У своїй діяльності як економіст я звик опиратися на факти. Ті ж методи, на моє переконання, необхідно переносити у політику. Під час активних поїздок регіонами ми шукали відповідь на запитання, чому люди виступають проти ринку землі. Було проведено десятки тисяч розмов і з представниками бізнесу, і з простими людьми, що проживають у містах і селах. На основі цих розмов і було сформовано завдання одній з провідних соціологічних структур в Україні, яка провела соціологічне дослідження і глибинне вивчення ставлення до ринку землі у фокус-групах. Результати стали для нас справжнім шоком. 85% українців, незалежно від місця проживання, у селі чи місті, в один голос говорять, що ніякого ринку землі не може бути. 10% - продали б землю у ситуації, коли дуже потрібні гроші. Разом з тим, 51% хотіли б передати або мати право передати землю найближчим родичам.
Зрештою, те, що люди виступають проти продажу землі, - позиція очікувана. Головне – в іншому. Українці вперше за 25 років серед 4-х основних загроз назвали голод. Це може бути однією з причин, чому люди проти ринку землі, бо земля для них — це гарантія від голоду. Звідки такі страхи? Подивимося на аналітику ООН. 1,5 млн. українців перетнули межу бідності і перебувають на межі голоду. Лише за рік купівельна спроможність українців впала вдвічі! Державні чиновники вихваляються тим, скільки мільйонів українців отримали субсидії, бо не здатні платити за комунальні послуги. Україна опустилася до рівня, коли основою щоденних турбот людей є не навчання, плани на майбутнє, заощадження, а елементарні потреби у продовольстві і забезпеченні хоча б якихось більш-менш пристойних умов життя.
Це відбувається у країні, яка має найкращі землі, яка займає передові позиції з експорту продовольства.
Люди добре розуміють: як тільки не стане землі, в тому числі, якщо знищать її родючість, то вже не буде різниці, хто займає посади президента чи прем’єр-міністра. Нашої держави без землі вже не буде. Тому сьогоднішнє головне завдання кожного свідомого українця — забезпечити розумне використання землі в інтересах всієї нації, зберігаючи її родючість.
Очевидно, що саме про це треба було б говорити політикам, економістам, медійникам, а не про чергове «політичне шоу», «коаліціади», «прем’єріади» та інші речі, які не будуть мати жодного значення в країні, де людей ставлять на межу голоду.
Це черговий сигнал для тих, хто сприймає політику, як гру. Насправді політика — це мистецтво управління державою в інтересах народу. Коли народ непродуманими рішеннями в економічній та соціальній сфері ставлять на межу виживання, а у «житниці Європи» люди починають боятися голоду — це черговий привід задуматися. Чи адекватні еліти нами керують, чи, можливо, їх потрібно змінювати? Можливо, самим потрібно цікавитися на рівні громадянина не лише політичними шоу, але й реальною політикою, ставати активнішими, щоб ми самі впливали на рішення, котрі безпосередньо стосуватимуться нашого майбутнього?
Варто усвідомити: не повинно бути «політики нагорі». Є народ, і він має бути джерелом влади, як це передбачає Конституція. Інакше загроза голоду може стати реальністю. А єдиним шляхом в демократичних державах для побудови своєї країни є політична партія, як інструмент самоорганізації суспільства, а не інструмент виборів. Поки нашому політичному бомонду це ще мало зрозуміло.