Однак для того, щоб боротися з цим ганебним явищем, потрібно розуміти і закони його функціонування, і реальні його масштаби. За даними Держкомстату частка тіньового сектору економіки України (% ВВП) з 2004 по 2011 рік невпинно падала — з 18,9 до 16. Однак інші методики розрахунку цієї ж частки давали, навпаки, зростання. Такі приклади наводять спеціалісти Міжнародного центру перспективних досліджень, які проводили аналіз станом на 2014 рік. За їхніми даними інтегральний показник рівня тіньової економіки у 2014 році склав 40%.На днях міжнародна Асоціація дипломованих сертифікованих бухгалтерів (АССА) оприлюднила дані власного дослідження стану тіньової економіки у світі. До своєрідного рейтингу увійшли 28 країн. Україна зайняла третє місце з показником 45,96 відсотка від ВВП за минулий рік («покращивши» свої показники на 0,80 %). Поперед себе ми пропустили лише Нігерію та Азербайджан. Прогноз на 2017 рік дає зростання тінізації української економіки ще на кілька десятків відсотка.
Таким чином можна спрогнозувати подальшу криміналізацію всіх економічних систем, зростання корупційної складової в органах державної влади, зниження конкурентної спроможності країни тощо.
Втім, варто розглянути процеси тінізації вітчизняної економіки і дещо під іншим кутом. Назвемо його прагматично-польовим з позитивним вектором. Тіньова економіка, яка існує в державі, як не дивно, відіграє роль «поплавка» для багатьох підприємств, підприємців і пересічних громадян. Вона дає можливість не лише елементарно виживати значній частині наших співвітчизників, але й набирати їм певної економічної ваги, втілювати нові принципи господарювання і економічних зв’язків навіть із закордонними партнерами, таким чином самочинно перебиратися в стан світла сучасного економічного виміру, який набагато цікавіший і багатогранніший, аніж стандарти опису зла в економіці за минулими лекалами індустріалізму.
Впливає вона і на соціальні питання. Адже даючи можливість українцю виборювати самому своє місце в житті і в задоволені власних потреб, ця «тінь» зменшує навантаження на державу і зменшує рівень соціальної напруги.
Більше того, як на мене, такі своєрідні відносини громадянина і держави, коли кожен сам по собі, з одного боку і одночасно вони між собою взаємодіють, з іншого, виробляє нову (вірніше, давно забуту стару систему) самостійної спроможності суб’єктів господарювання при контрольній ролі держави і місцевого самоуправління.
Такі реалії нашого часу існують і ми від них не можемо наразі відмовитись. Однак варто усвідомлювати, що такий стан справ із капілярною «тінню» може існувати тільки на перехідному етапі і лише на мікрорівнях, в даному випадку — від залишків радянської системи господарювання до європейських стандартів самореалізації, але вже в парадигмі розширення можливостей за стилістиками індустріальної революції 4.0. Далі держава має терміново творити умови заохочення, мотивації бачення перспектив та запропонувати такі управлінсько-публічні сервіси і форми одночасної взаємодії укладів розвитку економіки, де вихід із «тіні» на «світло» повинен мати логічний і привабливий (вигідний) вигляд для кожного середовища життя. Детінізація як і демонополізація систем господарювання має принести, передусім, феномен мотивації для громад і громадян з чіткою перспективою покращення розвитку середовищ життя. Коли людина відчує необхідність власного існування в місці проживання, знатиме, що у її дітей є гарне майбутнє сьогодні і завтра, «тінь» економічного монстра зникне під променями світлого і песрпективного майбутнього, де основою буде партнерська відповідальність та кооперація людських потенціалів і духу.