Зрештою, не варто дивуватися. Так було завжди. І в Афганістані, і в Чечні, і в Сирії, коли на великі мусульманські свята чи під час загальних молитов завдавали ракетно-бомбові удари, здійснювали терористичні атаки проти мирного населення, натомість намагалися звалити провину на місцевих прихильників іншого релігійного чи політичного спрямування. У мемуарах і спогадах ветеранів радянських і російських спецслужб про це є немало прикладів. Апробовані неодноразово методи кремль може використати в будь-який момент, адже нічого святого за душею ні у московських керівників, ні у виконавців, ні в натхненників у рясах, під якими – погони ФСБ, немає і ніколи не було.
На тлі застережень Центру протидії дезінформації при РНБО України про те, що російські війська можуть вдатися до провокацій на великодні свята, заздалегідь звинувативши в них українську армію, мені пригадалися доволі глибокі і влучні висловлювання Миколи Битинського, визначного українського геральдиста, фалериста, письменника, публіциста, графіка, вексилолога, дослідника і розробника емблематики. «Ні одна ворожа агітація чи пропаганда, чи будь-яка фальш, чи провокація, – писав він, – не мусить бути залишена з нашого боку без відповіди».
Висловлювання Битинського, чи то його принципова позиція, відображені в одному з документів, який зберігся в архіві Служби зовнішньої розвідки України, надзвичайно актуальні нині. Єдине, що уточнив би, з урахуванням сьогоднішніх реалій, – на цей раз йдеться не просто про російську пропаганду і не про звичайну провокацію. Якщо ворог вдасться на свята до обстрілів православних храмів, це матиме якусь особливу кваліфікацію у переліку злочинів проти людяності. А в інформаційній площині подібні блюзнірські, святотатські задуми є не чим іншим, як елементами спецпропаганди й інформаційної війни. Але тільки в якомусь жахливому гіпертрофованому вигляді.
Маємо ще один привід для усвідомлення, чому ми з ними різні. Ми в такі святі дні зазвичай добиваємося припинення вогню і бойових дій, прагнемо очистити свої душі від усього поганого і наповнити їх добром і любов’ю, бажаємо всім іншим добра, благополуччя, гармонії, сімейного затишку, щастя і миру. А вони, навпаки, навмисне у такі дні прагнуть якнайбільше напакостити і звинуватити в цьому інших, включаючи заїжджену платівку про «асвабадітєлєй, русскій мір і братскоє славянскоє єдінство».
Ось що про це «єдінство» писав Микола Битинський у листі, який зберігається в архіві розвідки. Говорячи про спосіб, яким можна було б спростувати «усі заскорузлі, забобонні й фальшиві твердження ріжномастних москалів про роль Росії як визволительки й покровительки слов’янства», він зазначав: «Наші протитвердження, сперті на глибші історичні досліди, можна закроїти досить широко, почавши від періоду «збирання Русі», нищення вільних слов’янських республік Новгорода й Пскова, через експансію Росії до Балтики й Чорномор’я по слов’янських землях Польщі, України й козацтва до «славного звільнення слов’ян» на Балканах».
Наводячи ці та інші аргументи, М. Битинський писав, що правдиве висвітлення історичних фактів дає змогу зрозуміти таке: «… всі ті «визвольні акції» російського народу були фактично нічим іншим, як доказуванням Росією свого безоглядного політичного егоїзму і державного імперіалізму за рахунок поневолення слов’янських народів, що силою історичних обставин ставали на шляху розширення і розбухання напівдикої, напіввізантійської московської держави».
«Поскільки москалі знов ворушаться і пускають в світ туману, – йдеться далі, – то і нам знов і знов, в сотий і тисячний раз треба реагувати, відшукувати і голосити ту свою непереможну правду, яку ми собі усвідомили ще за давніх визвольних змагань наших предків. Ніколи і нічиєю визволителькою Росія ще не була, а завжди була найбільшим ворогом слов’янства, по відношенню до якого переслідувала єдину свою програмно-місіоністичну ціль – зілляти всі слов’янські народи в руському морі, асимілювавши слов’ян чи то в новоросійській деспотичній царистській культурі, чи то в так званій пролетарській культурі московського комунізму».
Це було написано ще в 1933 році. На жаль час не змінив імперської сутності московії. Вочевидь, час і не здатен нічого змінити в цій ситуації. І в тисячний раз «голосити свою правду» вже не спрацьовує. Лише спільні сила і воля всього цивілізованого світу спроможні протистояти русскому мору і нарешті покласти йому край. Це свята мета, свята справа і святий обов’язок.