Мало говорити про систему закритих, чи відкритих списків. Давайте говорити про Виборчий кодекс як цілісний документ, де чітко було б записано як проходитимуть вибори до ВР, місцевих рад, президента. Де б регулювався державний реєстр виборців, питання професійності виборчих комісій.
Без цього наше виборче законодавство й надалі буде болотом, з якого країна не зможе вилізти. А пора уже давно звідти вибиратись. Очевидно, є певні політичні сили, кому такий процес поступового тління дуже комфортний.
Про недоліки української виборчої системи говорено-переговорено. Але усувати їх ніхто не збирається. Замість того, аби кодифікувати наше виборче законодавство депутати завалюють ВР своїми «альтернативними» законами про вибори, які, по суті, нічого системно не змінюють ( сьогодні в парламенті зареєстровано два альтернативні проекти Виборчого кодексу, проте жоден з них так і не був направлений на розгляд до Венеціанської комісії).
Чи не займаються народні обранці простим забалакуванням проблеми? Адже на Заході нам дуже чітко і неодноразово сказали, що запропоновані українською стороною закони – не годяться.
Нагадаю, у своєму висновку щодо закону «Про вибори народних депутатів України» (CDL-AD (2006) 002rev), Венеціанська комісія вказала на те, що «з погляду законодавчої техніки було б бажаним ввести в дію єдиний виборчий кодекс, який включав би загальні аспекти будь-яких виборів та – в різних частинах одного документа або в різних текстах – особливості різних виборів» (п. 12, п. 107).
Крім того, у спільному висновку Венеціанської Комісії та Бюро з демократичних інституцій та прав людини (БДІПЛ) ОБСЄ щодо Закону України «Про Державний реєстр виборців» (CDL-AD (2007) 026), європейські експерти підкреслили «доцільність включення усього законодавства, пов’язаного з виборчими питаннями, в єдиний Виборчий кодекс» (п. 28).
Не треба бути генієм, щоб розуміти, - проведення виборів в одномандатних округах створює поживний грунт для підкупу виборців та зловживання адмінресурсом. Пропорційна виборча система із закритими партійними списками зумовлює політичну корупцію. Це все не сприяє внутрішньопартійній демократії та послаблює підзвітність депутатів перед виборцями.
Хоча варто зауважити, що в Коаліційній угоді 2014 року наголошується на необхідності впровадження на парламентських виборах та виборах депутатів місцевих рад пропорційної виборчої системи з відкритими списками. Однак, це так і не було впроваджено.
Потребують перегляду й інші положення законів про вибори. Зокрема, в частині вимог до утворення виборчих округів, порядку встановлення підсумків голосування та результатів виборів, регулювання передвиборної агітації тощо.
Зрозуміло, що для будь-яких змін потрібен час. До найближчих виборів у нас є три роки. Цього цілком достатньо, аби прийняти Виборчий кодекс та навчити якісно працювати членів виборчих комісій. Є бажання з боку західних колег нам у цьому допомогти. Тільки була б політична воля цю допомогу прийняти.
Вся Європа уже десятки років говорить нам, що Україні потрібна виборча реформа. Натомість, ми пропонуємо замість реальної реформи - ухвалити новий Закон про вибори народних депутатів. От виникає питання – нам дійсно потрібен такий законопроект, чи, може, комусь дуже вже кортить за допомогою цієї «щілинки» пролізти на дострокові вибори?
Переконаний, що такого роду закон не спонукатиме державу до повноцінної виборчої реформи. Якщо ми його ухвалимо, то як мінімум до 2019-го року відкладемо прийняття Виборчого кодексу.
Все скидається на те, що під ореолом «загальнополітичного діалогу», банально, за три роки до виборів є стремління підігнати виборчий закон «під себе». Ще одна схема? Аякже, як без них – це уже традиційний підхід вітчизняного політикуму. Мовляв, дій тактично, а про стратегію нехай собі думають в Брюсселі та Вашингтоні. Особливо нелогічно звучать аргументи деяких нардепів про те, що ВР в нинішньому складі не здатна реформувати виборче законодавство. Питання – а для чого ви тоді всі обирались, якщо не здатні реформу провести? Навіщо нам взагалі тоді така не функціональна Рада?
Політики мають показати на ділі, що думають не про завтрашні вибори, а про розвиток держави. Чи покажуть? Питання відкрите.
Майже шість років тому, 20 грудня 2010 року Венеціанська комісія надала позитивний висновок проекту Виборчого кодексу в Україні та привітала зобов'язання української влади реформувати виборче законодавство та прийняти Виборчий кодекс, який уніфікує всі виборчі закони України.
Також Парламентська асамблея Ради Європи в своїй Резолюції № 1755 (2010) «Функціонування демократичних інституцій в Україні» наполягає на «необхідності ухвалення в Україні єдиного Виборчого кодексу» (пункт 7.1.1).
Прийняття Виборчого кодексу відповідає не лише рекомендаціям європейських експертів, але й кращим практикам сучасних успішних європейських держав. Враховуючи катастрофічні проблеми з маніпуляцією виборчим законодавством, тобто постійною зміною виборчих систем з метою гарантованого позитивного результату для сил чинної більшості, прийняття Кодексу стане також запорукою стабільності та передбачуваності виборчого процесу.
Виборчі кодекси, прийняті за експертного сприяння Венеціанської комісії, ефективно діють в «нових» демократіях - у Молдові, Грузії, Республіці Македонія, Азербайджані та Вірменії.
Кодекс включає найбільш вдалі, схвалені експертами Венеціанської комісії, норми з раніше розроблених та поданих на розгляд, законопроектів.
На жаль, жодну з рекомендацій ОБСЄ/БДІПЛ та Венеційської комісії щодо удосконалення виборчого законодавства Верховна Рад а України до уваги так і не взяла.
Так що висновок дуже простий – нам потрібно нарешті зішкребти з себе наліт радянського розуміння самої суті влади та доєднатись до клубу демократичних країн . А це означає - грати за правилами, які будуть спільні для всіх, – президента, ВР, місцевих рад. Тому ухвалення нового Виборчого кодексу з врахуванням рекомендацій Венеційської комісії – ключовий крок до змін.
Лише тоді практика ухвалення «персональних» законів відійде в минуле.