Засновниця ІЗОЛЯЦІЇ Любов Михайлова виникнення гуманітарної проблеми на Донбасі пояснює тим, що в місцевий олігархат не інвестував у культуру, а, окрім того, на Донбасі не виникло середнього бізнесу, який створюють вдумливі люди – основа демократичного суспільства і найперші споживачі культурного продукту.
Таке ставлення як держави, так і місцевого бізнесу до питань культури відображається й на освітній складовій: наприклад, в Донецьку практично відсутні вищі навчальні заклади у сфері культурі, функціонує єдине в місті Художнє училище. До слова, куратор арт-локації Da_Sein (мова про неї буде йти згодом) Олександр Сушинський зізнається, що не зважаючи на те, що галерея розташована у подвір’ї училища, звідти за два роки вони не бачили жодного відвідувача за винятком одного-двох викладачів.
Утім, на Донбасі є культурні ініціативи: LB.ua підготувало добірку найбільш потужних і розпитало їхніх учасників про роботу в сучасних умовах та почасти й про те, яку роль у творчій діяльності відіграло їхнє походження.
ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив
Від моменту створення у 2010 році, діяльність ІЗОЛЯЦІЇ спрямована на збереження індустріальної спадщини Донецьку й одночасно створення нових сенсів для мешканців регіону та всієї країни через численні арт-проекти та освітні програми, що реалізуються фондом. ІЗОЛЯЦІЯ створює імпульси, що активують спільноти, спонукають їх до творчості, розвивають критичне мислення та залучають у громадське життя. Після захоплення представниками «ДНР» приміщень у Донецьку, ІЗОЛЯЦІЯ ще більше сконцентрувалася на проектах за участі мешканців Сходу, які покинули регіон у різні проміжки часу, маючи на меті, у тому числі, дослідити причини цієї міграції.
Аня Мєдвєдєва, ІЗОЛЯЦІЯ, директорка з комунікацій:
Нещодавно почалася підготовка проекту Жива бібліотека Донбасу, який буде реалізовано із залученням засобів краудфандингу та за підтримки всіх охочих почути справжні голоси Донбасу – нові, не радянські, творчі… Особливість Живої бібліотеки в тому, що книгами є звичайні та надзвичайні мешканці, вихідці з Донбасу, що готові ділитися своєю історією життя, думками та досвідом, сподіваючись зруйнувати стереотипи та упередження «читачів».
Читайте также"Если есть хотя бы ноги, значит, ты слегка счастлив". Репортаж из лагеря для переселенцев Донбасса
Ці «люди-книги» є представниками соціальних груп, щодо яких у суспільстві існують міфи та стереотипи та які часто стають жертвами нерозуміння. Планується, що спеціальним гостем живої бібліотеки стане письменник Сергій Жадан – ще одна творча особистість зі Сходу. Це не єдиний випадок співпраці письменника з ІЗОЛЯЦІЄЮ — Сергій написав монологи до нової версії театрального перформанса Глибинні мрії, прем'єра якого відбудеться на Гогольфесті. За задумом режисерки Вірляни Ткач, театральний перформанс покаже, як змінилися мрії донеччан з часу минулорічної версії проекту та наскільки тісно вони пов’язані з історією, контекстом розвитку регіону та військовими діями в Донбасі. Разом з професійними акторами, у театральній постановці беруть участь молоді люди, що стали вимушеними переселенцями з Донбасу.
Художня група Жýжалка
Діяльність групи Жýжалка почалась 2012 року з друкованого оформлення власних фотографічних проектів. За словами В’ячеслава Соколова, одного з учасників групи, внаслідок розчарування в одиничній фотографії, напрацювання Жýжалки почали набувати форми розгортання думки за допомогою низки кадрів, що припинили бути важливими окремо, самі по собі, а є необхідно вбудованими у загальну картину оповіді.
Намагаючись позначити якимось чином результати своєї роботи, учасники групи виявили аналогії з такими явищами як музичні нет-лейбли і літературно-публіцистичні практики. Формат зіну або самвидавного журналу відповідав, по-перше, коротким висловленням з конкретної теми, по-друге, дозволив митцям не залежати від фінансових очікувань видавництв. Розповсюдження журналів здійснюється невеликими тиражами, окрім цього є публікації pdf-версії в мережі під відкритою ліцензією creative commons, яка дозволяє вільне використання матеріалів у будь-якій формі, крім комерційної. Після перших публікацій в організаторів виникла ідея перетворити Жýжалку у майданчик для реалізації спільних і близьких за духом друкованих проектів.
