Серед гасел цього трагікомічного карнавалу рідко почуєш згадку про Третій Український Фронт, який власне і звільняв Белград від окупантів. Тут прославляють навіть не совєтських, а «руських» визволителів – дарма що кожне друге прізвище, викарбуване на монументі визволителям Белграда, закінчується на «-ко».
При цьому сербська влада намагається створити собі імідж борця за встановлення історичної справедливості і навіть демонструє готовність «заради істини» щодо подій Другої Світової розривати дипломатичні відносини.
Так, на цьому грунті вкотре вибухнула сварка між Сербією і Хорватією, словесна перепалка переросла у дипломатичну війну, яка триває от уже третій тиждень. Приводом послужила заява міністра оборони Сербії Александра Вуліна щодо відвідин Ясеновца – місця, де під час Другої Світової хорватські нацисти стратили тисячі євреїв, сербів та ромів. Сербія і Хорватія і досі не можуть дійти згоди щодо кількості жертв Ясеновца: історики кажуть, що Загреб її применшує, в той час як Белград – роздуває.
Тож Ясеновац чи не щороку стає причиною напружень у відносинах між двома країнами. Цього разу відомий своїми запальними висловлюваннями Вулін заявив, що про його відвідини Ясеновца може вирішувати верховний головнокомандувач Вучич, а не хорватські міністри. Відтак Вулін до Хорватії вже не потрапив. А на оголошення його персоною нон-ґрата Сербія відповіла симетрично, заборонивши в’їзд до Сербії міністру оборони Хорватії.
Після цього почалася традиційне з’ясовування хто фашист, а хто антифашист. І до дискусії долучився відомий своїми недипломатичними висловлюваннями шеф сербської дипломатії, який оголосив Хорватії дипломатичну війну. Невиважена заява, яка могла б викликати катастрофічні наслідки, на щастя, не була прийнята хорватами всерйоз, і міністри перейшли на особистості: прем’єр Хорватії Андрей Пленкович назвав міністра закордонних справ Сербії, який полюбляє співати у кабаках, пропащим виконавцем шлягерів. А той відповів хорватському прем’єру: "Вибач, Пленковичу, я не вмію співати Лілі Марлен чи Томпсона».
А що зі своїми «фашистами»?
І поки сербська влада вправляється у риториці та шукає соломинку у чужому оці, виплеканий нею та витягнутий з гаазької буцегарні воєнний злочинець Воїслав Шешель погрожує «повторити свої подвиги».
Власне, черговому загостренню відносин між Белградом та Загребом передував прикрий інцидент у сербському парламенті: під час візиту делегації хорватських парламентарів Шешель облаяв делегатів та плюндрував прапор Хорватії. Відтак делегати були змушені перервати свій візит до Сербії.
Під тиском Заґреба сербська влада засудила поведінку Шешеля, однак жодної відповідальності за свій вчинок радикали не понесли і одразу ж проанонсували наступний свій безумний перформенс - повернення у селище Хртковці. Саме там у 1992 році Шешель закликав до етнічних чисток від хорватів, за що й був засуджений Гаагою на 10 років позбавлення волі, якраз на річницю тих подій.
Сербська влада знову прикинулася глухонімою, щоправда, поліція таки змогла попередити інциденти не пустивши Шешеля до населеного пункту. Однак військовому злочинцю дозволили відіграти свою виставу: правоохоронцям довелося оточити Хртковці, перетворивши село (яке саме того дня на Святого Георгія відзначало своє храмове свято) у своєрідне ґетто. Тим часом Шешель, який зі своїми прибічниками зібрався у сусідньому селі, став головним ньюзмейкером тижня.
Варто додати, що Механізм з міжнародних кримінальних суддів при ООН – правонаступник трибуналу зі злочинів у Югославії, і досі вимагає видачі кількох соратників Шешеля, яких звинувачують у залякуваннях свідків, однак на відміну від Младича та Караджича які довго й ретельно переховувалися, вони є активними учасниками режисованих Шешелем вистав. Попри те, що повна співпраця з Гаагою була і залишається умовою євроінтеграції Сербії, президент Сербії Александар Вучич чітко дав зрозуміти, що своїх колишніх однопартійців він не здасть.
Саме у Радикальній партії Шешеля нинішній президент Вучич зробив політичну кар’єру, а за Мілошевича, під час бомбардування Югославії, був відповідальний в уряді за пропаганду. Нині під гучні гасла євроінтеграції Вучич тихенько реабілітує тих, хто чинили злочини проти людства. Саме він давав гарантії за звільнення Шешеля поки над ним ще тривав судовий процес. А після остаточного рішення суду, яким Шешеля визнано винним, владі і на думку не спало прибрати злочинця зі Скупщини, де він регулярно погрожує «розбити морду» своїм опонентам у парламенті, навіть якщо це жінки.
Визволити з Гааги нинішня сербська влада спробувала і генерала Ратка Младича, засудженого на довічне ув’язнення за геноцид у Сребрениці. Так як і у випадку з Шешелем влада надавала гарантії за лікування Младича на свободі.
Поряд з цим, від часу приходу колишніх радикалів Ніколича і Вучича до влади Сербія взялася і за відбілювання військових злочинів часів Другої Світової. Попри те, що права обох рухів, які боролися за визволення Сербії і Югославії – четників і партизанів – були прирівнені ще в 2004 році, влада розпочала реабілітацію окремих cуперечливих постатей, яким окрім співпраці з нацистами приписують звірські тортури, погроми та вбивства.
Так, 2015 року суд посмертно амністував ватажка четників Дражу Михаїловича. Рік тому реабілітовано четницького командира Ніколу Калабича, який за свідченнями істориків особисто віддавав накази вирізати у Сербії цілі села. А нині на розгляді в Верховному суді перебуває запит на реабілітацію Мілана Недича – прем’єра Сербії у роки німецької окупації, якому історики закидають відповідальність за Холокост і появу концтаборів у Сербії.
Відродження ідеології четників наробило чимало шкоди під час кривавого розпаду Югославії у 90-х, а відгукнулася і в Криму та на Донбасі в наші дні: адепти Дражи Михаїловича, які нині називають себе четниками, були одними з перших проросійських найманців що брали участь у війні в Україні. Попри те, що у Сербії було прийнято закон, що передбачає позбавлення волі терміном до 10 років за участь у військових діях за кордоном, бородата банда і досі на волі.
Називати себе четницьким полководцем полюбляє Воїслав Шешель. Таким же титулом він свого часу наділив Томіслава Ніколіча – попереднього президента Сербії. На такій ідеології, очевидно, формувалися політичні погляди нинішнього президента Вучича, який теж є вихідцем із партії Шешеля і за прем’єрства якого і почався процес ревізії історії.
З іншого боку Хорватії закидають канонізацію Алойзія Степінця – католицького кардинала, який хоч і рятував окремих євреїв та сербів, однак співпрацював з нацистським режимом. Сербам важко змиритися і з встановленням пам’ятника Міро Барешичу, який 1971 року здійснив напад на посла Югославії у Швеції. Для хорватів він національний герой, для сербів - терорист. А також не розуміють, чому суд виправдав співака Томпсона, який на річниці операції «Буря» вигукував нацистське гасло «Za dom spremni!» («За батьківщину, готові»). Хоча якщо врахувати, що виступи Томпсона із задоволенням відвідує президент Хорватії Колінда Грабар-Кітарович, це не так вже й дивно.
Неприязним відносинам Хорватії та Сербії вже майже сто років, а з огляду на те, що при владі у цих країнах сили, які брали участь у політиці, що спричинила у 90-тих війну, добросусідські відносини залишаються лише мрією.