«Росія своїми діями намагається підірвати авторитет Генеральної Асамблеї ООН»
Росія ініціювала чергове засідання Радбезу ООН щодо виконання Мінських домовленостей. Скажіть, коли Москва це робить, яку вона ставить перед собою мету?
Росія була важливим вигодонабувачем після підписання Мінських домовленостей. І давайте говорити відверто: завдяки їм вона багато чого досягла, зокрема їй вдалося провести відповідну резолюцію через Раду Безпеки ООН – до того, як Україну було туди обрано на 2016-2017 роки. Постійний представник РФ при Організації Василь Небензя під час нещодавнього засідання в Радбезі наполегливо повторював: «Мінськ» – це частина міжнародного права.
Тобто скликавши засідання у Радбезі ООН, Москва намагалася всім показати, що «Мінськ» – це єдино можливий формат виходу з кризи, що немає сенсу цей документ трактувати та переписувати?
Російська сторона ініціює такі заходи виключно для того, аби показати: Мінські домовленості є обов’язковими до виконання. Однак я хотів би всім нагадати, що цей документ не ратифікований Верховною Радою. Пригадайте, за яких умов приймалися Мінські домовленості. Скільки зусиль, зокрема, доклала особисто канцлер ФРН Ангела Меркель. Варто уважно прочитати, що записано в першому пункті – «невідкладне та всеохоплююче припинення вогню». І саме про це говорив у тому числі представник Німеччини на засіданні Ради Безпеки. Позиція ж керівництва України щодо виконання Мінських домовленостей добре відома.
Насправді нам потрібен був такий захід, адже він дозволив у рамках Радбезу ООН отримати платформу, на якій ми мали можливість викласти свою версію подій і поінформувати членів РБ про те, що відбулося за останній рік у Мінську, в переговорах «нормандської четвірки», на фронті.
По суті, Росія взяла на себе технічну роботу зі скликання засідання. Ну, така вже доля члена Ради Безпеки, а тим більше необраного.
Так, однак незрозуміло, про що всі мають дискутувати на майданчику Радбезу ООН. Резолюція ж РБ щодо «Мінська» має рекомендаційний, а не зобов’язувальний характер.
Маєте рацію. Що каже російська сторона? – Усе, що схвалено РБ, обов’язкове до виконання. Що каже Статуту ООН? – Є обов’язковим, зокрема, те, що схвалене і підпадає під сьомий розділ Статуту. Резолюція щодо Мінських домовленостей, яку протягувала Росія, до цього переліку не належить.
Думаю, що російський постпред це прекрасно розуміє…
Гадаю, ініціатором скликання все ж таки виступає не Василь Небензя, а Москва. Російський постпред, як би ми до нього не ставилися ідеологічно, – розумний і досвідчений дипломат, який розуміє, чим кожне таке засідання щороку завершується для РФ. А завершується воно для неї повною ганьбою, бо майже кожен член Радбезу ООН говорить про те, що Росія має виконувати Мінські домовленості.
Ви питали, чому Росія щоразу організовує цю безперспективну для неї розмову. Бо це кожного разу відбувається за тиждень чи два до проведення заходів, коли українська сторона скликає засідання Генеральної Асамблеї. Цього разу воно відбудеться 23 лютого. Одним із пунктів порядку денного там заявлена доповідь про ситуацію на окупованих територіях України. От вам і відповідь на ваше запитання. Росія ж своїми діями намагається підірвати авторитет Генеральної Асамблеї. І багато країн від цього не в захопленні.
До речі, поточна Генеральна Асамблея є досить печальною для російських ініціатив. Згадаймо, наприклад, як РФ невдало намагалася протидіяти запровадженню електронного дистанційного голосування в Генасамблеї в умовах надзвичайних ситуацій, коли лише 18 делегацій підтримали Росію і 123 держави-члени ООН виступили проти.
Чому цього разу Україну під час обговорення в Радбезі представляли не ви, як це зазвичай відбувається, а глава української делегації в ТКГ Леонід Кравчук?
Насправді практика виступу представників з центру на засіданнях РБ ООН, присвячених Мінську, не є новою. Минулого року Україну представляв заступник міністра закордонних справ (18 лютого 2020 р. Кислиця взяв участь у засіданні Ради Безпеки у статусі на той час заступник міністра, – LB.ua).
Участь Леоніда Кравчука стала результатом спільного аналізу Офісу Президента та МЗС за участю нашого Постійного представництва при ООН. Виходили з того, що нинішній і попередній роки є нестандартними через пандемічні умови. У нас довгий час не було засідань, як кажуть, наживо Мінської групи. Крім того, не відбувалося активних поїздок в ООН. Тому офіційний Київ дійшов згоди, що нам потрібен на засіданні Радбезу безпосередній учасник мінських перемовин. Хто, як не голова української делегації у ТКГ, пан Кравчук, може протиставити маніпулятивним, заполітизованим заявам російської сторони реальний фактаж того, що відбувається на фронті, що відбувається з перемовинами.
Однак було дивно, що на довгі репліки Небензі, зокрема й щодо Будапештського меморандуму, Кравчук нічого не відповів. Це вас не збентежило?
Ні. Все, що відбувалося, було результатом моїх тривалих перемовин із послами, членами Радбезу, глави МЗС Дмитра Кулеби з колегами. Я дуже довго розмовляв із Кравчуком напередодні. Ми все спланували. Усе було обговорено, ролі прописані. З нашими партнерами ми визначили, що має бути домінантним наративом, адже кожен знав, що скаже Небензя: російські заяви з часу початку війни не змінилися. Усе працювало як єдиний оркестр.
До того ж нам пощастило: завершальне слово в головній частині дебатів (до моменту озвучування реплік Небензі – LB.ua) мав представник Німеччини.
Який брав участь у розробці Мінських домовленостей…
І якого дуже шанують у Радбезі, до складу якого він входив як представник Німеччини у 2019 – 2020 роках. Він зробив палкий виступ. Тут, як у російському прислів'ї: «После драки кулаками не машут». Зрозуміло, що це негідно першого Президента України відповідати на подібні коментарі. Та й у Радбезі ООН такі «чвари» не вітаються.
«Будь-що, що ухвалює РФ у своїй Держдумі, не змінює міжнародного права»
Нещодавно Москва організувала на окупованій частині Донбасу форум «Русский Донбасс», після чого з'явилася однойменна доктрина, де чітко йдеться про подальше повне захоплення всього українського регіону та про його інтеграцію до складу РФ. Чи збираєтеся ви на базі ООН порушувати це питання?
Ми про це говоримо з нашими партнерами, із Секретаріатом ООН. Це питання відображається в наших матеріалах, які ми надсилаємо в інші представництва. Чи буде Україна через це скликати засідання Ради Безпеки? Ні, не буде: це ще не той рівень проблеми, який вимагає прямого залучення Радбезу. Чи це стане частиною нашої роботи з випрацювання нових документів уже наступної сесії? Так, стане. Чи про це ми говоритимемо під час засідання Генеральної Асамблеї 23 лютого? Так, говоритимемо.
До слова, 23 лютого українське постпредство організовуватиме брифінг за головування керівництва Міністерства з питань тимчасово окупованих територій для країн-членів уже всієї ООН, а не лише для Радбезу, щодо ситуації на Сході України і в Криму. І вже там ми зможемо, не маючи обмежень у часі, розповісти все про перебіг подій на фронті.
Чи може нині на фоні такої непростої для себе внутрішньої та зовнішньої ситуації РФ скористатися оновленою Конституцією та зайнятися швидким приєднанням у будь-якій формі захоплених територій Донбасу?
Будь-що, що ухвалює РФ у своїй Держдумі, не змінює міжнародного права. Так можна ухвалити все що завгодно. Ви можете піти до нотаріуса, і він вам засвідчить, що ви – Наполеон, бо нотаріус засвідчує не те, що ви говорите, а ваш підпис. Те саме з Конституцією РФ, яка – як би Москва не намагалася – не змінює міжнародного права.
До того ж вважаю, що Росії нині невигідно ані політично, ані економічно, ані соціально приєднувати до себе нові території. Тому що вона цей тягар не потягне. Та й не варто забувати про те, як на це може відреагувати міжнародна спільнота. Це для РФ буде повною катастрофою. Натомість інтересам Москви, як і раніше, відповідає знекровлення, ослаблення сусідів. Їй потрібно, щоб усі сусідні країни не мали можливості протистояти. Росія чекає сприятливого моменту, щоб нас усіх поглинути.
