«Президент потребує міцної команди»
Отже, почнемо. Ви - один із небагатьох міністрів другого уряду Яценюка, хто зберіг посаду у першому Кабміні Гройсмана. Прикметна сталість.
Думаю, тут головну роль відіграла стратегія реформ, котра була розпочата ще в 2014-му - під час першого уряду Арсенія Яценюка - і продовжена в 15-му, зокрема, дві наймасштабніші реформи - децентралізація та енергоефективність. Вони актуальні й сьогодні, входять до п’яти пріоритетів, визначених на 2017 рік та озвучених прем’єром під час презентації нового бюджету. Це, зокрема, - національна безпека, дорожній фонд, енергоефективність, децентралізація і освіта.
Ваша робота була настільки продуктивною, що гарантувала вам місце в новому уряді?
З часом ми оцінимо масштабність і докорінність реформ, котрі впроваджуємо. Взяти, наприклад, декомунізацію: зміна назв вулиць, міст - важливий крок, він впливає на свідомість. Та справжня декомунізація полягає у зміні системи управління.
Якщо ми хочемо будувати щось нове, то - як казав мій батько - на старій гнилій підлозі зробити це неможливо. Зміна системи управління дозволить наблизитися Україні до угоди з ЄС, а людям - до співпраці із владою. Це дасть змогу реалізувати те, чого найбільше прагне людина - впливати на своє життя.
У 2006-2010 роках ви очолювали у Житомирі партію «Єдиний центр» Віктора Балоги, котрий саме був головою Адміністрації президента. З 2010 два роки працювали в обласній раді від «Фронту змін». Хоча це й була опозиція, Арсеній Петрович тоді мав дуже потужні позиції. У 2012 обиралися по мажоритарному округу від «Батьківщини», оскільки «Народний фронт» і «Батьківщина» об’єднали списки. Судячи з вашої біографії, складається враження, що ви завжди там, де влада, там, де влада, там - ви.
Моя кар’єра починалася з «Нашої України» і Помаранчевої революції. У 2005 році я був місцевим депутатом від цієї партії.
Багато в кого шлях у велику політику починався з «Нашої України» часів Помаранчевої революції.
Думаю, в моєму випадку, скоріше, йдеться про наближення до демократичних, європейських цінностей, ніж безпосередньо до влади. Ці цінності декларувалися протягом багатьох років, а реально почали впроваджуватися лише з 2014 року. Маю на увазі передачу повноважень, коштів на місця, проведення реформи системи управління. До того ж, «Фронт змін» ніколи не був при владі, це опозиційна партія. Розмови щодо «Батьківщини» треба вести в контексті «Об’єднаної опозиції». Усі пам’ятають ці два важливих слова. Це був перший раз, коли демократичні сили змогли об’єднатися.
Про яке об’єднання ви говорите, якщо опозиція не змогла обрати єдиного кандидата? Нагадаю, в 2013-му Віталій Кличко вважав, що балотуватися від трьох сил – на виборах 2015-го року - має саме він.
У 2014-му Кличко підтримав президента Порошенка.
Ага, після того, як вони разом з Порошенком з’їздили до Фірташа у Відень.
Але ж підтримав.
Подякуємо за це Дмитру Васильовичу (Фірташу - С.К.) і пану Льовочкіну.
Дякувати треба, в першу чергу, об’єднавчий позиції Петра Порошенка.
Давайте не заглиблюватися в минуле, повернемося до децентралізації. Вона - схоже до корупції, з якою сьогодні борються усі, кому не лінь, - стала трендом. Це - тема для Президента, Прем’єр-міністра, Адміністрації президента, Кабміну. Чим займаєтеся саме ви?
Децентралізація важлива, в тому числі в контексті боротьби з корупцією, дерегуляції. Оскільки передача влади, ресурсів беззаперечно мали корупційну складову. Реформу децентралізації запровадив фактично Володимир Гройсман, який працював віце-прем’єром у Кабміні Яценюка та приймав концепцію реформ місцевого самоврядування.
...До речі, з обраннями Петра Порошенка Президентом в Адміністрації вперше з’явилося управління з питань децентралізації.
Тому що для Президента Порошенка це (децентралізація - С.К.) - один з пунктів виборчої програми, головний акцент його політичної платформи взагалі.
Саме тому децентралізації знайшлося місце в “Стратегії-2020”. Оскільки це - питання не законів, а змін до Конституції, стратегічного бачення. Напрямок визначає Президент, а менеджери - типу мене, котрі працюють руками й ногами - мають за ним рухатися.
Прямо «солдат Президента».
Хотів би повернутися до функцій менеджера, який робить непросту справу. Тому що досить складно реалізувати на місцях, на території громад зміну системи управління, до якої люди звикли і в який їм комфортно живеться, та рухатися в напрямку реформ. Щодо питання, хто що робить: стратегічний напрямок був заданий, законодавча база підготовлена та проголосована у 2015 році, сьогодні йде її імплементація. У 2015 році було засновано 159 громад, станом на сьогодні їх практично 209, ще 45 - чекають на своє рішення.
Ви - людина Президента в уряді пана Гройсмана, так?
Я - в команді Президента. Президент має величезне навантаження та потребує дуже міцної команди.
Вважаєте себе елементом «міцної команди»?
Працюючи вже у другому уряді, виконуючи певні зобов’язання з продовження реформ, зазначені “Стратегією реформ-2020”…
Щось ви ледь стримуєте посмішку…
… Я хотів би сказати, що над реформами працює єдина команда, оскільки прем’єр-міністр також очолював список БПП «Солідарність».
«Територія не повернеться в тому стані, в якому була окупована, та значно відрізнятиметься від Харківської області чи Дніпропетровської»
Минулого тижня на вашому місці в студії сидів новий голова АП Ігор Райнін. І сказав він наступне: “Сьогодні потрібне вдосконалення регіональної політики, побудова правильної людської вертикалі, котра була б направлена на спілкування голів місцевих адміністрації з людьми”. Вочевидь, він знає, про що йдеться. Але мені не дуже зрозуміло. Два роки в країні проводиться реформа децентралізації. Приходить новий очільник Адміністрації Президента, котрий до того керував Харківською областю, та говорить, що не все настільки добре, як ви, пане Зубко, розповідаєте.
По-перше, мають бути прийняті зміни до Конституції в частині децентралізації. Тоді голів ОДА замінять префекти, котрі беруться з кадрового резерву, вони контролюватимуть виконання законодавства України на тій чи інший території. Це ті ж менеджери, котрі повинні розподіляти бюджетні ресурси. Обираються вони місцевою владою, котру, в свою чергу, обирають виборці. Це пряма взаємна відповідальність. Поки змін до Конституції немає, нам потрібно посилювати відповідальність голів адміністрацій, змушувати їх спілкуватися з людьми, проводити не тільки політичну, але й економічну та інформаційну роботу. Окрім того, обрані депутати (на місцях - С.К.) повинні думати про те, як вони набиратимуть менеджерську команду, котра виконуватиме функції, що покладені сьогодні на районні або обласні адміністрації.
Наразі конкурсна комісія (котра, зокрема, визначає голів обласних адміністрацій - С.К.) складається з представників Кабінету міністрів.
Система управління - в рамках децентралізації - докорінно змінюється. 1 травня був запроваджений закон «Про державну службу», який передбачає створення кадрового резерву, саме тому ми говоримо про конкурсні комісії. Але кадровий резерв, на жаль, ще потрібно готувати. На це піде час, тому конкурсні комісії залучають менеджерів з того середовища, яке є.
Багато факторів відлякують людей від державної служби. По-перше - сам закон «Про держслужбу», доволі драконівський. Вдруге – та ж електронна декларація, яку повноцінно заповнити просто неможливо.
Електронна декларація - це декларування того, що людина витрачає та того, що отримала. Нам треба думати про те, яким чином збільшити дохід державних службовців.
