Це означає, що влада в Європі, США, Японії та інших провідних державах світу перед загрозою нової хвилі фінансової кризи забезпечує банківські системи своїх країн дешевими кредитними ресурсами, а свої економіки – достатньою грошовою масою для розрахунків.
Я поцікавився у деяких банкірів – на яких умовах вони можуть для розширення кредитування бізнесу і населення взяти кредит у Національного банку? Мені повідомили, що 16 січня НБУ провів операції з кредитування овернайт під 9,25%, але лише для тих банків, які надали забезпечення у вигляді придбаних зарані державних облігацій, а для інших – під 12,5%. 18 січня українські банки змагалися за право отримати кредит на 14 (!) днів під 9,3%. У скільки разів це більше, ніж 0,1% японського центрального банку, 0,25% американського чи 0,5% англійського? Саме через дорогі гроші Україна постраждала від фінансової кризи куди більше, ніж будь-яка інша держава в світі?
До того ж всі названі країни ведуть самостійну фінансову політику, бо не мають боргів перед МВФ і не прохають їх надати. Тому вони не мають потреби дослуховуватися до порад того ж МВФ і випускають національних грошей стільки, скільки потрібно для економіки. А Україна не може обійтися без кредитів МВФ і Світового банку, а ті кредити надають лише тоді, коли країна обмежує випуск національних грошей розмірами своїх доларових резервів. Резерви нагромаджуються в основному з тих самих кредитів. Тобто, США, Японія, Європа, а також Сомалі з Танзанією і взагалі мало не дві сотні держав у світі випускають національної валюти стільки, скільки потрібно, а Україна – лише стільки, скільки дозволить МВФ.
Навіщо ж ми беремо зобов’язання, які не погоджуються ні з теорією відповідної науки, ні з практикою успішних країн, ні, зрештою, із здоровим глуздом? І чи потрібно нам таке співробітництво?
При цьому я не маю на увазі лише нинішнє керівництво нашої держави. Скільки я в політиці, диктат МВФ ніколи не піддавався сумніву.
З середини 90-х років у незалежній Україні відбулося те саме, що свого часу в післявоєнній Європі – запанували долар і зовнішня залежність. Практично, з 1995 року всі стратегічні рішення українською владою приймалися після попереднього погодження з МВФ і закладалися в погоджені з ним "меморандуми". Зарубіжні порадники вимагали повної лібералізації українського ринку для того, щоби наповнити його своїми товарами – заради цього не шкодували позик. Правда, Європа зуміла зберегти незалежність, об’єдналася і запровадила спільну валюту.
А Україна не спромоглась. І скільки б ми на кредити МВФ не нагромадили «резервів», Україна залишатиметься бідною і фактично ізольованою від міжнародної співпраці; більше того, вона поступово відсуватимемся все далі й далі вниз у світових рейтингах. Наша держава не сприймається як рівноправний учасник міжнародних відносин перш за все з тієї причини, що постійно прохає допомоги. Знедоленим подають, але з ними не співробітничають. Плекаючи надії на зарубіжну допомогу, в Україні забули, що в міждержавних відносинах не має місця християнській благодійності – держави керуються виключно національними інтересами.
Купуючи іноземний ширпотреб за позичені долари, Україна втратила власне виробництво. Вітчизняні товари в більшості своїй навіть у власній країні розглядаються як другорядні, придатні лише з бідності. На світовий ринок реалізується сировинна продукція, заради виробництва якої Україна споживає непомірно великі обсяги імпортних енергоресурсів. Світові ціни на енергоресурси в 70-х роках минулого століття здорожчали відразу мало не вдесятеро – і світ перейшов до енергоекономії, але не обвалився. Для України ціна газу зросла вдвічі – і ми очікуємо банкрутства чи мало не загибелі.
Радикальна партія закликає відмовитися від жебрацтва і розраховувати лише на власні сили і ресурси!
Для цього ми, зокрема, пропонуємо:
- законом встановити процентну ставку по кредитам не більше 5 відсотків річних для підприємців і 3 відсотки річних для придбання житла;
- списати кредитні борги, включно з валютними, тим хто виявився неспроможним їх повернути через фінансову кризу і обвал гривні;
- обмежити доступ імпорту в країну з метою відновлення національного виробництва і створення мільйонів робочих місць;
- суттєво знизити податки для малого і середнього підприємництва, у першу чергу на фонд заробітньої плати, водночас суттєво піднявши податки для олігархів, а також запровадити податок на розкіш.
Невідкладне запровадження перелічених заходів дозволить Україні обійтися без зовнішніх кабальних запозичень, відновити національне виробництво, забезпечити роботою і достойною зарплатою мільйони українських громадян.
Настав, нарешті, час усвідомити той очевидний факт, що реальна незалежність України відбудеться лише тоді, коли ми навчимося жити своїм розумом, керуючись національними інтересами нашої країни.