Ви ж чули, як Небензя відповів німецькому постпреду під час згаданого засідання РБ ООН стосовно порушень Росією Будапештського меморандуму. Мовляв «Россия не брала на себя обязательства по Будапештскому меморандуму принуждать часть Украины оставаться в ее составе против воли своего населения, местного населения». Ось вам і ціна міжнародного права від Росії.
Ви, певно, читали законопроєкт Міністерства інтеграції, яке очолює віцепрем’єр Резніков, де є заклик оформити юридично рамки подальшої деокупації українських територій – Донбасу та Криму. Один із пропонованих варіантів – запрошення міжнародної місії ООН для підтримки миру, створення міжнародної адміністрації. Є чимало форматів місій. Який більше підходить Україні?
По-перше, нині немає практичної дискусії в Нью-Йорку щодо розгортання місії. По-друге, на сьогоднішній день залишається чинним звернення України до ООН з проханням розглянути можливість розгортання місії з підтримання миру, яке направлене було в Секретаріат Радбезу.
Дійсно, можливо все, зокрема й запровадження міжнародної адміністрації. Однак для цього мають бути прописані чіткі умови припинення війни між РФ і Україною. Послідовність така: сторони конфлікту досягають мирної угоди. Її підтримує ООН, після чого їде місія, яка у співпраці зі сторонами конфлікту, а головне, у співпраці з країною-сувереном, вивчає, який під цю мирну угоду найліпше підходить формат. Глава місії доповідає Радбезу. Далі разом з Україною розробляється мандат, і угода потрапляє до Верховної Ради за ініціативою уряду та президента.
Президент Зеленський поставив завдання перед дипломатами зробити все можливе, щоб знайти гроші на фінансування та підтримку для початку контрольованих Україною територій Донбасу. Чим тут може допомогти ООН? Які для України є опції у вигляді тих чи інших фондів?
ООН – це не банк, де позичають гроші, це не інвестиційна установа. Разом з тим ООН – це структура, це мережа організацій, агенцій, під які дають дуже багато грошей країни-донори. Є чимало держав, об’єднань, які готові надавати фінансову допомогу саме через ООН, бо вона має нормативну базу, технології, вивірені стандарти для здійснення великих проєктів. Тож потрібно думати в цьому напрямі.
Але зауважмо, що лише COVID-19 додав до статистики хронічно голодуючих на планеті Земля 132 млн людей у 2020 році. До 2030 року голодуючих стане близько 840 млн. Крайня бідність і голод сягнули небачених масштабів – лише конфлікти стали причиною голоду 77 млн людей. Усього у світі близько 2 млн осіб загинули від наслідків пандемії, 500 млн втратили роботу.
Світ активно дискутує щодо справедливого розподілу вакцин. Природні катастрофи минулого року завдали шкоди на $210 млрд. Зміни клімату не припиняються. Водночас конфлікти тривають, зокрема, у Сирії, Ємені, Судані, Лівії, Південному Судані, Центрально-Африканській Республіці. На початку 2020 року було зафіксовано найвищий показник за останні десятиліття гуманітарних потреб у світі: кожна 45-та людина потребувала допомоги. Минулорічний обсяг допомоги, наданий через структури ООН, сягнув рекордних показників – $17 млрд. У 2021 році, за оцінками Організації, кожна 33-тя людина у світі потребуватиме допомоги.
Незважаючи на ці глобальні виклики, важливо, що ООН приділяє належну увагу і проблемі Донбасу. У 2020 році через агенції ООН було залучено $126,8 млн, що дозволило надати допомогу мільйону осіб. План гуманітарного реагування для України на 2021 рік спрямований на задоволення потреб 1,9 млн людей, що потребуватиме $168 млн.
Одним із майданчиків з деокупації Криму, в усілякому разі так про нього говорить МЗС України, виступає «Кримська платформа». Нині планується на базі ПАРЄ запустити певні активності в рамках цієї ініціативи. Наше постійне представництво в ООН якось підключається до «Кримської платформи»? Щось робитиметься на базі Організації?
Ми постійно обговорюємо питання повноцінного запуску «Кримської платформи» на базі ООН. До речі, прикметно, що під час засідання Радбезу представник США офіційно заявив: Сполучені Штати підтримують цю українську ініціативу. У мене є постійний контакт із декількома іншими постпредами, які також віддані ідеї «Кримської платформи».
