Безперечно, завадити добудові «Північного потоку-2» на існуючому етапі неможливо. Це також доконаний факт. Наші очільники багато будуть розповідати про «екстра тайм і пенальті», натякаючи на спроби завадити повноцінному використанню «Північного потоку-2». Ці всі балачки на користь бідних та популізм. Відповідати їм потрібно так – а скільки ви особисто готові поставити своїх коштів на такий розвиток подій? Нічого не поставлять. Німеччина так відверто лобіювала цей проект не для того, щоб він став пам’ятником і замороженим непрацюючим активом.
І факт, що проект «Північний потік - 2» був програний Україною, і в першу чергу інформаційно та комунікаційно вже дуже давно. В тому числі «сивочолим гетьманом» та іншими «фаховими», «професійними» попередниками. Ми виглядали в очах всього світу як маленькі шахраї, які намагаються на Привозі продати багатому покупцеві щось незрозуміле і ефемерне. Замість того, щоб розмовляти про «Північній потік-2» в першу чергу як про проект, який несе загрозу державності України і постійно нагадувати про Мюнхенську змову. І розмовляти про це в тому числі з суспільством Західного світу (до речі, нещодавно Кент в інтерв’ю прямо натякнув про це).
Але. З точки зору безпеки ситуація не програна. Існує велика ймовірність, що на зустрічі 30 серпня у Вашингтоні якраз цей аспект і буде врегульований. І Німеччина до цього немає ніякого стосунку. Україні будуть запропоновані нові більш об’ємні збройні програми з в рази більшим фінансуванням – фактично військова співпраця чи союзництво з США, кому як подобається.
І більше Україна до «русского мира» не повернеться, це точно не наша рожева національна мрія. Головне, щоб ми виконали свою роботу в Києві та не зважали на міф Москви про «єдиний народ».