ГлавнаяБлогиБлог Віталія Скоцика

Чому українські нацменшини стають знаряддям маніпуляцій РФ?

Україна не веде продуманої політики щодо етнічних меншин та ігнорує багато питань міжнаціональних стосунків. Це дає Росії можливість руйнувати нашу дружбу з сусідами і позбавляє Україну союзників.

Фото: Кароліна Дарчі

“Народні республіки” на кордонах

Уже третій рік Україна веде виснажливу війну на своїх кордонах. Немає сумнівів, що ця війна принесена до нас із зовні. Проте не варто заперечувати, що частина її учасників зі сторони так званих “народних республік” народжені тут, в Україні. Можливо, що частина з них 25 років тому голосувала за Незалежність України на референдумі. Але під впливом пропаганди перетворилася у ворожий до української держави елемент, який живе у полоні міфів. Україна платить дорогу ціну за провали інформаційної державної політики, яка дозволила так легко вирвати із спільного культурно-політичного простору Донбас. У пропагандистській війні за Донбас Росія, як відомо, успішно використала карту “примусової українізації”.

Але подібні проблеми можуть виникнути і в інших регіонах України. Адже на фоні економічної кризи за повної відсутності продуманої національної політики “народні республіки” можуть виникнути і в інших областях України, де проживають значні етнічні меншини. Не секрет, що виникненню таких вогнищ міжнаціональної нетерпимості сприяє і Росія. Адже чим більше хаосу і негараздів в Україні, тим простіше з нею воювати.

Нова “народна республіка” цілком може виникнути у порівняно спокійному Закарпатті, якщо з боку центру не буде рішучих дій у трьох напрямках, а саме: у широкій роз’яснювальній роботі щодо планованих законодавчих змін, особливо у сфері освітньої та мовної політики; у стимулюванні міждержавного спілкування політичних, культурних, освітніх еліт сусідніх з Україною держав; активній роботі СБУ і контррозвідки для протидії спробам сепаратизму.

Підстав для такої активізації у політиці міжнаціональних відносин більш ніж достатньо. Наведу приклад уже згаданого Закарпаття, де останнім часом активно розігрується карта “приниження угорської меншини”. Реалізується ця інформаційна операція не стільки зусиллями представників самої угорської етнічної групи і навіть не впливами самої Угорщини, а завдяки долученню інформаційних ресурсів РФ. Саме в російських ЗМІ чомусь найактивніше говорять про проблеми “угорців в Україні”. При цьому наводять яскраві паралелі з подіями на Донбасі.

Проросійський націоналістичний альянс

Очевидно, що до антиукраїнських інформаційних операцій залучають і орієнтовані на Росію політичні сили сусідніх держав. З появою на політичній арені Угорщини націонал-реваншистської партії “Йоббік” («Краще»), з’явився ще один неофіційний потужний канал впливу на угорців Закарпаття. Ця партія має неприкриті симпатії до режиму Путіна в Росії. Її представники навіть брали участь у “спостереженні” за референдумом, проведеним під дулом автомата у Криму. Зрештою проросійські націоналісти є практично у кожній європейській країні. Бо на підтримку такої “дружби” російські спецслужби не шкодують грошей.

І проблема не тільки у роздмухуванні вогнища сепаратизму в Україні. Такі партії становлять значний руйнівний потенціал для міждержавних відносин. А внутрішні еліти наших сусідів змушені враховувати громадську думку, що часто стає заручником міфів, перебільшень і перекручень історичної дійсності. Усі народи, що жили поруч, мали як світлі, так і темні сторінки взаємних стосунків. Політика може або згладити негаразди і залишити їх в історії, або ж навпаки – посилити їх і спровокувати нові конфлікти.

І такі тривожні сигнали маємо не лише в українсько-польських стосунках, де вони вийшли на перший план, але й в українсько-угорських. Зокрема, на початку 2017 року під час підведення підсумків роботи угорського уряду високопосадовець, що є відповідальним за національну політику, заявив, що на Закарпатті спостерігається стала тенденція наступу на права національної меншини угорців на державному рівні. Лунали заяви угорських урядовців про те, що Угорщина «не буде терпіти» жодних змін ні до закону України «Про освіту», ні до закону «Про мову», які «погіршать становище меншин».

Очевидно, що такі конфлікти провокуються за прямої участі Росії, що прагне залишити Україну без друзів. Але в цьому є й вина офіційного Києва, що надто мало уваги приділяє міжнаціональному діалогу.

Більше спілкування – менше міфів

Споконвічне питання: що робити? І головна відповідь: посилювати діалог на політичному, побутовому, економічному рівні між Україною та Угорщиною. Необхідно активізувати роботу Депутатської групи з міжпарламентських зв’язків Верховної Ради України з Угорщиною, ініціювати візит угорських парламентарів до України. Угорські політики мають побачити, що в Україні немає загроз угорській меншині та її права цілком захищені.

Посилити співпрацю між парламентом і КМКС (Партією угорців України) та Демократичною Партією угорців України, а також між угорськими та українськими культурними організаціями. Необхідно сприяти взаємному обміну інформацією. Чим більше спілкування, тим менше ненависті і страху.

Місцевій владі Закарпаття спільно з Департаментом у справах релігій і національностей Міністерства культури, відповідними структурами Міносвіти та науки доречно ініціювати проекти з просвітницької та роз’яснювальної роботи серед населення, передусім з мовного питання з наголосом на обов’язковості знання державної мови та тих перевагах, які отримає угорська меншина від знання двох та більше мов.

Треба запропонувати угорським парламентарям та урядовим експертам відкриту неупереджену дискусію (у Києві) щодо «мовних» законопроектів в Україні, у положеннях котрих угорська сторона вбачає ризики для забезпечення прав українських угорців.

Зрештою, потрібно налагодити активнішу співпрацю між СБУ та угорськими спецслужбами у питанні виявлення інформаційних провокацій, організованих за участі російських спецслужб. Адже руйнування українсько-угорської дружби є взаємно шкідливим.

Варто активніше нагадувати угорській стороні, що нинішній режим Путіна мало різниться від того режиму, який танками душив бажання угорців бути вільними у 1956 році. Мусимо активніше пояснювати, що за останні 60 років методи російського імперського шовінізму мало змінилися. Услід за провокаціями приходять танки, з якими набагато важче боротися.

Віталій Скоцик Віталій Скоцик , Економіст, Голова Аграрної партії України
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram