Міністерство закордонних справ Сербії напередодні зробило послу України Олександру Александровичу «останнє попередження». Держсекретар сербського МЗС Івіца Тончев закликав Київ вгамувати амбасадора, або ж Белград вдасться до «рішучих заходів». Розгнівало місцевих високопосадовців інтерв’ю його екселенції, в якому посол закидає сербській владі що та не робить нічого, аби покарати своїх найманців за участь у бойових діях на Сході України.
Таку заяву посол зробив, так і не дочекавшись реакції Сербії на передачу СБУ особистих даних громадян Сербії, які воюють на боці проросійських сепаратистів. Втім, і у відповіді Олександру Александровичу сербське МЗС проігнорувало цей факт, зазначивши тільки, що «...і громадяни України брали участь у конфліктах у Югославії, однак ніхто за це Києву не дорікав..».
Незряча Феміда
Отже, небажання покарати своїх найманців тепер можна вважати офіційною позицією Белграда. Це попри те, що ще 2014 року у Сербії було прийнято закон, який передбачає позбавлення волі за участь у збройних конфліктах за кордоном, терміном до 10 років. Втім, жоден із трьох десятків, що постали перед судом, так і не сів за ґрати. Більшість отримали умовні терміни або ж домашній арешт.
Лише за офіційними даними на фронті так званої «Новоросії» побувало 300 сербських найманців, а встановити їх особи сербське правосуддя могло і без допомоги СБУ, була б тільки політична воля: адже багато хто з найманців зовсім не приховує своєї незаконної діяльності і навіть хизується нею, поширюючи фото та відео із зони конфлікту на своїх сторінках у соціальних мережах.
Деякі персонажі навіть стали справжніми зірками – вони роздають інтерв'ю, беруть участь у ток-шоу на загальнонаціональних каналах. Як, наприклад, лідер «Руху четників» Братіслав Живкович, який навіть отримав від Росії медаль «За повернення Криму»; улюбленець російського телебачення снайпер Деян Беріч, що й досі воює на Сході України; колишній прес-секретар одного з підрозділів сербського спецназу Радомір Почуча; Саша Сінджеліч, який після участі в українсько-російському конфлікті встиг відзначитися у підготовці терактів і держперевороту в Чорногорії...
Війна як ремесло
Велика кількість сербський найманців – так звані «пси війни», які навички військової справи здобули під час кривавих конфліктів у Югославії, і от з’явилася нагода заробити на своєму досвіді, та ще й під гаслом допомоги «руським братам».
А їх массова участь у збройному конфлікті на Сході України – результат безкарності за страшні діяння, що мали місце у Югославії у 90-х роках. У Сербії нерідко військові злочинці, чия вина доведена Міжнародним судом – це національні герої. І не тільки для ультра-правих маргіналів.
Нещодавно міністр оборони Сербії Александар Вулін запросив генерала Лазаревіча, який відбув покарання у Гаазі за злочини проти мирного населення під час конфлікту у Косовому, викладати у Військовій Академії. А з ним і ще кілька командирів, що під час косівської війни залишили по собі спалені села, вбитих дітей та жінок. Вище керівництво Гаазького трибуналу, яке саме завершило свій візит до Белграда, рішуче засудило такий крок, назвавши його неприйнятним. Однак в уряді Сербії не бачать нічого дивного в тому, щоб військові злочинці викладали те, за що були засуджені.
Притулок для воєнних злочинців
За даними Фонду гуманітарного права, у Сербії живе щонайменше 3000 підозрюваних у вчиненні важких злочинів у Боснії і Герцеговині, Хорватії та на Косовому. Експерти відзначають, що з приходом до влади Сербської Прогресивної Партії змінилося ставлення до воєнних злочинців. За останні кілька років значно зросла кількість скасування Вищими судами вироків за воєнні злочини, які вчиняли серби, а також мало місце призупинення співпраці з Гаазьким Трибуналом.
Так, під час візиту голови Міжнародного Суду у справах колишньої Югославії Кармела Аджіуса та генпрокурора Гааги Сержа Брамерца, які вкотре закликали владу видати їм двох членів Радикальної Партії, яких звинувачують у залякуванні та підкупі свідків у справі лідера їхньої політсили Воїслава Шешеля, офіційний Белград відхилив вимоги Гааги, пояснюючи, що радикалів виправдав місцевий Вищий Суд.
Тож, Україні годі сподіватися на справедливе покарання сербських бойовиків - бо Сербія демонструє зневагу до найвищих інстанцій міжнародного правосуддя та досі не спромоглася визнати помилки двадцятирічної давнини та подивитися в очі родичам жертв.