Питання часу.
Але зробити це можливо лише за умови зростання економіки. Якщо казати про декларування витрат взагалі, то це - нормальна світова практика. Єдине, що в Україні запроваджена більш жорстка система, але й корупція в нас серйозніша, системна.
Саме тому важливо говорити про те, як збільшити доходи державних службовців для того, аби вони не боялись працювати за ту заробітну плату, яка їм пропонується, та згодом декларувати витрати. Якщо подивитися на міністерство, що знаходиться під моїм керівництвом, з цього місяця ми починаємо виплату премій. Напередодні Нового року (2016 - С.К.) ми задекларували, що усі надлишкові кошти будуть виплачуватися як бонусні та стимулюючі виплати. Це той результат, до якого ми прагнемо. Є-декларування - це, звісно, непросто, але цей шлях треба пройти. Я, до речі, тільки вчора отримав ключ, щоб заповнити власну декларацію.
…Повертаючись до кадрового резерву, ми повинні не тільки вдосконалювати відбір та спілкування голів адміністрацій з людьми, але й систему підготовки тих кадрів, які потім працюватимуть в цій системі.
На сьогодні в Конституції закладений певний дуалізм. Очільників областей призначає Президент, але підзвітні вони й Кабінету міністрів. Багато хто вважає, що повноцінної реформи – допоки цей дуалізм зберігається – неможлива.
Ця система працює вже багато років. Втім, запропоновані Конституційною комісією і подані до парламенту зміни до Конституції України в частині децентралізації це питання розв’язують повністю.
Це питання політичне.
Ні, вже не політичне. Це питання виконання угоди з Європейським Союзом, якої прагнула вся Україна.
Проведення конституційних змін пов’язано з тим, чи буде внесений туди пункт про проведення виборів на Донбасі.
Зміни до Конституції будуть прийняті саме в частині децентралізації - запровадженні
префектів, які практично є кураторами, котрі спостерігають за виконанням законодавства, і виконавчої влади, яка підпорядковується тільки місцевому самоврядуванню.
До цього треба ще дожити.
Коли політизується питання виборів на Донбасі, особливостей його місцевого самоврядування, ми розуміємо, що навіть за відсутності цього пункту (у проекті змін до Конституції - С.К.) в суспільстві чи в парламенті потрібно шукати той шлях, який стане планом «Б». Ніхто взагалі не ставить під сумніви те, що ми хочемо повернути Донбас, анексований Крим. Але територія вона не повернеться у тому стані, в якому була окупована, та значно відрізнятиметься від Харківської області чи Дніпропетровської. Нам потрібно мати маршрутну карту, яким чином імплементувати ці території і наших українських громадян, які зараз є заручниками, до системи управління, котра буде вже абсолютно іншою. Системи, яка дає можливість управляти владою. Чи зможуть ці люди адаптуватися та управляти владою так швидко, як наприклад, в Харківській області?
Потрібен якийсь перехідний період, це очевидно.
І його необхідно передбачити законодавчо, якщо не в змінах до Конституції.
Але ж ви самі можете ініціювати обговорення цієї теми, напрацювати якісь первинні документи! Бо за два роки робота у цьому напрямку так і не була розпочата.
Сьогодні ми працюємо над вдосконаленням законодавства, тому що воно дуже складне - з точки зору проведення АТО, існування військово-цивільних адміністрацій. Ситуація з обласними радами в Донецькій/Луганській областях була практично неконтрольована, а подивіться, яка взаємодія відбувається наразі. Ми долучили ще по одному заступнику голів адміністрацій в кожній з областей, щоб побудувати співпрацю з силовиками, з цивільним управлінням, населенням. Навколо цього країна повинна бути об’єднана.
Чому ж тоді, коли Кабмін в останній день літа затверджував «Концепцію відновлення миру на східних територіях» (йдеться про п’ять областей - Донецьку, Луганську, Запорізьку, Дніпропетровську та Харківську), голови тимчасових військово-цивільних адміністрацій Донецької та Луганської - Павло Жебрівський та Юрій Гарбуз – навіть запрошені на засідання не були, не говорячи вже про те, що їхні думки взагалі не враховувалися під час напрацювання документу.
