2012 рік – час великої політики та справжньої презентації України усій Європі. Футбольні стадіони можуть стати місцем, де вже не українські, а європейські фани почнуть викрикувати дотепні лозунги у бік українського президента. У сусідніх столицях формується все більш стала позиція до вироків Тимошенко та Луценко: навіть поверхнево знайомі з нашим кримінальним законодавством європейці переконані в упередженості слідства і суду.
Відомі європейські політики, партії, керівники ЗМІ, щотижня заявляють про неприпустимість прийняття України у їх союз. Новітній дисиденський рух біля кордонів Європи не дає спокою її керманичам та пересічним громадянам. Їх позиції та висловлювання різко підвищують політичний градус всередині держави. Це стає каталізатором серйозних громадянських хвилювань. За цих умов важлива роль відводиться саме «Хрещатику, 36» адже саме на нього покладено низка випереджувальних завдань під умовною назвою «3М».
1. Мобілізація
Важливе завдання - тримати руку на пульсі настроїв та головних джерел протестної небезпеки. У Києві відбуваються усі ключові суди над опозиціонерами, проходять глобальні акції протесту, виголошуються найрезонансніші заяви та заклики. Внутрішня політика міста – кратер українського вулкану політичних пристрастей, і важливим завданням «квазімера» від ПР є принаймні відстежувати такі процеси та готувати підгрунтя для їх погашення. Інколи ситуації доводяться до абсурду. Наприклад, ялинка починає мігрувати по центральній площі міста наче шахова фігура, виключаючи можливість мирних зборів простих людей.
2. Маніпуляція
Ще кияни – потенційні учасники гарячого політичного життя країни. Навіть 1% мешканців столиці може скласти аналог податковго майдану чи помаранчевої революції. Аби вберегти владу від подібних несподіваних виступів, столичні політики мають маніпулювати громадською думкою: пропонувати «рожеві стратегії розвитку міста», проводити гучні святкування з салютами та обнадійливими транспорантами, монополізувати місцеві ЗМІ через які нав’язувати міф про щасливе майбутнє Києва.
3. Містифікація
Паркани-привиди, вже згадувані містично амбітні стратегії розвитку міста, мери-двійники, земля яка счезає а потім знову з’являється у міському фонді, дата-привид виборів мера міста і депутатів, і тому подібне. Жодна столиця світу не знає стільки таємниць і див, як наша.
І на останнє, ми кияни, повинні усвідомлювати, що можемо стати справжнім локомотивом змін у державі в цілому. Але для цього треба отримати свою перемогу у столиці, дати бій зневажанню наших інтересів і здорового глузду. У руках Києва майбутнє України, а отже побудова громадянського суспільства має початися саме з української столиці. Ця перемога повинна розв’язати руки іншим регіональним лідерам та новим елітам й надихнути мільйони людей по всій Україні.