунок яких Кабінет намагався отримати певну перевагу. Наприклад, в урядовому біллі питання що мало виноситися на референдум було сформульовано так: «Чи має Сполучене Королівство залишитися членом ЄС?». Прем’єр-міністр Д. Кемерон врахував недавній досвід проведення субнаціонального референдуму в Шотландії у 2014 році, коли на розсуд шотландців виносилося питання: «Чи має Шотландія бути незалежною країною?». Тоді прихильникам єдності Британії доводилося проводити «негативну» кампанію, тобто агітувати голосувати на референдумі «проти», в той час як шотландські націоналісти проводили – «позитивну», що давало їм, на думку багатьох експертів, певну фору перед противниками. У контексті нинішнього референдуму євроскептики виступали проти запропонованого Урядом питання, аргументуючи це тим, що воно підсвідомо підштовхує населення до позитивної відповіді. Узгодження питання тривало в британському Парламенті більше трьох місяців, що віщувало безкомпромісну і напружену майбутню референдну кампанію. В кінцевому рахунку на референдум виносилося питання: «Сполучене Королівство має залишитися членом ЄС, чи покинути ЄС?». Таким чином, піддані Її Величності мали дати нетрадиційну для подібних плебісцитів відповідь – «так», чи «ні», а мали відповісти – «залишитися», або «вийти».
Другим важливим технічним моментом, який хотів використати британський Уряд, був строк оголошення про проведення референдуму. Д. Кемерон планував оголосити дату проведення плебісциту лише за 28 днів до цього, а референдна кампанія, в такому випадку, тривала б менше місяця. Офіційна парламентська опозиція – Лейбористська партія, в союзі з Шотландською національною партією та правим крилом Консервативної партії домоглися того, що Уряд відмовився від цієї ідеї та був зобов’язаний за чотири місяці до проведення референдуму оголосити дату плебісциту. Тим самим Уряд був позбавлений можливості провести так званий «швидкий» референдум обравши для його проведення момент найсприятливішої політичної кон’юнктури. Кабінет Сполученого Королівства оголосив дату плебісциту 20 лютого 2016 року, на наступний день після завершення лютневого саміту ЄС, на якому було погоджено зміст «нової угоди між Британією та ЄС».
Весна 2016 року ознаменувалася для Британії проведенням двох паралельних кампаній – референдної та виборчої, адже в травні відбувалися місцеві вибори. Лідер Шотландської національної партії Н. Стерджен після оголошення дати референдуму небезпідставно звинуватила Д. Кемерона в його бажанні розпорошити сили політичних противників на місцевих виборах та одночасно відволікти увагу виборців. Якщо план Кабінету з проведенням «швидкого» референдуму провалився, то ідея з паралельними кампаніями дала свої як позитивні, так і негативні результати. Місцеві вибори не можна назвати переможними для консерваторів, хоча б з огляду на перемогу в Лондоні представника Лейбористської парії, однак, наприклад, в Шотландії торі значно покращили свої показники і вперше з 1999 року, коли було створено шотландський Парламент, змогли зайняти на виборах друге місце. Перше місце на виборах в цей регіональний Парламент отримала Шотландська національна партія, яка, порівняно із попередніми складом цієї регіональної асамблеї, втратила шість мандатів.
Третім інструментом, який Уряд планував використати для впливу на хід референдної кампанії, полягав у розмиванні так званого «правила паранджі». Це правило було прийнято Парламентом Великобританії в 2000 році і полягає в тому, що за певний періоду часу (зазвичай три або чотири тижні) до виборів, Уряду забороняється робити будь-які заяви про нові або суперечливі ініціативи чи законопроекти, які могли б вплинути на результати голосування. Також ця ідея полягає в тому, щоб владна політична партія не могла використати державну службу напередодні виборів, аби дати собі несправедливу перевагу. Фактично йдеться про позбавлення Уряду можливості використовувати «адміністративний ресурс». У запропонованому урядовому біллі, яким законодавчо визначалися умови проведення референдуму, йшлося про усунення цього правила, але Палата громад не підтримала вказане положення. Голосування відбулося 9 вересня 2015 року і засвідчило першу поразку в Парламенті нового консервативного Уряду (285:312). Проти урядової пропозиції проголосувало 37 консерваторів-«бунтівників», серед яких 5 колишніх міністрів та «Комітет 1922» – впливове об’єднання торі-задньолавочників.
Застосування «правила паранджі» до референдної кампанії 2016 року на практиці означало те, що з 27 травня по 23 червня 2016 року Уряд Великобританії знаходився в періоді «паранджі». Це накладало заборону на публікації в зазначений період урядових звітів, які аналізують, що станеться у разі виходу Британії з ЄС. Також це правило забороняло залучати державних службовців до референдної кампанії на тому, чи іншому боці. Наприклад, після 27 травня державні службовці не могли допомагати Прем’єру чи міністрам в організації агітаційних візитів, або допомагати в написанні промов. Беручи до уваги важливість державної служби Великобританії в урядовій діяльності, слід визнати що це насправді значне обмеження.
Разом з тим, важливою особливістю агітаційної кампанії було надання права свободи вибору членам Кабінету. Після укладення лютневої угоди з ЄС, Прем’єр-міністр Д. Кемерон заявив, що «Уряд буде рекомендувати своїм громадянам голосувати за те, щоб Британія залишилася в реформованому ЄС», але при цьому всім міністрам Кабінету буде дозволено, у разі їхнього бажання, проводити й іншу кампанію, але в особистій якості. Ця заява засвідчувала відсутність єдності як в Кабінеті, так і в правлячій партії з приводу позиції по референдуму, що і довела референдна кампанія. За даними, які були опубліковані в британській газеті The Independent , 17 членів британського Кабінету виступили за продовження членства в ЄС, а 5 – проти. 122 члени Палати громад від Консервативної партії оголосили, що підтримують кампанію за продовження членства, 142 коммонера-торі висловилися за вихід з ЄС, а 65 парламентарів від владної політичної сили відмовилися відкрито декларувати свою позицію.
Обличчя кампаній
Кампанію за членство в перебудованому ЄС очікувано очолив Прем’єр-міністр Д. Кемерон, який ініціював проведення цього референдуму, а в лютому 2016 року домігся закріплення за Великобританією спеціального статусу в ЄС. Виходячи із ідеологічної платформи лейбористи, ліберальні демократи, Шотландська національна партія на помірковані євроскептики-консерватори підтримали цю кампанію.
У свою чергу головні діючі персони кампанії, яка отримала назву Brexit ( British exit ), стали значною мірою несподіванкою. Найджел Фарадж, лідер Партії незалежності Сполученого Королівства, зробив собі ім’я саме завдяки постійній апеляції до ідеї виходу Британії з ЄС, тому його позиція в цьому питанні була апріорною. Довгий час його не сприймали як серйозного політичного гравця, однак після відтоку значної кількості виборців від консерваторів саме до його партії, а потім і відкритий демарш декількох парламентарів-торі напередодні парламентських виборів 2015 року, коли вони вийшли зі складу парламентської більшості і приєдналися до представників Партії незалежності в Парламенті, змусив партійну еліту Великобританії переоцінити своє ставлення до цього політика. Однак, навіть враховуючи результати виборів до Вестмінстерського Парламенту річної давнини, коли Партія незалежності Сполученого Королівства отримала 12, 6 % голосів виборців по всій країні, важко було розраховувати на конкурентну боротьбу між двома кампаніями без належної підтримки ідеї виходу Британії з ЄС іншими авторитетними політиками.
Головним ньюзмейкером та справжнім лідером кампанії Brexit став один із найпопулярніших британських політиків, колишній мер Лондона Борис Джонсон. Свій євроскепсис він ніколи не приховував, однак будучи близьким соратником Д. Кемерона та чи не найголовнішим претендентом на лідерство в Консервативній партії після відставки нинішнього лідера, мало хто міг спрогнозувати його сміливу конфронтацію з очільником Даунінг-стріт 10. Але ще більшою несподіванкою став демарш та підтримка ідеї виходу країни з ЄС одного з лідерів нинішнього правлячого Кабінету – лорд-канцлера, міністра юстиції Майкла Гоува.
Розмірковуючи про вибір позиції вказаних консерваторів звичайно можна апелювати до ідеологічних, навіть цивілізаційних установок цих політиків. Разом з тим, слід визнати, що довгий час праве крило Консервативної партії було схоже на хор, який був потужною силою в Парламенті під час проведення дебатів і голосувань, однак цьому хору не вистачало диригента. Іншими словами, консерваторам-євроскептикам потрібна була сильна політична фігура, яка б могла з належним рівнем авторитетності стати виразником їхніх позицій, ідей та інтересів. Таким політиком виявися Борис Джонсон. Харизматик, авторитетний журналіст, талановитий письменник, з-під пера якого вийшла в 2014 році книга про ідола консераторів сера В. Черчилля – «Фактор Черчилля», колишній мер Лондона, один із найпопулярніших британських політиків сучасності. Це був сильний хід представників торійських євроскептиків, який дозволяв не лише збільшити електоральну підтримку ідеї виходу Британії з ЄС, але й завдати удару по позиціям Д. Кемерона як в середині Консервативної партії, так і в очах суспільства.
Зацікавленість консерваторів-євроскептиків в персоні Б. Джонсона зрозуміла, однак виникає інше питання, чим керувався сам колишній градоначальник Лондона, коли йшов на те, щоб фактично очолити кампанію по виходу Британії з ЄС? Звичайно, можна беручи до уваги суто предметний бік справи сприймати Б. Джонсона лише як затятого євроскептика. Однак, нам здається, що відповідь на це питання є не настільки тривіальною, адже диявол, як відомо, криється в деталях.
Б. Джонсон був мером одного із найбільших мегаполісів світу з травня 2008 – по травень 2016 року. За цей період він трансформувався із авторитетного журналіста в провідного політика, та зумів заробити суттєвий політичний капітал: з одного боку, повагу і довіру серед торійського істеблішменту, а з іншого – любов і підтримку народу. Цю тезу яскраво підтверджує нинішня популярність в Британії велосипедів. Пересадити британців на найбільш екологічний вид транспорту вдалося саме завдяки зусиллям Б. Джонсона, а лондонці взагалі велосипеди називають Boris bikes.
Незважаючи на доволі успішне виконання ним обов’язків мера Лондона, в якийсь момент Б. Джонсону стало тісно в мерському кріслі і він вирішив перейти із локального на загальнонаціональний політичний рівень. Це засвідчує той факт, що в травні 2015 року він успішно балотувався до Вестмінстерського Парламенту від Консервативної партії та ще рік змушений був суміщати посаду мера Лондона і мандат коммонера. Але потрапивши до Парламенту, Б. Джонсон зіштовхнувся з іншою реальністю, яка відмінна від тієї, що стала для нього звичною за вісім років керівництва столицею Великобританії. У Вестмінстері не він є головною дійовою особою, не навколо нього крутиться всесвіт, адже в британському Парламенті світло софітів завжди направлене на першого номера владної партії. Зараз цю роль виконує Д. Кемерон, саме він є № 1 парламентської більшості, саме він очолює Уряд, і саме він проживає за адресою м. Лондон, Даунінг-стріт 10. Однак Б. Джонсон прийшов до Парламенту не для того, щоб бути в затінку свого старшого партнера і соратника, він прийшов до Вестмінстера аби вийти на авансцену і стати № 1 торійської більшості.
Звичайно, всі члени Консервативної партії сприймають його як одного із головних претендентів на пост лідера цієї політичної сили, але після закінчення каденції нинішнього Прем’єра. За умови спокійного, поступального політичного процесу це може відбутися лише через 4 роки. Можна погодитися із найвідомішим афоризмом лейбористського Прем’єр-міністра Г. Вільсона: «Тиждень – довгий час в політиці». Чотири роки в сучасному світі – це занадто довгий період, за який може трапитися все що завгодно. Якщо після закінчення каденції нинішнього Парламенту Б. Джонсона і обрали б торійським лідером, то не факт що на наступних парламентських виборах консерватори зможуть перемогти, а Б. Джонсон – стати Прем’єром. Як вбачається, виходячи з цих позицій екс-очільник Лондона вирішив діяти негайно, адже вихід Британії з ЄС – це справжній колапс, який неминуче суттєво змінить політичний ландшафт країни.
Не зважаючи на твердження Д. Кемерона, що він не буде подавати у відставку навіть якщо британці проголосують за вихід держави з ЄС, малоймовірним видавалася можливість того, щоб політик який відстоював протилежну позицію, займався б юридичним оформленням британської сецесії та очолював країну в нових умовах. Консерватори-євроскептики з самого початку референдної кампанії, у випадку підтримки ідеї Brexit , планували переформатувати Уряд та обрати нового Прем’єр-міністра, яким і мав стати Б. Джонсон. Такий амбітний політик як Б. Джонсон не міг відмовитися від подібного роду перспективи, саме тому і прийняв пропозицію торійських євроскептиків очолити кампанію за Brexit .
