ГлавнаяКультура

Шляхи під сонцем. Рейд у Скандинавію

15 вересня на Форумі видавців у Львові презентували дві збірки репортажів з серії "Наші двадцяті", яку видає "Темпора", - "Подорожі філософа під кепом" Марка Йогансена та "Шляхи під сонцем", де зібрали п'ять репортажів різних авторів. Це продовження популяризації і реактуалізації української літератури 20-х років - попередні збірки були присвячені детективу та любовному роману.

З нагоди виходу книжки LB.ua публікує фрагмент з репортажу Валер’яна Поліщука "Рейд у Скандинавію".

Фото: forum.awd.ru

І от ви у скандинавському лісі. Ну, звичайно, він не має нічого спільного в характері з нашим лісом, крім того, що й там, і тут ростуть дерева. Забираючись у глиб його, ви зустрічаєте кілька домиків місцевих буржуйчиків, що в спокійній атмосфері, де не відчувалося ні воєн, ні соціальних завірюх, накопичували століттями з покоління в покоління багатства. А під час війни вся держава заробила, бо кажуть, наприклад, що англійці авансом закупили всі улови норвезької риби, щоб риба, бува, часом не дісталася німцям. Звичайно норвежці одержали грубі гроші золотом, а англійці навіть риби не взяли. Так вона й погнила в складах на берегах Північного моря.Звичайно, цей заробіток од війни відбився і на добробуті буржуазних кіл, що могли дати деякі полегкості верхівці свого пролетаріату. Тому такі симпатичні й багаті особнячки в дачній місцевості на горі Фрогнерсетерен, що підноситься на височінь усього 470 метрів, але де таке чудесне повітря де красивий ліс і гомінкі водоспади.

Найбільше вражають у скандинавському лісі дороги й мох

Перше, що вражає вас у тому лісі, — це добрі дороги. Друге, що вас вражає ще дужче, — це різноманітний мох — на деревах, на камені, болітцях, — всюди, де тільки є площинка під сонцем, там ви побачите мох. Мох на землі (після дощів, пригадуєте?) зелений, пухнастий мох, неможливої темної яскравості. Далі мох на гілках зеленувато-попелястий і сірий, кольору модних панчіх; ще мох на стовбурах і вітті ялин. На дрібних гілочках він наче сизий іній. Могутні обсяги гранітів обхоплено довгими, вузлуватими пальцями коріння, що тягнеться од смолистих дерев. Вони схопили напружено-голий почорнілий камінь або камінь, затушкований рівною сукнянкою зеленого моху, мов на більярді. То знов, як ніжна зелено-яскрава замша, обтягає жилаві пальці коріння і те, що вони схопили. У видолках, між кам’яними пагорками промокле болітце й калюжки. Сонячне сяйво пробивається між загостреними верхами й вигнутими лапами чатинника.

Несподівано серед лісу телефонна проводка. Стовпи попримоцьовувані залізними штангами до каменя. Кінці штанг позакліпувані оливом у дірки в камені. Знов мох, напівоблетілі кущики чорниць, що на них де-не-де ще висять намоклі перезрілі ягоди. Ягідки брусквини.

Дощові перлини тепло світять, заплутавшись у щетині ялин. Ялини в середньому третина аршина в поперечнику. Чиста, холодна, солодка вода бульботить, льопотить, каламутить шум і стрибає з каменя на камінь. Всюди чути цю лагідну говірку й шелепіння, й плюхкання води, мов з високої ринви. Камінь, укритий мокрим лишаєм, ослизів од дощу. Лишай злазить із каменя вниз разом із вашими ногами. Літом тут мабуть сухо, тепло й м’яко босяком.

Фото: forum.awd.ru

Гнила осіння папороть, як покришений намоклий тютюн. Кущі високої підболотної трави, що змішує свою ніжно-жовту сивину з бадьорими зеленими листочками. Знайома рослина — манжетка у ліричних жовтявих плямах. Повітря, як одстояне пиво. У ковдобинах мох іноді так чавкає, як на торфовиську. На ялині сині й червоні вогники іскрять. Пробачте, то сонце запалило краплі роси й брильянтить подощовий веселий хоровод райдужними вогнями. На підніжжі водоспаду, в буреломі, знесеному водою з гори, згромадилася біла піна, як пудинг. Повітря п’янить, кружить голову і роздуває до відказу легені. Засапавшись, зупиняєтесь. Мокренькі, пізні ягоди чорниці ніжним кваском видушуються на язику. Слина — як хімічний атрамент, Гольфстрім дає себе відчути навіть тут, на півкілометровій височині. Сьогодні 27 жовтня, а йдеш без пальта, без капелюха. Сонце хоч і зовсім низько, а температура + 8° (довідався згодом, повернувшись назад, на веранді ресторану).

Панорама скандинавських Альп

В один бік побігли й заховались у димок гори, місцями прикриті масткою хмарою, як солодке збите масло. Внизу місто, димарі, шпиль кірхи. Ще далі на горбах хутро лісу й розкидані білі оселі. В пейзажі крутих уступів немає: велетенський льодовик заокруглив лінії ландшафту, стер їх гострі, вишкірені нерівності.

Лише на височині скандинавських Альп ви побачите на хребтах гострі шпилі й провалля серед величезних скель, що обтяті повітряними гострими призмами, кубами й перекинутими пірамідами, які сповнюють прозорим холодом і міццю груди.

Крізь попелясту димку обсягів повітря темні горби просвічують на сонці свої боки, вкриті лісом, що димляться хмарами, мов велетенські купи запаленого сирого хворосту, а між цими горбами рожевувато-опаловим і молочно-бляшаним вирізом загнувся аж під обрій Осло-фйорд і зник у синяво-темнім диму світу.

На фйорді зовсім чорні острівки, як вуглики, змочені водою, і рідко там-сям, як перекинуті на спину жуки, бабраються пароплави (океанські велетні). Легко коливається ведмеже хутро горбів. Праворуч долина переп’ята озером, з якого кривуляє річка, загачена в одному місці сплавним лісом. Біля річки смуги зеленої з пробілом трави й фіалкові смуги столової капусти. Одкоси й круті дороги одгороджено каменями, а в особливо крутих місцях камені поз’єднувані ще й залізною рейкою чи штабою, помальованою чорною фарбою.

Ген-ген далеко біліє на верховинах перловий сніг.

Поруч вас на верховині гори три величезні радіощогли передавальної радіостанції. Щогли біжать уверх своїм залізним кружевом і, здається, падають, коли близько над ними пролітають окремі хмарки.

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram