У 2011 році на туманному політичному небосхилі, який закостенів після приходу до влади ставленика Єльціна – полковника запасу ФСБ Путіна, з’явилась нова зірка. Молодий юрист, блогер Алєксєй Навальний значно активізував свою діяльність щодо боротьби з правлячим режимом. Були запущені та сильно розкручені сайти «РосПил» та «РосЯма». Через платіжну систему «Яндекс.Гроші» та іншими способами за рік вдалося залучити пожертв більш ніж на 5 мільйонів рублів (приблизно 1,3 мільйона гривень). Значна частина коштів була зібрана на основі порівняно невеликих (по 100 рублів) внесків. На весь світ поширилася інформація про корупційні діяння представників найвищої владної верхівки РФ, включаючи Владіміра Путіна.
Перетворення Навального із блогера, борця з корупцією, юриста та інших іпостасей на справжнього політика пришвидшили парламентські вибори, що були проведені в РФ 4 грудня 2011 року. Придуманий та розкручений ним мем «партія жуліков і воров» так прилип до правлячої партії «Єдина Росія», що все більше людей, включаючи Путіна, цураються її, наче прокаженої. «Стратегія Навального»: голосуй за будь-яку партію проти «партії жуліков і воров» – виявилася виграшною. Провладна партія, навіть з допомогою фальсифікацій, не змогла набрати більше 50% голосів. Це є нетиповим для російської політичної системи, де рейтинг «Єдиної Росії» постійно зростав. По великому рахунку Алексєй Навальний отримав перемогу в локальному бою.
Але намагання перемогти за результатами ще й прийдешніх президентських виборів, здавалося, не матимуть успіху. Путін має вищий рейтинг, ніж його партія. Він старається дистанціюватися від свого дітища, створивши ширшу платформу для своєї підтримки – «Народний фронт». Загалом же десакралізація царя відбувається повільно.
Сама ж влада не стоїть на місці і зробила правильні висновки. Для випуску пари було санкціоновано проведення найбільших з часів розвалу Радянського Союзу мітингів. Всі опозиціонери, крім Навального, були виключені зі «стоп-ліста» та допущені на провідні телеканали. Мєдвєдєв анонсував проведення реформ виборчої системи: пропонується обирати губернаторів, для реєстрації партії необхідно буде згуртувати всього 500 майбутніх членів замість існуючих 50 тисяч тощо.
«Стратегія Навального» на президентські вибори (чи, як кажуть деякі російські опозиціонери, на імітацію процедури вибрів) голосуй за будь-якого кандидата проти кандидата від «партії жуліков і воров» вже не така ефективна. Боротьба за другий тур сильно ускладнюється. Напрошується думка, що виграш Путіна у першому турі невідворотній, а самій системі нічого не загрожуватиме протягом наступних 5-6 років.
Самому Навальному нічого не залишатиметься, ніж заспокоїтися та пригасити активність своєї діяльності до наступних перегонів.
Але, як відомо, апетит приходить під час їжі. Поступки влади розглядаються як порівняно революційні, але вже недостатні. Потрібно щось більше. Створення стресу для Путіна та його вертикалі переноситься у перманентну площину. Нещодавно у низці вільних ЗМІ (на радіо «Ехо Москви», телеканалі «Дождь», газеті «Ведомості» тощо) Алєксєй заявив, що активно продовжуватиме боротьбу за чесні парламентські та президентські вибори й після самих виборів, а Путіну залишилося правити всього 18 місяців.
Будь-які поступки Путіна та команди опозиціонерам приводять до ще більших вимог та зростання апетитів останніх. Чим це закінчиться і чи прийде кінець історії Фукуями і в Росію – побачимо вже найближчим часом.
Нам же залишаються спостерігати за цим дійством і розмірковувати, хто вигідніший для України: підкований комуно-націоналіст Путін чи молодий ліберал-націоналіст Навальний.