Путін увесь час де-факто відмовлявся виконати свої зобов’язання згідно Мінського протоколу від 05.09.2014 та Мінського меморандуму від 19.09.2014 про припинення застосування збройної сили та виведення з території України незаконних збройних формувань, військової техніки, а також бойовиків і найманців. Але вміло створював ілюзію з метою підтримки певних, як виявилося марних, надій та сподівань серед наших партнерів у Європі та керівництва України щодо начебто можливого конструктивного діалогу з Росією.
Нинішній відкритий зрив переговорів у Мінську – це черговий виклик міжнародному співтовариству, а також нарощування пресингу з боку Росії та її маріонеток–терористів з ДНР та ЛНР, що має багатоцільовий характер, зокрема:
- розв’язати собі руки для військового наступу та захоплення нових територій в Донецькій та Луганській областях з можливим подальшим проривом зі сходу до Криму;
- послати войовничий сигнал та попередження Європі та США напередодні представницької Мюнхенської конференції з питань безпеки 6-8 лютого 2014 р., на якій заплановані серйозна розмова щодо нинішньої глибокої кризи регіональної безпеки та обговорення шляхів кризового менеджменту з фокусом на "двох великих кризах - в Україні та на Близькому Сході";
- ліквідувати багатосторонній формат переговорів з женевського (Україна, Росія, США, ЄС), нормандського (Україна, Росія, Німеччина, Франція) або мінського (Україна, Росія, ОБСЄ) та перейти на або «внутрішньо-український» (київська влада – «ополченці»), або хоча б українсько-російський (про що свідчить зареєстрована на минулому тижні ініціатива «п’ятої колони» Кремля в українському парламенті – Опозиційного блоку);
- змінити представника України на переговорах у Мінську (відносно проукраїнського Леоніда Кучму на кума Путіна – Віктора Медведчука);
- загальмувати економічні реформи в Україні та штовхнути нашу країну до економічної прірви.
Ні Україна, ні Європа та США не повинні піддаватися на цей відвертий шантаж з боку Кремля.
Вважаю, що українське керівництво має нарешті ухвалити рішення щодо організації ефективної протидії російській агресії та ліквідації її наслідків. Зокрема, щодо введення на території України воєнного стану та переведення економіки України на військові рейки (що до речі суттєво сприятиме її відновленню, як свідчить досвід країн Заходу часів 2-ої Світової війни). Всебічна мобілізація нації на захист Вітчизни – єдина переможна стратегія!
Крім того, слід наполегливо добиватися від цивілізованого демократичного світу припинити ховатися за ілюзіями щодо «діалогу» з Путіним, припинити бавитися в політику умиротворення агресора та повторювати як заклинання беззмістовні слова про мир. Слід консолідувати зусилля на прискореному формуванні справжньої політики стримування агресора, на його належному покаранні, зокрема через широкі економічні санкції, та наданні всебічної допомоги та підтримки Україні як форпосту цивілізації перед навалою московської орди.
Таким має бути спільний єдиний меседж усієї нашої влади як українському народові, так і нашим міжнародним партнерам.
Тоді перемога буде за нами! Слава Україні!