Виділяють такі різновиди захоплення держави: захоплення регулятора (наприклад, у випадку природних монополій), захоплення бюджету (у випадку отримання преференцій із використанням бюджетних коштів) та захоплення державних підприємств.
Для прикладу, у Нігерії відбулось захоплення бюджету - деякі бізнесмени для отримання державних замовлень самі розробляють проекти таких замовлень, включно із специфікаціями. Захоплення регуляторів відбувається, коли бізнесмени працюють на жорстко регульованих ринках та водночас мають сильний політичний вплив. Експерти зазначають, що українські олігархи розбагатіли за рахунок отримання контролю над державними активами - контроль за підприємством здійснювався з боку приватного бізнесу за його збереження у власності держави (повного або у вигляді мажоритарного пакету акцій). Цей вид можна виділити як захоплення державних підприємств - аналогічні процеси відбувались на початку 90-х, наприклад, в Угорщині.
Виходячи з результатів аналізу, в Україні присутні ризики всіх типів захоплення держави.
Однією з ознак захоплення держави є фаворитизм державних чиновників при прийнятті рішень на користь окремих бізнесменів. Україна посідає 99-е місце зі 140 за рівнем фаворитизму, який, до речі, є складовою оцінки Глобального індексу конкурентоспроможності. Рейтинг країни покращився відносно 2014-2015 років, але лишається нижчим від рівня 2006-2007 років. Для прикладу, Польща посідає 69-е місце, Грузія - 48-е. За оцінкою якості антимонопольної політики країни міститься майже на самому дні - 136 місце, тоді як Польща - 50-е, а Грузія - 116-е.
Відповідно до останної оцінки інвестиційної компанії Dragon Capital, за 2016 рік статки десяти найбагатших українців склали понад 11 млрд доларів. Що становить майже 13% ВВП України в 2015 році. Вони переважно є власниками великих промислових та сільськогосподарських активів, п’ятеро з десяти мають бізнес у паливно-енергетичному комплексі. Для порівняння: співвідношення статків десяти найзаможніших мешканців Польщі до ВВП країни складає лише близько 3%, і сфери їх діяльності дуже різняться - це інфраструктура, промисловість, фінанси, ЗМІ, телекомунікації та інші. Співвідношення статків десяти найзаможніших мешканців США до ВВП країни складає також лише близько 3%, п’ятеро з десяти є власниками ІТ-компаній.
Відносно висока концентрація статків та їх прив’язаність до значною мірою монополізованого, регульованого та часто субсидійованого державою ПЕК є непрямими проявами захоплення держави бізнесменами.
Обов’язковий атрибут українського олігарха - володіння ЗМІ. На думку деяких респондентів дослідження, у ЗМІ існують пакти про ненапад, наприклад у вигляді заоборони критики дій певних олігархів (Фірташ-Ахметов) та окремих політиків. Зокрема, аналіз VoxUkraine показує відсутність критики Президента Порошенка ЗМІ, що належать різним олігархам.
Одним із економічних наслідків захоплення держави є те, що бізнес в умовах такої економіки загалом втрачає 10 п.п. зростання виручки протягом 3-річного періоду, у порівнянні до ситуації незахопленої економіки.
На аналіз зацікавленості у захопленні держави із 10 найбагатших українців обрали олігархів Ріната Ахметова, Ігоря Коломойського, Віктора Пінчука, Петра Порошенка та Дмитра Фірташа.
Серед кандидатів в олігархи респонденти також називали: Констянтина Григоришина, Сергія Льовочкіна, братів Суркісів, бізнесменів з колишньої фінансово-промислової групи Єрмеєва. Хоча їх статки суттєво менші від статків лідерів, але сукупний негативний вплив на окремі галузі, де вони мають монопольне становище або контролюють державні підприємства, може бути навіть більший. Наприклад, у ПЕК, на думку одного з експертів, корупційна рента від управління державними компаніями з боку олігархів другого ешелону, особливо шахтами, обленерго, ТЕЦ, призводить до більших економічних втрат, ніж лобіювання “ДТЕК” Ріната Ахметова власних інтересів.
Поза увагою аналізу залишились найбільші бізнесмени у агросекторі, які не є олігархами (не мають ЗМІ та власних груп депутатів), але, на думку експертів, вони об’єднуються заради лобіювання інтересів аграрної галузі - гальмування запуску ринку землі, переходу аграрних підприємств на загальні умови оподаткування, відшкодування ПДВ, отримання субсидій.
Також на думку експертів регіональні олігархи (наприклад, Станіслав Березкін у Кіровоградській області) через схильність до узурпації влади та монополізації місцевих ринків негативно впливають на інвестиційну привабливість регіонів.
Рінат Ахметов
Рінат Ахметов - найбагатший українець зі статками 4,1 млрд доларів станом на кінець 2016 року і власник “Групи СКМ”, до якої входить 16 напрямків бізнесу в різних галузях. Консолідований дохід Групи 2015 року склав 11,293 млрд дол, що становить 12,5% ВВП 2015 року. Футбольний клуб “Шахтар” та медіабізнес (рейтингові телеканал “Україна” та газета “Сегодня”) на думку експертів, є збитковим і використовується лише для політичного та іміджевого впливу.
В українському парламенті до сфери впливу Ріната Ахметова відносять групу з 20 нардепів (проти 27 в Раді попереднього скликання). Голоси групи Ахметова набули особливої цінності після переходу парламентської фракції “Батьківщина” в опозицію в квітні 2016 року, адже саме вони після цього періодично забезпечують необхідну для прийняття рішень більшість голосів.
Частина компаній із холдингу “ДТЕК”, що є складовою “Групи СКМ”, включені до переліку суб’єктів природних монополій АМКУ. У сегменті теплової генерації частка компаній групи “ДТЕК” сягає 70%. Обленерго є регіональними монополістами у постачанні електроенергії.
За Януковича бізнесмен нарощував активи, зокрема за рахунок приватизації державних підприємств. Після Революції Гідності та окупації Кримі і Донбасу Ахметов змушений був захищати свої активи.
Але згодом, у 2016 році, з’явились ознаки отримання преференцій держави для його бізнесів “Групи СКМ”, наприклад, від держрегулятору НКРЕКП - через закладення у формулу тарифу теплової генерації електроенергії вартості вугілля за ціною в портах АРА (Амстердам-Роттердам-Антврепен) + доставка.
Тому, ймовірно, є ризик захоплення регуляторів - НКРЕКП (енергетичним підрозділом “ДТЕК”) та Міністерства інфраструктури (компанією “Метінвест”). Завдяки підконтрольній групі депутатів Ахметов може впливати на рентні платежі, які визначаються парламентом.
Також у зоні ризику - закупівлі державного підприємства “Укрзалізниця”, одним з ключових постачальників якої є “Метінвест”. 2016 року тарифи УЗ не знижувались, а навпаки, підвищувалися, що викликало критику з боку керівництва “Метінвеста”.
На думку В. Шульмейстера, ПАТ УЗ щороку втрачає близько 2 мільярдів доларів, з них 400 млн - на вантажних тарифах за номенклатурою вантажів “СКМ”. За його словами, у “СКМ” є свої люди у всіх міністерствах, а в УЗ - підконтрольні цілі підрозділи. Суспільними втратами у цьому випадку може бути потенційне зниження тарифів на залізничні перевезення.
Потенційна вигода захоплювачів
“ДТЕК” отримує тарифні преференції з боку НКРЕКП, яка контролюється Президентом. “Метінвест” за обсягами є одним з найбільших отримувачів відшкодування ПДВ (після проблем у 2015 році) від Державної фіскальної служби. Завдяки виграшу в суді, компанія отримала зниження рентної плати на видобуток руди (після того як декілька місяців платила за високою ставкою), йде обговорення тарифів УЗ. В українських реаліях така зміна у бізнес-середовищі для конкретної компанії може бути ознакою політичних домовленостей.
Потенційна вигода політиків та чиновників
Аналіз показує, що останні преференції для бізнесів “Групи СКМ” є, вірогідно, результатом політичних домовленостей Ахметова із представниками Президента Порошенка.
А потенційним посередником у переговорах із “ДТЕК” може бути друг Порошенка - Ігор Кононенко - йому приписують контроль над державною компанією “Центренерго”, яка є також вигодонабувачем від “Роттердам+”.
Економічні наслідки захоплення
Монополії отримують додатковий прибуток за рахунок споживачів (“Роттердам+”, потенційно - RAB-тарифи), законодавче закріплення преференцій - через НКРЕКП; для обгрунтування необхідності преференцій керівництво “Групи СКМ” використовує такі аргументи: підтримка зайнятості (понад 300 тисяч осіб), вплив на завантаженість замовленнями та, відповідно, виручку УЗ.
Суспільні наслідки захоплення
Впровадження формули тарифоутворення “Роттердам+” призвело до перерозподілу коштів на користь “ДТЕК” та інших виробників теплової генерації за рахунок споживачів - населення та бізнесу. Зростання тарифів для бізнесу тягне за собою подорожчання виготовлення продукції та, як наслідок, інфляцію.
Ігор Коломойський
У другої найбагатшої людини України статки становлять 1,4 млрд дол (за версією "Фокусу"). Сфери діяльності Коломойського - нафтовий бізнес через контроль над державними підприємствами: “Укрнафта”, “Укртатнафта”; авіаперевезення - “МАУ”; автозаправні станції, феросплавний бізнес та інше. Донедавна Коломойський володів найбільшим банком в Україні - “Приватбанком”. Також олігарх є співвласником медіа-холдингу “Central European Media Enterprises Ltd” (“1+1”, “2+2”, “ТЕТ”, “ПлюсПлюс”, “Бігуді”, “УНІАН-ТВ” і “1+1 International”). Бізнес олігарха неформально поєднують у холдинг під назвою “Група Приват”.
До лояльних йому партій відносять “Народний фронт”, “Відродження” та “Укроп”. Лояльними до нього людьми вважають мера Дніпра Бориса Філатова та лідера “Правого сектору” Дмитра Яроша.
Коломойський, вірогідно, зберігає вплив над державним підприємством “Укрнафта”, зокрема, завдяки тому, що підприємством управляють лояльні до нього менеджери. За інформацією журналістів Цензор, він може використовувати підприємство в інтересах “Групи Приват”: для ухилення від сплати податків, схем з ПДВ, контролю над “Укрнафтою”, постачання дешевшої нафти з “Укрнафти” на нафтопереробний завод “Групи Приват” - Кременчуцький НПЗ і подальшої переробки та передачі на автозаправні станції “Привату”.
У минулому Коломойський, ймовірно, впливав на роботу “Укртранснафти”, але через міжолігархічні сутички менеджмент, лояльний до Коломойського, було знято з посад, і він втратив контроль у 2015 році.
Також є ризики потенційного впливу олігарха на Антимонопольний комітет, Державіаслужбу та Мінінфраструктури. Він може використовувати цей вплив для своїх інших великих бізнесів: “МАУ” - контроль ринку аіваперевезень, конкурентні переваги; автозаправні станції - відсутність розслідування АМКУ справ, пов’язаних із потенційно заниженими цінами “Групи Приват”.
Коломойський потенційно впливає на регулятори (НБУ, АМКУ, Державіаслужба) та Мінінфраструктури, існує ризик контролю над державними підприємствами та їх грошовими потоками, бюджетними грошовими потоками.
Гроші, виділені НБУ на рефінансування “Приватбанку” були, ймовірно, частково виведені з банку.
Навіть після націоналізації “Приватбанку” Коломойський має потенційну можливість для торгу із владою, не поспішаючи повертати кредити, надані від пов’язаних з ним компаніям (за оцінками НБУ, такими є 97% портфелю кредитів корпоративному сегменту).
Контроль над державними підприємствами Коломойський зазвичай здійснює через міноритарний пакет акцій та залучення свого менеджменту до управління компанією. Олігарх, вірогідно, має вплив на МВС та Генпрокуратуру, які затримують розгляд справ, відкритих на його партнерів, через що їх неможливо притягнути до відповідальності та встановити ймовірного кінцевого вигодонабувача схем - самого Коломойського. Гальмування також може бути частиною політичного торгу із владою.
Нардеп Сергій Лещенко з БПП, який раніше займався розслідуваннями як журналіст, казав про підтримку Коломойським колишнього прем’єра Яценюка. Статус-кво також може бути частиною домовленостей щодо заміни Яценюка на лояльного Президенту Гройсмана та голосів парламентарів.
Підприємство “Укрнафта”, вірогідно, працює не в інтересах держави, якій належать 50%+1 акція, а в інтересах Коломойського, що володіє 42% підприємства. Хоча “Приватбанк” було націоналізовано, у Коломойського залишається важіль шантажу у вигляді портфеля кредитів пов’язаних з ним компаній (за оцінкою НБУ - 97% від портфелю корпоративних кредитів банку), який має бути реструктуризовано та погашено.
Віктор Пінчук
Віктор Пінчук має статки у 1,3 млрд дол, основна частина яких - прибуток від металургії. Головним джерелом доходу є “Група EastOne”, в яку переважно входять підприємства-виробники труб та металургійні заводи. Разом з Коломойським контролює Нікопольський завод феросплавів, який став для обох олігархів об’єктом суперечок та судових процесів. Володіє банком “Кредит Дніпро” та одним з найбільших медіа-холдингів в Україні “StarLightMedia” (СТБ, ICTV, “Новий канал”, М1, М2, QTV, газета “Факти”) та радіогрупою “ТаврМедіа”: “Русское Радио Україна”, “Хіт FM”, “Kiss FM”, “Radio Rocks”, “Мелодія” і “Релакс”. Весь бізнес управляється інвестиційною компанією олігарха “EastOne”.
Ознаки захоплення
Із Пінчуком пов’язують трьох депутатів ВР останнього скликання. А БПП є партією, яка допомагає своїми рішеннями його бізнесу.
Журналістські розслідування вказують на ризики поставки продукції державним підприємствам за завищеною ціною (наприклад, коли Пінчук вдвічі підняв ціну на закупівлю коліс для “Укрзалізниці”). Також він разом із Ахметовим успішно лобіювали мито на експорт металобрухту.
Згідно з розслідуванням “Наші гроші”, останній тендер у понад півмільярда гривень на труби для підприємства “Укргазвидобування” компанія “Інтерпайп” виграла без опору конкурентів. Навіть не було опубліковано фінальну угоду. Дещо раніше Пінчук вдвічі підняв ціну на колеса для “Укрзалізниці”.
У вересні 2016 року Петро Порошенко призначив людину Пінчука - Валентина Коваля членом Нацради України з питань телебачення і радіомовлення. Також вважається, що Пінчук отримав надприбуток від встановлених владою квот на експорт металобрухту, який використовується у нього на заводах.
Продаж металобрухту став більш невигідним після збільшення Радою мита на його експорт до 30 євро за тонну. У той же час в Україні діють квоти на імпорт труб, що вигідно Пінчуку. Рада також зняла мито на імпорт чорного металобрухту.
Отже, з аналізу Пінчук виглядає як великий бізнесмен та лобіст, але не олігарх, хоча присутні ознаки отримання певних преференцій при реалізації продукції власного виробництва.
Петро Порошенко
Президент України володіє активами у 950 млн дол (станом на 2016 рік) і згідно зі своєю декларацією за 2015 рік, володіє недиверсифікованим корпоративним інвестиційним фондом “Прайм Ессетс Кепітал”, який контролює такі великі активи, як корпорація “Рошен”, завод “Ленінська кузня”, “Міжнародний інвестиційний банк”, медіакомпанія “5 канал”, підприємства в агросекторі та інше.
Ознаки захоплення
Вважається, що Порошенко тісно товаришує з міноритарними акціонерами “Прайм Ессетс Кепітал”, Кононенком та Гладовським.
Зокрема, є підстави вважати, що Порошенко отримує винагороду від контролю його партнерів над підприємствами підконтрольними Кононеку - Одеський припортовий завод, “Центренерго” та частково “Укртранснафту”.
Партнер Порошенка, Костянтин Ворушилін, нинішній директор-розпорядник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у минулому був головою наглядової ради “Міжнародного інвестиційного банку” (МІБ), головою правління банку “Мрія” (який належав Порошенку) та керівником відділу фінансово-інвестиційної діяльності корпорації “Богдан”.
МІБ на фоні збитковості усього українського банківського сектору значно наростив власні прибутки, а головні клієнти цього банку за останні роки отримували багато державних замовлень (особливо від “Укртрансгазу”), хоча деякі з підприємств навіть не мають веб-сайтів.
Іншим партнером Порошенка є Олег Гладковський, який з 2014 року обіймає посаду заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони України. Частина “Богдан-Моторс”, яким контролює Гладковський, належить Порошенку. Завдяки цьому, менеджери з автомобільного бізнесу Порошенка і партнерів були призначені на керівні посади таких підприємств оборонного сектору, як “Укроборонпром” і ДП “Антонов”.
Пов’язані з Порошенком підприємства, контролюючи майже увесь оборонний сектор, отримують численні держзамовлення. За наявною інформацією, було замовлення на поставку транспорту Національній гвардії та державному підприємству “Укртранснафта” - в результаті чого за останні 2 роки “Богдан” значно скоротив свій збиток.
“Ленінська кузня” також переорієнтувалась на виробництво продукції для оборонного комплексу - наприклад, почало виробляти різну зброю для армії України та отримувати держзамовлення на виробництво патрульних кораблів.
