ГлавнаяБлогиБлог Макса Левина

Варвар проти дипломатів. Хто сміється останнім?

Ранок 30 листопада. Кордон Білорусі і України. Перевірка документів. Прикордонник питає звідки їду.

− З Вільнюса, на саміт їздив.

− О, - сідає поруч, - розкажіть що там було. Там же на Майдані всіх дубинками порозганяли..

− Та да, Європа, нам не світить.

− Чого? Ще на наступному саміті можна буде підписати.

− Ага, тільки, якщо Президент буде інший..

Їдемо далі. Провідниця в сусідньому купе заводить розмову “шо там на Майдані..”.

Я, транслюю їй новини прочитані тільки-но в інтернеті.

− Розгнали там всіх дубинками.

− Ну и правильно, чего там стоять, не могут жить спокойно. С жиру бесятся, вот и повыходили, делать им нечего.

Фото: Андрей Хартанович/endryx.livejournal.com

***

29 листопада. Опівночі

Мінський вокзал виблискує як нова копійка. Багаторівневі ескалатори, зал очікування зі зручними м’якими сидіннями. Люди чекають посадки на свій потяг. На сидінні навпроти придрімав чолов’яга. До нього підходять двоє з написом “Милицыя” на спині. Смикають його за плече. Прокидається. 3-хвилинна розмова і вони змушують його піднятися і піти з залу очікування. Спати не можна.

Сідаю в потяг на Київ. В моєму купе жінка, років за 50.

− Ой, ваши майданы на всех каналах сейчас показывают.

− Да, уже неделю там стоят.

− Так они же там все за деньги, купленные.

− Почему так думаете?

− Так по телевизору же показывали, рассказывал молодой человек на камеру, что сколько простоял там, столько и заплатят. 40 или 50 гривен в час кажется. Это ж Европа всем этим майдановцам платит.

− А по какому каналу показывали?

− Да уж не помню, или по российскому или по нашему белорусскому.

***

29 листопада. Обід

Великий білий автобус-шатл везе нас, журналістів в центр міста, на кафедральну площу.

В автобусі перші декілька хвилин після посадки гнітюча атмосфера. Про себе думаю: коли навіть журналісти не жартують з приводу ситуації, що склалася — це страшно..

– Я боюся повертатися в Україну, здається тепер це інша країна, - одна з перекладачок, що їде з нами в автобусі, взяла близько до серця цей фарс.

Або чому фарс? Фарс - це коли розумна людина свідомо видає бажане за дійсне. А участь Януковича в саміті східного партнерства більше була схожа... на дитячий майданчик. Діти граються в пісочниці, діляться іграшками або б’ються за них, уявляють себе водіями машин — мікросоціум одним словом. І тут приходить дитина приблизно того ж віку. Але її вихованням особливо ніхто не займався — мама випиває, тато б’є. Дитина забирає іграшки, викидає їх і ламає, руйнує пісочні замки. І в контакт з іншими не вступає. Набідосив й побіг далі.

Фото: Макс Левин

Після закінчення останньої офіційної події саміту — переговорів за круглим столом, з’являється інформація про прес-конференцію Януковича за дві години, о 13.30. Протягом цих двох годин, інформація ще декілька разів змінюється. Ніби це буде брифінг і тільки для журналістів президентського пулу. Бачу Мишу Марківа, фотографа Адміністрації Президента. Він не знає нічого конкретного про конференцію. Журналісти перемовляються: її, конференції, не буде.

Поза тим, о 13.20 всі представники ЗМІ збираються. Дівчина-організатор з литовської сторони веде нас групою до зали, де має відбутися конференція.

- А вона взагалі буде? Ходять чутки, що її відмінили.

- До нас інформація про відміну не надходила. Зал зарезервувала українська сторона на 13.30

По дорозі зустрічаємо особистого фотографа Януковича Андрія Мосієнко з хлопцями із прес-служби.

- Андрій, а ти на конференцію шефа хіба не йдеш?

- А что за конференция, ничего не знаю. Янукович уже уехал.

***

Трьома годинами раніше. Церемонія підписання угоди

За 20 хвилин до початку зал вже наповнений офіційними представниками держав ЄС. Тут президенти, прем*єри, найвищі посадовці. Жваво спілкуються.

Януковича немає.

Грузинські і молдавські колеги знімають своїх Президентів. Їх вітають — деталі підписання вже відомі.

Янукович заходить в залу за декілька хвилин до початку — на обличчі легенька зверхня посмішка. Всім своїм виглядом він промовляє “Тоже мне, интеллигенты”. Демонстративно вітається за руку з усіма першими особами, які сидять в першому ряду. Так, ніби вони чекали тільки його. Сідає на своє місце, крайнє в другому ряду. Правіше від нього сидить тільки перекладач. Чомусь на півметровій відстані.

Фото: Макс Левин

Після вступних слів Баррозу, Ромпея, і Гібраускайте, присутнім пропонують подивитися музичне відео про єдність країн східного партнерства. В залі гасне світло. Янукович невідривно дивиться на екран, часто кліпає очима. Декілька разів легенько хитає головою, чи то в знак підтримки, чи нерозуміння — про що взагалі йдеться.

Фото: Макс Левин

На сцені Кетрін Ештон розціловує президента Молдови ніби дорогого зятя. В сім’ю прийняли.

Молдавський фотограф співчутливо питає “Ваш хоть на сцену-то вийдет?”.

28 листопада

Церемонія приїзду перших осіб у Президентському Палаці. З інтервалом в 5 хвилин на внутрішню площу палацу заїжджають кортежі з 4-5 машин.

Всі кортежі однакові: дві машини поліції, два-три БМВ представницького класу. Меркель, Оланд. Після приїзду Ромпея і Баррозу двері в палац зачиняються. Організатори повідомляють, що Президенти України, Молдови і Грузії приїдуть десь за годину. На вулиці дуже холодно, але приїзду нових учасників східного партнерства чекають не тільки журналісти Молдови, Грузії і України. Європейські журналісти продовжують мерзнути разом з нами.

Ось нарешті виють сирени, один за одним виходять Президенти Молдови, Грузії. Янукович приїжджає останнім. Обличчя світиться гордістю. Хтось з журналістів вигукує “як настрій?”. Янукович радісно показує палець догори — все ок!

Фото: Макс Левин

27 листопада. Київ, аеропорт Жуляни

У Вільнюс летить декілька десятків українських журналістів. Шукаємо стійку реєстрації на Вільнюс. Хтось з працівників аеропорту питає

“Ви на Москву?”.

Макс Левин Макс Левин , Фотокорреспондент LB.ua
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram