Навіщо вдаються до реструктуризації? За складних фінансових умов відповідальний позичальник намагається провести обмін своїх боргів - наявних цінних паперів (євробондів) - на нові, які мають інший термін обігу, іншу вартість та інший графік обслуговування. До того ж, зазвичай, позичальник просить ще пільговий період (grace period), під час якого не відбувається виплат взагалі.
Чи дійсно потрібно було проводити реструктуризацію в 2015 році?
Безумовно. Більше того, ми хотіли зробити це ще у 2014 році. Була попередня домовленість із кредиторами щодо умов. Зокрема передбачались суттєве зниження вартості обслуговування боргу і пільговий період на погашення основної суми та відсотків. Більше того, кредитори готові були на цих же умовах надати додаткове фінансування, окрім безпосередньо реструктуризації. Але у 2014 році МВФ був категорично проти реструктуризації як такої. Піти на конфлікт з ними не наважились.
Між тим, у 2015 році, вже за «другого уряду Яценюка», реструктуризацію було проведено. Нажаль, вже на інших умовах. У 2015 році Україна обміняла майже 19 мільярдів доларів своїх боргових паперів на нові інструменти. Так, ми дійсно отримали пільговий період 4 роки, проте збільшили середню вартість обслуговування нашого боргу.
Чи зменшився розмір нашого боргу?
Досі існує міф, що у 2015 році відбувся так званий haircut, або списання боргу на 3,6 мільярди доларів. Проте, ніякого списання не було.
Відбувся обмін 15,5 мільярдів доларів наших євробондів на нові євробонди з іншим терміном обігу, вартістю та графіком погашення. І ще частину євробондів на 3,6 мільярди доларів обміняли на новий інструмент - дериватив VRI (так звані ВВП-варанти), пропорційно до того пакету, який мав у своєму портфелі кожен з інвесторів. Ці ВВП-варанти мають нульову номінальну вартість, тому не впливають на поточний розмір державного боргу. Через що, власне, і виник міф про нібито списання частини державного боргу. Хоча насправді це була банальна підміна понять. Адже інвестори отримали право, якщо ВВП України буде зростати, отримувати додатковий дохід.
Добре це чи погано?
До випуску такого інструменту вдавались і інші країни. Але наш випадок чи не єдиний, коли немає «стелі» за цими виплатами. Тобто за номіналом було «перевернуто» в цей новий інструмент бондів на 3,6 мільярдів доларів, а заплатимо ми протягом «життя» цього інструменту набагато більше. Скільки саме? Сьогодні не відповість ніхто – це залежить від темпів зростання ВВП.
При зростанні ВВП Україна віддаватиме 15% від зростання ВВП понад 3% (не держбюджету, підкреслюю). Якщо зростання буде більше 4%, то Україна віддаватиме власникам цих ВВП-варантів 40% від зростання ВВП понад 4%.
За розрахунками експертів, навіть за песимістичним сценарієм розвитку економіки, який передбачає зростання ВВП в середньому на 3,5% на рік до 2040 року, обсяг виплат за ВВП-варантами може сягнути 5,7 мільярдів доларів. За більш оптимістичним сценарієм ВВП зростатиме в середньому на 4,3% щорічно. І тоді сума виплат сягне 27,2 мільярди доларів. А тепер порівняйте ці цифри з 3,6 мільярдами доларів, які нам «списали».
З урахуванням того, що ми багато років мали скорочення економіки і цілу низку криз, база для порівняння у нас дуже маленька. Тому навіть невеличкі позитивні процеси можуть дати досить стрімке зростання ВВП.
Що це означає для бюджету і громадян?
Державний бюджет отримує через перерозподіл (податки, мито тощо) приблизно 24% ВВП. Тобто ми розуміємо, що додаткове зростання ВВП збільшує надходження до бюджету на 24%, а віддавати з бюджету ми будемо 40% – значно більше, ніж всі додаткові надходження від зростання ВВП.
По суті цей інструмент унеможливлює політику уряду, яка б сприяла зростанню економіки. Адже за таких умов будь який уряд буде вимушений гальмувати розвиток економіки.
Хто в уряді замислюється над цими питаннями?