Підприємство “Артек-Союз”, яке є клієнтом “МІБ” та пов’язане з оточенням Порошенка, виграло тендер на постачання пайків для солдат на суму майже у мільярд гривень.
“Укрзапчастина”, яке пов’язане з “Богданом”, та є одним з найбільших позичальників “МІБ”, виграло понад 300 державних тендерів. Порошенко підтримує власний бізнес коштом платників податків - наприклад, Міністерство аграрної політики значно збільшило квоту на закупівля цукру у його підприємств.
Законопроект про зниження акцизу на ввезення вживаних іномарок в Україну також підтверджує захист Порошенком своїх інтересів - внесені ним зміни штучно обмежили можливість масового ввозу автівок. Це захистило бізнес компанії “Богдан” - “Богдан-Авто Холдинг” від додаткової конкуренції.
Порошенко також впливає на державні органи - призначив склад НКРЕКП, яка зараз діє в інтересах окремих олігархів (підняття тарифів та встановлення необгрунтованої ціни на вугілля, головним продавцем якого є Ахметов). Вигоду під рішень НКПЕКП отримають і підконтрольні оточенню Порошенка державні компанії, як-от “Центренерго” та “Укртрансгаз”. Це призведе до зростання тарифів на електроенергію для побутових та непобутових споживачів.
Дмитро Фірташ
Фірташ є власником “Group DF” і зі статками у 652 млн дол. Одним з трьох основних напрямків бізнесу є азотний, представлений холдинговою компанією “OSTCHEM”, яка об’єднує п’ять виробничих майданчиків, порт та дистрибуційну компанію. Холдинг “OSTCHEM” посідає 3-е місце у світі за обсягом виробництва нітратів, 4-е - аміаку та 12-е - карбаміду. Завдяки антидемпінговому миту, має можливість піднімати ціни суттєво вище від світових - зокрема, у серпні 2016 ціни були на 28-53% вищі, тому є підозра про змову виробників.
МЕРТ запровадив антидемпінгові мита проти російських виробників у 2015 році; поки зберігає статус кво, незважаючи на скарги представників аграрного бізнесу. Також немає результатів розслідування справи АМКУ. Виробники азотних добрив, в даному випадку “Остхем”, можуть бути зацікавлені у впливі МЕРТ та АМКУ.
Титановий бізнес представлений Запорізьким титаново-магнієвим комбінатом (в якому “Group DF” володіє 49% капіталу) і включає підприємства із видобутку та збагачення титановмісних руд, виробництво діоксиду титану, титанового шлаку, губки та злитків. У вересні 2016 року затриманий директор ЗТМК Сивак, керівництво САП не виключає, що фігурантом справи може стати Фірташ. Відповідно до розслідувань “Наших грошей”, ЗТМК періодично здійснює закупівлі у “фірм-прокладок” з оточення Фірташа, що спричиняє завищені ціни.
Газовий бізнес Фірташа представлений керуючою компанією “РГК”, але інформація про структуру власності та реальних бенефіціарів облгазів (а їх понад 20), що перебувають під її управлінням, відсутня.
У азотному та газовому бізнесі компанії групи займають домінуюче положення. У секторі виробництва добрив присутній протекціонізм через антидемпінгові мита, а облгази є регіональними монополістами із постачання газу.
Фірташ володіє телеканалом “Інтер”, який стабільно входить у п’ятірку найбільш рейтингових телеканалів. Хоча має репутацію телеканала із переважно проросійським контентом і який найчастіше висвітлює позицію представників “Опозиційного блоку”. Після історії з ймовірним підпалом каналу в ефірі почала частіше з’являтись Юлія Тимошенко - Фірташ може підтримувати її президентські амбіції та прагнення довгострокових парламентських виборів. До того ж, враховуючи тональність останнього інтерв’ю олігарха “РБК”, не можна говорити про його прихильність до поточної влади.
В українському парламенті до сфери впливу Дмитра Фірташа відносять групу з 6 народних депутатів. Олігарх, за його власними словами, із 2012 року підтримує партію “Удар” та Віталія Кличка.
свідчить, що насправді кінцевим бенефіціаром бізнесів “Group DF” є оточення президента Росії Путіна, що неможливо довести через закритість структури власності. Але є прямі економічні ознаки - спеціальні ціни на російський газ та кредити від “Газпромбанку” для компаній групи.
