ГлавнаяКультура

​Виставка кіноплакату у Довженко-центрі: барвистий вир афіш до чорно-білих фільмів

Музей кіно Довженко-центру відкрився восени 2019 з великої виставки «ВУФКУ. Lost & Found», виставка «Кричати! Кликати! Горіти!» ще більше поглиблює цікавість до українського авангардного кіно 20-х. Від яскравих кольорів та часом перевантаження деталями цих плакатів рябить в очах, однак експонати повністю справляються зі своєю метою – зацікавити різнобарв’ям та привернути увагу потенційних глядачів до чорно-білого кіно.

В одному з журналів «Кіно» 1927 року було надруковано статтю декого Ю. Миславського (наразі не збереглося жодних даних про ім’я автора), присвячену саме мистецтву кіноплакату. З неї взяли і назву виставки – Ю. Миславський пише, що кіноплакат має «кричати вогнем фарб, кликати забарвленням, горіти».

LB.ua зустрівся з головним мистецтвознавцем Музею кіно Довженко-центру Мариною Скирдою та розпитав про 10 найцікавіших експонатів виставки.

Плакат до фільму «Укразія або 7+2» (1924)

Фото: Макс Требухов

Експозиція починається з плакату невідомого художника до одного з найпопулярніших фільмів 20-х – першого в Україні пригодницького детективу «Укразія або 7+2». Стрічка режисера Петра Чардиніна розповідає про більшовицького агента з кодовим ім’ям «7+2», який переховується від білогвардійців в Одесі. Пані Марина розповідає, що, зважаючи на сміливе кольорове рішення, вигадливу композицію і навіть шрифти, цю афішу можна вважати справжнім шедевром плакатного мистецтва. Є у ній щось від агітаційних листків часів визвольних змагань і народного лубка – прародича сучасних коміксів. Художник зобразив своєрідні «репліки» героїв, їхні думки – те, як вони по-різному бачать Україну. 

Роботи Миколи Івасюка

Фото: Макс Требухов

Наступна зала музею присвячена постерам авторства відомих українських художників. Дехто з них присвятив себе лише мистецтву кіноплакату, а хтось – брав замовлення на створення кінореклами як додатковий підробіток.Микола Івасюк був визнаним майстром історичного жанру. Його ми можемо знати за популярною картиною «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва 1649», яка представлена у Національному художньому музеї України. І в композиції афіш художник також звертається до традицій станкового живопису.

Івасюку була притаманна цікавість до всього українського й народного, тож не дивно, що він обирає відповідні сюжети фільмів для створення плакатів. Серед його робіт — афіша до екранізації «Сорочинського ярмарку» Миколи Гоголя 1927 року. Сама стрічка режисера Григорія Гричер-Черіковера, на жаль, не збереглася.

Поруч — ще один плакат авторства Івасюка — до американської пригодницької мелодрами «Скарамуш» про часи Великої французької революції. Певно, художника, майстра батальних сцен, зацікавила можливість втілення мовою кінореклами драматичної сцени дуелі, за якою спостерігає велетенський натовп.

Плакат до стрічки «Робін Гуд» авторства Анатолія Бондаровича

Фото: Макс Требухов

Анатолій Бондарович – графік, відомий ілюстратор низки популярних радянських журналів та книжкових видань, зокрема, Остапа Вишні та Юрія Смолича.Один із найяскравіших плакатів виставки, повз який точно важко пройти – реклама «Робін Гуда» із зіркою американського німого кіно Дугласом Фербенксом. Сміливе і майстерне поєднання контрастних чистих кольорів – помаранчевого і фіолетового, червоного і зеленого – нагадує чимось сучасному глядачеві Енді Воргола.

Плакат до фільму «Джальма». Художник — Йосип Кузьковський

Фото: Макс Требухов

Ще один важливий експонат виставки — постер до стрічки «Джальма» Арнольда Кордюма. Цей фільм — у багато чому знаковий для вітчизняного кіно 20-х. Тут і історія жінки у патріархальному світі, і зображення етнічної дискримінації героїні-чеченки. Крім того, саме Кордюм у цьому фільмі вперше показав знамениту сцену прибуття трактора до села, яка пізніше, вже з Довженкової «Землі», стане класикою не лише українського, а і світового кіно.

Непересічним є і рекламна афіша стрічки. Тут має значення все — від героїні у червоній хустці, майстерно змальованої з акторки Лідії Островської, до силуетів її минулого на тлі.

Плакати художника Олександра Сиротенка

Фото: Макс Требухов

Серед плакатних робіт одного з учнів Федора Кричевського – постери до абсолютно протилежних за змістом і жанрами фільмів «Монті Бенкс – авіятор» і «Ланка енергетики».

Перша з цих стрічок – одна з цілої серії популярних американських комедій про добродушного ледаря, якому постійно всміхається вдача, у виконанні популярного на той час актора та режисера Монті Бенкса. У плакаті художник влучно змальовує флегматичну натуру героя, довкола якого стрімким пропелером обертається світ. Жодних відомостей про стрічку «Ланка енергетики» на сьогодні не збереглося, однак можна припустити, що це був культурфільм про розвиток радянської енергетики – зразок популярного на той час жанру на перетині між політичною пропагандою і науково-популярним кіно. Афіша до фільму створена у стилі авангарду. Монументальне обличчя робітника сміливо обрізане краєм плакату і співставляється з динамічними лініями електричних дротів – так художник підкреслює масштаб велетенських перетворень доби індустріалізації.

«Сумка дипкур’єра» Олександра Довженка

Фото: Макс Требухов

У цьому блоці, окрім рекламних афіш, можна побачити і фрагменти самого фільму, що зберігається в Довженко-центрі. «Сумка дипкур’єра» – вільна екранізація реальної історії про напад на радянських дипломатичних кур’єрів у 1926 році, знята з елементами німецького експресіонізму. Оскільки режисер мав досвід дипломатичної роботи у Варшаві та Берліні, це допомогло доповнити стрічку доволі точними деталями.До речі, сам Довженко зіграв у фільмі свою першу й останню епізодичну роль кочегара і, попри популярність «Сумки…», вважав стрічку «жалюгідною пробою пера».

Поруч з екраном – два плакати, і ми з легкістю можемо побачити, якими кадрами фільму надихались художники. І хоча обидва плакати створені в подібних синьо-жовтих кольорах, помітні виразні особливості стилів художників Костянтина Болотова та А. Фіногенова. Болотов (ліворуч) спеціалізувався на психологічних тонких портретах акторів, він використовує гру світла і тіні, виблискування дощових крапель, щоб надати образам драматичності. У Фіногенова постаті монументалізовані, завжди трохи нагадують скульптури з ніби рубаними формами. 

Плакати художника Костянтина Болотова

Фото: Макс Требухов

Представлені на виставці й інші кінорекламні роботи обох художників. Зокрема, і плакат-диптих Болотова до екранізації віршованого роману Володимира Сосюри «Тарас Трясило».

Звертає увагу пані Марина й на афішу до першого українського байопіку «Тарас Шевченко» 1926 року – одного з найкоштовніших вітчизняних фільмів свого часу. На тлі мальовничого пейзажу Черкащини постать Шевченка, у якій усе ж більше впізнається актор Амвросій Бучма, здається трохи відстороненою — і через кольори, і через те, як розташував художник постать у композиції — силует ніби випадає з простору плакату. Цікаво, що «Кричати! Кликати! Горіти!» співставляє плакати авторства Болотова і Фіногенова, розташувавши їх на одній стіні. Вони й дійсно доволі контрастні, попри однаково яскраві кольори і складні композиції.

Кіноплакати Олександра Довженка

Фото: Макс Требухов

Серед маловідомих для пересічних українців фактів про постать Олександра Довженка – те, що до того, як стати кінодіячем, Довженко здобув художню освіту у Німеччині й певний час працював ілюстратором і карикатуристом. До речі, свої карикатури художник підписував «Сашко», а пізніше, коли почав створювати кіноплакати, у підписі з’явилося і прізвище.

Кіноафіші Довженка — лаконічні, графічні й наближаються до стилю конструктивізму. Часто в його роботах присутня певна іронія — як у плакаті до фільму «В пазурах Радвлади», де головний герой зображений у пальті з хутряним коміром, однак — у дірявій шкарпетці.

Плакат до «Акул Нью-Йорка» виглядає романтично, попри те, що назва фільму, який не зберігся, є доволі прозорою алегорією. На ньому збентежена юна пара чіпляється за канат, скинутий з літака, і відлітає у невідомість на тлі сутінкового неба. Лише напис, який огортає хмарину, натякає на можливий підтекст, пов'язаний з класовою боротьбою або всесвітнім Інтернаціоналом.Довженко, на відміну від своїх колег, не заповнює простір аркуша повністю, а зосереджує глядацьку увагу на окремих елементах і постатях героїв.

Обличчя з кіноплакатів

Фото: Макс Требухов

Остання зала виставки пропонує роздивитися плакати з огляду на характерні елементи їхньої візуальної мови - шрифт, фотомонтаж, крупний план, колір. Зокрема, привертають увагу дві афіші до фільму «Звенигора» Довженка. Про цю стрічку Довженко в автобіографії напише, що за сто днів кіно «не зробив, а проспівав, як птах». Саме зі «Звенигори» розпочинається той довженківський напрям у кіномистецтві, який ми називаємо поетичним кіно. 

Пані Марина радить порівняти плакати Маркова й невідомого художника (ймовірно, Василя Кричевського) до цього фільму. На обох центральним елементом композиції є обличчя героїні, однак кольори плакатів розповідають зовсім протилежні історії. Так, не надто витончене поєднання яскравих помаранчевих і зелених відтінків у роботі Маркова навіть дещо спрощує метафоричність самого фільму. В іншій же афіші використано сміливий композиційний хід – обличчя героїні на весь аркуш слугує тлом для зображення динамічних сцен боротьби та прагнень персонажів. Образ жінки налаштовує на певне сприйняття фільму, його неоднозначного і багатопланового сюжету. Знаково сприймається і домінуюча жовто-синя кольорова гама. 

Колір кіноафіш

Фото: Макс Требухов

Окремий стенд виставки присвячений кольору у кіноплакаті. Саме колір у зображенні завжди є найбільш емоційним чинником. А у межах виставки йдеться про кольорову рекламу чорно-білого кіно. Отже, художники давали волю власним почуттям, і щоб відтворити атмосферу фільму, і щоб привабити глядача. Плакат до стрічки «Вітер з порогів» про будівництво ДніпроГЕСу виконаний у синьо-блакитно-жовтих тонах. Образи на ньому свідчать радше не про досягнення індустріалізації, а про трагедію тисяч землеробів із прибережних затоплених сіл.

Сповнений драматичности і плакат Семена Манделя до шедевра української і світової кінокласики – «Землі» Довженка. Тут домінує червоний з додаванням чорного – символічна для народного світовідчуття кольорова гама.

Пізніше багато сцен із «Землі» повирізають через цензуру, а ще пізніше – стрічку і зовсім приберуть «на полицю». Для українського кіно настануть зовсім інші часи, відобразиться це й на мистецтві кіноплакату. «Починає домінувати червоний, починає домінувати політика».

Виставка «Кричати! Кликати! Горіти!» триватиме до 27 вересня.

Анастасія НерознакАнастасія Нерознак, Журналістка-практикантка
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram