Від часу свого заснування в 1918 році, українська Академія наук замислювалася, як передовий авангард науки в країні. Тривалий час вона такою і була. Величезна кількість наукових винаходів були зроблені в українській Академії наук в XX столітті, багато з них були доведені і до впровадження в народне господарство. Незважаючи на той факт, що першочерговим завданням Академії наук є розвиток фундаментальної науки, слід визнати, що все-таки кінцевою метою науки є її практичне застосування. Принаймні, держава завжди цього вимагатиме, оскільки вона фінансує Академію наук з бюджетних коштів. Тому об'єднання вчених в наукові корпорації (академії) мало на меті планувати науковий процес для підвищення його внеску в розвиток культури та економіки.
У ХХ столітті Україна (в особі УРСР) у багатьох високотехнологічних секторах економіки, завдяки розвиненій українській науці того часу, по наукових і технологічних показниках посідала високі місця в світі.
Після здобуття незалежності на початку 90-х, і особливо уже в XXI столітті, прогрес науки різко сповільнився. Що, в свою чергу, уповільнило економічний розвиток країни. Тут справа не тільки в погіршенні фінансування науки (недолік фінансування - основна причина відсутності великих досягнень НАНУ з точки зору її теперішнього керівництва). Кудись зникла самомотивація українських вчених. Багато чого в науці можна домогтися і без великого фінансування, якщо у вчених зберігається інтерес до наукової діяльності.
Ми з 2014 року знаходимося в стані гібридної війни з Росією. Розглянемо, що зробила НАНУ для зміцнення і розвитку українського ВПК і створення наукової оборонної національної доктрини? Практично нічого. Причому, я зараз не буду говорити про виробництво військової техніки. Є питання більш високого рівня, в яких у нас повний провал, і допомогти вибратися з нього повинна в тому числі і НАНУ. Повинна, але поки не допомагає.
У нас немає військової доктрини, адекватної особливостям сучасної гібридної війни (і з Росією, і взагалі), отже, ми не розуміємо, як нам вибудовувати свою оборонну стратегію. Існуюча нова редакція військової доктрини була морально застарілою вже в момент її прийняття, і значно, виходячи з розвиненості її постулатів поступається російській військовій доктрині. Нам потрібно не розвивати ВПК за всяку ціну, невідомо на яких принципах, а спочатку визначити - якою має бути наша оборонна стратегія в нових умовах гібридної війни, на чому в першу чергу слід концентрувати увагу і зусилля. І тільки потім, виходячи з цієї стратегії, визначати, які оборонні засоби нам необхідні для її реалізації. Не можна міняти місцями причини та наслідки. Можливо, внаслідок цього аналізу нам стане зрозуміло, на чому ми маємо сконцентруватись у виробництві військової продукції, а що не потрібно робити взагалі.
Нобелівські лауреати з економіки Джордж Акерлоф, Джозеф Стігліц і Майкл Спенс отримали свої премії за аналіз ринків із асиметричною інформацією. На їхню думку, асиметрія існує всюди, в тому числі і в політиці. Сьогодні не тільки в Україні, але і у всьому світі, до влади приходять молоді політики, яким об'єктивно не вистачає ні знань, ні досвіду, які необхідні для вирішення державних завдань високого рівня складності (це не вина молодих політиків, вони об'єктивно не можуть в такому віці мати відповідну глибину знань). Оборона країни - завдання високого рівня складності. Для її успішного вирішення потрібна високоякісна експертиза, яка усуне асиметрію в сприйнятті важливої і складної інформації політиками. І ця експертиза потрібна перш за все від української Академії наук.
НАНУ має донести до наших молодих керівників, дуже необхідні їм сьогодні «Rêveries» Моріца Саксонського і «Стратагеми» Харрі фон Зенгера - перлини світової воєнної і політичної думки, які не втратили своє значення і нині.
У. Черчилль у своїх мемуарах писав, що його під час Другої світової війни по-справжньому потрясли лише дві події. Однією з цих подій було потоплення в Південно-Китайському морі 10 грудня 1941 року гордості британського флоту - лінкора «Принца Уельського» і лінійного крейсера «Ріпалс» лише декількома десятками японських літаків. Після цього Черчилль зрозумів, що час великих лінкорів-дредноутів, безроздільно домінуючих на морях з початку XX століття, закінчився і пора переходити до нової філософії морської війни, як і війни взагалі.
Нашим молодим політичним керівникам зараз не вистачає таких прозрінь, і їм їх повинні підказати вчені НАНУ. Вони повинні поділитися з політиками знаннями про те, що сьогодні застаріло в нашій військовій доктрині і відповідно в нашому ВПК. Саме вчені НАНУ сьогодні мають системно співвіднести ці дії з іншими необхідними і невідкладними діями в сфері економіки, дипломатії, державної пропаганди, і відповідним способом їх збалансувати. Можливий внесок в майбутню перемогу над Росією в «гібридній» війні дадуть не традиційні військові формування, а інші державні інститути. Згадаймо, наприклад, що Третю Світову («холодну») війну СРСР (а Росія - правонаступниця СРСР) програв не на традиційних полях битв. Із озброєннями в СРСР справи йшли, як раз, добре.
