ГлавнаяБлогиБлог Ігоря Копитіна

Розвиток турецького ОПК: що може бути корисним Україні

Міністерство оборони України та Директорат оборонної промисловості Туреччини підписали Меморандум, де, зокрема, окреслені наміри реалізовувати спільні проєкти з будівництва бойових кораблів, безпілотних літальних апаратів тощо. Обидві сторони мають розвивати військово-технічну співпрацю і за іншими напрямками.

Підписання цього меморандуму змушує задуматися: а, власне, як так сталося, що країна, яка ще 25 років тому не мала сильного оборонно-промислового комплексу, досягла значних результатів і стала сильним експортером?

Ракета спільної розробки Ради по науково-технічних досліджень Туреччини (TUBITAK) і Науково-дослідного інституту оборонної промисловості (SAGE) представлена на міжнародній оборонній виставці (IDEF-2017) в Стамбулі, травень 2017.
Фото: defenceturkey.com
Ракета спільної розробки Ради по науково-технічних досліджень Туреччини (TUBITAK) і Науково-дослідного інституту оборонної промисловості (SAGE) представлена на міжнародній оборонній виставці (IDEF-2017) в Стамбулі, травень 2017.

Туреччина навчилася виробляти якісну високотехнологічну зброю. Вона самостійно виробляє оптико-електронні системи, бойові безпілотники, а також стрілецьку зброю, кораблі, створює зразки бронетехніки, радіостанцій.

А ще може запропонувати гарні умови для її придбання. Це слабке місце українських виробників — вони зазвичай не мають можливості виробляти продукцію за власний кошт, як це роблять іноземні компанії. І насправді це дуже глибоке питання, яке варте окремої розмови.

Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган заявив, що країна успішно позбавляється залежності від зовнішніх виробників озброєнь і нарощує частку власних технологій під час виробництва.

Це підтверджують факти. Так, якщо у 2002 році було реалізовано 62 оборонні проекти, то нині їх вже близько 700. Кількість компаній, що працюють в секторі, збільшилася з 56 до 1500. За цей час Туреччина підвищила бюджет на власні оборонні проєкти з $5,5 млрд до $60 млрд доларів, а товарообіг галузі зріс з $1 млрд до $11 млрд. Експорт оборонного і авіаційного секторів збільшився з $248 млн до $3 млрд.

Тож, як це вдалося Туреччині і який досвід може бути корисним для України, яка сама має оборонно-промисловий комплекс, який мав би забезпечувати як потреби українських збройних сил, так і конкурувати на зовнішніх ринках?

По-перше, має місце системне фінансування з боку самої держави. Маючи амбіції у регіоні та розуміючи стратегічну важливість розвитку національного ОПК, Туреччина системно розвиває власну оборонну здатність шляхом створення виробництва замкнутого циклу. Промислове виробництво має високий рівень автоматизації, а технологічні процеси не поступаються тим, які мають передові країни світу.

Звісно, багато хто скаже, що аби стати настільки ж успішним гравцем на світовому оборонному ринку, необхідно будувати нові виробничі потужності і забезпечувати всі потреби українського війська, наша держава не має таких значних фінансових можливостей. Але навіть ті ресурси, які ми можемо собі дозволити виділяти на ОПК та ЗСУ, мають розподілятися ефективно. Є сенс зосередитися на наших найсильніших сферах. Таких, як розробка і виробництво ракетної техніки, РЛС, авіабудування (виробництво військово-транспортних літаків, БпЛА тощо). При чому все це має гарно ув’язуватися із забезпеченням оборонних потреб самої України. Це означає і збільшення витрат з держбюджету, але іншого варіанту немає - аби виробляти продукцію, яка буде більш рентабельною, ми маємо вкладати у це вже зараз.

У держконцерні “Укроборонпром” кажуть: ми витрачаємо лише 3-5% ресурсів на інноваційні напрямки і їх дослідження, а 95% — на модернізацію і оновлення існуючої продукції, і цю тенденцію слід змінювати, орієнтуючись на світових гігантів.

По-друге, аби розвивати свій ОПК, Туреччина створювала умови для приваблення іноземних інвесторів, аби ті розміщували свої виробничі потужності на території країни. Свого часу співпраця з компаніями General Electric та Rolls-Royce дозволила турецькій промисловості освоїти спочатку складання, а потім – і випуск двигунів General Electrics F110 для винищувачів Lockheed Martin F-16. Згодом Туреччина брала участь у програмі виготовлення винищувача Lockheed Martin F-35, виробляючи, зокрема, лопатки турбін для його двигуна. Винищувачі F-16 стали збирати за американською ліцензією в Анкарі. Далі ж амбітна Туреччина взялася розробляти свій винищувач, який мав би турецький двигун і озброєння.

Турецький концерн, до якого входять патронний і капсульний заводи та завод з виробництва пороху, зараз виробляє кулемети, штурмові і снайперські гвинтівки. І якщо раніше Туреччина мала на озброєнні німецькі штурмові гвинтівки, вироблені за ліцензією, то згодом Секретаріат з питань оборонної промисловості Туреччини прийняв рішення про розробку повністю вітчизняної стрілецької зброї та уніфікацію виробництва зброї і боєприпасів, а також – переведення всіх військ на єдину штурмову гвинтівку і єдиний калібр.

