Людмила Павлівна Бурко – мати загиблого в АТО, бійця 3-го окремого полку спеціального призначення Євгена Бурка. Зараз жінка мешкає у селі на Кіровоградщині, пенсіонер, інвалід 3-ої групи. Після похорону сина перенесла мікроінсульт. «Думала, що піду слід за ним. Але Бог дав сили жити далі, аби допомогти Аліні (дружині Євгена) із дитиною, моєю онучкою», - говорить Людмила Павлівна.
Жінка розповідає, що для неї перевернувся цей світ, коли у слухавці вона почула, що її рідний єдиний син загинув. Такого не чекав ніхто. Мрія Олега була стати офіцером. І хто, як не найрідніша людині в світі – його мама, підтримували синові починання, хвалила його і, мабуть, переживала ще більше за нього невдачам та раділа успіхам. «9 червня була наша остання телефонна розмова, а 12 - мій Женя загинув. В мене 9 червня був День народження. Син завжди мені намагався зробити якийсь сюрприз. Зазвичай, він намагався приїхати до мене, а того дня не зміг. Він був у самісінькому пеклі війни, а ми про це нічого не знали. Пам’ятаю, того дня ми із невісткою їхали на УЗД, і нам сказали, що буде дівчинка. Женя, звісно ж, хотів хлопця. Але цій новині також зрадів і сказав, що раз буде дівчинка, хай буде Маринка. А через 20 хвилин мого Жені вже не стало. Аліна так і назвала свою донечку Мариною, яка народилася через чотири місяці. Вона дуже схожа на мого Женьку, а зараз, як підростає, то все більше помічаю у ній рис свого сина», - плачучи розповідає Людмила Павлівна.
Мати загиблого згадує, що перебуваючи у горнилі АТО, Євген Бурко казав своїм рідним, що несе службу у Миколаївському аеропорту. До останнього дня, ні його батьки, ні дружина не знали, де насправді їх син та чоловік. «Аліна навіть їздила до нього у Миколаїв, де він орендував квартиру, а насправді, він там був всього чотири дні, якраз, коли була у них ротація», - говорить Людмила Павлівна.
«Після похорону Жені, я не хотіла нічого, але згадала його слова, він мені постійно казав – мамуль, ти в мене сильна, - я взяла себе у руки, і розуміла, що Аліна не повинна бачити моїх сліз і Марині потрібно допомагати ставати на ноги», - говорить мати загиблого.
Жінка каже, що після загибелі сина, її чоловік також хотів йти на фронт, однак через проблеми зі спиною, у військкоматі йому відмовили. Тож він став волонтером. «Володимир (батько Євгена Бурка) ось вже два роки їздить у зону АТО. Збирає допомогу нашим солдатам, співає авторських пісень. Каже, що не хоче, аби онучка запитала, де ж він був і що робив, коли її батько загинув. А в мене серце болить. Знаєте, це такі ж самі відчуття і чекання, як я свого Женю чекала. Телефоную часом, а слухавку ніхто не бере. Найгірше це відчуття – чекання. Знаєте, я і зараз часом виглядаю свого Женю, а раптом прийде, а раптом подзвонить», - стримуючи сльози мовить Людмила Павлівна.
Зараз Людмила Павлівна живе у старому сільському будиночку, а той, де вони жили разом з сином віддала невістці, вони у гарних і теплих стосунках, підтримують одна одну. Компенсацію від держави вони розділили порівну між собою. Так і живуть. «Я стараюся ні в кого нічого не просити, дякую людям, які допомагають. Недавно завершили добудову ванної і туалету у своїй хаті, бо до того був фундамент, Женя мав завершити та не судилося. А так живу на пенсію, допомагаю онучці. Та і здоров’я мене час від часу підводить. Перехворіла на онко, стрибає тиск», - розповідає мати загиблого Євгена Бурка.
А ще, Людмила Павлівна просить людей бути більш душевними, допомагати нашим захисникам: «Ніхто не знає, як їм там, рідненьким, важко. Я і саме, як десь виходжу чи їду у місто і бачу людину у формі, завжди підходжу, питаю чи нічого не треба. Щодня молюся Богові, аби війна закінчилася і щоб жодна мати більше ніколи не пізнала горя ховати свого сина».
Давайте разом допоможемо цій мужній жінці, яка пережила найважче горе втрати рідного сина.
БУРКО ЛЮДМИЛА ПАВЛІВНА LIUDMYLA BURKO 4188370025880165 (Райффайзен банк «Аваль»)