Якби не безпрецедентний медіа-ажіотаж, цю справу, скоріше за все, тихенько замнули б – тим більше, що один з «підозрюваних» виявився сином колишнього прокурора. Утім, за деякими даними, про випадок Оксани Макар знало 98% населення України – а це вже той порядок цифр, коли за справу гріх не взятися політикам, небесною волею яких прокурори беруть розслідування «під особистий контроль».
У більшості зґвалтувань в Україні про подібний публічний розголос можна відразу забути. Справи не доходять не те, що до ЗМІ – у 9 випадків із 10 вони не доходять навіть до прокуратури. Більше того, у тих 10-12% зґвалтувань, які зафіксовані правоохоронними органами, ніхто не поспішає знаходити винних і притягувати їх до відповідальності.
Так, у липні цього року в селі Очеретня Погребищинського району Вінницької області 22-річний студент Віннницького педагогічного університету Іван Слюсаренко зґвалтував 18-річну Олександру Скоробогатову. Експертиза встановила легкі тілесні ушкодження Олександри і підтвердила факт зґвалтування. Слідство, проте, проігнорувало ці докази його вини, а також знищило фотографії з огляду місця злочину. Натомість у справі офіційно фігурує інший речовий доказ: довідка про неможливість роздрукувати фотознімки в зв’язку із їхнім знищенням через технічні несправності персонального комп'ютера, підписана в день огляду місця події. При цьому фото, зроблені при огляді вказаного ґвалтівником місця події п’ятнадцять хвилин по тому на той самий фотоапарат – чудом збереглися. І звісно ж, в найкращих традиціях українського слідства, роботі адвокатки Євгенії Закревської, яка взялася за цю невдячну справу, всіляко перешкоджають.
Мене непокоїть питання: як взагалі таке можливо, що в 21 столітті, посеред Європи, в країні, що приймає Євро, виграє медалі на Олімпіаді, має 99,9% рівень базової грамотності населення і 30% користування інтернетом, в країні, де більшість населення сповідує християнське милосердя і засуджує насильство, понад 90% ґвалтівників уникають покарання? Чому за слідство у справі Оксани Макар має братися сам Президент, а не звичайна прокуратура? Скільки ще групових зґвалтувань, жахливих смертей і підпалів потрібно, щоб довести, що жінка не завжди «сама винна»?
Здається, настав слушний час закарбувати десь у ментальному Борисполі: Україна – це країна давніх землеробських традицій, східнохристиянських святинь, унікальних природних ресурсів і високої культури зґвалтування. У 2009 році журналістка і колумністка британського The Guardian Мелісса МакЕван склала вичерпний перелік характеристик, що визначають культуру зґвалтування. Культура зґвалтування – це така культура, в якій винною у зґвалтуванні вважається жертва: вона повинна запобігати насильству, займатися самообороною, бути обережною, скромно одягатися і уникати «небезпеки». Як показує український досвід, «небезпека» чекає на неї не лише на дискотеці, в глухому селі чи в університетському гуртожитку, а буквально удома: спільне дослідження ЄС та ООН показало, що 44% (!) населення України мають прямий досвід насильства в сім’ї.
Культура зґвалтування зображає чоловічу агресію як прояв сексуальності, а саме зґвалтування – як комплімент для жінки, що зуміла «розбурхати пристрасть». В культурі зґвалтування вважається, що жінка не може змінити свою думку чи сказати «ні» після того, як сексуальна взаємодія почалася. В культурі зґвалтування побутує думка, що ґвалтують лише певних жінок з певним типом поведінки і не визнають той факт, що визначальною рисою ґвалтівника є лише те, що він ґвалтує. В культурі зґвалтувань найпопулярнішим є образ ґвалтівника-незнайомця, хоча третина зґвалтувань здійснюється саме знайомими чоловіками. Культура зґвалтування не визнає той факт, що єдине, що можна зробити, щоб гарантовано уникнути зґвалтування – це ніколи не опинитися поруч із ґвалтівником. При цьому вимагати цього – абсурдно, оскільки ґвалтівники не представляються, не носять відповідних значків і не світяться фіолетовим.
Продовжувати можна за бажанням – читати МакЕван, або слідкувати за справою Олександри Скоробогатової. У будь-якому разі, добре запам’ятайте це безтурботне обличчя – одного дня ви теж можете опинитись поруч:
