- Чому для Палати важлива угода про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС?
- По-перше, для багатьох компаній це полегшення торгівлі з ЄС. Компанії зацікавлені у новому перспективному та стабільному ринку збуту своїх товарів та послуг. По-друге, що ще більш важливо, це покращення бізнес-клімату всередині країни. Саме тому ще задовго до підписання Угоди в Американській торговельній палаті вже працювали комітети з цього питання, і сьогодні консалтингові компанії – члени Палати – готові долучатися до підготовки необхідних нормативних актів, до імплементації угоди.
- Ще рік тому влада була проти підписання цієї угоди, бо, ніби, вона матиме негативний вплив на економіку України. Що ви про це думаєте?
- Для мене це дуже чутливе питання, бо я особисто готував цю угоду до того, як приєднався до Палати. Це великий проект для мене, для мого життя. І я, безумовно, виступаю адвокатом цього документу, а не його критиком. Але хочу зазначити, що основна критика була спрямована не на саму Угоду, а на те, що ситуація в українській економіці, в інфраструктурі, в усіх аспектах життя не дотягує до умов, які ставить Угода.
Дуже часто я наводжу приклад з ліфтовим господарством. У славнозвісній 100-сторінковій доповіді з критикою Угоди про Асоціацію із запровадженням всеохоплюючої зони вільної торгівлі з ЄС, яку обговорювали посадовці у минулому році, йшлося про те, що українське законодавство щодо ліфтів відповідає європейському вже шість чи сім років. Відповідний наказ діє, він давно зареєстрований. Але 42% ліфтів досі не відповідають цьому наказу. По всіх сферах наводилися такі приклади. Природа цієї критики зрозуміла: досить часто українське законодавство просто ігнорується. Але це не є насправді проблемою Угоди, це проблема нашої країни.
Безумовно, є положення, які могли б бути кращими. Особливо по тих позиціях, де до нашої продукції застосовуються тарифні квоти. І для українського уряду, і для ЄС важливо за якийсь час ці квоти переглянути. Але причиною їх введення є не стільки тиск ЄС чи неспроможність української делегації відстояти свої позиції, скільки те, що всі тарифні перемовини йшли у контексті 2005-2007 років.
Стандартна практика всіх переговорів передбачає, що береться певний reference period (обліковий період). Ми почали перемовини у 2008 році, відповідно брали період 2005-2007 років. Якби не було цього простою у 2009-2010 років, коли ми мали зауваження і не могли домовитися по деяких пунктах, якби ми не мали потім ще трьох років «танців» навколо угоди з 2011 по 2013 роки, -- ми б цю угоду вже давно підписали і, відповідно, наново переговорили б тарифні квоти вже за нових обставин. До того ж, ці квоти мають збільшуватися з часом.
- Квоти по яких товарних групах викликають найбільшу критику?
- Найчастіше критика досить абстрактна. Але можна виділити квоти по м’ясу птиці, яка заповниться в будь-якому разі, оскільки контракти вже підписані на повний обсяг квот тим єдиним українським виробником, який може продавати у ЄС м’ясо птиці (йдеться про ПАТ «Миронівський хлібопродукт» - МХП - заступника голови Адміністрації президента Юрія Косюка, бренд «Наша ряба», - ред.).
Також дуже швидко використана квота на яблучний сік, з огляду на те, що ми вже тривалий час розвивали партнерство по соку з Польщею та Німеччиною. Досить активно використовуються квоти на постачання меду. І почала використовуватися квота на зернові, але це пов’язано з тим, що на кукурудзу тільки кілька тижнів тому з’явилося мито для всіх країн світу. Бо з 2010 року ЄС мав мито нуль для всіх. Тому наявність чи відсутність цієї квоти нічого не значила, ніхто навіть не оформлював імпортні ліцензії. Лише зараз мито піднялося до п’яти з чимось євро, відповідно, з’явився інтерес заповнювати цю квоту по кукурудзі. Це фактично всі приклади, коли заповнюються квоти. І по цих товарах вже якраз ведуться підготовчі розмови щодо перегляду квот. А по інших товарах нам треба хоча б почати використовувати квоти, які є.
- Тобто така можливість – переглянути квоти – вона взагалі існує?
