«Документ визначає, що відповідно до статті 49 Договору про Європейський Союз, Україна, як і будь-яка європейська держава, яка поважає цінності, закріплені у статті 2 цього Договору, і зобов'язується їх дотримуватися, може подати заявку на членство в Євросоюзі при дотриманні всіх умов і зобов'язань. При цьому Литовська Республіка підтримає Україну, коли наша держава вирішить подати заявку на членство в ЄС», – вказувала пресслужба президента України після підписання спільної українсько-литовської декларації.
У МЗС кажуть: йдеться не просто про усні запевнення або про абстрактне визнання європейського вибору України. Глава держави намагається створити широку коаліцію всередині ЄС для просування ідеї нашого членства в Євросоюзі.
Так, у коментарі LB.ua міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба зазначив: «Україна з ініціативи Президента вперше починає формалізувати підтримку членства з боку держав-членів ЄС… Цілком природно, що перший такий документ підписано з Литовською Республікою, яка є одним з найближчих друзів України в ЄС. Коли починаєш великі справи, спершу йдеш до друзів».
Підписана двома президентами декларація закріплює намір, у певному сенсі вона гарантує, що після того, як Україна подасть заявку на вступ до ЄС, Литва гарантовано підтримає цей крок і сприятиме подальшому отриманню нашою країною членства в Євросоюзі.
Так, представник України у ЄС Микола Точицький упевнений: будь-яка ініціатива, яка зможе переконати держави Євросоюзу підтримати членство України в ЄС, має бути підтримана українським суспільством без жодних «але».
«Інтеграція до ЄС – це вибір українського народу. Стратегічний курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію закріплено в Конституції нашої держави. Це наше завдання і право постійно активізувати відповідні дискусії в ЄС, нагадувати про наші амбіції щодо перспективи членства», – наголосив дипломат.
Водночас ініціатива Зеленського – це не лише символічний жест, а й чіткий політичний розрахунок. Як зауважив голова Комітету ВР з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко, Литва головуватиме у Раді ЄС у 2027 році. Тож у Києві та й у Вільнюсі розраховують, що на той час Україна стане не просто асоційованою країною Східного партнерства, а повноцінним кандидатом на вступ до Євросоюзу.
«Литва головуватиме у 2027 році в Раді ЄС. Для України її позиція набуває особливої ваги. Для нас напрочуд важливо, що офіційний Вільнюс нас підтримує. Литовські колеги кажуть, що у них є мрія – допомогти Україні зі вступом до ЄС, коли Литва очолить Раду. Вони докладатимуть усіх для цього зусиль. Литва, як і Польща, намагається грати роль нашого адвоката у Євросоюзі. Що більше в нас буде таких союзників, які нас підтримуватимуть на шляху вступу до ЄС, то краще», – наголосив Мережко.
Політичні опоненти Зеленського моментально відреагували на ініціативу. Костянтин Єлісєєв, який відповідав в Адміністрації президента Петра Порошенка за міжнародну політику, акцентував, що 49 стаття Договору точно не обмежує Україну з погляду вступу в Євросоюз. А також наголосив: шлях до членства в Співдружності повинен виглядати інакше.
«…Це не заперечується ані державами-членами ЄС, ані в Брюсселі. «Зашита» така перспектива і в Угоду про асоціацію, у формулі «невизначеності майбутнього відносин». Окрема декларація з окремою країною не є необхідним практичним кроком на шляху набуття членства в ЄС, на відміну від подання офіційної заявки на членство чи консенсусного рішення «за» всіх без виключення держав-членів Євросоюзу. Рецепт «євроінтеграційного успіху» простий – виконати Угоду про асоціацію, досягнути критеріїв членства, подати заявку, провести переговори про вступ», – написав Єлісєєв у своєму Telegram-каналі.
Давайте розберемо дві позиції. Для початку слід сказати, що 49 стаття Договору, заснованого все ж на Копенгагенських критеріях, певною мірою обмежує Україну з погляду євроінтеграції. Точніше не так: Україна, не виконуючи цих вимог, створює для себе ж перепони на шляху до ЄС. Серед критеріїв – дотримання верховенства права та створення вільної ринкової економіки.
Так, перспектива вступу дійсно, як каже Костянтин Єлісєєв, зашита в тіло Угоди про асоціацію. Та й в окремих документах різних інституцій ЄС зазначено, що двері для Києва залишаються відчиненими. Однак тут також слід нагадати, що виконання умов Договору про асоціацію не тотожне вступу в Євросоюз. І тут дипломат, звичайно ж, має рацію: на Україну в подальшому ще чекає чимало випробувань і труднощів на шляху набуття членства в Євросоюзі.
Натомість Микола Точицький акцентує: на додачу до виконання Угоди про асоціацію та проведених реформ такі декларації можуть бути доволі ефективним паралельним треком у напрямку створення умов для отримання членства України в ЄС.
«Вони сприятимуть формуванню реалістичної картини підтримки європейської перспективи України серед держав-членів ЄС. І висловлювання в ЄС на кшталт «деякі країни виступають проти» кануть в історію. Більше того, політика розширення Євросоюзу має приклади, коли країни, будучи вже кандидатами на вступ, паралельно продовжували необхідні реформи, що також стосується найбільш наближеного сьогодні до ЄС регіону Західних Балкан», – пояснив він.
Якщо ж говорити про позицію зовнішньополітичного відомства України, то тут слід нагадати, що Литва не вперше підписує з нами двосторонні документи, де вказується підтримка євроінтеграційних прагнень нашої країни. До того ж декларація все ж має не зобов'язувальний характер. Вона заснована на добрій волі підписантів.
Водночас у МЗС України LB.ua запевнили, що цей документ відрізняється від раніше ухвалених тим, що не є набором виключно політичних заяв, а поданий у вигляді конкретних публічних зобов'язань. А підписання таких декларацій (а запланована не одна) не замінить, а лише доповнить євроінтеграційну стратегію України і ті зобов'язання щодо деолігархізації, боротьби з корупцією, встановлення верховенства права, які Київ узяв на себе раніше.
«Шлях – це реформи та Угода про асоціацію, а мета – вступ до Євросоюзу. Важливо визнавати не лише шлях і досягнення на ньому, але й чітко фіксувати кінцеву мету», – сказав Дмитро Кулеба.
Попри певну критику, зокрема й конструктивну, варто визнати, що нинішня ініціатива президента Зеленського та МЗС України несе у собі чималий позитивний ефект. Адже дійсно, Києву давно треба було починати вести конкретний діалог із країнами ЄС. Нам слід домогтися публічних гарантій майбутнього членства в Євросоюзі. Поки що ми чуємо слова підтримки України, але ніхто не називає нам чітко термінів – коли ми зможемо стати потенційним або ж дійсним кандидатом у члени ЄС. Що п'ять років хтось з експертів обов'язково скаже про двадцять років кропіткої роботи. Однак уже десять із цих двадцяти минули.
Глава українського зовнішньополітичного відомства пояснив: «Україна, умовно кажучи, “збирає підписи”, і це логічний та дієвий спосіб мобілізувати підтримку і створити консенсус щодо вступу нашої держави до ЄС. Коли буде дві, три, п’ять, десять таких декларацій – це створюватиме додаткові аргументи для кожної наступної країни публічно визнати готовність підтримати вступ України до ЄС».
У МЗС зазначають, що Литва – перша, але не остання країна, до якої найближчим часом звернеться Україна з приводу підписання такого документа. Далі, коли кількість підписантів зростатиме, українським дипломатам буде легше переконувати ті європейські держави, які нині мають сумніви.