Походження групи знаходить відображення в самій її назві, адже слово «жýжалка» належить місцевому діалекту і є специфічним для Донбасу. Так називають залишковий продукт горіння вугілля.
«Жýжалка як назва відобразила наше відчуття культурного поля Донбасу і почасти самоіронічно зневажливе ставлення до фотографії, - розповідає учасник групи В’ячеслав Соколов. – Покладаючись на стереотипи, на схід їдуть знімати біль і «чорнуху», місцеві це іноді сприймають як знущання, ніби їх тут сприймають як ізгоїв. Левова частка населення сходу досі живе у Радянському Союзі, де про погане говорити не прийнято. Цілеспрямованої уваги як регіону-регіону ми не надавали, просто ми тут живемо, а побачене часто викликає подив, хвилювання і бажання сприяти пришвидшенню соціальних змін. Не зважаючи на те, що багато наших фотографій мають документальне соціально-критичне забарвлення, для нас фотографія є скоріше способом зчитування інформації з того, що нас оточує, і обговорення побаченого візуальною мовою».
Читайте такжеМарат Гельман: "Если люди уедут с Востока Украины, то все проиграли"
За зізнанням учасників, переживання агресивності оточення, лютої українофобії і невизначеності орієнтирів войовничо налаштованих активістів стали факторами витіснення з Донбасу багатьох людей, в тому числі й деяких учасників Жýжалки. Можливість займатись вуличною фотографією без ризику для здоров’я зникла. Однак хоча війна і розділила групу просторово, її діяльність продовжується.
Арт-локація Da_Sein
Незалежна арт-локація Da_Sein, розташована у подвір’ї Художнього училища в місті Донецьк, існує з 2012-го року і є кураторською платформою у сфері візуальних мистецтв і музики. За недовгий час свого існування Da_Sein стала майданчиком для близько 35 проектів – перформансів, акцій, кінопереглядів і виставок. Варто зазначити, що всі заходи мають практично нульовий бюджет, частину витраті можна покрити за рахунок платного входу.
З грудня минулого року Олександр Сушинський, куратор простору, припинив робити візуальні проекти і зосередився на новому напрямі – Лабораторією Сучасної Музики, яка регулярно знайомила всіх охочих з сучасною композиторською музикою (Максим Шалигін, Олексій Ретинський, Алла Загайкевич), польською – Павло Шиманський, імпровізаційною сценою Санкт-Петербурга – Ілля Безруков, харківської – Максим Трянов, київською – Юрій Зморович і т.д. Окрім цього, Олександр Сушинський курує лейбл імпровізаційної і композиторської музики – da_sein_rec., випускає диски в монохром-конвертах (данина Адольфу Лоосу), сам грає у різних гуртах, записує і популяризує ці напрями в Україні.
Олександр Сушинський, куратор
Метою того, що я роблю у своїх кураторських і музичних проектах, - є дослідження питання: що є мистецтво, що має бути «новим мистецтвом»
"Художній акт, багато в чому, - акт ексгібіціонізму. Художник 20-21 століть, як правило, саме такий. Він щось зрозумів, а далі якнайдужче хоче про це комусь розповісти (історія з комунальними проектами І.Кабакова, що були актом самопорятунку від шизофренічного, стресового, страшного стану життя в Союзі; адже спектр перформерів від дадаїстів/футуристів з їхньою несамовитою енергетикою впливу, що розхитувала «нормальну людину» до віденського або московського акціонізму. Таким чином, оскільки є акт ексгібіціонізму, то є і бажання спів-буття з іншими людьми. І це вже є цікавим. Головним є не так проект художника (це всього-на-всього привід), як акт того самого єднання – еротичного, «тусовочного», інтелектуального, дослідницького, будь-якого. Саме це в моїх очах рятує Ворхола з його екшенами на Фабриці, де циркуляція духу часу й еротизму зашкалювала. Те саме відбувалось на квартирниках Кабакова у Москві 60-70-х, в ліанозовців і Монастирського під час Заміських поїздок. Я – противник «тусовки». Метою того, що я роблю у своїх кураторських і музичних проектах, - є дослідження питання: що є мистецтво, що має бути «новим мистецтвом» (чи можливим ж «нове» як таке), в чому полягає критерій якості, де завершується поле тотального (не)розуміння твору автора і т.д. Звідси і назва арт-локації Da_Sein, звісно, можна було б почати говорити про Гайдеґера, тут-буття і людину, як єдину істоту, здатну до самоусвідомлення, запитування про буття, але попереднє «пояснення» для мене наразі є ближчим".