- Не слід це сприймати так, що ми попросимо і нам все дадуть. Це переговори, це певний баланс інтересів. Але, безумовно, націленість сторін на те, щоб торгувати комфортно, є. Якщо казати про експорт зернових, то ми знаємо свої можливості. Наш поточний рекорд – вісім мільйонів тон. Зрозуміло, що нам треба гармонійно довести квоти до цього обсягу, бо квота два мільйони тон буде нас обмежувати. Добре, коли взагалі немає квоти, але принаймні квота не має накладати на нас обмежень. І європейці теж це розуміють. Якщо ми можемо продавати вісім мільйонів, а вони цей обсяг абсорбують, то це не є проблемою, оскільки немає загрози, що ми нищимо їхнього виробника.
- Було ще таке зауваження, що Росія у відповідь на угоду між Україною та ЄС закриє свої ринки. Але з огляду на те, що зараз відбувається із Росією, це вже взагалі не аргумент, так я розумію?
- На жаль, Росія негативно реагує на лібералізацію торгівлі між Україною та ЄС. Попри усі політичні події, українські і російські підприємці зацікавлені у торгівлі між країнами. В усіх сферах – це не лише космос і «оборонка». Це той самий експорт сирів. Бо їх купують, споживають. Ніхто ж не змушує росіян їх споживати, це відбувається природно. І від цього виграють і наші експортери, і російські імпортери.
- Чого ж бояться у Росії?
- Це виключно політика. І я можу це довести дуже просто. Ми маємо приклад Сербії. Ця країна мала на момент угоди про вільну торгівлю з ЄС двосторонні угоди про вільну торгівлю з Росією, Білоруссю та Казахстаном. І ці країни не лише не відмовилися від цих угод із Сербією, а навіть підтвердили їхню дію, коли формувався Митний союз. Тобто на практиці Росія має досвід вільної торгівлі з країною, яка має зону вільної торгівлі з Євросоюзом.
- Дивно. Через Сербію у Росію не потрапляють без мита європейські товари, а через Україну, вважають у Москві, потраплятимуть.
- Так. Це лише перший аргумент, що дії Росії – це політика. Другий полягає у тому, що Україна на сьогоднішній день абсолютно підтверджує дію усіх тих угод, які є між Україною та РФ. У тому числі, Угоди про вільну торгівлю між Україною та СНД. Ми не виходимо, ми далі несемо юридичну відповідальність за дотримання цих вимог. На жаль, РФ вважає, що це не так, у силу того, що ми уклали угоду з ЄС. Для нас це вихід за межі розуміння міжнародного права. Ми сподіваємося, що у рамках консультацій між нашими країнами Росія нарешті зрозуміє, що раціональним вибором було б дотримання гарних стосунків з Україною – не тільки торговельних. Тому що це взаємовигідно для всіх, у тому числі для російських компаній і для російських інвестицій.
Але на сьогодні Росія погрожує застосувати до України такі ж санкції, які вони хочуть застосувати до Молдови. Ми бачимо цей проект санкцій, який не сумісний з жодними міжнародними зобов’язаннями Росії – ані в рамках СОТ, ані в рамках СНД. Він передбачає апріорі обмеження торгівлі по всіх ключових статтях імпорту. І була заява прем’єр-міністра РФ, що вони хочуть такі саме обмеження застосувати по відношенню до України. Таке рішення, на додаток до тих адміністративних перепон, які є зараз, означає повну зупинку угоди про зону вільної торгівлі у рамках СНД. Це нам завдає шкоди, але не є критичним для нашої економіки. Звичайно, це не той сценарій, якому віддали перевагу компанії – як в Україні, так і у РФ. Для бізнесу потрібна стабільність не лише у рамках юрисдикції, а ще й на ринках, де він звик торгувати. Тому ми сподіваємося, що всі конфлікти рано чи пізно завершаться миром.
- Рішення Росії про застосування таких суворих санкцій означатиме автоматично заборону на вільну торгівлю між Україною та Білоруссю та Казахстаном?
- Це зараз найбільша сіра зона. Тому що Білорусь і Казахстан з Росією знаходяться у Митному союзі, а зараз вже і в Економічному союзі. І ці три країни вже обговорювали захисні заходи проти Грузії, Молдови і України у зв’язку з угодами про вільну торгівлю з ЄС. І Білорусь з Казахстаном не підтримали ці заходи, бо, на відміну від Росії, мають дуже диверсифіковану взаємну торгівлю з Україною. Тобто не лише ми їм продаємо, а вони теж багато чого нам продають. Це і паливо, і нафта, і сільськогосподарська продукція, і техніка, і багато іншого. Торгівля справді диверсифікована. І принаймні Білорусь розуміє, що для неї мати доступ до українського ринку є критично важливим. Тому для неї сценарій фактичного припинення торгівлі з Україною є дуже неприйнятним.
Якщо ми підемо до підвищення ставок у грі, тобто до підвищення ставок митних, то по відношенню до Росії ми обмежені нашими зобов’язаннями у рамках СОТ. Але по відношенню до Білорусі, на жаль для неї, ні.
Зрозуміло, що Україна не прагне вести таку нецивілізовану політику. Все, що Україна робить, - правомірно. Останнє рішення по відношенню до білоруських товарів міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі відбулися внаслідок відповідних розслідувань, з оцінкою ризиків, дій білоруського уряду. Все це відбувалося у рамках законодавства, у рамках українських зобов’язань і Україна готова вести переговори з білоруським урядом щодо відновлення торгівлі.
- По яких товарних групах була заборона?
- Це були пиво, кондитерські, молочні вироби і мінеральні добрива. Тобто ми бачимо, що односторонні дії Росії підривають навіть Євразійський (економічний) союз зсередини.
- Тобто Росія або компенсуватиме втрати партнерам, або просто не зможе провести ці рішення.
- Це все ознаки, які заохочують Росію до усвідомлення того, що найкращим сценарієм є використання можливостей Угоди з ЄС. Бо на макрорівні Угода побудована таким чином, щоб компанії, які працюють в Україні, у тому числі з російськими інвестиціями, мали вигоду у торгівлі і там, і там. Це вигідно для кооперації підприємців України та Росії, для спільного завоювання європейського ринку. Це, знову ж, можливість для російських банків давати кредити українським компаніям, які отримали ці переваги.
Сама архітектура торговельно-економічних відносин, які Україна побудувала за останні 5-7 років з сусідніми країнами, взаємовигідна. Вона не є взаємовиключною, як нам це намагається постійно представити РФ. Думаю, що усвідомлення цієї вигідності візьме гору.
- Окрім квот торгувати на ринку ЄС українським компаніям заважає відсутність відповідних сертифікатів. Наскільки отримання цих сертифікатів є складною та дорогою процедурою?
- Все залежить від категорії продукції, про яку йде мова. Чим простіша продукція – тим простіша сертифікація. Насправді не така велика кількість промислової продукції вимагає сертифікації. Досить часто, як при імпорті в Україну, так і при експорті у ЄС, достатньо так званої власної декларації європейським стандартам. Це той значок "СЄ", який ви бачили на багатьох товарах. Це фактично і є весь сертифікат, вся процедура. Те саме стосується досить простої сертифікаційної процедури на зернові, фрукти та овочі.
Тут радше проблеми були з українським законодавством до дерегуляції, коли більшою проблемою було довести товар до кордону, ніж продати його за кордон. Тому ми дуже раді, що дерегуляційні зміни відбулися, що обов’язкові сертифікати були скасовані, бо вони були потрібні лише для внутрішнього ринку. На жаль, наразі є спроби повернути цю систему, і ми зараз намагаємося пояснити, що не треба власноруч обмежувати експортні можливості українських підприємств.
Але, безумовно, є приклади, коли це дорого і досить складно.
- Мабуть, молочна продукція?
- Взагалі продукція тваринного походження: всі види м’яса, молочні товари, яйця. Тут проблема полягає в тому, що підприємства мають працювати на принципах ХАССП (Hazard Analysis and Critical Control Points), які діють у ЄС, і які нещодавно стали обов’язковими в Україні (завдяки закону 4179-А). І як не парадоксально, ці принципи вже діють і у країнах Митного союзу. Відповідні технічні регламенти там діють ще з літа минулого року, а повністю обов’язковими стануть в лютому наступного року. Тому якщо хочеш торгувати у цьому регіоні, то маєш відповідати цим принципам.
По-друге, доки ЄС не визнав нашу систему ветеринарного і фітосанітарного контролю такою, що відповідає умовам ЄС у всіх аспектах, доти збережеться механізм попередніх інспекцій кожного підприємства з боку Євросоюзу. Має приїхати інспекція DG SANCO, проінспектувати потужність, дати дозвіл. Якщо ми повністю імплементуємо всі необхідні законопроекти, які Рада має доробити, то в перспективі кількох років буде працювати механізм взаємного визнання, буде достатньо гарантій нашої ветеринарної служби. Але до цього далеко, бо після прийняття закону потрібно ще купу підзаконних актів прийняти, створити відповідний орган, який би мав відповідну кількість кваліфікованих людей, лабораторію, інфраструктуру. Це забере великий час, тому поки що ми працюємо за допомогою інспекцій. Але у цих інспекцій є свій розклад, вони не можуть будь-коли приїхати. Угода тільки скорочує цей час до фактично 9 місяців. Але на практиці це займає плюс-мінус рік. Для МХП цей процес зайняв кілька років – близько п’яти. Зараз ці процедури будуть скорочуватися, але вони будуть існувати. Це досить обтяжливо. Але це не означає, що це дорого, - радше організаційно обтяжливо.
