Режим Януковича метушиться та спішить, через агонізуючий парламент, прибрати до рук те, що залишилося від привабливих підприємств у державній власності. А залишилось немало - в основній масі промислові та енергетичні активи, що складають основу економічноі безпеки. Нещодавно уряд з подання Міністерства економіки запропонував проект закону, згідно з яким список стратегічних (інших просто не залишилось) державних підприємств скоротиться з півтори тисячі до трьохсот. Зауважимо, що як і багато інших своїх оборудок, цей проект влада поки тримає у таємниці та втілює поспіхом, але при цьому, його «злили» у прессу. Тобто так тестується реакція суспільства. Влада озвучує дві мети приватизації – пошук бодай якихось джерел для латання дірок державних фінансів та «благородну мету» - підвищення ефективності підприємств.
Між тим, законопроект, деякі подробиці якого оприлюднило видання «Комерсант Україна», як і вся приватизаційна (сімейна) стратегія Януковича, фактично має на меті поглиблення монополізації вітчизняної економіки олігархами, групами впливу, близькими до гаранта. Цей проект чітко виконує положення, прийняті цією ж владою у лютому в рамках Державної програми приватизації на 2012 – 2014 роки. Серед деталей «Мети програми» у II розділі знаходимо таку цікаву фразу: «...застосування індивідуальних засад приватизації підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави...». Що ж розуміє апарат Януковича та його оточення під терміном «індивідуальні засади приватизації». Українська мова ще на щастя не вигадала такого терміну, але суржик «донецьких» чітко його означує «індивідуальні засади» – це значить приватизація «па дагаварьоннасті». Це вже чітко усвідомили на Заході. Коментуючи новину про нові приватизаційні ініціативи, агентство Reuters зазначає: “з часу обрання президента Віктора Януковича на початку 2010 року, багато приватизаційних аукціонів виграли основні фінансові спонсори його кампанії – промисловці Ринат Ахметов та Дмитро Фірташ”.
Саме так і ніяк інакше уряд Азарова планує приватизувати ті підприємства, які в українській економіці ще мають якесь значення. Що ж привабливого залишилося у галузях української економіки?
В енергетичній сфері зі списку стратегічних підприємств виключена компанія з експорту електроенергії «Укрінтеренерго». Пріоритетні сфери діяльності «Укрінтеренерго» - експорт та транзит електроенергії, а також виробництво електричної та теплової енергії. Компанія є постачальником обладнання для підприємств енергетики та експортує продукцію енергетичного машинобудування.
Така собі націоналізація збитків з метою приватизаціі прибутку.
Так звана «підготовка до приватизації» цієї компанії, чітко ілюструє нову схему приватизації від Януковича, яка кувалася «регіоналами» в Україні роками – експерти називають її сьогодні «Дерибан 2.0». За цією схемою державні компанії усіма можливими способами дестабілізуються та перетворюються на дешеві активи. Така собі націоналізація збитків з метою приватизаціі прибутку. Якщо раніше «Укрінтеренерго» була провідним експортером електроенергетики, то з 2010 року право доступу компаній до експорту електроенергії реалізується через аукціони державного підприємства «Укрінтеренерго». У результаті цих маніпуляцій, експортні грошові потоки були спершу перерозподілені на користь фактичного енергетичного монополіста – компанії Ахметова «ДТЕК». І справді, сьогодні тільки дві компанії: «Укрінтеренерго» та «ДТЕК» є фактичними експортерами української електроенергії. Якщо за офіційними даними у 2010 році компанія «ДТЕК» експортувала лише близько 28% усієї української електроенергії, то у 2011 році держава через «Укрінтеренерго» експортувала близько 21% всієї електроенергії, а «ДТЕК» - трохи більше 79%. Але цього виявилося замало. Порівняємо підсумки першого півріччя 2012 року - ДТЕК збільшив експорт електроенергії майже на 101%, порівняно з аналогічним періодом 2011 року - до 4,3 млрд кВт/год, тоді як усього Україна експортувала трохи більше, ніж ті самі 4,3 млрд кВт/год. Очевидно, йдеться про купівлю ліцензії на експорт і у разі, якщо Ахметов захоче придбати «Укрінтеренерго», вона йому дорого не обійдеться. А можливо, це буде «подарунок» черговим «невідомим» інвесторам.
