На сьогодні парламент “слуг народу” і Ко не є драйвером реформ, а виступає яскравим прикладом узурпації влади та паплюження парламентаризму. Відставка Разумкова та призначення максимально зручного та лояльного для Офісу президента спікера доводить, що влада не збирається відступати від своєї концепції “лояльність важливіша за професіоналізм”. Залучати до роботи професіоналів зараз не прийнято, набагато важливіше – будувати максимально лояльну систему для утримання та збільшення влади. І ми вже можемо констатувати, що цей тренд буде продовжено.
Ніякого прориву від нового спiкера, звісно, очікувати не доводиться, адже законодавчі ініціативи залежать від депутатів, а не від спікера. І тут, власне, головна проблема - реальні реформаторські законопроекти в цій Раді найчастіше ініціює саме опозиція, що і символізує на сьогодні рівень готовності більшості та Офісу президента до реформ та змін.
Дійсно, владі наразі не до реформ. Потрібно щось робити з ганебним “розслідуванням” щодо “вагнерівців”, з офшорами, з постійними корупційними скандалами. Немає часу думати стратегічно, як казав Зеленський. При цьому країна потребує відповідальності та прагматизму, і в першу чергу - від людей, що сконцентрували в своїх руках усі важелі політичного впливу та державної влади.
Для прийняття необхідних рішень у Верховної Ради та більшості, яка міняє спікера на кишенькового, є всі інструменти:
1. Інструменти для прийняття необхідних для країни законів, бо вони з поплічниками - одноосібна більшість.
2. Повноваження контролювати дії уряду та інших представників виконавчої влади.
3. Можливість бути реальною владою та драйвером реформ у парламентсько-президентській республіці, бо саме парламент - головний центр влади згідно з Конституцією України.
Але більшість зі “слуг народу” та їх сателітів надали перевагу ролі лакеїв у Офісу президента. Які зараз пріоритети у більшості після заміни Разумкова на Стефанчука? Впровадження реальних реформ? Прозоре розслідування справи “вагнерівців”? Боротьба з корупцією? Ні. Пріоритети далекі від інтересів держави:
1. Податковий законопроект 5600, який піднімає податки для малого і середнього бізнесу. Влада декларує боротьбу з олігархами, але змушує платити людей справи, що власною працею заробляють та створюють робочі місця. Міністр фінансів Сергій Марченко відверто каже, що від закону про олігархів бюджет жодної додаткової гривні не отримає, при цьому за рахунок законопроекту 5600 від 20 до 30 млрд гривень здеруть з малого та середнього бізнесу. Не з олігархів, не з ренти, не з додаткових платежів. Рівень лицемірства вражає, бо “слуги” говорять, що нібито борються з олігархами, а з іншого – обкладають податками звичайних людей, які чесно заробляють своєю працею.
2. Другий пріоритет – закон про столицю, що має стати новим раундом битви команди президента проти Віталія Кличка. На жаль, в цьому випадку теж не йдеться про побудову ефективної системи управління Києвом, відродження реального самоврядування в столиці чи про боротьбу з корупцією на рівні столиці. Мова виключно про те, що Віталія Кличка бачать конкурентом Зеленського на президентських виборах на другий термін (на який, до речі, президент обіцяв не йти) і потрібно зробити все, щоб конкурента позбутися. Тут найгірше навіть не те, що заради політичної доцільності влада хоче нівелювати вибір киян, а те що фундаментальний і дуже потрібний закон про столицю пишеться виключно під запит Офісу президента, а не заради інтересів жителiв мiста.
3. Далі - прийняття бюджету, який знову є бюджетом для влади, а не для українців. Зараз в бюджеті 2022 – нуль гривень на підтримку підприємців, мізерні кошти для енергозбереження, жалюгідне фінансування для розвитку медицини та онлайн-освіти. Хоча наразі все це – необхідність. При цьому депутатам-мажоритарникам за так потрібне владі голосування за відставку Разумкова обіцяли від 30 до 40 мільйонів гривень на їхні округи.
Це тільки очевидні пріоритети монобільшості після здобуття повного контролю над Радою. Що ще прийде в голову владі передбачити складно, але там немає головного – тих пріоритетів, на яких має сконцентруватися український парламент.
Коронавірус. Майже 17 000 хворих на день при недостатньому рівні вакцинації. Ми – в ТОП 5 за смертністю у світі саме через низький рівень вакцинації. Так, наче обмеження дійсно послабили. І для вакцинованих українців проблем з можливістю працювати буде менше. Але люди справи і так постраждали від коронокризи та відсутності у влади розуміння необхідності розробки механізмів підтримки економіки замість грабіжницького законопроекту 5600.
Божевілля на ринку газу, де в пікові дні ціна сягала майже 2000 доларів за 1000 куб. м. І так, хоча президент обіцяє, що для домогосподарств газ не буде дорожчим і ціну зафіксують на рівні 7800 гривень за 1000 куб. м, але те, що промисловість та підприємці платять повну ціну, вдарить по цінах, та людям все одно доведеться платити більше.
Чи є у монобільшості відповіді на ці питання? Чи дозволить звільнення Разумкова вирішити ці проблеми? Маю великі сумніви. Бо крім популістичних обіцянок, жодних дієвих рішень не приймається.
Так, в опозиції зараз стало ще менше можливостей впливати на те, що відбувається у Верховній Раді. Але ми як наразі єдина партія у парламенті, що послідовно та систематично захищає інтереси людей справи, будемо робити все можливе, щоб захистити право українців займатися своєю справою та заробляти.
1. Необхідно передбачити як мінімум 10 мільярдів гривень для підтримки підприємців в бюджеті наступного року. Якщо влада не знайшла можливості виділити ці кошти в цьому році, треба внести відповідні зміни у бюджет 2022 року. Необхідно допомогти людям справи у складні часи.
2. У бюджеті-2022 на проекти з утеплення будинків, встановлення лічильників тепла та інші заходи енергозбереження необхідно передбачити адекватне фінансування, як мінімум ті самі 10 млрд гривень. Бо з часів програми Світового банку щодо енергозбереження (2016-2017 рр.) адекватного фінансування цих програм не було. Чим менше споживання, тим менше платити за будь-якої ціни на газ. Крім того, енергомодернізація бюджетних установ - шкіл і лікарень - має бути ключовим пріоритетом для будь-якого “великого будівництва”. Але замість того, щоб заощаджувати та допомагати людям заощадити влада вибудовує сумнівні схеми з “утримання тарифу”.
3. Позбавити олігархів контролю в держпідприємствах, на ринку житлово-комунальних послуг, позбавити податкових пільг та ввести адекватні рентні податки на видобуток руди та інших корисних копалин. Як це зробити? Прийняти не фейковий закон про олігархів від Зеленського, а пакет законопроектів “Голосу”, де ми пропонуємо системні кроки зі зменшення олігархічного впливу. Бо яка мета Зеленського у боротьбі з олігархами? Збільшити свій рейтинг імітацією. Яка мета України у боротьбі з олігархічним впливом? Стимулювати економічний розвиток через подолання влади олігархічних монополій.
4. Потрібно знизити податкове навантаження на доходи українців та стимулювати вихід доходів з тіні. Законопроект 5600, яким влада збільшує податки та заганяє в тінь ще більше людей та малих підприємств, може дати додаткові доходи на рік чи два. Але тільки системне рішення зі зниження податків та стимуляції зайнятості допоможе людям справи заробляти більше. І це збільшить доходи бюджету набагато швидше, ніж каральні податкові ініціативи уряду. “Голос” пропонує знизити податкове навантаження на доходи мінімум на 4,5%.
Чи здатна монобільшість почути ці вимоги опозиції та українського народу? Маю великі сумніви, адже майже необмежена влада засліпила очі нашим колегам. Багато хто з них щиро переконаний, що така конфігурація влади - рейтинговий президент, кишеньковий уряд, кишенькова більшість у Раді буде зберігатися вічно. І тому ніяких реформ робити не треба. Треба звільнити усіх нелояльних, призначити на всі посади виключно особистих друзів, максимально затиснути опозицію та спочивати на лаврах, насолоджуючись владою. І, звісно, не роботи кроків, що я перерахувала вище.
Проте українська та світова історія вчить нас тому, що немає нічого менш сталого, ніж стабільність. Особливо коли стабільність уявна. Росія нікуди не поділася та не збирається відступати, продовжуючи гібридну агресію проти України та Європи. Коронавірус нікуди не подівся, а низький рівень вакцинації зробить Україну вразливою ще протягом років.
І головне – українська економіка залишається однією з найслабших в Європі, в країні відсутні адекватні умови для роботи людей та залучення інвестицій. У підсумку ми все більше програємо в економічній конкуренції усім своїм сусідам. Це загроза для довгострокових перспектив України як держави та можливостей українців реалізувати себе та жити вільно і комфортно, що призведе до чергової хвилі міграції.
Чи розуміє свою відповідальність за це “найвеличніша монобільшість”? Не розуміє, бо живе ілюзіями всевладності. І ці ілюзії – найбільша загроза для країни.