Урядовці постійно розглядали і розглядають податкову систему лише в якості фіскального інструменту наповнення бюджету. При цьому ніколи не робилось спроби сформувати, якщо хочете, податкову складову загальної філософії економічної політики уряду. Відсутність стратегії розвитку країни, чітко визначених пріоритетів, задач, що стоять перед державою, не дозволяє членам уряду дивитись на податки не тільки з фіскальної точки зору, а ще як на інструмент, за допомогою якого можна і потрібно регулювати та стимулювати ті чи інші економічні процеси. Хоча, очевидно, саме з цього мала б початись підготовка змін до ПК. І не виключено, що можновладці з’ясували б, що починати реформування економіки потрібно не з податкової системи, а, наприклад, з визначення принципів витратної частини бюджету та моделі функціонування системи соціального страхування, яка в існуючому вигляді заганяє економіку в тінь, може навіть в більшій мірі, ніж податкова та регуляторна політика.
Але маємо те, що маємо.
Оподаткування малого бізнесу та самозайнятих осіб
Навряд чи можна знайти хоч одного політика в України, який би не розсипався в компліментах на адресу представників малого бізнесу та не проголошував багатослівні промови щодо їх важливості та корисності для розвитку української економіки.
Незважаючи на це, дискусія, що точиться зараз в ЗМІ, показує доволі поверхневе уявлення переважної частини урядовців, політиків, громадських активістів про справжню роль та значення малого бізнесу в ринковій економіці.
Пропозиції, що проголошуються урядовцями, опозицією, експертами і самими представниками цього малого бізнесу, свідчать про прямо протилежні точки зору на те, в якій спосіб потрібно оподатковувати цей прошарок підприємництва. Одні з, начебто, ліберальних підходів проголошують, що всі мають платити однакові податки і в однаковий спосіб, інші закликають залишити все, як є зараз. Хоча, очевидно, що і перші, і другі, з яких би міркувань вони про це не говорили, відверто не праві.
Річ не тільки в банальному популізмі, як опозиції, що не дивно, так і урядовців, які не можуть позбавитись кампанійщини. Проблема більше полягає у відсутності чіткого розуміння особливостей діяльності малого бізнесу в ринковій економіці.
Поширеною є думка, що в розвинутих країнах малий бізнес забезпечує основу податкових надходжень від бізнесу до бюджету. Це не зовсім так, а, точніше, зовсім не так. Малий бізнес, формуючи в розвинутих країнах, більше п’ятдесяти відсотків від ВВП, є куди меншими донорами бюджетів ніж великі корпорації. Великі підприємства з великими оборотами, з автоматизованими процесами виробництва значно більш значущі для формування державного та місцевих бюджетів. Ефективність та продуктивність праці на них, як правило, значно вища ніж у малого бізнесу.
Насправді, малий бізнес не конкурент для великих підприємств, він формує середовище, в якому ті працюють.
При всьому цьому роль малого бізнесу та увага до нього з боку можновладців в більшості країн дуже велика.
По-перше, це пов’язано з тим, що малий бізнес вирішує проблему працевлаштування та доходів для існування мільйонів пересічних громадян, які об’єктивно не можуть бути всі задіяні на великих підприємствах. Наявність таких доходів забезпечує збільшення роздрібних покупок товарів та послуг з боку населення, що в свою чергу збільшує надходження з податку на додану вартість. Бо саме населення є головним платником цього податку.
По-друге, малі підприємства та підприємці, які сприймаються нашими урядовцями виключно в якості ринкових торговців, в розвинутих країнах забезпечують не тільки левову частину послуг, але ще на умовах субпідрядів та аутсорсингу здійснюють виробництво дуже значної частини комплектуючих, які великим підприємствах виготовляти самостійно просто невигідно.
По-третє, малі підприємства значно ефективніше в розробці та впровадженні новітніх ідей та технологій. В розвинутих країнах саме на малих підприємствах виконується більша частина науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР). До речі, як приклад, Україна входить в п’ятірку найбільших в світі постачальників програмних продуктів, і майже сто відсотків їх розробляється малими підприємствами та самозайнятими особами. В той же час ефективне впровадження НДДКР можливе лише за умови великого масового виробництва.
Отже, розглядати малий бізнес виключно через призму фіскальних потреб бюджету щонайменше недалекоглядно.
В той же час, незначний обсяг робіт та послуг не дозволяє представникам малого бізнесу вести управлінський та податковий облік в такому ж вигляді, як і великим підприємствам. Умовно-постійні адміністративні витрати, пов’язані з обліком, будуть для них просто не підйомні. Вони також не можуть конкурувати з великими підприємствами, бо витрати на одиницю продукції у них значно вищі. Всі матеріали та обладнання вони купують за більшу ціну. Позиковий капітал для них дорожчий. Конкуренція на ринках збуту вища, а значить норма прибутку – нижче.
Тому коли пропонують встановити для малого бізнесу такі ж умови оподаткування, що і для великого капіталу, то тим самим фактично свідомо чи в результаті своєї непрофесійності бажають їх знекровити, не дати можливості вирости спочатку до розмірів середнього, а потім і великого бізнесу.
За таких умов зникатимуть соціальні ліфти, які дозволяють найбільш активним членам суспільства в законний спосіб досягти багатства та успіху. А якщо це так, то неминуче в таких індивідуумів виникатиме бажання досягти свого в інший спосіб – незаконний. Через намагання стати чиновниками і отримувати хабарі, приймати участь в кримінальних угрупованнях чи радикальних політичних організаціях. Варіанти різні, але для держави та суспільства негативні наслідки цілком очевидні.
Виходячи з цього встановленню системи пільгового та спрощеного оподаткування малого бізнесу немає альтернативи.
Інша справа, що діюча система спрощеного оподаткування спрямована не стільки на підтримку та розвиток малого бізнесу, скільки на створення умов для ухиляння від сплати податків з боку середнього та великого бізнесу.
Основним недоліком є те, що її використовують для виведення в готівку прибутків підприємств, що знаходяться на загальній формі оподаткування. Це набуло настільки масового характеру, що не зважати на це вже щонайменше нерозумно, тому зміни необхідні.
Питання в тому – які?
Спрощена система оподаткування не повинна означати суттєве зниження податкового навантаження на малий бізнес. Інакше це лише стимулюватиме спроби податкової оптимізації для великих підприємств. Тому ставки податків при спрощеній системі мають забезпечувати гнучкість для переходу зі спрощеної до загальної системи оподаткування, при цьому вони не повинні створювати передумови перекидання доходів з великих підприємств на малі.
За таких вимог не потрібно боятися збільшувати максимальний обсяг доходів суб’єктів підприємницької діяльності, які дозволяють діяти за спрощеною системою оподаткування.
З урахуванням нинішнього курсу національної валюти до іноземних валют, і сто мільйонів гривень не є зависоким граничним обсягом виручки для використання спрощеної системи оподаткування. Як на мене, було би доцільним орієнтуватися десь на еквівалент 20 млн. євро.
Взагалі, чим більше суб’єктів підприємницької діяльності знаходитимуться на спрощеній системі оподаткування, тим меншими будуть витрати на загальне адміністрування податкової системи та потенційні корупційні можливості в ній.
Але при цьому потрібно зрозуміти, головною причиною ухиляння від сплати податків з боку представників малого та середнього бізнесу є нарахування на фонд оплати праці. У малих підприємств витрати на зарплату складають від 50 до 90 відсотків всіх витрат. В той же час у великих підприємств вони значно менші. Так, для металургійних підприємств витрати на оплату праці з урахуванням єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ЄСВ) складають від 8 до 12 відсотків. Для машинобудівних – від 15 до 20 відсотків. Тому для них питання розміру ЄСВ має другорядне значення.
Проблемі реформи соціального страхування я планую присвятити окремі дві статті, тому тут лише хочу категорично наголосити, без реформи сплати ЄСВ, яка передбачатиме кардинальне зменшення тиску на фонд зарплат, ми не вирішимо питання створення прийнятних умов оподаткування малого і середнього бізнесу та самозайнятних осіб.
Хотілось би, також, зазначити, що сплата фіксованого податку для фізичних осіб–підприємців (ФОП) не повинна бути тотожна сплаті податку на доходи фізичних осіб. Інакше виникає суттєва податкова дірка, яку використовують для уникнення від сплати податків.
Можливий варіант врегулювання цього питання я бачу в тому, щоби зменшити максимальний розмір доходу для ФОП, який може бути у них при спрощеній системі оподаткування. При цьому, в разі досягнення цього максимуму, з сум, які його перевищують, має сплачуватися податок на доход фізичних осіб на загальних умовах.
Інша справа, що політику уряду з відновлення диференційованих ставок податку на доходи фізичних осіб я вважаю відверто помилковою. Плоска ставка податку в українських умовах є більш доречною. Диференційовані ставки хоча і виглядають, як більш соціально справедливі, але лише стимулюють «тінізацію» ділової активності. Більш ефективним інструментом оподаткування заможних громадян є податок на розкіш та акцизи на коштовні товари, такі як автомобілі, яхти, літаки, діаманти.
P.S.
Звертаю увагу, що я не пропоную якісь кількісні показники ставок та розмір доходів для оподаткування за спрощеною системою. Це потребує обговорення з представниками малого бізнесу та ФОП різних видів підприємницької діяльності.
Йдеться про загальний підхід, який має бути використаний про застосуванні спрощеної системи оподаткування.