Є підстави вважати, що це не просто спроба захоплення держави олігархом, а захоплення української держави сусідньою. Респонденти наводять думку, що Росія може намагатись здійснювати захоплення не лише через економіку, а й через агентів впливу в інших сферах. Одним з найбільш одіозних агентів впливу в політичній сфері називають кума Путіна - Медведчука.
Фірташ був одним з олігархів, який допоміг Януковичу перемогти на виборах 2010 року. Потім олігарх нарощував активи, зокрема за рахунок приватизації державних підприємств. Після Революції Гідності Фірташ мав мінімальний політичний вплив, який використовував для захисту активів. В 2016 році вимушений був продати бізнес-центр “Парус”. Також можна зробити припущення про ймовірність втрати контролю над частиною газових активів. Заходи з протекціонізму азотного бізнесу продовжуються радше не через бажання влади підтримати олігарха, а через соціальні ризики - за розрахунками експертів, 100-150 тисяч українців мають робочі місця в азотній або пов’язаних індустріях.
Найвищі ризики полягають у потенційному захопленні регулятора - НКРЕКП (облгази), АМКУ та МЕРТ (азотний бізнес). У зоні ризику захоплення також закупівлі державного підприємства - ЗТМК.
Отже, у Фірташа наразі немає ознак захоплення, але потенційно зацікавлений у впливі на НКРЕКП, АМКУ, МЕРТ задля отримання стимулюючого тарифу для облгазів, відсутності антимонопольних розслідувань та підтримки протекціоністських заходів на ринку добрив.
Економічними наслідками діяльності олігарха є втрати держави від захоплення ЗТМК, та, можливо, ситуація покращиться завдяки розслідуванню проти керівництва.
Висновки та рекомендації
Задля убезпечення від монополії та захоплення регулятора у 2016 році було прийнято закон про НКРЕКП, який частково підвищує незалежність регулятора на ринках електроенергії та комунальних послуг, проте все ще залишає його під впливом Президента. Також очікується прийняття Закону про ринок електроенергії, що створить передумови для його демонополізації. В перспективі очікується створення конкуренції не лише у секторі генерації, а й при наданні послуг кінцевим побутовим споживачам.
На жаль, поки немає прогресу у відокремленні функції регулятора від Мінінфраструктури. Наприклад, до останнього часу міністерство було власником монополіста УЗ і одночасно регулятором, що встановлює правила гри на цьому ринку.
Задля убезпечення від захоплення державних підприємств - у короткостроковій перспективі має бути запроваджена нова система корпоративного управління (базуючись на принципах ОЕСР), а в довгостроковій - приватизація для всіх підприємств, за винятком стратегічних. Для управління стратегічними підприємствами має бути створено державний холдинг, що забезпечуватиме управління компаніями в інтересах цих компаній, а не в інтересах окремих політиків та олігархів.
У 2016 році було прийнято необхідно законодавчу та регуляторну базу для запровадження реформи корпоративного управління, зокрема створення незалежних наглядових рад. Але наразі єдиним прикладом запровадження незалежної наглядової ради є НАК “Нафтогаз”. Для масового запуску незалежних наглядових рад на держпідприємствах КМУ має опублікувати порядок їх призначення. Відповідно до Меморандуму з МВФ, він мав це зробити ще в 2016 році. Також у 2016 році незалежні наглядові ради мали з’явитись на 15 державних підприємствах. Станом на лютий 2017 року цього досі не зроблено.
Незважаючи на окремі позитивні приклади (“Нафтогаз”, “Укрзалізниця”, “Укрпошта”), на більшості державних підприємств гальмуються конкурси з призначення нового незалежного топ-менеджменту.
На жаль, можна також констатувати майже повну відсутність прогресу у приватизації - у 2016 році фонд продав державного майна лише на 331 млн грн із запланованих 17,1 млрд.
Основним інструментом звільнення від захоплення бюджетних потоків є реформа державних закупівель через запровадження системи Prozorro. Але, як показали проаналізовані журналістські розслідування, прозорість є необхідною, але недостатньою умовою ліквідації корупції в конкретних тендерах, зокрема через впровадження DoZorro.
Ще одним інструментом убезпеченням від захоплення бюджетних потоків є зміна підходів до формування бюджетів - суспільство має контролювати не лише використання коштів, а й структуру самих кошторисів. Бюджети різних рівнів мають відповідати реальним потребам суспільства загалом та місцевих громад, а не інтересам політиків.
Кінцевою метою описаного вище перегляду правил гри є нівелювання ризиків захоплення та звільнення держави із перетворенням олігархів на великих бізнесменів або рантьє.