Два уроки від Угорщини
Перемога партії «Фідес» Віктора Орбана не стала ні для кого несподіванкою. До нього ставляться по-різному в світі – на його адресу часто лунають доволі гострі оцінки (насамперед з боку колег угорського лідера по Європейському Союзу). Головна провина, яку на нього покладають, полягає нібито в згортанні демократії, у прихильності до праворадикальної риторики, яка часто несумісна із загальноєвропейською орієнтацією на захист прав людини.
Звісно, не Україні судити, куди і як рухається сусідня держава. Країні, що наробила чимало політичних помилок, за які доведеться ще довго розплачуватися, варто передусім самій робити правильні висновки.
І їх може бути щонайменше два. З одного боку, ми бачимо, що в ЄС не готові миритися з недемократичними практиками навіть своїх союзників. Тому Україна має усвідомлювати, що чим більше і чим зухваліше вона порушуватиме взяті на себе зобов’язання, тим вища імовірність опинитися на периферії інтересів Євросоюзу. Тут варто передати привіт усім, хто обіцяв боротися з корупцією в державі, але робить усе можливе, аби ця боротьба йшла косметичним шляхом. Другий урок: якими б поганими не видавалися тренди в Угорщині, вона залишається рівноправним учасником провідних впливових організацій на світовій арені. Йдеться, звісно, передусім про НАТО та Євросоюз.
Угорщина проводила болісні й амбітні реформи ще в 1990-х роках, у той час як українські політики не менш амбітно розбазарювали, привласнювали за безцінь народні надбання – підприємства та природні ресурси. У підсумку ми опинилися в ситуації, коли з нами вже ніхто не хоче рахуватися.
Чому має навчити закон про освіту
Суперечка між Україною та Угорщиною спалахнула восени минулого року через розбіжності навколо освітнього закону. В Будапешті вважають, що він дискримінуватиме мовні права угорської меншини в Україні. У Венеційській комісії такої дискримінації не помітили, однак варто бути чесними – між Україною та Угорщиною цього скандалу не виникло б, якби українські депутати дотримувалися домовленостей зі своїм партнером.
Правки, внесені депутатами в останній момент, пролунали, як грім серед ясного неба, не тільки для угорців – вони стали шоком і для українських урядовців, які, власне, проводили досить чутливий, непростий діалог із національними меншинами та з-поміж інших зацікавлених сторін із урядом Угорщини.
Власне, тому в ЄС ніхто і не став на захист України. Мені доводилося чути критичні ремарки із цього приводу на адресу Угорщини від політиків та дипломатів інших держав Євросоюзу (наприклад, Німеччини), проте вони так само критично оцінюють шулерський випад українського парламенту. Тишком-нишком, з-під поли було внесено правки, які ставлять під загрозу національну безпеку країни. До того ж давайте не забувати, що сьогодні проти України веде серйозну гібридну війну Російська Федерація ̶ держава, яка має потужну пропагандистську систему, що діє на території усієї Європи (зокрема і Угорщини), і яка тільки й чекає на такі «подарунки» від українських можновладців.
Я можу зрозуміти логіку цих депутатів – українську мову мають знати всі громадяни України. Однак те, в який спосіб відбулося «заохочення» освітнім законом, завдає і українській мові, і Україні загалом більше шкоди – благі та добрі справи не роблять в останній момент, майже потайки.
Шулери Європі не потрібні
Помста Угорщини, звісно, зайшла надто далеко – було заблоковано одразу два засідання на міністерському рівні між Україною та НАТО. Це, до речі, ще один доказ для тих, хто вважає, що нібито в Альянсі заправляє всім Америка. Угорщина змогла фактично поставити на паузу відносини в оборонній сфері між Києвом і організацією, до якої в цілому входять 29 країн.
США, Німеччина, інші західні держави не стали втручатися в конфлікт між Україною та Угорщиною – нехай, мовляв, розбираються на двосторонньому рівні. Варто сподіватися, що з продовженням владних повноважень партія «Фідес» і Віктор Орбан підуть на певну деполітизацію суперечностей із Україною.
Нині на порядку денному куди серйозніші загрози – допоки Україна з’ясовуватиме стосунки зі своїми природними партнерами, справжні вороги можуть цим скористатися . Цілком зрозуміло, чому угорський уряд діяв жорстко щодо України у виборчий період – таким чином відбирав козирі у правих радикалів. Звісно, це не робить йому честі. Зараз, будемо сподіватися, у поствиборчий період пристрасті дещо вщухнуть. Однак ми не повинні забувати, що російське лобі діє – і насамперед на наших же помилках. Тому ми маємо дуже виважено робити будь-які кроки на міжнародній арені. Слід добре пам’ятати і про наші національні інтереси, і про золоте правило довіри та партнерства.
Українські політики тим часом мають нарешті збагнути: до практики «розводити, як кошенят», можливо, в нас і звикли, однак це не той підхід, за яким мають оцінювати внутрішню і зовнішню політику держави.