18 травня минулого року до Октябрського райсуду Полтави звернулась жінка з проханням встановити факт смерті її брата в місті Донецьку, щоб отримати свідоцтво про смерть. В судовому рішенні, оприлюдненому на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень, йдеться про те, що особа посилається на свідоцтво про смерть, видане «Кіровським відділом запису актів цивільного стану м. Донецька Державної Реєстраційної Палати Міністерства юстиції Донецької Народної Республіки». Далі суддя зазначає, що йдеться про територію, «де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження». Зважаючи на нелегітимність цього документу на території України, Центральний відділ Державної реєстрації актів цивільного стану Полтави відмовився реєструвати смерть особи. Тож жінці довелось йти до суду.
16 червня Октябрський райсуд Полтави вирішив задовольнити вимоги позивачки і встановив факт смерті її брата. Однак, в резолютивній частині судового рішення зазначив: «у м.Донецьк (Донецька Народна Республіка)». Суд також зобов’язав Центральний відділ Державної реєстрації актів цивільного стану Полтави провести державну реєстрацію смерті особи «у м. Донецьк (Донецька Народна Республіка)».
Після ажіотажу у ЗМІ на сайті суду Полтави оприлюднили пояснення. Зокрема, в офіційній позиції суду йдеться про те, що відповідно до Цивільного процесуального кодексу (статті 257-1), «заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України».
Крім цього, суд посилається на рішення Міжнародного суду ООН: «У 1971 році Міжнародним судом ООН були сформовані так звані «намібійські винятки», з яких випливає, що документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання має наслідком серйозні порушення або обмеження прав громадян. У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» (пункт125) зазначено, що держави – члени ООН, зобов’язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення її мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність може бути застосована до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Суд також пише на практику Європейського суду з прав людини. «Зокрема, у справах «Кіпр проти Туреччини» (10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії (23.02.2016) ЄСПЛ приділив увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. Судом було констатовано, що для людей, що проживають на окупованій території, життя триває! І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою», – йдеться в інформаційному повідомленні на сайті суду Полтави.
Однак, суд жодним чином не пояснив, чому в резолютивній частині рішення судді Тімошенко було вжито назву самопроголошеної держави.
Адвокат компанії «Скляренко і партнери» Тимур Михайлов вважає, що згадка «Донецької Народної республіки» у резолютивній частині судового рішення була помилковою. «Чи то суддя не догледів, чи його помічник автоматично скопіював це словосполучення з тексту позовної заяви… Не можна назвати згадування «ДНР» в цьому рішенні як юридичну оцінку, оскільки немає жодної аргументації на підтвердження позиції судді», – зауважив він.
На думку адвоката, в суді не хочуть визнавати помилку, оскільки це може призвести до застосування дисциплінарного провадження стосовно судді Тімошенко.
16 вересня минулого року Вища кваліфікаційна комісія суддів застосувала до судді Тімошенко дисциплінарне стягнення у виді попередження.
Суддя Тімошенко, як пишуть ЗМІ, у 2014 році приймала рішення про обрання запобіжного заходу стосовно "свободівця" Романа Чабанівського та "ударівця" Петра Ворону.
До речі, до судді можуть застосувати такі види дисциплінарного стягнення: попередження, догана і суворий вирок, усунення від здійснення правосуддя, переведення судді в суд нижчого рівня і звільнення в залежності від скоєної провини.
Суддя Попаснянського районного суду Луганської області Микола Мазур звертає увагу на деякі особливості, які необхідно враховувати при застосуванні в українській судовій практиці так званих «намібійських винятків».
«По-перше, ситуація в Намібії та в Україні значно відрізняється. Зокрема, Намібія вважалася повністю окупованою Південною Африкою та на її території діяли офіційні органи, створені Південною Африкою (у зв’язку з чим Міжнародний Суд ООН рекомендував визнавати документи, видані окупаційною владою щодо реєстрації фактів народження, смерті та укладення шлюбу), тоді як в Україні окупованою є лише частина території України, при цьому в Криму діють офіційні органи РФ, а на окремих територія Луганської та Донецької областей – органи незаконних самопроголошених республік.