Дві кампанії – полярне бачення майбутнього
Важливим елементом референдної кампанії було те, що жодна зі сторін не знала напевне, що станеться, якщо піддані Її Величності підтримають Brexit. Значною мірою саме невизначеність в цьому питанні давала змогу обом таборам спотворювати, перебільшувати а інколи просто вигадувати свої власні факти. Як наслідок, часто дискусії представників двох кампаній зводилися не до професійних фактологічних дебатів, а до обміну міфами. Тим не менше, слід визнати, що на останній стадії референдної кампанії саме євроскептики збилися на популізм, перекручування фактів і дезінформацію електорату. Лідери кампанії за продовження членства Британії в ЄС в період паранджі навпаки вибудували свою лінію поведінки на концепції «розвінчування міфів» та застосування викривальної контрпропаганди. Наприклад, Прем’єр-міністр Д. Кемерон проводив навіть спеціальні прес-конференції аби дезавуювати твердження євроскептиків шляхом наведення інших, за його словами, об’єктивних даних.
В основу системи аргументації апологетів виходу Британії з ЄС було покладено декілька тверджень: 1) «взяти під контроль» – головне гасло кампанії Brexit, що засвідчує бажання відновити суверенітет Сполученого Королівства; 2) Великобританія управляється з Брюсселя, адже левова частка законодавства, яким регулюється життя країни, приймається ЄС; 3) зменшення фінансового тягаря на підданих Її Величності за рахунок відсутності державних внесків в ЄС у разі виходу Британії; 4) забезпечення безпеки; 5) більш ефективна боротьба з мігрантами; 6) можливість вільно укладати нові торгівельно-економічні договори з країнами що не є членами єдиного ринку ЄС, тощо.
Питання відновлення суверенітету є одним із найбільш значущих для всієї референдної кампанії. Дійсно, аргумент євроскептиків про те, що Британія будучи членом ЄС втратила суверенітет і навіть свою демократію, була наріжним каменем кампанії Brexit . Міністр юстиції Майкл Гоув з цього приводу зазначав, що «членство в ЄС заважає нам обирати, хто має приймати важливі рішення, які впливають на все наше життя». У свою чергу Борис Джонсон стверджував, що членство в ЄС є несумісним з фундаментальним принципом некодифікованої британської конституції – принципом парламентського суверенітету. Міністр енергетики в Кабінеті Д. Кемерона Андреа Лідсом під час Великих дебатів на BBC , що проходили напередодні референдуму – 22 червня, підкреслювала в даному контексті: «Правда полягає в тому, що 60 % всіх наших правил і регулювання приймаються в ЄС».
Д. Кемерон погоджувався з тим, що Британії слід відреставрувати свій суверенітет. Зокрема, це питання стало одним із чотирьох блоків, які було врегульовано новою угодою між Британією та ЄС. Наприклад, нова угода з ЄС передбачає створення субсидіарно-контрольного механізму, тобто запроваджується механізм так званої «червоної картки». Якщо протягом 12 тижнів після передачі проекту законодавчого акту ЄС до національних парламентів країн-членів ЄС, 16 національних асамблей висловлять позицію про невідповідність цього проекту принципу субсидіарності, представники держав-членів в Раді ЄС мають припинити розгляд цього проекту законодавчого акту, якщо тільки в нього не будуть внесені поправки з урахуванням стурбованості, яка була сформульована вказаними парламентами.
Ще одним важливим елементом погодженої 18-19 лютого 2016 року угоди між Британією та ЄС є закріплення положення про те, що поняття «все більш тісного союзу народів Європи» не надає правової основи для розширення сфери дії будь-якого положення вторинного законодавства ЄС. Також це не означає, що повноваження, які були надані ЄС не можуть бути скорочені чи повернуті державам-членам ЄС. Підкреслюється, що вказане поняття є сумісним з різними шляхами інтеграції в середині цього наднаціонального об’єднання. Окрім цього наголошується, що Великобританія, в світлі її особливого місця визначеного Установчими договорами, не прагне до подальшої інтеграції в ЄС. Власне це ті реальні кроки, які Прем’єр-міністр Великобританії вже погодив з європейськими партнерами та пропонував затвердити підданим Її Величності на референдумі з метою відновлення суверенітету Сполученого Королівства з одночасним збереженням членства в ЄС.
Що стосується твердження міністра А. Лідсом про те, що фактично 60 % діючого законодавства приймається в ЄС є ненастільки правдивим, як про це стверджувала пані міністр напередодні референдуму. Бібліотека Палати громад провівши широке дослідження діючого в Британії законодавства за період з 1993 по 2014 року, в січні 2015 року опублікувала дані про те, що лише 13, 2 % усіх діючих в Британії правових норм пов’язані з її зобов’язаннями перед ЄС, або прийняті на наднаціональному рівні. Різниця між даними, що були наведені торійським євроскептиком А. Лідсом і даними Палати громад є більш ніж промовистою.
Інший аргумент кампанії Brexit полягає в тому, що Британія сплачує невиправдано високий внесок в бюджет ЄС – 20 мільярдів £ ($ 28 млрд) на рік. Впливовий британський журнал The Economist в березні 2016 року в своїй публікації розвінчав цей міф підкреслюючи, що Британія щорічно сплачує в 3 рази менше коштів в Брюссель, ніж сума яку озвучили євроскептики, а це лише восьмий показник в усьому ЄС.
Ще одне важливе твердження в системі аргументації євроскептиків пов’язане із безпекою. Так, міністр юстиції Майкл Гоув стверджував , що «політика ЄС дозволяють терористам вільно переміщатися в Європі та підживлює зростання неонацистських партій». В той же час, Д. Кемерон навпаки наголошував на тому, що боротися з тероризмом можна лише колективними заходами і тому вихід Британії з ЄС завдасть шкоди національній безпеці.
Прямо пов’язаним із питанням безпеки є питання іммігрантської кризи. Прихильники Brexit наполягали на тому, що Британія має «зачинити кордони» для іммігрантів. Новоспечений мер Лондона Садік Хан, син іммігрантів із Пакістана, під час Великих теледебатів на BBC звинуватив Бориса Джонсона в тому, що його соратники скориставшись загальною стурбованістю з приводу іммігрантської кризи побудували кампанію, яка «була проектом не страху, а проектом ненависті». Слід визнати, що навіть за нинішніх умов Британія є чи не найбільш закритою країною ЄС. В Сполученому Королівстві діє система зовнішнього паспортного контролю (на кордоні), а не внутрішньодержавного, оскільки ця країна не входить до Шенгенської зони. Окрім цього, в новому договорі між Британією та ЄС значна увага була також приділена проблемам імміграції, і не лише зовнішньої, а й внутрішньої, тобто проблемі вільного переміщення громадян ЄС. Так, наприклад, у цій угоді передбачено, що держави-члени ЄС можуть прийняти обмежувальні заходи відносно окремих громадян ЄС, чия особиста поведінка, швидше за все, є серйозною загрозою для державної політики або безпеки. Разом з тим, загроза не повинна бути неминучою, і держава-член ЄС може діяти профілактично на основі минулої поведінки індивідуума, навіть якщо в цієї особи немає попередньої судимості.
Варто підкреслити, що кампанія Brexit була насичена духом ізоляціонізму, а фактологічна сторона їхньої аргументації з якогось моменту стала вихолощеною і лідери руху за вихід Британії з ЄС в певний момент збилися на відвертий популізм і оперування міфами. Разом з тим, позицію прихильників британської сецесії можна узагальнити наступним чином: «Навіть якщо вихід Британії з ЄС має ціну, то її варто сплатити, щоб відновити контроль».
У свою чергу Д. Кемерон та прихильники збереження членства Британії в перебудованому ЄС обґрунтовували позицію про те, що Brexit ставить під загрозу не лише безпеку країни, а й економічне зростання та наявність робочих місць. У понеділок 23 травня 2016 року, ще до початку «періоду паранджі», Прем’єр-міністр Д. Кемерон на спільному брифінгу із Канцлером Казначейства Дж. Осборном представили урядовий звіт про економічні наслідки для Британії у разі виходу із ЄС. Казначейство прогнозувало , що Brexit може спричинити: падіння ВВП в розмірі від 3,6% до 6%; падіння фунта стерлінгів; зниження ціни на житло; зниження заробітної плати в діапазоні від 2,8% до 4%; втрату понад півмільйона робочих місць; збільшення державного боргу; більш високий рівень інфляції. Канцлер Казначейства з цього приводу зазначив: «Минуло всього вісім років з тих пір як Британія вступила в рецесію (економічна криза 2008 року – авт.), яка була найважчою для нашої країна з часів Другої світової війни. Кожен громадянин нашої країни тоді постраждав! Британський народ повинен задати собі питання: чи можемо ми свідомо голосувати за нову рецесію?». Дж. Осборн фактично обстоював позицію про те, що Великобританія не повинна ризикувати прогресом, що був досягнутий нею після фінансової кризи 2008 року, тобто тим прогресом, який змогли забезпечити саме консерватори на чолі з Д. Кемероном. У свою чергу діючий Прем’єр-міністр коментуючи наведені дані зазначив, що це оптимістичні показники, а якщо британський народ проголосує за вихід з ЄС, то це голосування буде спрямовано на "самознищення", адже Brexit призведе до серйозного шоку для економіки.
Прихильники продовження членства в ЄС, на чолі з Прем’єр-міністром Д. Кемероном будували кампанію навколо ідеї не просто продовження членства в ЄС, а продовження членства в цьому наддержавному об’єднанні на нових умовах, які були схвалені Європейською Радою 18 – 19 лютого 2016 року. Апологети Brexit як альтернативу європейському єдиному ринку пропонували укладення нових договорів про вільну торгівлю в першу чергу з США, альянсом інших англомовних країн, а також із Китаєм.
Фактично Борис Джонсон та його соратники пропонують створити альтернативне ЄС економічне, ринкове об’єднання. В даному контексті не зайвим буде нагадати, що Британія на зорі побудови ЄС вже намагалася створити свій економічний блок з зоною вільної торгівлі. У 1960 році саме за ініціативи Сполученого Королівства було створено Європейську асоціацію вільної торгівлі, яка не змогла забезпечити такий бажаний для Британії післявоєнний економічний бум. Навпаки, Сполучене Королівство перебувало в затяжній кризі , яку вдалося подолати саме завдяки входженню Британії до Європейського економічного співтовариства. В 1973 році, саме з метою вступу до організацій-попередниць ЄС, Сполучене Королівство вийшло зі складу Європейської асоціації вільної торгівлі.
Тяжкого удару по ідеї євроскептиків, щодо альтернативного розвитку країни, завдав Президент США Барак Обама, який під час квітневого візиту до Британії заявив наступне. «Цілком можливо, що в майбутньому буде підписаний двосторонній договір про торгівлю між Великобританією і США. Але це буде не скоро, тому що ми зосереджені на укладенні торгового договору з великим блоком, з Європейським Союзом». Він також додав, що у разі виходу з ЄС Британія опиниться «в кінці черги» на укладення торгового договору з США, а його укладення можливе не раніше ніж через 10 років.
Нинішня референдна кампанія мала не лише безкомпромісний та напружений характер, вона створила небезпеку для життя цілого покоління людей, які проживають в Сполученому Королівстві. Лакмусовим папірцем цього твердження є трагедія, яка відбулася 16 червня 2016 року в Західному Йоркширі. У цей день було вбито члена британського Парламенту від Лейбористської партії Джо Кокс. Вона виступала за продовження членства Британії в ЄС і проводила в той день в місті Берстолл консультації з місцевими жителями. За інформацією Sky News чоловік який двічі вистрілив в коммонера кричав «Britain First». «Британія понад усе» – так називається ультраправа партія Великобританії. Ця справжня трагедія змусила призупинити проведення референдних кампаній та дещо знизила рівень напруги між двома протилежними таборами. Смерть коммонера Джо Кокс зайвий раз засвідчила небезпечність перед якою опинилася вся країна.
Важливим елементом цієї референдної кампанії стало те, що вперше після Другої світової війни представники двох провідних політичних партій об’єднали свої зусилля задля захисту Сполученого Королівства. Наприклад, лідер консерваторів, Прем’єр-міністр Д. Кемерон неодноразово проводив зустрічі з британцями спільно з нинішнім мером Лондона, лейбористом Садіком Ханом.
Окрім цього, колишній Прем’єр-міністр Великобританії 1997 – 2007 рр. Тоні Блер спільно зі своїм колись головним політичним опонентом, Прем’єр-міністром Великобританії 1990 – 1997 рр. Джоном Мейджором, 9 червня 2016 року виступили в Ольстерському університеті в Північній Ірландії на тему референдуму щодо виходу Британії з ЄС. Місце їхнього виступу було обрано невипадково, адже саме ці політики відіграли ключову роль в урегулюванні конфлікту в Північній Ірландії. Джон Мейджор зокрема підкреслив, що Brexit може призвести до нового референдуму в Шотландії щодо її виходу зі складу Сполученого Королівства. Тоні Блер, у свою чергу, відзначив ризик погіршення ситуації в Північній Ірландії у випадку виходу Британії з ЄС та відповідно встановлення кордону між Ірландською Республікою, як членом ЄС, та Північною Ірландією, як частиною Сполученого Королівства. В даному контексті слід відзначити, що сам факт об’єднання затятих політичних опонентів у кампанії за збереження членства в ЄС засвідчує їхнє усвідомлення ризиків та всієї небезпечності ситуації в якій опинилася Британія.
Результати референдуму
Як уже зазначалося, британці на референдумі підтримали ідею виходу з ЄС (51,9 % за вихід, 48, 1 % за продовження членства). Проаналізувавши мапу голосування можна констатувати, що в Англії за вихід проголосувало 53,4 % населення, за продовження членства – 46,6%. В Уельсі за вихід – 52,5 %, за продовження членства – 47, 5 %. У той самий час, як і очікувалося, Шотландія та Північна Ірландія підтримали ідею продовження членства в ЄС, 62 % та 55, 8 % голосів відповідно. Таким чином, перемога на цьому референдумі, була досягнута не в мегаполісах, а в маленьких містечках Англії та Уельсу. Космополітичний Лондон, Оксфорд, Кембридж, промислові гіганти такі як Ліверпуль і Манчестер проголосували за продовження членства в ЄС. Головну підтримку ідея Brexit отримала в сільській місцевості та невеличких містах, накшталт містечка Берстолл.
Цікавими також є дані, які відображають вікову підтримку кампанії за продовження членства Британії в ЄС. Так, 75 % британців у віці від 18 – до 24 років підтримали продовження членства в ЄС. За цю ідею проголосувало 56 % населення віком від 25 – до 49 років, 44 % у віці від 50 – 64 років та 39 % віком 65 +.
Таким чином, портрет виборця, який проголосував за вихід Британії з ЄС можна охарактеризувати наступним чином. Це представник робітничого класу із середнім (або нижче середнього) рівнем доходу, переважно без вищої освіти, який проживає в сільській місцевості, старше 50 років. Саме ці люди забезпечили перемогу кампанії Brexit .
Висновки.
-
Вихід Британії з ЄС – це перша в ХХІ столітті велика перемога правих сил в Європі. Brexit є маркером закінчення епохи розширення ЄС і започатковує новий етап в розвитку цього наднаціонального об’єднання – етап можливого поступового розпаду. Вихід Британії з ЄС може викликати не лише ефект доміно, тобто проведення подібних референдумів у інших країнах ЄС, але є небезпечним сигналом для всього політичного класу країн Європи. Напередодні президентських виборів у Франції та парламентських у Німеччині, факт перемоги правих сил може і обов’язково буде використовуватися такими політиками, як М. Ле Пен для підняття свого рейтингу. Brexit є реальною загрозою для існування ЄС та може розпочати процес перетворення ліберальної Європи в континент кордонів.
-
Референдум 23 червня був не просто референдумом з приводу виходу Британії з ЄС. Політична ситуація склалася таким чином, що на цьому референдумі піддані Її Величності підтримуючи ту, чи іншу кампанію, фактично тим самим обирали майбутнього Прем’єр-міністра. Як нами вище було доведено, консервативна парламентська більшість у разі перемоги кампанії Brexit планувала змістити з посади Д. Кемерона і дозволити сформувати новий Кабінет Б. Джонсону. Впливова британська газета The Guardian навіть публікувала матеріал із гіпотетичним персональним складом Кабінету пост- Brexit , який буде очолений колишнім мером Лондона. Британці проголосувавши за вихід з ЄС фактично тим самим надали мандат особисто Б. Джонсону на зайняття ним посади Прем’єра. Заява Д. Кемерона, яку він зробив після оголошення результатів референдуму про те, що через три місяці він піде у відставку, лише підтверджує викладену вище позицію.
-
Перемога кампанії Brexit, а також фактична перемога Б. Джонсона, також є небезпечним сигналом і для США. За багатьма оцінками аналітиків, Б. Джонсон проявив себе в цій кампанії, особливо у вирішальній її фазі, як британський варіант Дональда Трампа, тому шанси цього політика зайняти Білий дім не варто недооцінювати.
-
Для України вихід Британії з ЄС є доволі небезпечним, адже саме Туманний Альбіон довгий час був одним із головних ідеологів підтримки введення санкцій проти Росії. Д. Кемерон в одному зі своїх інтерв’ю наголошував, що якби не Сполучене Королівство, то ніяких санкцій з боку ЄС взагалі б не було. Наслідком Brexit для України може стати втрата важливого партнера в ЄС.
-
Ще одне підпитання, яке виносилося на розсуд британців на цьому референдумі стосувалося єдності самого Сполученого Королівства. Не можна не погодитися із твердженнями корифеїв британської політики Дж. Мейджором та Т. Блером, які вони висловили перебуваючи в Північній Ірландії. Нинішній лідер Шотландської національної партії Н. Стерджен ще в червні 2015 року попереджала, що у разі виходу Сполученого Королівства з ЄС, Шотландія залишає за собою право провести референдум про незалежність в нових умовах. Результати голосування, які засвідчують підтримку шотландцями та північно-ірландцями ідеї продовження членства Британії в ЄС, неминуче викличе хвилю сепаратистських настроїв у цих регіонах Сполученого Королівства.
-
День оголошення результату референдуму підтвердив небезпідставність негативних прогнозів британського Уряду Д. Кемерона щодо негативних економічних наслідків від виходу Британії з ЄС. Так, після оголошення попередніх результатів виборів британський фунт обвалився до мінімуму за 30 років, а його падіння стало ще більш відчутним, ніж в 2008 році. Лише один цей факт засвідчує правдивість негативних прогнозів для британської економіки, які давали не лише Казначейство Сполученого Королівства, а й такі міжнародні фінансові установи як МВФ, Міжнародний Банк та ін. Проголосувавши за Brexit британці ризикують викликати ланцюгову реакцію негативних економічних наслідків для своєї країни. Період економічної турбулентності, який матиме місце під час британської сецесії, може стати останнім аргументом для виходу Шотландії зі складу Сполученого Королівства та може спровокувати відновлення конфлікту в Північній Ірландії.
-
Новий Кабінет, який буде сформований скоріш за все на чолі з Б. Джонсоном, займеться юридичним оформленням виходу Британії з ЄС у відповідності зі ст. 50 Договору про ЄС. Слід відзначити, що укладена Д. Кемероном лютнева угода про нове місце Британії в ЄС умовою набуття чинності мала підтримку на референдумі продовження членства Сполученого Королівства в ЄС. Внаслідок підтримки громадянами Brexit положення цієї угоди не будуть активовані. Відповідно до ч. 2 ст. 50 Договору про ЄС після повідомлення держави-члена про свій намір покинути ЄС, потрібно провести перемовини про порядок виходу країни та визначити майбутню систему взаємовідносин між цією державою та ЄС. Згідно з ч. 3 ст. 50 Договору про ЄС процес виходу може тривати до двох років, якщо тільки ЄС і держава-член не продовжать цей строк.
-
Давно відомо, що Сполучене Королівство сприймає ЄС не як інструмент політичного об’єднання, а перш за все як «торговельний блок ” Європа ” ». Саме тому видається нелогічним вихід із потужного економічного об’єднання лише для того, щоб відразу після цього розпочати процес створення нових економічних союзів, але вже з окремими країнами. Укладення подібного роду договорів, як засвідчила позиція Президента США, може розтягнутися в часі на невизначений термін. Разом з тим, практика існування Європейської асоціації вільної торгівлі доводить те, що, по-перше, Борис Джонсон та його соратники, фактично намагаються повернути Британію в ХХ століття, а по-друге, безперспективність запропонованого ними альтернативного шляху розвитку Британії.
-
Британські журналісти запитали якось у Д. Кемерона навіщо він наполягає на проведенні референдуму, коли сам виступає за продовження членства в ЄС. На це Прем’єр-міністр зазначив, що хоче надати право новому поколінню прийняти рішення стосовно свого майбутнього. Як доводить вікове співвідношення голосування на цьому референдумі, молоде покоління британців стало заручником старшого покоління консервативно налаштованих громадян Сполученого Королівства.
-
Brexit засвідчив те, що ХХ століття нічого не навчило британців. Досвід минулого століття доводить, що не можна сховатися від проблем за океаном, за Ла-Маншем, чи за залізною завісою. В сучасному ХХІ столітті від проблем потрібно не тікати, а йти їм на зустріч і вирішувати. За результатами проведеного референдуму Британія вступає в період економічної, політичної, правової невизначеності, а майбутнє Сполученого Королівства знаходиться під загрозою.