На початку червня Сушинський разом зі згаданим музикантом Юрієм Зморовичем ініціювали фестиваль імпровізаційної музики в селищі Брюховичі. До слова, це містечко несправедливо залишається невідомим більшості львівських туристів і навіть самих львів’ян. Саме там розташований Музей модерної скульптури Михайла Дзиндри – українського майстра, на власні кошти якого і було збудовано музей. Учасники фестивалю – музиканти з усіх куточків України, серед яких Юрій Яремчук (Львів), Марк Токар (Київ), Андрій Арнаутов (Львів), Олександр Дирдовський, який, окрім решти, вибудував триповерхову армаду з відео-проекцій та інші.
Згодом Сушинський остаточно перебрався до Львова і почав роботу спільно з арт-простором Fredra61, презентував лейбл і розпочав підготовку до кількох проектів. Один з перших має назву «..а я хочу туфлі за 200$». «Це проект, виконаний в строгому класичному концептуальному форматі – папка з крафтового паперу на картоні з написами – одне-два слова – найпростіша форма висловлення ідей цього дослідження, яке я проводив останні кілька років. Це така данина Лоосу і його «Орнаменту і злочину» (найважливіше есе 1908 р.). Проект стосується одного простого питання: «Чому люди сприймають феномени в закритому, фетишизованому, міфологізованому полі, і чи можливо взагалі чисте сприйняття речей?» - розповідає про майбутню виставку О.Сушинський.
Літературне угруповання «СТАН»
Ядро СТАНу локалізувалось в Луганську, хоча діяльність групи часто виходила за межі східних регіонів – лише на українській сторінці «Вікіпедії» можна нарахувати до 50-ти пунктів їхніх акцій. Заснований 1999-го року в місті Луганськ, СТАН позиціонував себе як альтернативу офіційним письменницьким союзам, а згодом сфера його діяльності вийшла за межі літературного процесу. Зрештою слово «акція» було вжито невипадково, адже важливу роль серед учасників СТАНу відіграє громадська діяльність, яка знайшла своє відображення у численних акціях, перформансах, флеш-мобів, покликаних звернути увагу на актуальні проблеми сучасності й активізувати місцеву спільноту. З 2002-го року за ініціативи СТАНу було створено інтернет-ресурс «Тиск світла», що не лише став своєрідним рупором угруповання, а й висвітлював найбільш значущі події в культурному середовищі Сходу. Наразі майже всі члени угруповання СТАН залишили Луганськ. Частина активістів перебуває у Києві, Дніпропетровську, Івано-Франківську. Двоє членів організації були вимушені шукати політичний притулок в Литві.
Ярослав Мінкін, голова реввійськради Літературного угруповання «СТАН»:
В Луганську нічого не відбувається, що культура не є пріоритетом для міста, що головне - це робота на заводах й фабриках
"Озираючись назад, на нашу п’ятнадцятилітню роботу в Луганську, варто сказати: в культурі там панує вічна мерзлота. Ми неодноразово зверталися до місцевої публіки з питаннями щодо покращення їхнього культурного життя в місті. Й щоразу ми отримували відповіді, що в Луганську нічого не відбувається, що культура не є пріоритетом для міста, що головне - це робота на заводах й фабриках. Весь абсурд ситуації полягає в тому, що з кінця 90-х в Луганську майже не залишилося заводів і фабрик. І єдиним кластером, що динамічно розвивався була освіта. Місто жило завдяки студентам й ентузіастам. Таким чином, після 2010-го року суттєво збільшилася кількість іноземних студентів. Близько 10 000 вихідців з Африки та Азії наповнювали місто новими звуками життя.
На відміну від багатьох патріотів зі Сходу, ми впевнені, що СТАН не повернеться до Луганська. Маючи друзів у більшості країн Європи, ми були в рідному місті фріками, ізгоями. Час змінився. Тепер моїх друзів помітили у суспільстві. Наш письменник й публіцист збирається до Австрії за запрошенням видатного дослідника, археолога, А. Бритюк вже встиг налагодити контакти з багатьма литовськими колегами. Цей конфлікт став для нас шансом стрибнути вище своєї голови. Інакше ми б ніколи не наважилися залишити рідне місто".