Водночас, за інформацією LB.ua, питанням ухвалення відповідних декларацій займатиметься особисто президент. Нині всі посли отримали доручення – працювати з керівництвом іноземних держав над узгодженням та підписанням відповідних документів. Тим часом Україна відштовхуватиметься від тих країн, які охоче висловлять готовність та укладуть двосторонні декларації.
А проте, як зазначив Костянтин Єлісєєв, і з цим варто погодитися, найскладніше – це домогтися підписання таких угод з країнами, які, скажімо так, прохолодно ставляться до самої ідеї членства України в Євросоюзі.
«Очевидною є проблема зробити такі документи з окремими іншими державами, де підтримки членства Києва в ЄС ще треба виборювати. А це – про ефективні реформи і справжню боротьбу з корупцією», – написав він у своєму Telegram.
Франція, Нідерланди, Угорщина ставляться скептично до повноцінної української євроінтеграції. Квоти, торгівля, безвізовий режим – це одне, а участь у політиці ЄС – це інше. До того ж ніхто не скасовує фактор Росії.
«Вирішення питання членства України в ЄС не залежить від однієї держави. У Євросоюзі існує особлива процедура прийняття. Тут необхідний консенсус, згода усіх держав – членів Співдружності. У першу чергу таких важковаговиків, як Франція та Німеччина. Водночас не слід забувати, що такі країни, як Литва чи Польща, можуть впливати на позиції Берліна та Парижа. Останні муситимуть прислухатися до голосу наших друзів», – переконаний Олександр Мережко.
Потрібно зрозуміти ще одну важливу річ, про яку чомусь ніхто не говорить. Коли українці побачать, що інші країни Євросоюзу публічно оголошують свою підтримку, дають письмові зобов'язання, заявляють про те, що чекають на нашу країну в європейському домі, тоді і кількість тих, хто сумнівається в Україні, тих, хто скептично ставиться до ЄС, поменшає.
Такої ж позиції дотримується і глава українського МЗС Дмитро Кулеба.
«Кожна така декларація підвищує віру українців у свої сили та у реальну можливість вступу нашої держави до ЄС у майбутньому, а це критично важливо. За опитуваннями, підтримка ідеї вступу до ЄС об’єднує країну, стабільно тримається на рівні понад 60% і зростає. Але якщо запитати в людей на вулиці, чи вірять вони, що Україна в найближчому майбутньому таки увійде до складу Євросоюзу, картина виявляється не такою радісною. Найбільш поширеними відповідями будуть “Нам до Євросоюзу як до місяця” або крамольне “Нас там ніхто не чекає”, – зазначив він. – Насправді такі розпачливі настрої панували в усіх країнах, які вступали свого часу до ЄС. Таку стадію проходили Польща, Угорщина, інші країни Центральної Європи. Саме тому так критично важливо підтримувати віру у свої сили. Кожна двостороння декларація з визнанням готовності прийняти Україну в сім’ю ЄС буде завдавати нищівного удару по міфу, що на нас там нібито не чекають».
Можна подивитися на цю ситуація навпаки – коли французи, нідерландці, угорці побачать, що велика частина європейців підтримала Україну, вони пом'якшать і свою позицію.
Микола Точицький переконаний: спільна декларація президентів України та Литви щодо європейської перспективи України слугує певним тригером для подальшої активної роботи з державами-членами Євросоюзу, передусім у світлі проведення цього року в Києві двостороннього 23-го Саміту Україна – ЄС, а в ширшому контексті – 6-го Саміту Східного партнерства.
«Великі досягнення складаються з маленьких кроків. У кожної держави, яка зараз є членом ЄС, був власний шлях. Чому б нам не бути креативними та не використовувати максимально підтримку наших союзників для переконання скептиків?!» – акцентував дипломат.
Щось подібне вже траплялося: того року, коли вся Європа переконувала Нідерланди ратифікувати Угоду про асоціацію з нашою країною. Тоді в багатьох опускалися руки і мало хто вірив, що результату вдасться досягти. Вийшло. Чому? Тому що була обрана правильна стратегія.