Думки очільників цих областей враховуються завжди.
Не цього разу. Маю підтвердження їх обох.
З паном Жебрівським я спілкуюся чи не через день, як і з паном Гарбузом. Але питання в тому, що сьогодні центральним органом виконавчої влади, котрий відповідає за формування політики саме на цих територіях, є Міністерство з проблем окупованих територій.
І це знову нас повертає до питання підпорядкування. Як показує практика, в українській політиці усе залежить не від формальних позицій, а від того, яка людина яким відомством керує. Пам’ятаю, за часів прем’єрства пан Яценюк декілька разів намагався переорієнтувати губернаторів на себе. Збирав, наприклад, їх на нараду з обговорення якогось стратегічно важливого питання, а Адміністрація президента, яка також курує губернаторів, могла призначити, наприклад, селекторну нараду на цей день, на той самий час. Здогадайтеся з трьох разів, на кого орієнтувалися губернатори: на Адміністрацію чи на Кабмін?
Відверто, це - не зовсім точна інформація. Я працював в уряді і не бачив таких конфліктів…
Та годі вам!
Але з іншого боку ці два органи (АП і Кабмін - С.К.) дають сьогодні головам адміністрацій можливість побудувати політичну позицію, оскільки 30% їхньої роботи - політична, вона полягає у взаємодії із депутатами, політичними партіями, різними конфесіями, що знаходяться на ввірених їм територіях. Є ще економічна, інформаційно-роз’яснювальна робота. Коли ми кажемо про голів ОГА як про менеджерів, котрі є розпорядниками бюджетних коштів, мають контролювати процеси та виконувати делеговані їм державою повноваження – це питання уряду. Якщо ми кажемо про політичну роботу, інформаційно-роз’яснювальну, пов’язану і з політикою Президента, і з політикою уряду, тут, вибачте, потрібно працювати спільно.
Але виходить не завжди.
Ініційована Президентом Рада регіонального розвитку саме для цього й була створена. Там збираються представники уряду - відповідно до напрямків, які обговорюються, голови адміністрацій, міські голови, обласних рад. З політичних питань розглядаються шляхи проведення реформ та те, яка відповідальність за них лежить на голові облради, адміністрації чи уряді. Питання урядової лінії стосуються конкретно економіки: залучення інвестицій, виконання державних програм, делегованих повноважень, освіта, охорона здоров’я, соцзахист, планування територій, та інші.
Хто зрештою несе відповідальність за фінальний результат децентралізації: Президент, для якого це - одна з головних позицій виборчої програми; прем’єр-міністр, який говорить про неї ще з часів свого мерства; Адміністрація президента на чолі з Ігорем Райніним; можливо, Віталій Коальчук (замголови АП - С.К.), котрий курує це питання в АП; ви - як міністр; ваші колеги? Тому що коли ви кажете про команду - виходить колективна безвідповідальність.
Я додав би ще 22 напрямки та кожного члена Кабінету міністрів - в світлі секторальної децентралізації. Питань, що переплітаються, багато.
Це все - глобально. Локально, хто крайній?
За певний напрямок реформи відповідає конкретна особа. З точки зору стратегії – це Президент, який визначає напрямок, вносить зміни до Конституції. Прем’єр-міністр, який брав участь - як голова Верховної Ради - в підготовці законодавчих і конституційних змін у складі Конституційної комісії, наразі відповідає за впровадження безпосередньо децентралізації. Оскільки питання фінансів, бюджетної децентралізації, впровадження всіх інших напрямків – входять до зони його відповідальності. Зрештою, треба згадати, що Володимир Гройсман є людиною, котра запроваджувала концепцію реформування місцевого самоврядування.
І політичні дивіденди отримає саме він, не Президент?
