Маріо Нобіло, *Хорватський фенікс. Дипломатичні процеси за зачиненими дверима 1990-1997рр*
***
З грецьких дипломатичних джерел 28 червня 1994 року нам вдалося одержати проект плану Z4 американського, британського, французького та російського посольств у Загребі. В аналізі тексту, який було надіслано президенту Туджману, ми наголосили, що Хорватія не є у такому дипломатичному, правовому, економічному чи військовому становищі, щоб прийняти цей план, у зв'язку з чим міні Контактна група (далі КГ - прим. М.Л.) не може виступити з позицій "візьми або відмовся". Тому цей текст можна суттєво покращити. При цьому треба наполягати на думці Комісії Бадінтера, Статуті ООН, плані Венса і резолюціях Ради Безпеки, резолюції Генасамблеї ООН "Ситуація на окупованих територіях Республіки Хорватія (далі РХ - прим. М.Л.), рішеннях КБСЄ (Комісія з безпеки та співробітництва в Європі - прим. М.Л.) і міжнародному праві. Якщо цього вдасться досягнути, РХ виграє багато, оскільки тоді б мандат ООН перетворився зі статичного на динамічний, була б забезпечена міжнародна допомога і зміцнені партнерські відносини із Заходом. Тому не потрібно зводити політичні порахунки з авторами плану Z4, а підготувати добру команду переговірників, спираючись на тиху дипломатію.
Треба на початку більше сконцентруватися на формі, а не на змістові спеціального статусу, оскільки з проекту необхідно прибрати всі елементи державності, квазідержавності, федералізму і конфедералізму. Ми застерегли, що неприйнятним є фінансовий дуалізм, подвійне громадянство (хорватське і країнське), можливість міжнародної комунікації "РСК" (Республіка Сербська Країна - прим. М.Л.) майже недоторканна сербська влада у "Країні" (треба читати тут і всюди з наголосом на першому складі - прим. М.Л.), занадто відтермінована демілітаризація окупованих територій (від трьох до п'яти років), альтернатива хорватській військовій присутності на міжнародному кордоні, а також різні режими у секторах Схід, Південь і Захід.
З розмови 17 жовтня 1994 року з Мікаелем Штейнером, німецьким послом у КГ, я дізнався, що частина КГ хоче під час нового раунду консультацій у Нью-Йорку домовитися про стратегію подальших дій, яка буде зосереджена на встановленні чіткого зв'язку між боснійським і хорватським мирними пакетами. Європейці очікують, що американці приймуть задуману стратегію, хоча й вони занадто сфокусовані на знятті ембарго на поставки зброї до БіГ (Боснії і Герцеговини - прим. М.Л.).
Основними елементами цієї стратегії були:
- Мілошевичу, якщо він хоче зняття наступного пакету санкцій, буде запропоновано прийняти мирний план щодо РХ, визнати кордони РХ і БіГ, а також погодитися з пов'язаною з цим певною формою нагляду. Оскільки боснійські серби ще не прийняли мирний план, від Мілошевича вимагатимуть продемонструвати добру волю на прикладі Хорватії. У такому випадку з СРЮ було б знято вагому частина санкцій, окрім тих, що мають стратегічне значення для виконання мирного плану щодо БіГ.
- Деталі мирного плану для РХ напрацює група Z4, хоча його обриси вже відомі: широка автономія для районів Кніну та Ґліни, але без будь-яких федерацій, конфедерацій і конституційності, контроль кордонів у секторі Схід, багаторічне управління ООН задля поступової реінтегрції і двостороннього повернення, культурна автономія і т.д.
Штейнер зауважив, що існують очевидні розбіжності між ним і послом Ахренсом, який виступає від імені ЄС. Наголосив, що немає довіри до Оуена і Столтенберга.
Наприкінці жовтня з'явився і текст плану Z4.
План передбачав:
- мирну реінтеграцію окупованих територій;
- контроль міжнародних кордонів;
- широку політичну автономію на територіях із сербською передвоєнною більшістю;
- повагу до прав людини і меншин- повернення вигнанців;
- запровадження позиції вповноваженого з прав людини;
- окремий конституційний суд для Країни;
- дві валюти;
- різні прапори і герби;
- подвійне громадянство;
- розподіл повноважень між владою Країни і центральною владою;
- право Країни на підписання окремих міжнародних договорів;
- поділ права на оподаткування;- виокремлену поліцію і судову гілку;
- організацію виборів;
- представленість країнських депутатів у Саборі (парламенті РХ - прим. М.Л.);
- м'який режим кордону з БіГ та СРЮ;
- внесення відповідних змін до хорватської конституції у зв'язку з цим;
- демілітаризація та багато інших зобов'язань, які Хорватія прийняла як умову свого міжнародного визнання.
Для Східної Славонії передбачена Перехідна адміністрація на два роки, після якої залишиться система поділу влади (зародки майбутнього UNTAES). До мирного плану додано список з 21 міжнародної конвенції та інших механізмів захисту прав людини, які мають бути включені в угоди, що існують, а також склад та компетенції Суду з прав людини в РХ, який налічуватиме дев'ять суддів, п'ятеро з яких будуть іноземці, призначені Радою Європи.
Президент Туджман окремо дорікнув послу Галбрайту (посол США в РХ - прим. М.Л.) за рішуче наполягання на плані Z4. Тоді розпочалися і публічні напади на Пітера Галбрайта. Туджман вважав, що план Z4 був боротьбою Галбрайта за славу, а не вказівкою Вашингтона, хоча це було перебільшенням. Американська дипломатія повідомила нам, що визначатиме свої дії щодо сторін (особливо щодо тієї, яка його відкине) в залежності від ставлення до плану Z4.
Вирішення сербського питання в РХ стало пріоритетом на фоні застою в Боснії. США були переконані, що після повного виведення UNPROFOR, справа б неминуче дійшла до відкритої війни. Серби цього побоюються, оскільки відтепер найбільша частина військових операцій проходила б на території, яку вони контролюють. Американці чітко довели до відома кнінських сербів, що будь-яке насильне протистояння виведенню UNPROFOR, призвело б до їхнього відкритого конфлікту з НАТО, який мав гарантувати безпеку відступу.
Аналізуючи план Z4, професор Смілько Сокол робить висновок, що він є неприйнятним, оскільки носить антиконституційний характер, змінює статус сербів з меншини в конституційний народ, запроваджує федеральну форму правління на основі права меншини і т.д. Іншими словами - "державу в державі", конфедеративний устрій. Президент Туджман обрав тактику уникання фронтальної атаки на план Z4, а de facto - федералізації Хорватії, погодившись, що він може слугувати "основою для переговорів". Це було доволі ризиковане рішення, але президент розраховував, що його відкинуть кнінські серби, що й сталося 3 січня 1995 року. Прибуття представника міні КГ до Кніну наприкінці січня було провальним, бо серби вимагали, щоб Рада Безпеки взяла на себе зобов'язання "проти волі РХ нав'язати новий мандат UNPROFOR, що гарантував би подальше перебування миротворчих підрозділів на території РСК, і не лише з функціями спостерігачів, але й з повноваженнями захисту від агресії Загреба". Мілошевич також відмовився прийняти співголів МККЮ (Міжнародної конференції з колишньої Югославії - прим. М.Л.).