Прагматизм по-пекінськи
27 липня голова МЗС КНР Ван І спілкувався тет-а-тет з делегацією «Талібану» у Тяньцзіні – демонстративні фотографії зустрічі швидко розійшлись по мережі, а їхньою головною ціллю було показати світовій спільноті, що Пекін приймає афганських релігійних воїнів на найвищому рівні та досяг з ними певних домовленостей. Китай показав, що керується постулатами реалізму та пріоритетом національних інтересів. Для нього хаотичний Афганістан є безпековою проблемою, яку потрібно вирішити.
Головна ціль Пекіна – усунення загрози проникнення чи підтримки з афганської території таких уйгурських збройних угрупувань, як Ісламський рух Східного Туркестану (ІРСТ) та Туркестанська ісламська партія (ТІП). За останні роки в Афганістані кількість уйгурів, котрі брали участь у бойових діях, зросла від пари сотень до кількох тисяч. Ба більше, «Аль-Каїда» та інші терористичні організації оголосили Китай об’єктом нападу. Тому досягнення прагматичної угоди «про ненапад» з новими керманичами Афганістану є цілком доцільним.
Очільник МЗС Ван І озвучив умови афганцям: якщо «Талібан» розірве зв’язки з ІРСТ, то отримає дипломатичне визнання та значні економічні винагороди. Йдеться про китайські інвестиції. Утім, окрім виконання безпекових обіцянок, таліби мусять створити «бізнес-клімат» в Афганістані – гарантувати безпеку потенційних китайських інвестицій.
Потрібно зауважити, що Ван І перед зустріччю з афганцями цілий місяць їздив країнами Центральної Азії, де розміщені значні китайські активи в рамках ініціативи «Один пояс, один шлях». Тому Пекін, вірогідніше за все, також хоче гарантій від «Талібану» щодо безпеки своїх інвестицій у Центральній Азії, які становлять $15 млрд. Дивлячись зараз на впевнену поведінку Пекіна та нової влади у Кабулі, можна припустити: таліби все-таки уклали угоду за формулою «безпека за гроші» з Китаєм. Однак китайці не вірять «Талібану», а відносини з ним та вищезазначена угода є стратегічним маневром Пекіна в афганській партії.
По-перше, таліби раніше не виконували своїх обіцянок перед Китаєм – у 2000 році голова релігійного руху Мохаммед Омар сказав китайському представнику, що «Талібан» зупинить діяльність ІРСТ на території Афганістану. Але цього не сталося. Табори, у яких готували бойовиків, продовжили існувати.
По-друге, наразі сам «Талібан» не є цільною структурою – організація складається з великої кількості різних груп, котрі конкурують між собою за владу. Пекін розуміє, що будь-які домовленості центрального уряду можуть бути порушені периферійними підрозділами. Попри добрі зв’язки з талібами, Китай був однією з двох держав (другою був Пакистан), хто підтримував контакт з ними після вторгнення США у 2001 році; він створює механізм міжнародного утримання Ісламського емірату Афганістан, який активується, якщо «Талібан» не зможе контролювати ситуацію і в країні почнеться війна – пряма загроза регіональній безпеці.
Китай поєднує з Афганістаном Ваханський коридор – вузька, важкодоступна долина в Гімалаях на висоті близько 5000 м. Себто це потенційна загроза для КНР. Ця ділянка дотична і до Таджикистану та Пакистану, тому Пекін нині зміцнює зв’язки між Душанбе та Ісламабадом у сфері безпеки – до прикладу, на афгано-таджицькому кордоні будується китайська військова база. Паралельно китайський уряд разом з Росією та Іраном готується до спільних дій у разі дестабілізації Афганістану. Головне для Пекіна – власна безпека.
Угода між Пекіном і «Талібаном» є раціональною та може принести дивіденди обом сторонам. Однак Китай прагматично готується і до варіанта дестабілізації Афганістану з подальшим перетворенням останнього на поле битви проксі-сил великих держав. Скоріш за все, в такому разі саме таліби кооперуватимуться з Пекіном – згідно з інформацією американських дослідників, у Китаю вже був досвід надання військової допомоги «Талібану».
Економічні бонуси
Якщо таліби дотримають слова та, по-перше, зупинять війну і не пустять уйгурських бойовиків до Китаю, а по-друге, гарантують безпеку китайським інвестиціям у регіоні, то в Афганістан можуть прийти інвестиції з Пекіна, проте вони будуть направлені на видобуток корисних копалин і створення транспортної інфраструктури. Китай не займатиметься питаннями соціально-політичного характеру.
В афганській землі сховані ресурси, які оцінюють в $1 трлн. Особливо багато рідкоземельних металів. Це цікаво для другої економіки світу. Китай вже намагався розробляти нафтові родовища в басейні річки Амудар'я та поклади мідних руд Айнак – одного з найбільших родовищ міді у світі. Але обидва проєкти виявилися невдалими та наразі зупинені.
Афганістан є частиною ініціативи «Один пояс, один шлях», а також членом Азійського банку інфраструктурних інвестицій, який базується в Пекіні. Утім його транзитний потенціал ніяк не реалізується. Інвестицій в інфраструктуру не вливають. За 2020 рік китайські вкладення в Афганістан склали лише $4.4 млн. Тоді як Пакистан став реципієнтом $110 млн.
Китайські державні медіа повідомляють, що Пекін планує приєднання Афганістану до багатомільярдного китайсько-пакистанського економічного коридору, а також створення транспортної інфраструктури для транзиту товарів і сировини з Близького Сходу та Центральної Азії. Створення нових сполучень і ланцюжків постачань має підвищити вплив Пекіна в регіоні.
Залучення «нового» Афганістану до «старих» схем
У 2016 році Китай разом з Таджикистаном, Пакистаном та Афганістаном створив «Чотиристоронній механізм кооперації та координації». Його головною метою було знищення терористичних загроз для Західного Китаю. Проте зараз ця організація може набути більшої геополітичної ваги через регіональну конкуренцію Китаю з основним американським союзником у Південній Азії – Індією.
Ісламабад разом з Пекіном вже протистоїть Нью-Делі. Пекіну природно хотілося б долучити Кабул до регіональної конкуренції та показати Індії, що вона програла боротьбу за Афганістан, хоча Нью-Делі інвестував $2 млрд у афганську інфраструктуру та підтримував антиталібанський Північний альянс. Наразі таліби знищують те, що зведено Індією. Сам же Північний альянс вщент розгромлено.
Маючи вплив на «Талібан», Китай може стати лідером у своїй західній периферії та поширити його на усю Центральну Азію. Пекін і його партнери, малі та великі держави, будуть збільшувати тиск на США та їхніх союзників у Євразії. Останні, вочевидь, не залишаться осторонь. Новий раунд «Великої гри» за серце континенту, багатостраждальний Афганістан, розпочався.