Хотів би наголосити на тому, що забувається дуже швидко: сьогодні вперше Президент України відмовляється від своїх повноважень. І не під тиском парламенту, зауважте.
Але саме Президент України думає про те, щоб обратися на другий термін, а не Володимир Борисович.
Тут важливе виконання всіх обіцянок. Президент обіцяв, він запроваджує - відмовляється (від своїх повноважень - С.К.), вносить зміни до Конституції. Відповідальність за успішність реформи лежить і на прем’єр-міністрові. Оскільки потрібно не лише прийняти бюджет 2017 року з огляду на підсилення місцевого самоврядування, але й додатково навантажити регіони відповідальністю й повноваженнями, а це також ризик. Політичні дивіденди, думаю, тут полягають у тому, що міські голови, самоврядування бачить, з ким воно працює.
Скажу відверто: відповідальність сьогодні перевищує ті дивіденди, які можуть бути отримані в кінці цієї реформи. Проте сумнівів в її успішному результаті немає. Оскільки від цієї реформи залежить успішність України.
Успішність України допоможе Петру Олексійовичу обратися на другий термін?
Якщо перерахувати всі реформи, які були розпочаті за 2,5 роки - дерегуляція, децентралізація, судова реформа, боротьби з корупцією тощо, я бачу другий термін Президента Порошенка.
«“Смотрящий”лише спостерігає і нічого не робить»
Як вам працюється - на контрасті з Яценюком - в уряді Гройсмана?
Нагадаю, коаліцію в парламенті складає “Народний фронт” і Блок Петра Порошенка.
Ніяка це не коаліція - одна назва.
З іншого боку, потрібно подивитися на голосування в парламенті: хто саме складає кістяк голосувань за принципові закони. До речі, сьогодні проголосований в першому читанні закон про комерційний облік комунальних послуг.
Я б сказала: нарешті проголосований. Бо він був поданий ще влітку.
Це - перший крок, який - разом з ринком природного газу, ринком електричної енергії, з законом про незалежного регулятора - є тою складовою, що дозволяє рухатися в напрямку енергонезалежності.
Так хто результативніший - Арсеній Петрович (Яценюк - С.К.) чи Володимир Борисович (Гройсман - С.К.)?
Я хотів би оцінювати не особисті якості, а результативність реформ, впроваджені у 2014 році урядом Яценюка, котрі продовжує уряд Гройсмана.
Давайте дивитися в цілому - на кількість коштів ВВП на душу населення або кількість громад, які об’єдналися. Ефективність потрібно випрацьовувати саме в цифрах. У 2015 році громад було усього 150.Сьогодні - 209. І це напрацювання близьке до того, яке показував попередній уряд.
Зрозуміло. Не хочете зіпсувати відносини з Яценюком, як, власне, і відвішувати надмірні компліменти Гройсману...
Я просто кажу, що людей треба оцінювати за результатами ефективності - КРІ, хоча й ці показники в нас не дуже люблять.
Арсеній Петрович хоча б матом на вас не лаявся, на відміну від Володимира Гройсмана.
Напруження, дійсно, було меншим. Наразі воно зросло. Думаю, це - прикрий випадок (сварка у Верховній Раді, під час якої Гройсман пригрозив вигнати Зубка із залу - С.К.), з якого всі зробили висновки. Ми його закрили та маємо рухатися далі. Човен дуже тісний, а перед нами стоїть багато викликів.
Тема закрита досить відносно. Володимир Борисович дійсно вибачився за випадок у Верховній Раді на наступному засідання Кабінету міністрів - не стільки перед вами, скільки перед усім урядом. Але за два тижні - під час візиту до Львова першого жовтня - заявив наступне: “Хочу вибачитися за терикон. За те, що за два місяці віце-прем’єр, якому я це питання доручив, нічого не виконав, на жаль”. Тобто Гройсман перепрошував місцян за вашу роботу? Нормальне таке «примирення».
Питання терикону, дійсно, важливе, я не хотів би наразі розбиратися, хто там відповідальний.
За моїм дорученням, котре я дав 14 липня, зона горіння (сміттєзвалища у Львові - С.К.) зменшилася на 90%. Для продовження гасіння грошей не вистачило, але, думаю, зараз не варто про це говорити. З іншого боку, це нормально - вибачитися перед людьми. Але за кожне вибачення має нести відповідальність той, хто взяв на себе зобов’язання і не виконав.
Ви відповідальність понесли?
З точки зору моєї компетенції і відповідальності, всі рішення, які потрібно було прийняти, я прийняв.
Саме тому питання львівського терикону перейшло до Володимира Кістіона? Гройсман йому більше довіряє?
Можливо, вони багато працювали разом у Вінниці.
Як думаєте, у Володимира Борисовича є власні політичні амбіції?
Думаю, що в кожної людини є політичні амбіції. Але вимірюватися вони мають, в першу чергу, зоною відповідальності, навантаженням і напрямками роботи, які на неї покладаються. Для всіх, хто сьогодні знаходиться у вищому керівництві держави, не тільки проведення реформ, але й забезпечення життєдіяльності людей у світлі військової агресії - виклик дуже серйозний.
Ви маєте добрі стосунки з Президентом. Це стало одним з чинників вашого призначення у другий уряд Арсенія Яценюка. Вважалося, що ви повинні були збалансувати представництво Яценюка в Кабміні, стати таким собі «смотрящим». Але з цією роллю ви не впоралися, в наслідок чого конфлікт між Президентом і Яценюком поглибився, що призвело до зміни уряду.
Поняття «смотрящий» в демократичному суспільстві - якийсь витяг з минулого. І при Арсенії Петровичі, і при Володимирі Борисовичі уряд був і є коаліційний, тому в ньому присутні представники різних політичних сил. Сьогодні працює “Стратегія-2020”, коаліційна угода, яка підписана парламентськими фракціями…
Коаліційна угода? Вас прошу, вона не працює! Ви самі хоча б її читали, що так активно до неї апелюєте?
Я коаліційну угоду вичитав від краю до краю. Тому що саме вона лягла в основу “Стратегії-2020”, яка була впроваджена Президентом.
Другу коаліційну угоду в очі ніхто не бачив, вона ніде не публікувалася.
Ви пам’ятаєте, перша коаліція назвалася “Європейська Україна”, в яку ввійшли п’ять політичних фракцій, котрі задекларували рух до реформ. Але реформи не завжди бувають популярними. Всі говорять про Бальцеровича, але чомусь ніхто не згадує того факту, що він також пішов у відставку.
Не забалакуйте питання.
Щодо “смотрящих”? Такої людини не може бути в Кабміні, оскільки вона лише спостерігає і нічого не робить.
Чому ж? Вона виступає комунікатором між двома центрами впливу (Президентом і прем’єром - С.К.), доповідає Президенту.
Сьогодні стільки роботи, що потрібно просто працювати.
Ви читали другу коаліційну угоду повністю?
Я її прочитав саме в тому напрямку, який стосується моєї зони відповідальності, текст ідентичний попередній.
А сам документ у вас є?
Є. Більш того, операційний план дій уряду, який приймався в травні, побудований на програмі уряду, що ґрунтується на коаліційній угоді.
Я можу вас попросити передати редакції LB.ua повний текст коаліційної угоди?
Давайте. Думаю, текст, який в мене є, він - повний.
Сподіваюся, це буде не тільки преамбула, яку ми всі бачили.
Давайте шукати позитив. Ми тільки й говоримо що про конфлікти, порівняння урядів, про коаліційну угоду - її преамбулу чи неповний текст. Я хотів би поговорити про ті речі, які відбулися за 2015-2016 рік, та те, що ми сподіваємося побачити в 2017 році. Адже сьогодні діяльності уряду, котрий працює в дуже непростих умовах, фактично півроку.
«Субсидія - захід тимчасовий»
Давайте предметніше про зону вашої відповідальності, власне про субсидії. Це - те, що насправді хвилює людей сьогодні. В меморандумі з МВФ закладено пункт про монетизацію субсидій, допоміжних виплат. На початку літа 2016 року Павло Розенко (міністр соціальної політики - С.К.) казав про те, що у нинішньому вигляді субсидії проіснують ще максимум роки два, з початком 2018 буде впроваджена якась нова система. Меморандум з МВФ не має визначених термінів, але очевидно, що питання потрібно вирішувати. За кабмінівськими цифрами, цього сезону 7-7,5 млн сімей можуть отримати субсидії. Як вони монетизуватимуться? Чи буде це робитися взагалі?
Субсидії – дотація і компенсація тієї частини доходу, яку людина не може сплатити. Ми очікуємо, що зі зростанням доходів кількість людей, що потребуватиме доплат, буде зменшуватися. На сьогодні людина має сплатити 15% вартості комунальних послуг, якщо це дозволяє її прибуток, все інше компенсує держава. Це - тимчасовий захист. Хоча, в принципі, якщо взяти за приклад продовольчі субсидії в США, їх отримують практично 40 млн громадян, на це йде 14 млрд доларів, але їхній бюджет і політика дозволяють це робити. Для людей, які не отримують субсидії, ми також запровадили компенсацію витрат через теплокредити - щоб люди могли проводити термомодернізацію і заощаджувати кошти. Але субсидія - захід тимчасовий.
На два роки?
Ні, він триватиме стільки, скільки це буде потрібно. Таким чином держава підтримує своїх громадян. Але, з іншого боку, ми не можемо собі дозволити щорічно витрачати 52 млрд лише на субсидії, ці кошти йдуть практично в повітря. Сьогодні нам потрібно побудувати систему мотивації людей, котрі отримують субсидії. В принципі, держава вже почала мотивувати їх рухатися в напряму економії енергії або термомодернизації.
Як щодо монетизації?
Зараз я до цього підійду, хотів дещо попередньо пояснити, бо питань багато. А монетизація іноді викликає жах у людей, котрі не розуміють, що вона передбачає. Ходять міфи, що гроші на субсидії будуть виплачувати, потім їх прийдеться повертати чи не онукам. Тому це потребує пояснень. Сьогодні держава допомагає кожній родині, додаючи кошти до її рахунку за комунальні послуги, аби вона змогла їх сплатити. Але кошти ці є віртуальними. Тобто людина оплачує лише частину нарахованої суми, решту - держава. Тому вона не зацікавлена в тому, щоб економити. Є інша частина громадян, які впроваджують енергоефективні заходи: утеплюють будинок, міняють вікна, радіатори, встановлюють газові котли. Так само вони - через фонд енергоефективності - отримують допомогу на це в кредит. Виходить, що є мотивована частина субсидій та немотивована. Наразі першим кроком ми пропонуємо монетизувати субсидії, щоб кошти, які люди зекономили протягом року, залишалися на їхньому рахунку. Ми відпрацьовуємо систему з Національним банком України щодо того, як запровадити відповідну платіжну систему - з використанням карток - щоб люди могли скористатися залишком субсидій на оплату енергоефективних заходів.
А програма вже є? Чи все - на стадії розробки?
Є декілька законів, які вже прийняті. Зокрема, закон №417, який допомагає об’єднатися в спільну власність будинком. Закон про комерційний облік, його я вже згадував, він проголосований в першому читанні. Це важливо, тому що нам потрібно обліковувати енергію, яку ми використовуємо.
З законами зрозуміло. Концепція уряду, єдине бачення існує?
Енергоефективність будівель, яка визначає клас будинку, і Фонд енергоефективності – це спільне бачення уряду і депутатського корпусу. Такої співпраці - саме в напрямку енергоефективності - я не знаю дуже давно. Законопроект про комерційний облік подавали (у Верховну Раду - С.К.) більш ніж 40 депутатів!
Майже рік тому!
Він був переподаний.
Перше читання відбувалося аж через п'ять місяців!
За цей час змінився уряд, десь 1,5 місяці ми втратили на переподання усіх законопроектів. Якийсь час знадобився депутатам, щоб попрацювати над ними.
Важко назвати вашу співпрацю з парламентом аж надто успішною. Хочу закінчити із монетизацією субсидій. Ігор Насалик - міністр енергетики та вугільної промисловості - анонсував на початку літа експеримент у місті Калуш, де він довгий час працював мером, саме з монетизації. Чи розпочатий він, чи є якісь успіхи?
Нічого ще не розпочиналось. Можливо, розроблена система – в напрямок.
Але ж опалювальний сезон вже розпочався - щоправда, не у всіх - а експеримент досі не стартував?
Краще спитайте у тієї людини, котра анонсувала його, не хочу забирати чужий хліб. І давайте говорити про опалювальний сезон як такий, що все розпочався, згідно з температурним режимом.
У вас вдома тепло?
Так.
А у мене стало тепло тільки сьогодні (18 жовтня, хоча опалення в будинки подали 12-го - С.К.), а в моєї мами, яка проживає в іншій частині міста, - тиждень тому.
Ви не пам’ятаєте, якого числа вмикали опалення минулого та позаминулого року?
15 жовтня.
Ні. В 2014 році опалення увімкнули 25 жовтня.
Чи не дивно, що в двох сусідніх районах Києва температурний режим настає з різницею у тиждень?
Що є неправильно, то є неправильно. Загалом, це - питання технічної підготовки, прийняття нормативних актів, котрі були ухвалені ще 5 жовтня на засіданні Кабміну. Проте сьогодні 84% житлових будинків і 90% соціальних об’єктів підключені до опалення. По Києву приблизно 1000 будинків поки що не опалюються. Як пришвидшити цей процес - питання до місцевого самоврядування.
Хіба ваше відомство не має виступати своєрідним цензором, підганяти місцеву владу?
Воно таким і є. Ми формуємо політику, будемо підганяти, моніторити і допомагати місцевому самоврядуванню.
Важливе питання наостанок. Воно стосується ситуації, що склалася у Генічеську Херсонські області. Місто, за словами НАК «Нафтогазу», використовує виключно той газ, що видобувається у селі Стрілкове поблизу Арабатської стрілки. До жодного газопроводу материкової України воно не під’єднане. Минулого року, коли температура сягнула 10-12 градусів морозу, люди залишилися фактично без опалення – не вистачило газу.
Ситуація в кінці 2015 - на початку 2016 року, дійсно, була непроста: споживання газу перевищило обсяги видобування, що значно знизило температуру (в тепломережі – С.К.). За цей час місцевим самоврядуванням зроблені відповідні висновки.
Але саме вас критикують за те, що зусиль докладено недостатньо і цього року ситуація не змінилася.
Хто критикує? Все - неправда. Тому що тут - зона відповідальності «Укртрансгазу» і «Нафтогазу». Все зводиться до питання прокладки додаткової труби з Червоного хутора до Генічеська.
Але ж Генічеськ - потенційно другий Алчевськ (у 2006 році місто стало епіцентром найбільшої за часи незалежності аварії у системі теплопостачання. Без опалення залишилися 60 тисяч людей - С.К.). Вам це потрібно?
Сьогодні треба говорити про зменшення споживання газу внаслідок дій місцевого самоврядування, обласної адміністрації шляхом встановлення альтернативних котлів у соціальних закладах.
Це допоможе уникнути тогорічних проблем?
Це питання розглядалося на останній селекторній нараді прем’єр-міністром. Я думаю, що уряд має передбачити дії щодо зменшення споживання газу.
Але ж проблема - не локальна. Питання актуальне не тільки для Генічеську.
Так, до проблемних міст можна віднести й Мар’їнку та Красногорівку, що знаходяться на лінії зіткнення. Система газопостачання там практично відсутня для 7 котелень з червня. Наразі ми працюємо над тим, щоб забезпечити людей альтернативним опаленням.