Основних критеріїв відбору, за словами міністра освіти Лілії Гриневич, два. Така школа повинна визначити свої філії (малі початкові школи, не менше трьох) і бути центром, куди підвозять дітей базової і старшої школи з інших населених пунктів.
«Якщо такі заклади підтримувати ресурсами, зробити капітальний ремонт, оснастити сучасною технікою, то цим скористається найбільша кількість дітей», – пояснила Гриневич.
Про необхідність змін говорять цифри – ЗНО в сільських школах здають гірше, а витрат на навчання однієї дитини там більше. За даними МОН, в Україні 613 шкіл І-ІІ ступенів (1-9-й класи), у яких навчається менше 25 дітей. Вартість навчання одного учня тут обходиться державі понад 50 тис. грн на рік при середній 9 тис. грн. Тому такі маленькі школи у новому навчальному році фінансуватиме не держава, а місцеві бюджети, якщо, звісно, захочуть і зможуть.
Екс-керівник Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук у моделі опорних шкіл жодних переваг не бачить і вважає, що великі кошти будуть відволікатись на вирішення проблем одного або кількох населених пунктів в той час, коли залишається проблема фінансування системи загальної середньої освіти загалом. «В опорних школах хочуть створити ідеальні умови для навчального процесу, − зауважує Лікарчук. – Але як швидко такі ідеальні умови будуть для всіх і чи не є це наданням преференцій у доступі до якісної освіти лише дуже невеличкій частині населення?»
За даними департаменту загальної середньої освіти, до шкіл, які стануть опорними, наразі вже здійснюється підвезення майже 10 тис. учнів, а в новому навчальному році їхня кількість зросте ще на 11 тис. Для цього місцевим органам самоврядування потрібно не тільки придбати 181 автобус, а й подбати про ремонт понад 3,3 тис. км доріг. Однак невідомо коли і чи буде це виконано.
Ключовою проблемою Ігор Лікарчук вважає те, що ніхто не пропонував альтернативи опорним школам. Крім того, за спостереженнями екс-очільника УЦОЯО, поки що немає жодного серйозного дослідження Національної академії педагогічних наук про ефективність програми «Шкільний автобус», хоча вона діє вже більше десяти років: «Як людина, яка добре ознайомлена з результатами ЗНО, можу сказати, що за період впровадження цієї програми, якість освіти випускників сільських шкіл погіршилась. То в що ми вкладаємо гроші? Наскільки буде забезпечений сервіс довезення? Адже одним автобусом їхатимуть учні і 5, і 11 класів. Чим будуть займатися 5-класники, поки закінчаться уроки в 11? Та й взагалі довезення в українських умовах − це знущання над фізичним і психічним здоров’ям дитини».
Втім, на придбання шкільних автобусів у 2016 виділено чималі кошти: 41,771 млн грн за рахунок залишку освітньої субвенції і 600 млн грн для придбання за бюджетною програмою на засадах співфінансування з місцевими бюджетами. Скористалися фінансуванням і закупили хоча б один автобус наразі шість областей.
На дообладнання відібрані школи отримають 200 млн грн. Ці кошти розподілять між переможцями рішенням місцевих органів влади. Інформації про те, які саме школи стануть опорними і як відбудеться розподіл коштів, поки немає. У МОН обіцяють зібрати ці дані перед початком навчального року.
Неурядовий проект
Крім закладів, які перемогли на місцевих конкурсах, Міністерство фінансів відібрало ще 24 для пілотного проекту опорних шкіл. Його фінансуватиме не держава, а група донорів: зокрема Уряд США, Western NIS Enterprise Fund і «Майкрософт Україна».
Одна з обраних шкіл − Кагарлицька ЗОШ №3 у Київській області. Зараз тут навчається 611 учнів, і сюди вже приїжджає 177 дітей з навколишніх сіл. Більшість − шкільними автобусами, решту привозять батьки.
Проте за два місяці до початку навчального року тут досі не розуміють, з ким вони працюють і в якому проекті, коли почнуться роботи і чи отримають вони статус опорної школи.
«Наша начальниця відділу освіти їздила в обладміністрацію і дізналась, що ми не можемо бути опорною школою, бо знаходимось не в сільській місцевості. Для чого тоді був цей весь відбір? − дивується директор Наталія Коваленко. − Ніхто не говорив, що мають бути лише сільські школи. Ми б не подавались. З іншого боку, я телефонувала до представників проекту. Вони кажуть, що ще шукають донорів і сподіваються на серпень. Хто організатор і керівник цього всього − я не знаю».
Від 1989, з початку роботи школи, капітального ремонту тут не було. На четвертому поверсі дах протікає так, що у плафони інколи набирається вода. «Найголовніше відремонтувати покрівлю і купити технічне оснащення для кабінетів, − сподівається директор. − Я вже не кажу про вікна і утеплення».
«Чи стане наша школа опорною − вирішиться на сесії РДА у липні, − стверджує начальниця відділу освіти кагарлицької РДА Надія Омельченко. − Можливо, тут буде базовий навчальний заклад, бо зараз мова йде про опорні сільські школи».
На питання, чи бачила начальниця саме таку вимогу, вона відповідає ухильно і посилається на положення про освітній округ. Втім, там немає жодної згадки про те, що опорна школа може бути у виключно сільській місцевості.
Причини плутанини, яка виникла у Кагарлицькому районі, пояснює Ірина Когут, менеджер неурядового проекту опорних шкіл: «Школа в Кагарлику буде опорною по суті. Чи буде формально, чи вирішить районна рада надати цій школі статусу опорної і створити філії − це, згідно з законодавством про місцеве самоуправління, − компетенція місцевої влади. Ні ОДА, ні обласний департамент освіти не мають права диктувати свої умови».
Менеджерка припускає, що йдеться про конкуренцію за державні кошти, які мають отримати всі “формально” опорні школи, але наголошує, що це лише припущення.
Неурядовий проект керується освітнім законодавством і відбувається у співпраці з МОН, але положення про освітній округ не є першочерговою умовою для його виконання.
Так, наприклад, положення передбачає, що в опорній школі повинно бути, як правило, не менше 360 учнів. Не всі 24 школи, відібрані для пілотного проекту, підпадають під цю норму, але кошти від донорів все одно отримають. Проект спрямований на те, щоб насамперед місцева влада побачила, яку користь може принести реорганізація освітньої мережі і загалом, щоби можна було робити подібні відтворювані моделі.
«Зараз оформлення опорної школи гальмується, бо постанова уряду не зовсім зрозуміла місцевій владі. І всі чекають зразка: коли хтось почне оформлювати філії і система запрацює», − пояснює Ірина Когут.
Коли почнуться роботи у відібраних школах - поки невідомо. Неурядовий проект передбачає декілька складових: це і ремонт, і закупівля навчального обладнання, і тренінги для вчителів. У кожного компоненту є свій донор. На ремонтні роботи − їх декілька, тому одного кошторису не існує. Але Ірина Когут каже, що зараз є базовий мінімум для всіх шкіл. У Кагарлику − це трохи більше мільйона гривень, а далі процеси пошуку коштів та ремонтний робіт триватимуть. Навчальне обладнання обіцяють закупити до першого вересня.
Поки що у Кагарлицькому районі відомо одне − у новому навчальному році закриється школа у селі Зелений Яр, у якій навчалося 22 учні. Місцева влада її не фінансуватиме.
Чи потрібно закривати сільські школи? Ігор Лікарчук не дає однозначної відповіді. Він акцентує увагу на тому, що насамперед по-іншому потрібно організовувати навчання. Бо поки що і 1,5-тисячна міська школа, і сільська на 60-80 учнів діють за однаковими нормативними документами. У них однакова основна форма навчання – класно-урочна. І зарплата однакова: як у вчителя класу на 30 учнів, так і у вчителя двох учнів.
«Врешті у нас ніхто не пропонує інші форми організації навчання, аніж ті, що були започатковані у середині XIX ст. Потрібно найперше вирішувати ці питання», – радить освітянин.