Це означає, що в Україні, на відміну від Намібії, існує можливість отримати легальні свідоцтва про народження або смерть особи, зокрема, використавши передбачену ст.257-1 ЦПК України процедуру встановлення судом відповідних фактів, під час якої суди можуть оцінити відповідні документи, видані на окупованій території як один із доказів. При цьому висновок суду про можливість використання документів, виданих на тимчасово окупованій території України, в цілях доведення фактів народження і смерті на цих територіях, не означає їх «автоматичної» легалізації, а означає виключно можливість їх використання в процесі саме як доказів, при чому, в залежності від ситуації, достовірність викладеної в цих документах інформації необхідно доводити іншими доказами (щоб виключити можливість використання підроблених документів, що містять недостовірну інформацію про факти народження або смерті).
По-друге, слід пам’ятати, що процитовані рішення ЄСПЛ не стосуються безпосередньо питань встановлення фактів народження та смерті, а сформульовані при розгляді дещо іншого питання – про вичерпання національних засобів захисту. Таким чином, позицію ЄСПЛ необхідно сприймати в більш широкому контексті, який не обмежується питаннями встановлення фактів народження чи смерті та зводиться до наступного: не можна просто ігнорувати дії окупаційної влади, коли мова йде про захист основоположних прав і свобод людини», – зазначив суддя.
Микола Мазур зауважив, що, встановлюючи факт народження або смерті на тимчасово окупованій території України, суддя, з одного боку, повинен враховувати складнощі у зборі «легальних» доказів на тимчасово окупованій території, але, з іншого боку, повинен прийти до переконання, що відповідний факт дійсно мав місце і наданий заявником документ не містить недостовірної інформації про певні факти.
З суддею погоджується правник Валентина Теличенко. Вона вважає, що посилання на документ, виданий невизнаною владою, яка встановилася внаслідок окупації, у судовому рішенні можливе. Однак, «варто було б судові закріпити свій висновок шляхом допиту одного чи кількох свідків, котрі знали особисто покійного до смерті та бачили його тіло мертвим, варто було б вказати на основі якого документа встановлено, що заявниця є рідною сестрою померлого – це лише з її слів чи вона пред’явила якісь докази».
«Це важливо з огляду на те, що довіряти однозначно документам, які видані нібито органами влади самопроголошеної держави не можна, адже вона не працює у правовому полі, яке суд може осягнути, немає навіть можливості перевірити, чи справді наданий суду документ виданий органом самопроголошеної держави чи він був створений кимось, хто до тієї держави не має жодного стосунку, скажімо, документ може бути створений так, як знаний кіногерой Попандопуло собі гроші малював», – зауважила Валентина Теличенко.
Суддя одного з апеляційний судів, з яким спілкувався журналіст LB.ua, вважає, що документи, котрі особи отримують на окупованій території Донецької і Луганської області, можуть використовуватися суддями як неофіційні або так звані приватні. І суддя у своєму рішенні може описати цей документ без жодної оцінки. Більше того, він повинен враховувати будь-які документи, котрі надходять з окупованих територій, для захисту прав та інтересів людей, котрі там перебувають. Все таки суд – не політичний орган і не повинен визнавати чи не визнавати «ЛНР/ДНР», а вирішувати питання захисту прав і свобод громадян. Разом з тим, співрозмовник LB.ua не бачить необхідності вказувати «ДНР» в резолютивній частині судових рішень.
За словами головного спеціаліста відділу правової інформації та консультації Маріупольського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Світлани Попудько, внутрішньо переміщені особи в якості доказів, зокрема щодо фактів народження, надають свідоцтва, видані органами на окупованій території, медичні довідки, фото вагітної тощо. У свою чергу, щодо фактів смерті можуть подавати свідоцтво про смерть, видане органами «ЛНР/ДНР», медичні довідки, договір про замовлення похоронних послуг і навіть фото могили. Як в першому, так і в другому випадку обов’язковим документом, що дає підстави звертатися до суду, є лист-відмова від будь-якого відділу Державної реєстрації актів цивільного стану у реєстрації народження чи смерті певної особи.
Здебільшого особи, котрі проживають на непідконтрольній території, звертаються в українські суди для встановлення факту народження, щоб отримати соціальну допомогу, а для встановлення факту смерті – щоб отримати спадщину.
***
Окрім проблеми з визнанням документів, виданих на непідконтрольній території Донецької і Луганської області, досі не визначений правовий статус цих територій. У лютому минулого року Цивільно-процесуальний кодекс був доповнений статтею 257-1, яка визначає особливості розгляду заяви про встановлення фактів народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, «визначеній Верховною Радою України». Якщо Крим визнаний окупованим Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» 15 квітня 2014 року, то з визначенням переліку тимчасово окупованих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей існують проблеми.
Верховна Рада 17 березня 2015 року в ухваленій постанові визнала тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування. Однак, перелік окупованих населених пунктів затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів (у новій редакції – у травні 2015 року).
Звісно, цей перелік не відповідає фактичній лінії розмежування. Хоча LB.ua не вдалося знайти жодного судового рішення, в якому позивачеві було відмовлено у визнанні факту народження чи смерті лише через те, що така подія сталась в населеному пункті, який не визнаний окупованою територією.
За словами Світлани Попудько, у практиці Маріупольського центру у 2015 році було судове рішення про надання довідки внутрішньо переміщеної особи мешканці села Хомутове Новоазовського району Донецької області, яке не входить в перелік Кабміну. Нині юристи центру правової допомоги ведуть ще дві подібні справи щодо мешканців села Староласпа Тельманівського району Донецької області.
***
На рішення Октябрського райсуду Полтави відреагував лише Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ у квітні цього року.
«... В окремих випадках, на порушення законодавчих підходів щодо визначення правового статусу тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей, в резолютивних частинах судових рішень міститься вказівка на те, що відповідний факт (народження або смерть) мав місце у населених пунктах «Донецької народної республіки». У цьому контексті слід враховувати те, що така практика є неприпустимою, оскільки факт існування ні т. зв. «Донецької народної республіки», ні т. зв. «Луганської народної республіки» не визнається органами влади України, а в окремих районах, містах, селищах і селах Донецької та Луганської областей... вводиться особливий порядок місцевого самоврядування, визнані тимчасово окупованими територіями... – йдеться в листі суду. – Також з огляду на вимоги Конституції України при позначенні місця настання певного факту відсутні підстави використовувати такі формулювання, як «Донецька народна республіка» (територія, непідконтрольна державній владі України)», «Донецька народна республіка, яка є тимчасово окупованою територією», «самопроголошена Донецька народна республіка» тощо».
ВССУ зазначає також, що назву населеного пункту, де мав місце певний факт варто вказувати наступним чином – село, селище, місто; район; область. Наприклад, місто Амвросіївка, Амвросіївського району Донецької області, Україна.
Микола Мазур зазначив, що сьогодні в судах склалась однакова практика у справах, котрі стосуються фактів народження чи смерті на окупованій території Донбасу. «Однак, якщо говорити взагалі про всі інші судові справи, сторонами в яких виступають внутрішньо переміщені особи Донецької і Луганської областей або мешканці окупованих територій Донбасу, то проблеми із захистом їх прав існують. У першу чергу, це обумовлено тим, що чинне законодавство пов'язує можливість реалізації мешканцями окупованих територій Донбасу своїх прав виключно з отриманням статусу внутрішньо переміщеної особи (що, в свою чергу, призводить до масових махінацій з метою отримання цього статусу), а також відсутністю спеціального законодавчого акту про правовий режим на "тимчасово окупованій" або "тимчасово непідконтрольній" території Луганської та Донецької областей (на кшталт того, що стосується Криму). Крім того, необхідно внести деякі зміни до процесуального законодавства щодо особливостей судових процесів за участі внутрішньо переміщених осіб або осіб, які проживають на непідконтрольній території, зокрема, щодо повідомлення таких осіб про судовий розгляд, їх участі (можливо навіть дистанційної) в судових засіданнях, направлення їм копій судових рішень чи інших способів повідомлення їх про ці рішення», – зауважив він.