Філософія і техніка мистецтва війни практично не змінюється ось уже близько 2500 років. Відомий британський військовий експерт Безіл Ліддел Гарт, людина, яка винайшла концепцію бронетанкових військ в XX столітті, автор трактату «Стратегія непрямих дій», писав, що нічого нового у військовій стратегії з часів давньокитайського стратега Сунь-цзи (V століття до н.е.) не було придумано. І що дві кровопролитні війни - Перша і Друга світові - відбулися лише тому, що європейські стратеги погано були знайомі з вченням Сунь-цзи і керувалися виключно вченням Карла Клаузевіца, яке домінувало у військових академіях і генеральних штабах Заходу, починаючи з другої половини XIX століття. А Клаузевіц перше місце за важливістю у війні відводив безпосередньо бою на полі бою. Тим часом у Сунь-цзи бій знаходиться тільки на третьому місці, після «руйнування задумів противника» (перше місце ) і «руйнування його союзів» (друге місце).
Для того, щоб це знати і відповідно відобразити таке знання в українській оборонній стратегії, вистачить і того фінансування, що є сьогодні у НАНУ. Було б бажання знати! Мені можуть заперечити, а це хіба справа НАНУ? Я рішуче відповім - так! Вчені НАНУ повинні бути (принаймні намагатися бути) першими в змаганні вчених і експертів, інакше чим тоді взагалі виправдати існування НАНУ, якщо її діяльність під час триваючої гібридної війни з Росією взагалі ніяк не пов'язане з життям суспільства, в якому вона живе і працює, і від якого вона отримує фінансування (нехай на думку багатьох і недостатнє). Адже забезпечення фізичного існування суспільства є головним і першочерговим завданням будь-якого суспільного інституту, яким і є НАНУ. Так завжди було в історії - вчені завжди були на передовій військової науки.
Тому, в сучасній оборонній стратегії необхідно відобразити всі досягнення науки доби четвертої промислової революції. І саме відобразити той факт, що сучасні війни між державами ведуться не тільки традиційною зброєю, але і іншими засобами - пресою, телебаченням і соціальними мережами, дипломатичної боротьбою (тайною і явною). Газети, телебачення і соцмережі зараз не тільки є сучасними медіа, які інформують населення, але і зброєю масового ураження. Якщо вивести людину з бою тим, що ворог зробить його своїм прихильником, непротивленцем агресії, то це можна прирівняти до поразки військ в традиційному стилі (на полі бою), як це переважно робилося в попередні епохи. Я не закликаю відмовитися від традиційних військ, але ніхто ж не робив у нас експертизи, яка їх кількість нам справді потрібна, яке вони повинні мати озброєння, і скільки воно буде коштувати. А аналіз таких речей творить чудеса. Чи розуміють це в РНБОУ та НАНУ?
Наприклад, під час Другої світової війни видатний фізик Фрімен Дайсон за допомогою математичних моделей значно поліпшив ефективність бомбометання британських ВПС. Ця низьковитратна з боку держави, але першокласна в сенсі наукової якості діяльність Дайсона мала високу результативність на полі бою.
У наш час Ілон Маск знайшов захоплених космонавтикою вчених і інженерів (таких же захоплених, як і він), і вони змогли знизити витрати на виробництво космічної техніки (а це технології подвійного призначення) на порядок. При тому, що раніше експертам NASА таке радикальне здешевлення виробництва техніки здавалося неможливим. І ось тепер завдяки його науковому підходу (на його думку, потрібно вирішувати прикладні інженерні проблеми на самому фундаментальному науковому рівні) ми бачимо початок кінця російського впливу на світове освоєння космосу.
Ми не зможемо успішно чинити опір Росії без допомоги наших вчених, без Академії наук, тому що в сучасну епоху це неможливо. Неможливо відстояти незалежність країни в стратегічній перспективі, якщо у ворога є військова доктрина (доктрина начальника генерального штабу ЗС РФ генерала Герасимова, яка передбачає співвідношення невійськових і військових дій, як 4: 1 на користь невійськових методів), що відповідає умовам сучасності, а у нас такої доктрини немає. І вина за це лежатиме, насамперед, не на політиках, а на вчених, які повинні знати, як боротися з ворогом, і наполегливо доносити своє знання до політиків. А після цього, разом з ними розробити адекватну, економну (на більше у нас сьогодні не вистачить коштів) оборонну стратегію, що поєднує в собі універсальну тисячолітню військову філософію, з пріоритетом непрямих гібридних дій, що визначає вивірену стратегію дипломатичної боротьби. До того ж з стратегію, засновану на сучасній науці. Ну і звичайно відтворити міць нашої армії і її озброєння, виробленого українським ВПК, без них поки не обійтися. Але це повинна бути невелика, дуже професійна, дуже технологічна і, в силу цього, дуже ефективна армія, озброєна знаннями, які створені вченими з НАНУ.