Якщо говорити про розвиток українського ОПК, то тут ми цілком можемо скористатися прикладом Туреччини, особливо зважаючи на те, що Україна має переваги для розгортання виробництва: велику кількість кваліфікованого і недорогого трудового ресурсу і наукову базу.

Ширші можливості для України дає закон “Про оборонні закупівлі”, який набуває чинності вже наступного року. Якщо за державні кошти на суму понад п’ять мільйонів євро здійснюється закупівля товарів, робіт і послуг оборонного призначення в іноземної юридичної особи, Україна має отримати відповідну компенсацію. У якості компенсацій офсетні договори можуть передбачати локалізацію виробництва, питома вага якого має бути не нижчою за 25%.

Важливий момент: Туреччина постійно запозичує сучасні технології, яких їй бракує, у тому числі створюючи умови для локалізації. Україна також потребує значної кількості технологій, якими сама ще не володіє. Тому приклад Туреччини справді надихає – країна завдяки привабленню іноземних виробників та інвесторів зробила сильний ривок.

Якщо говорити про Україну, то тут “м’яч на полі” наших оборонних замовників і державних органів. Адже і ми маємо отримати якомога вигідніші умови та технології, а не звести локалізацію до елементарних робіт. До речі, Туреччина свого часу йшла на такий крок щодо України, коли бралася постачати нам системи зв'язку, передаючи при цьому саме технологію створення радіостанцій, режиму шифрування і алгоритми (програмне забезпечення) українським компаніям. Зараз у нас є можливості перейняти досвід, який Туреччина має у створенні бойових безпілотних літальних апаратів.

По-третє, крім приваблення іноземних розробників, успішний розвиток ОПК забезпечила також структурна організація. Так, Туреччина розвивала партнерство державних та приватних компаній, вищих навчальних закладів. За управління і контроль над оборонною промисловістю у Туреччині відповідає Директорат з питань оборонної промисловості, що дозволяє чітко визначати державну політику у сфері ОПК, ключові напрямки роботи. А компанії, які працюють у ОПК (TAİ, Aselsan і Roketsan, Baykar, Havelsan, YONCA-ONUK, STM та інші) об'єднані у кластери.

На сьогодні в Україні триває робота над реформуванням Державного концерну “Укроборонпром”. Є намір об'єднати підприємства також за конкретними напрямками у холдинги. Втім, ключове не це, а те, що УОП сам має отримати іншу форму – він повинен мати корпоративне управління. Вже незабаром депутати розглядатимуть законопроєкт “Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності”. Він передбачає, що УОП стане керуючою акціонерною компанією. Акціонерними товариствами будуть і компанії, які нині входять до концерну.

Уряд (чи уповноважений орган) буде засновником і акціонером господарського товариства, яке стане органом управління для оборонних підприємств. Товариство отримує у власність пакети акцій і вносить їх до статутного капіталу. Управління здійснюється загальними зборами акціонерів чи учасників як вищим органом товариства, наглядовою радою та виконавчим органом товариства.

“Укроборонпром” буде реорганізовано, і Кабмін затвердить статут акціонерного товариства та прийматиме рішення щодо випуску акцій. Це акціонерне товариство стане правонаступником усіх прав і обов'язків держконцерну здійснюватиме управління корпоративними правами (частками у статутному капіталі) господарських товариств ОПК. Воно управлятиме об'єктами держвласності в ОПК і матиме у своєму статутному капіталі їхні пакети акцій. За винятком тих, які не увійшли до статутних капіталів оборонних господарських товариств.

УОП здійснюватиме регулювання, контроль та координацію діяльності господарських товариств у ОПК і виплачуватиме державі дивіденди з чистого прибутку (30%) на підставі рішення Загальних зборів товариства не пізніше 1 вересня року, що настає за звітним.

Управління здійснюватимуть Наглядова рада та загальні збори. Рада, третина членів якої – незалежні члени, захищатиме інтереси держави, контролюватиме та регулюватиме діяльність виконавчого органу акціонерного товариства, який здійснює управління його поточною діяльністю. Представників держави до складу ради обирає уряд, незалежних членів визначатимуть за результатами конкурсного відбору.

Такі умови підвищують конкурентоспроможність підприємств ОПК, які нині знаходяться у державній власності, та сприяють залученню інвестицій у оборонну сферу. Адже форма відповідає світовим стандартам, а відтак, є більше шансів залучити іноземних інвесторів.

На нас чекає важкий і тривалий шлях до головної мети – зробити наш ОПК значно більш розвиненим, що дозволить Україні зайняти гідне місце на міжнародному ринку. Є багато скептиків, що не вірять у наш успіх. Проте, досвід Туреччини каже нам: “Системні реформи та створення відповідних умов обов’язково дають гарні результати.” Тож, працюємо над підсиленням обороноздатності та виробничих потужностей нашої країни далі.

Ігор Копитін Ігор Копитін , народний депутат України
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram