Бунт солодкої вати
У понеділок Служба безпеки України відзвітувала про порятунок найціннішого чинника національної безпеки: відвернуто загрозу “цукеркових бунтів” біля магазинів “Рошен”! За словами голови Служби Василя Грицака, проплачені “заходи з дискредитації президента Петра Порошенка” збиралися організувати екс-нардепи від Партії регіонів Андрій Клюєв та Володимир Олійник, а також лідери Антимайдану Олександр Зінченко і Юрій Кот. Ще одна акція, відвернута доблесною СБУ, мала називатися “Декомунізація Рошен”. 400 осіб планували зайти на територію київської кондитерської фабрики, яка донедавна носила ім'я Карла Маркса, та знести бюст одноіменного класика марксизму.
Чесно кажучи, доволі непросто зрозуміти, яким чином “цукеркові бунти” та повалення Маркса мали би дискредитувати Петра Олексійовича, якщо Петро Олексійович уже 300 разів повторив, що “Рошеном” керує не він, а легендарний Сліпий Траст. І яким чином мали виглядати цукеркові бунти посіпак Януковича: “Бджілку геть! Вєрнітє “Мішку на сєвєрє”!”? Неясно й те, що саме збиралися зносити на фабриці зловмисники, якщо погруддя, зі слів прес-служби корпорації “Рошен”, демонтували ще півроку тому. І навіщо взагалі декомунізовувати філософа Маркса, який помер задовго до появи першого тоталітарного комуністичного режиму?! Може, саме на трудах німецького теоретика бізнесмен Петро Порошенко, а згодом корпорація “Рошен” і навіть Сліпий Траст вчилися накопичувати та примножувати капітал?
Маса питань, які потребують нагальної відповіді. Бо лише на основі цих відповідей нарешті можна буде зрозуміти, якого лисого Служба безпеки України вважає дурнуваті стрибки навіжених навколо цукеркових магазинів загрозою національній безпеці України та своєю безпосередньою сферою відповідальності.
Понаїдуть тут
“Нада двері якось закрутить — це ж не богадєльня, шо вони все лізуть і лізуть!”
(Лесь Подерв'янський, “П..здєц”)
У вівторок прогресивне українське суспільство накрила тривога: президент Порошенко підписав указ про санкції проти російських компаній, яким передбачається обмеження доступу до російських онлайн-сервісів, зокрема пошуковика “Яндекс”, поштової служби “Мейл.Ру” та соцмереж “Вконтактє” та “Однокласники”. Хтось уже надривно прощався з втраченою колекцією піратської музики, хтось разом із західними правозахисниками, російською владою та Сірьожею Лещенком шукав у цьому рішенні прояви політичної цензури, хтось завбачливо вивчав інструкції з обходу блокування... Але найгучніший лемент, плач і стогін в останні дні стояли там, де мали б святкувати нищівну перемогу: у Фейсбуці.
Не те щоби тут сильно сумували за російським милом чи картами “Яндекса” — найстрашнішим жахом для ФБ виявилося те, що “тепер же всі ці користувачі “ВК” та “ОК” сюди попруться!”. За кілька днів цей банальний снобістський жарт у різних варіаціях запостили стільки ФБ-блогерів, що навали “вконтакту” снобам із ФБ вже можна не боятися — він і так уже тут, серед них, в усій своїй красі та іскромьотності.
Хоча побоювання фейсбучної аудиторії й так були геть безпідставними: на те й існують цукербергові алгоритми, щоби в межах однієї соціальної мережі кожен жив у своєму маленькому світі однодумців і знати не знав, що коїться в головах у решти соціуму. В Росії, скажімо, користувачів Фейсбуку вдвічі більше, ніж в Україні — то й що, шановні блогери, багато в ваших френдстрічках ведмедів, кокошників і балалайок?!
Тому з головним викликом сучасності українське прогресивне суспільство якось упорається. Якщо тільки зуміє колись видалити “Однокласників” із себе, а не лише себе із “Однокласників”.
“Вата-таксі”: стартап миру й злагоди
Постами про те, як дістали того чи іншого блогера балакучі таксисти-ватники, український фейсбук пістрявіє щодня. Можливо, це пов'язано з тим, що саме в українських таксі патріотичні блогери, зазвичай надійно огороджені від ментальної вати фейсбук-алгоритмами Цукерберга, вимушені комунікувати з усім спектром українського електорату. І якщо хтось в Україні голосує за “Опоблок” та дивиться концертне побєдобісся на “Інтері”, то завжди є ймовірність, що цей хтось водить той самий “сєрєбрістий ланос”, який тобі присилає служба таксі.
Але якщо досі в випадках таких ідеологічних оказій потерпілою стороною виявлялися пасажири, яким після поїздки доводилося хіба що писати гнівні пости в соцмережі, то минулої неділі в Кам'янському добро нарешті не лише перемогло зло, але й прострелило йому обидві ноги. Причому злу для цього навіть не знадобилося розповідати про “страну просралі” і “Сталіна на вас нєт” – добро в особі трьох патріотів нібито дістало кулаки і зброю вже через те, що таксист не відповів на вітання “Слава Україні!”.
Історія виглядає настільки дико, наче її придумали в ньюзрумі “Россії 24”. Але, судячи з того, що навіть Дмитро Ярош, чиїм однопартійцем виявився стрілець Михайло з кам'янської трійці, відмовився вигороджувати таксистофоба й захищати його від заслуженого покарання, ЗМІ в даному разі нічого не перебільшили.
Відтак, незалежно від суворості заслуженого покарання для пасажира Михайла, можемо констатувати в Україні нездоланні світоглядні розбіжності між таксистами і пасажирами, і ці розбіжності неодмінно провокуватимуть нові й нові конфлікти. І єдині, хто цим конфліктам може запобігти, – це власники служб таксі. Крупним операторам на кшталт “Уклону” чи “Uber” варто вже зараз передбачити для клієнтів спеціальну фічу для визначення ідеологічних хакрактеристик таксиста. Вибравши з пропонованого списку “ватника”, “неватника” або принаймні “мовчазного ватника”, будь-який клієнт убезпечить свої нерви, а сам таксист — ноги. А от у менших містах простіше буде поділити електорат між самими службами таксі. Хочеш таксиста-патріота — вибирай таксі “Героям слава!”. Хочеш помовчати — таксі “Тиша”. Хочеш послухати про бандєр і Сталіна-визволителя? То телефонуй у “Вата-таксі”, тільки потім у Фейсбуці не плачся й пістолета не витягай.
“Вата-таксі! Живі й здорові будуть всі!”
Із Москвою за плечима
У Чернігові розпочалися глибинні скульптурні реформи: в ході реконструкції постаменту пам'ятнику Богдану Хмельницькому фігуру гетьмана розвернули “обличчям до церкви і спиною до Москви”. Як повідомляє прес-служба міської ради, саме так пам'ятник у 50-х роках минулого століття замислював його автор ідеї, чернігівський архітектор Андрій Карнабед, але “тодішнє партійне керівництво змусило будівельників розвернути скульптуру в протилежний бік, обличчям до тодішнього обкому партії” та Москви, яка ту партію разом з усіма її обкомами й створила.
Авжеж, таку чуйність чернівської влади до замислу архітектора можна лише вітати, але виникає питання до самого замислу архітектора: чому спиною до Москви за його задумом мав стояти саме Хмельницький, який навпаки — якраз Україну обличчям до осоружної Москви й розвернув? На жаль, сам Карнабед до історичного розвороту Богдана не дожив, тож нам залишається лише будувати версії щодо глибинного символізму пам'ятника.
Версія перша: скульптура символізує спілкування Хмельницького з Україною. Мовляв, дивіться на мене! Бачите отой морок у мене за спиною? Тіштеся: я вам звідти щойно привіз стільки олів'є, Кобзона і русского міра, що три з половиною століття це все жертимете, а хтось іще й добавки проситиме! Ура, товаріщі!
За версією ж другою, поза Богдана має швидше анатомічний, ніж ідеологічний символізм. Адже саме Хмельницький емпіричним шляхом довів, що підставляти московитам спину не можна в жодному разі: в кращому разі на неї сядуть, у гіршому — ножа встромлять або щось інше трохи нижче.
Хоча сьогодні, після всіх подій останніх років, найактуальнішою буде третя версія — розвернувся Богдан до північних сусідів спиною, поглянув на південь та й отетерів: “Ну його до біса, на тих московитів дивитися... Оце відведеш від України погляд на кількадесят років — а вони вже й Крим поцупили!”
“Сортир-Арена” і божа роса
Поки українці бідкалися за втраченим джерелом важливої вконтактикової інформації, в Росії вирішили ще раз наочно продемонструвати, навіщо той вконтактик насправді потрібен. Московитські ЗМІ масово розтиражували новину телеканалу Life.Ru про те, що на новозбудованому санкт-петербурзькому стадіоні “Зеніт-Арена” зафіксовано небезпечний для здоров'я вміст аміаку в повітрі. Родзинкою повідомлення стало уточнення, що причина забруднення — в тому, що російські будівельники під час зведення стадіону справляли фізіологічні потреби не відходячи від робочих місць.
Авжеж, новинка про диких московитів, які примудрилися засцяти стадіон іще на етапі будівництва, знайшла свій відгук у серцях мільйонів уболівальників — і слідом за російськими мас-медіа її з радістю передрукували й немало українських. І нікому з колег навіть на думку не спало зауважити, що відомий розплідник фейків Life.Ru в своєму матеріалі посилається лише на паблік у вконтактику, де якийсь жартун зліпив “відео” з музички, фотографій стадіону та титрів про випорожнення будівельників.
Звісно, боже збав підозрювати, що росіяни не здатні закаляти власний стадіон по самі вінця трибунної чаші, але в даному разі фейк виявився аж занадто нахабним — сил працівників однієї будівельної компанії на такий трудовий подвиг у славу вітчизни явно би не вистачило. Накрасти 600 тисяч кубометрів піску на будівництві, щоби під шаром асфальту незабаром могло опинитися болото, — це московитам до снаги, а от організувати болото силою власних струменів фізіологія поки що не дозволяє.
Тож, як бачимо, жодної небезпеки втратити російський вконтактик як цінне джерело важливої інформації в українців нема: все найважливіше звідти українські ЗМІ все одно передрукують прямо з російських інформаційних помийниць. Бо їм хоч стадіон московським інформлайном залий — усе божа роса.