Жовта триповерхова будівля часів пізнього совка. Поруч із синіми табличками “Києво-Святошинська об'єднана податкова бла-бла-бла ГУ чогось там”, красується біла (зміни ж, реформи!) - “Центр обслуговування платників податків”. Обслуговувати будуть. Ну, вже не так страшно. Заходжу.
Ліворуч віконце, мила молода дівчина з глибоким декольте у відповідь на питання: “Як мені до податкового інспектора потрапити?” відрізає: “Якого інспектора? Чого ви вирішили, що вам до нього?”.
- Та ось, є питання по штрафах ЄСВ.
- Прямо по коридору, до модераторів у відкритий простір.
Ага, іду. Відкритий простір, мрію вже: кава-автомат у куточку, зручні крісла-мішки, дівчатка в синіх костюмах стюардес, вай-фай і прочіє радості для платника податків. Ага.
Коридор розширюється до розмірів невеликої кімнати. Два столи навпроти один одного з жінками-податковими модераторами. Стенд зі зразками заяв. Жінки захоплено спілкуються між собою про щось дуже важливе (здається, про переїзд в інший кабінет), не звертаючи уваги на відвідувачів. “Плебеи, подождите”, - такий напис був би дуже доречним на їх спинах.
- Что у вас там? Только давайте быстро, мне тут важный документ нужно закрыть.
- Дізнатися, чи нема у мене штрафів по ЄСВ.
- Код говорите.
- 29-лалалала-56.
- Тааааак. По ЕП у вас все нормально. А вот по ЕСВ тут штраф висит, 1600 с копейками.
- Так я ж пеню сплачував і штраф на рахунок!
- У вас есть переплата по ЕСВ, но чтоб ее в штраф засчитать, нужно к инспектору идти.
- Як же я міг дізнатися про це? Квитанцій, штрафів не приходило на пошту.
- К инспектору нужно. Вы сейчас идите дальше по коридору, там двери “Служебное помещение”. Проходите, там лестница на третий этаж. Когда упретесь в железные двери с металлической решеткой, набирайте приемную, там телефон справа, за вами выйдут.
Слушаюсь и повинуюсь. Залізні двері із залізними ґратами. В колоніях такі бачив. Справа, і дійсно, телефон.
Приймальня, код 100. Піднімаю слухавку, страшенний інтершум, за яким не чутно гудків. Набираю “100”. No answer. І так 5 разів. З того боку дверей, зі сторони таємничого третього поверху, спускається жінка. Платник податків, напевно, якого вже обслужили.
Вийти не може, правда. Двері з того боку не відчиняються, так само, як і з цього. Потрібний чарівний ключ-таблетка. Дзвінки в домофон – так само no answer.
Жінка нервує, з мого боку підтягується ще один платник податків. Нервуємо разом. Намагаємося викликати підмогу з найближчих кабінетів другого поверху. Болт вам, даруйте на слові. “Пусть вас выводит тот инспектор, к которому вы приходили!” А якщо у них, інспектора з платником, стосунки не склалися? Ну, буває таке, погода, настрій не той, розмір штрафа не відповідає очікуванням. То що, шансів вийти вже немає?
Хвилин за десять ми все ж помінялися місцями – жінка, яку обслужили, вирвалася на волю, а ми піднялися на третій поверх шукати таємничого інспектора.
Темний коридор, світло від вікна в кінці кооридору. Кабінет 34. Тук-тук. У величезному кабінеті сидить за комп'ютером одна жінка.
- Доброго дня!
Погляд в мою сторону без жодних емоцій і слів. І далі в монітор.
- Доброго дня!
- Шо ви хотіли?
- Мені інспектор потрібен.
- Хто вас сюди направив?
- Та на першому поверсі, модератор.
- Яке у вас питання?
- ЄСВ, штрафи.
- Ви дуже поспішаєте? У мене дуууже важлива справа, треба доробити, почекайте хвилини три в коридорі?
- Ок, почекаю, якщо хвилини три.
Десять хвилин очікування минають, як три. Куди ж мені поспішати?
Заходжу, з'ясовуємо мої питання. Погоджуюся все заплатити. Правда, треба ще дочекатися квитанції про штраф і ще раз підїхати, підписати. О, боги. Ну звісно, це не проблема. Буду тільки радий.
Виходжу. Металеві двері, ґрати. Повертаюся за “своїм” інспектором. “Випустіть будь ласка!”. Вона мовчки бере чарівну таблетку-ключ і спускається зі мною до ґрат. “Пік-пік”, і я на волі.
Добре, що у нас з інспектором все добре склалося!