На базі ООН ми щороку ухвалюємо щонайменше дві резолюції. Перша стосується порушення прав жителів півострова, друга – його мілітаризації. У цих документах міститься багато рекомендацій Росії як країні-окупанту, ООН і Україні як країні-суверену, нашим партнерам. Ці рекомендації не повинні залишатися на папері. І ми не повинні до них повертатися лише раз на рік, коли вчергове розглядаємо ці питання в Генасамблеї. Рішення мають впроваджуватися у життя.
Тому я бачу великий потенціал «Кримської платформи» в тому, щоб ми мали можливість протягом року взаємодіяти з нашими партнерами в багатьох галузях, які дотичні до наших резолюцій. А це питання маркування товарів, міграції, незаконної паспортизації, зміни етнічного складу населення, питання боротьби з COVID-19 тощо. У «Кримській платформі» закладена своя додана вартість.
«Питання телеканалів Медведчука в Нью-Йорку не звучало»
Давайте поговоримо про закриття трьох українських телеканалів, котрі напряму пов’язують зі співголовою ОПЗЖ Віктором Медведчуком. Управління ООН з прав людини випустило заяву, де повідомило, що занепокоєне подальшою долею свободи слова в Україні. Звідки виникає таке специфічне занепокоєння, попри позиції провідних держав Заходу? Хто впливає на формулювання таких заяв?
Це занепокоєння відобразилося здебільшого в українському інформаційному просторі, а ще більше – в російському. В Управлінні ж заявили, що вивчать відповідність міжнародному праву, правам людини. Це не був якийсь вирок чи засудження, як це намагалися подати в Україні. Це абсолютно нормальна практика. Мій колега, постпред України в Женеві Юрій Клименко, веде там роз’яснювальну роботу. Питання телеканалів Медведчука в Нью-Йорку не звучало.
Узагалі, це не справа Секретаріату ООН. Їхня справа – отримати інформацію, дізнатися, чому українська влада зробила це, вислухати іншу сторону, проаналізувати і доповісти своєму керівництву, що і відбулося. Все.
Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба дав доручення ряду послів у міжнародних організаціях, зокрема й вам, донести позицію України стосовно закриття вже згаданих телеканалів. Донесли?
Доніс у рамках нормального щоденного спілкування із Секретаріатом ООН. Питання цього не існує. Його лише порушив під час засідання Радбезу щодо виконання «Мінська» російський постпред. Про це в Організації не говорять.
Китайці закрили британський ВВС, британці ж – китайський телеканал CGTN. Це все події медійного світу, і не ООН сидіти з китайцями, британцями чи українцями і з’ясовувати, хто і чому закрив те чи інше медіа.
А чи за час вашого перебування в постійній місії України при Організації на якісь очевидні факти порушення прав українців у Криму та на Донбасі закривалися очі представниками профільного управління ООН, місією, яка працює в Україні?
Ніхто ні на що не закриває очі. Просто тут люди говорять не з позиції політичної партії, національної делегації або незалежного доповідача. Секретаріат говорить від імені усієї ООН, а не окремо взятого українського політика. Саме тому, коли Росія захопила Крим і Генасамблея ухвалила відповідне рішення, Генеральний секретар розіслав усьому Секретаріату ООН і агенціям інструкцію керуватися рішеннями Генеральної Асамблеї, згідно з яким Крим є тимчасово окупованою територією.
Після повернення США до Ради ООН з прав людини ситуація в Женеві зміниться? Чи може Україна розраховувати, що її позицію в цьому управлінні краще чутимуть?
На жаль, Сполучені Штати ще не повернулися до Ради з прав людини (РПЛ). На щастя, США заявили про свою співпрацю з цим відомством. Я завжди стояв на позиції, що Штати мусять бути в РПЛ. І говорив американським колегам, що це було неправильне рішення, що адміністрація Трампа вирішила вийти зі складу цього органу. Нині ми маємо підтримати Сполучені Штати у їхньому прагненні, якщо таке буде заявлено, повернутися.