Ще треба зважати, що для МХП це був довгий процес, бо вони фактично були піонерами. Зараз є досвід, є увага до України – має бути простіше. Головне – це самоорганізація підприємства. Якщо це сучасне підприємство, сучасне обладнання, якщо ХАССП не сприймається як щось нереальне, то залишається лише привезти інспекцію та продемонструвати роботу підприємства.
- Угода досі не ратифікована парламентом. Це нормально чи це поганий знак?
- Насправді це погано лише тому, що породжує багато чуток. Критичним є ратифікувати угоду так, щоб вона набрала чинності до 1 листопада, доки працює пільговий період торгівлі від Євросоюзу. Щоб не було так, що зараз ми без мит, потім два тижні з митами, потім знов без мит. Це нікому не потрібно. Тому коли ми чуємо, що угоду ратифікують у серпні або на початку вересня, це нормальний календар.
- Але вона вступає у силу не моментально після голосування, тобто має бути запас часу?
- Так, вона набирає чинності в перший день другого місяця, наступного за передачею дипломатичних нот.
- Тобто у вересні ще можна приймати?
- Це обтяжливо, якщо буде, наприклад, 17 вересня, але якщо раніше – нормально. З іншого боку треба пам’ятати, що українська угода найболючіша. Ані для Грузії, ані для Молдови вона не була такою болючою щодо відносин із Росією та щодо сприйняття у середині країни. Ми не були готові ратифікувати її відразу у понеділок після підписання, як це зробила Молдова. Нічого дивного. Тим більше у тих умовах, у яких зараз працює президент і уряд. Було б дивно, якби вони швидко відправили угоду на ратифікацію.
- Якщо ми зараз ратифікуємо, то відкриємо свій ринок і не скористаємося у повному обсязі пільгами, що нам надав ЄС до листопада?
- Я б не був настільки цинічним, щоб рахувати кожен день у такому режимі, але певна раціональність у тому є. Суто з калькуляції надходжень до бюджету.
- Чи є ризики, що депутати зірвуть ратифікацію і так підуть на нові вибори?
- Це вже залежить від них. Днями вони декларували, що готові ратифікувати угоду до того, як припинять роботу.
- Звичайні громадяни – споживачі, робітники, а не підприємці – якось відчують на собі вплив угоди?
- Той рівень мит, який Україна забезпечує на сьогоднішній день, і так достатньо низький. Зниження мит заплановане відносно мале. Це десь 5-7 відсоткових пунктів. На фоні майже 50% девальвації гривні це зменшення мит буде майже непомітним.
Але відбуватиметься збільшення конкуренції. Корумпованість і закритість українського ринку сприяє обмеженню конкуренції. Вона в нас є, вона достатньо висока, але буде ще більша. Угода спрощує митні процедури, зменшує мита, що призводить до зростання конкуренції на внутрішньому ринку. А це є виграш споживача, бо це ширший вибір товарів, відповідно, цінова конкуренція. Безумовно, це не буде одноденний ефект. Ви не побачите якихось змін 2 листопада, після того, як угода почне працювати. Але за рік-півтора ми непомітно опинимося в середовищі, яке є більш сприятливим для споживача.
Щодо якості – в нас і зараз товари дуже високої якості. Ми просто звикли наші товари постійно критикувати, але насправді вони не поступаються європейським.
- Чи стануть машини дешевшими?
- Щодо автомобілів угода являє собою найоптимальніший компроміс між європейськими виробниками авто і українськими виробниками. І споживач від того виграє дуже мало. Тому що угода передбачає скасування 10% мита, яке ми зараз маємо, по одному відсотковому пункту в рік протягом 10 років. Плюс там є додаткові пункти, які можуть уповільнити процес. Якщо імпорт сягне 45 тис. авто та займе якусь частку ринку, тоді ми можемо цей процес розтягнути до 15 років.
Але найбільший чинник, який зумовлює те, що в Україні автомобілі дорожчі, ніж у Європі, не мита, а внутрішні податки. Всі збори, які стягуються в Україні при купівлі автомобіля, роблять його значно дорожчим за європейський. І це вже питання не до Угоди, не до Європи, а до українського уряду та українських депутатів.