У секторі нафти та газу підлягають приватизації компанії з видобутку вуглеводнів – зокрема НАК "Нафтогаз України" (що має бути розділена на декілька), "Чорноморнафтогаз", компанії з транзиту нафти та скрапленого газу. Експерти енергетичного сектору вже звернули увагу, що у результаті оборудок влади, групі Фірташа, котра інтенсивно скуповує сьогодні облгази, може дістатися компанія, що відповідає за левову частку 75% усього видобутого українського газу – «Укргазвидобування», а Рінат Ахметов може претендувати на видобування більше 1 млрд кубометрів газу через приватизацію «Чорноморнафтогазу». Після приватизації «Укргазвидобування», уряд нарешті зможе перестати дурити населення, що не відбудеться підвищення тарифів на газ, адже олігархи не допустять недоотримання надприбутків. До цікавих енергетичних активів входить також державна компанія з транспортування нафти, яка управляє стратегічним магістральними трубопроводом «Дружба». Це дочірня структура ПАТ «Укртранснафти» (а менеджмент останньої – вже з групи «Приват»).
У стратегічному машинобудуванні зі списку виключений «Турбоатом», приватизацію якого активно лобіює зараз харківська влада (ще у січні цього року «Турбоатом» був включений у список приватизації на 2012 рік). Це прибутковий флагман високотехнологічного енергетичного машинобудування. Прибуток компанії, що фактично контролюється генеральним директором Віктором Суботіним, 2011 року становив 400 млн грн. «Турбоатом» - це «ласий шматок» для росіян, бо виробляє турбіни для АЕС. Але влада, мабуть врахує й «інтереси» керівництва. Ось що сказав про керівника губернатор Михайло Добкін у січні 2012 року: «он управляет заводом от имени государства, во многих вещах связан по рукам и ногам... Бизнес – это совершенно другие возможности, в том числе и в финансовом плане, и в принятии решений".
А ще раніше, 2010 року, влада продала невідомим «західним інвесторам» державний пакет «Укртелекому». Тепер частку занедбаної компанії, яка за повідомленнями преси серед власника має глава адміністрації Януковича та колишнього керівника Георгія Дзекона, ніби збираються продати СКМ, сподіваючись, що професійний менеджмент Ахметова якось дасть раду компанії, яку колись вважали українською «перлиною». До того ж, олігархам будуть до вподоби обласні телерадіопередавальні центри. Можливо, претендентом на їхню приватизацію буде контрольований офшорами «Зеонбуд», монополіст у сфері цифрового ефірного телебачення, власність якого, медіа знову повязують з ім’ям Рината Ахметова, групою Валерія Хорошковського - Дмитра Фірташа та родиною президента Віктора Януковича.
І на додачу, окрім списку, про який писав «Комерсант», влада готує приватизацію (точніше, договірну передачу фактичному власнику - Фірташу) титанової галузі. Триває також повзуча приватизація привабливих активів "Укрзалізниці".
В українських умовах, таким чином, склався економічний лад – «олігополія», у буквальному сенсі, як не просто галузеві чи ринкові, а національні монополії олігархів. Як вже зазначалося раніше, за такого економічного ладу, неефективним є не лише бізнес цих імперій, які не можуть бути ефективно керованими, але неефективність посилюється і гальмуванням конкуренції. У перекладі на просту мову – наші з вами кошти були та будуть вкрадені олігархами не лише під час «дерибану», вони будуть крастися ще роками у вигляді несплачених податків, виведених в офшори прибутків, низької якості продукції та послуг і фактичної відсутності інновацій, бо лише конкуренція стимулює інновації. Така «олігархополія», на моє переконання, є не меншою перепоною для просування України у Європу, ніж придушення режимом Януковича демократії та порушення прав людини. Адже законодавство ЄС дуже чітко захищає громадян та держави, які є членами ЄС, від засилля монополій. Проте влада Януковича має чергову ілюзію безкарності. Ситуація буде швидко змінена адекватними шляхами вже новою демократичною владою.