На жаль, всі наші можновладці живуть за принципом Скарлетт О‘Хари – «про це я подумаю пізніше».
До 2025 року діє обмеження – виплати не мають перевищувати 1% ВВП. І це багатьох чомусь тішить. Проте навіть таке обмеження в абсолютних цифрах складає 1,6 мільярдів доларів (якщо брати ВВП 2021 року) щороку.
Україна, незалежно від того, яка буде сформована коаліція, які прізвища будуть в уряді, буде не просто незацікавлена у зростанні економіки. Нам доведеться робити усе можливе, аби її остудити, бо забезпечити обслуговування цих ВВП-варантів буде неможливо. Та навіть за зростання економіки ми будемо вимушені значно скорочувати соціальні та інші видатки, аби забезпечити ці надмірні виплати.
Варіанти розвитку подій
Перший – ми обмежуємо зростання економіки 3-3,5%, аби не наражатись на надмірні виплати. Проте це нижче світових темпів. Україна і так найбідніша країна Європи, і відрив між світом і Україною буде лише збільшуватись.
Другий – ми зростаємо швидкими темпами, щоб досягнути хоча б рівня Польщі (для цього наступні 15 років ми маємо зростати не менше 10% щорічно). Але тоді наші виплати за ВВП-варантами в рази перевищать усі додаткові надходження до держбюджету. Тоді нам доведеться скорочувати соціальні видатки, видатки розвитку, видатки на освіту і медицину тощо.
Перший варіант – занепад. Другий – занепад. Жодного з варіантів ми собі дозволити не можемо.
Як Україні вибратись з цієї халепи?
Україна і так втратила два шанси на значне зменшення боргового навантаження за останні роки. Перший – у 2014 році, коли всі наші партнери готові були допомагати і йшли нам на зустріч. Вдруге – у 2020 році, коли на тлі пандемії навіть МВФ і G-7 звертались до всіх країн і інвесторів з проханням підтримати наміри найбідніших країн в їхньому бажанні реструктурувати свої борги.
Проте момент все ще сприятливий. Вартість боргових зобов’язань на світових фінансових ринках на сьогоднішній день найцікавіша, напевно, за останні десятиліття. Більшість позичальників «класу А» мають можливість запозичати із від’ємною дохідністю. У розвинених країнах вже почали навіть фізичним особам видавати кредити із від’ємною ставкою. Україна не є позичальником «класу А», проте вести переговори із кредиторами щодо зменшення вартості обслуговування нашого боргу необхідно.
Ті умови, які взяла на себе Україна під час реструктуризації, не є класичними для ринку. І за бажання Україна, як позичальник, мала б звернутись до інвесторів і визнати умови, на яких були емітовані ці ВВП-варанти нетиповими для ринку. Проте для цього необхідно було мати волю, і не здійснювати жодних операцій із цим інструментом.
Більше року тому, проводячи «секвестр» держбюджету та вносячи зміни до низки законів, я заклав усі необхідні норми для проведення реструктуризації державного боргу, включно з дозволом законодавця на обмін, викуп боргових інструментів, зокрема ВВП-варіантів. Цього, щоправда, тоді ніхто не помітив. Творчі люди, що тут ще скажеш?! Пройшло голосування, як і інших «цікавих закладок», наосліп.
Наразі про цей шлях вже можна забути, адже минулого року Міністерство фінансів викупило частину ВВП-варантів, недолуго скориставшись закладеними мною нормами і таким чином визнавши ці папери. Це значно ускладнить переговорну позицію України. Про саму операцію того «викупу», переконаний, правоохоронці ще мають зробити висновки.
Між тим, проблема із державним боргом полягає не лише у ВВП-варантах. Хоча вона й кричуща. Видатки на обслуговування державного боргу – чи не найбільша «стаття» бюджету, обсяг запозичень сягає майже 70% доходів державного бюджету. Боргова спіраль стискає горло усій економіці. Її розкручування – смерть «пацієнта».
Єдине, що залишається, для цього уряду чи наступного, нарешті почати думати не лише категоріями одного або трьох років, а зважити ризики для економіки і бюджетної сфери, як наявні, так і до 2040 року, та розпочати переговори щодо реструктуризації державно боргу. І робити це потрібно негайно.