Питання в тому, що повернення в РПЛ складається з двох частин. Перша частина – найпростіша. Це відновлення статусу спостерігача за роботою Ради. Це означає, що американські представники перебуватимуть на засіданнях цього органу і матимуть можливість обговорювати, виголошувати заяви, споглядати. Наступний етап набагато складніший за перший – тут потрібно виграти вибори до складу РПЛ, які відбуваються практично щороку. США ще не оголосили, в якому році вони ідуть на вибори. Наступні вибори до складу РПЛ відбудуться у жовтні 2021-го. Якщо Сполучені Штати візьмуть у них участь, то стануть повноцінним членом РПЛ лише з 1 січня 2022 року. Тільки тоді вони зможуть там голосувати, впливати на ухвалення рішень.
Однак якщо говорити принципово, це надзвичайно важливо, щоб США переглянули своє ставлення до РПЛ, бо з кожним циклом виборів цей орган деградує.
Особливо на фоні оновленого складу РПЛ, де зібрані представники найбільш авторитарних держав світу.
Саме так. Якщо ви подивитеся на Індекс відданості правам людини, який досліджує Гарвардський університет, то побачите, що в Ради з прав людини цей показник нижчий, аніж у Генасамблеї. До чого ми дожилися? До того, що такі країни, як Венесуела, Нікарагуа та Росія засідають у РПЛ. Тому в наших національних інтересах, в інтересах кожного, кого пригнічують у його правах, щоб Сполучені Штати повернулися до Ради.
Ще одна проблема – це повернення США до ЮНЕСКО. Нині вони не можуть туди повернутися навіть після обрання нового президента Джо Байдена. Діє заборона Конгресу через палестинське питання (Палестину обрали до складу організації, – LB.ua). А для нас це також важливо, адже в ЮНЕСКО порушують питання, які стосуються територіальної цілісності України, Криму.
«Чим кращий трансатлантичний зв’язок між США і ЄС, тим краще Україні. І тим гірше Росії»
Ми вже трохи згадали про 46-го президента США – Джо Байдена. Нині ви перебуваєте в електоральному серці Демократичної партії, у Нью-Йорку, і, певно, можете роздивитися, як змінюється американська дипломатія при новому очільнику Білого дому?
Давайте все ж я говоритиму про свою зону відповідальності – ООН. Попри всі перипетії, вважаю, що наш рівень взаємодії з американськими дипломатами в місії США при ООН за часів адміністрації Трампа був не те що задовільним, а зразковим. З усіх без винятку питань, що стосувалися національних інтересів України, Сполучені Штати нас підтримували: голосували, брали участь у розробці документів, лобіювали проведення вигідних нам рішень.
Для України важливо, що новий президент США Джо Байден збирається відновити гарні відносини з Європою, які постраждали за часів його попередника. Через це ми подекуди опинялися між двох вогнів. Для українських національних інтересів вигідно, щоб кількість розбіжності між Брюсселем і Вашингтоном зменшувалася. Це питання клімату, охорони здоров’я, енергетичної безпеки, питання конфліктів. Чим кращий трансатлантичний зв’язок між США і ЄС, тим краще Україні. І тим гірше Росії.
Росія – суперник, Китай – ключовий конкурент США. Така позиція адміністрації Байдена. Однак і РФ, і КНР мають право вето в ООН. Організація, і ми з вами про це вже говорили, потребує реформування. Що може зробити Байден задля її видозміни?
Питання не у президенті США. Реформування Радбезу ООН можливе, лише коли постійні члени РБ дадуть згоду не на косметичні – хоч і на косметичні потрібна згода, – а на принципові параметри змін. На сьогоднішній день цих змін як не було, так і немає. З різних причин жоден з представників Ради Безпеки ООН не бажає реформування цього органу. Кожен другий місяць відбувається формальне засідання, кожен другий тиждень – експертні засідання на тему реформування ООН. І жодного прогресу немає.
Президент США оголосив про бажання зібрати форум демократій чи за демократію. По-різному перекладають. Це буде майданчик, де обговорюватимуть проблеми розвитку та функціонування демократичних інституцій. Говорять, що цей майданчик у перспективі може замінити ООН. Що ви про це думаєте?
Не може бути альтернативи ООН. Може бути спроба перефарбуватися, перейменуватися. Це - як усі ми кожного 31 грудня собі кажемо: з 1 січня живемо по-новому, а потім приходить це 1 січня, ми доїдаємо салат олів’є – і все пішло по накатаній.
