На попередньому американсько-російському саміті в Гельсінкі 2018 року за участю президентів Трампа і Путіна хоча б була спільна пресконференція. Попри те, що конкретних підсумків теж не було і про той саміт зовсім забули. Але на цьому саміті навіть такої пресконференції не було! І Путін спеціально підкреслив, що вони з Байденом не обмінялися запрошеннями відвідати Вашингтон і Москву. Здавалося б, звичайна протокольна подробиця, у епоху коронавірусу навіть ввічливість, яка нікого ні до чого не зобов'язує. Однак і цього жесту не було. Якщо ж вважати підсумком саміту згоду з небезпекою ядерної війни, то ми відразу ж потрапляємо в епоху 62-річної давності, коли перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов домовлявся з президентом Дуайтом Ейзенхауером. Але навіть у тих переговорах було більше змісту.
Ще до Женеви ми розуміли, навіщо цей саміт президенту Путіну з його прагненням продемонструвати, що ніякої міжнародної ізоляції немає і він, незважаючи на вигнання з «вісімки», залишається одним з лідерів сучасного світу. Тепер ми розуміємо, навіщо ця зустріч була потрібна президенту Байдену. По-перше, це його стиль – розмовляти у будь-якому випадку, навіть якщо це жорстка розмова. По-друге, йому важливо було донести до Путіна, що Захід буде серйозно реагувати на його дестабілізаційні дії. (Навряд чи для Путіна це важливо, тому що будь-яка жорстка реакція позначається насамперед на економіці Росії і рівні життя її громадян, а Путіна це абсолютно не цікавить, йому б своїх силовиків прогодувати і досить). По-третє, Сполучені Штати зараз набагато більше стурбовані Китаєм, а не Росією – це було помітно навіть на пресконференції американського президента. І Путін, на думку Байдена, повинен якось розділити його заклопотаність – адже в нього такий довгий кордон з Китаєм!
Але Путін навряд чи тут стане союзником Байдена просто тому, що успіхи Китаю – це і його успіхи. Країна, яка стверджує, що авторитаризм може процвітати – гарант того, що путінський режим збережеться ще на десятиліття. А от Америка з її прихильністю до демократії – зовсім не гарант. Вона ворог. Ворог не Росії. Ворог особисто Путіна і його шпани.
Саме тому це був приречений саміт. Але для України він став не просто констатацією статус-кво, а скоріше навіть прогресом. Напередодні зустрічі Байдена з Путіним на саміті НАТО було підкреслено, що Україна зможе отримати ПДЧ, а сам Байден зазначив, що Крим і Донбас не є перешкодою для нашого вступу в НАТО. Таким чином, було ще раз продемонстровано, що Путін може скільки завгодно проводити свої уявні «червоні лінії», а Байден може впевнено їх ігнорувати. І так, це навряд чи призведе в найближчому майбутньому до врегулювання ситуації на Донбасі. Але може призвести до нерозповсюдження конфлікту на нові регіони України – бо, виявляється, скільки не окупуй, а євроатлантичної інтеграції це не зупинить. Що ж, у нинішній ситуації вже це буде для нас досягненням і головним підсумком саміту в Женеві.