Я вам наведу інший приклад із життя ООН. Була собі Комісія з прав людини, яка функціонувала десятки років. І якось усі почали скиглити, зокрема й західні країни, казати, що вона погано працює, що її треба реформувати. Сіли в Женеві, розробили документи, схвалили їх на Генасамблеї в Нью-Йорку. Бах, і у 2006 році з’являється на місці Комісії Рада з прав людини. Де вона розташована? У Женеві – там, де розміщувалася Комісія. Де працює її персонал? У тому самому будинку. Хто до неї входить? Ті самі країни. З чим вони звертаються? З тими самими питаннями. Це ті самі гравці, ті самі порушники прав людини.
Те саме стосується заміни ООН. Якщо говорити простою мовою, ви ж не міняєте хату щоразу, коли в ній треба навести лад, прибратися? Та і навряд чи це по кишені. Так і з ООН. Тут питання, як очиститися самим і навести порядок.
У Великобританії, ще до прем’єрства Бориса Джонсона, розробили концепцію D-10. Вона полягає в тому, що десять ключових демократичних держав координують свої дії проти Китаю. Нині Джонсон просуває цю ініціативу, враховуючи ще й російський фактор. Причина – намагання створити альтернативний Раді Безпеки ООН майданчик. Про суть не питатиму, однак скажіть, чи D-10 могла б бути корисною Україні?
Чим більше майданчиків, тим краще. Однак найголовніше – не дублювати функціонал. Будь-який майданчик, який має додану вартість, вартий того, щоб знайти на нього час. Немає більше якоїсь надзвичайної користі від самітів. Ми живемо не у 18 і не у 19 сторіччях. Нині саміт можна провести за пів години у Zoom.
Антоніу Гутерріш, нинішній Генеральний секретар ООН, планує вдруге балотуватися на пост генсека. Україна підтримає його кандидатуру?
У чому цінність членства в Раді Безпеки? У тому, що коли ти член Радбезу, від тебе залежить, чи буде Гутерріш генсеком, чи ні. От коли його обирали на перший термін, ми були членами РБ, ми брали участь у голосуванні. Приймали кандидатів, які годинами сиділи на Михайлівській, у будівлі українського МЗС, і очікували зустрічі з міністром, щоб розповісти, хто вони такі і чому вони будуть чудовими генеральними секретарями.
Тепер доля майбутнього генсека залежить від постійних членів Радбезу. Не може бути обраний генеральний секретар, якщо немає згоди постійних членів Ради Безпеки ООН і її непостійних членів. Після їхнього голосування кандидат виходить на Генасамблею, яка, як правило, схвалює вибір РБ.
Звичайно, буде епізод співбесід (цей новий елемент був запроваджений під час останніх виборів генерального секретаря) – презентація кандидатів Генасамблеї, де члени ГА матимуть дуже обмежені можливості по часу поставити їм питання. Проте золотий ключик – у Радбезу.
Як ви оцінюєте діяльність Гутерріша з точки зору ООН в цілому та окремо з позиції українсько-російських відносин?
Реалістично. Генсек ООН – не Гаррі Поттер, у нього немає магічної палички, якою він може змахнути і сказати: а тепер ми живемо так, витрачаємо гроші туди, робимо такі-то справи.
Він кращий за Бан Кі-муна?
Чи я вважаю, що Гутерріш кращий за Бан Кі-муна? Так, я вважаю, що Гутерріш значно кращий. Мун мав усі шанси стати одним із найкращих генсеків. Однак він зганьбився з російською агресією, пропустивши війну. Він нічого не зробив для того, щоб її зупинити, хоча й мав статутні повноваження, щоб звернутися до Ради Безпеки, скликати її засідання.
Повертаючись до Гутерріша та виборів генерального секретаря. Нам нині невідомо, чи будуть у нього конкуренти – зазвичай генсеки переобираються на другий термін. Це така данина інституційній пам’яті. Однак казати про те, що його переобрання буде безпроблемним, це неправильно. Кожен член Радбезу, передусім постійний, від якого залежить призначення на найвищий пост в ООН, зробить усе можливе, щоб зачитати головному кандидату в генсеки в дипломатичній формі весь список очікувань.