ГлавнаяОбществоЖиття

«Ми все життя втратили». Як живуть потерпілі від вибуху на Позняках, що вже мусили б отримати нове житло

Уранці 21 червня 2020 року в спальному районі Києва, біля станції метро "Позняки", пролунав вибух. Спрацювали сигналізації автомобілів, припаркованих за півтора кілометра. У будинках на сусідніх вулицях затремтіли вікна. Уламки стін відкинуло на 200 метрів. 

Біля дому досі стоїть вигоріла червона машина, дах якої погнуло уламком стіни. Від остаточного падіння стіни під’їзду стримують натягнуті рятувальниками троси. Шматок стіни спирається на сусідній будинок ― звідти теж виселили частину родин. На балконах полишалися коробки та вже всохлі вазони. Знизу видно, як у квартирі без підлоги колихаються рожеві штори, легкий тюль вилітає через вікно. Місцеві, що лишилися жити в інших під’їздах, поспіхом віднікуються від розмови. 

Результатів експертизи досі немає, та найбільш обговорювана версія ― у будинку на Крушельницької, 1/5 стався вибух газу. Під уламками стін загинули п’ятеро людей. Усіх мешканців під’їзду та кількох квартир сусіднього будинку виселили. Хтось отримав обіцяну фінансову допомогу, комусь обіцяють квартиру, а хтось досі не має нічого. LB.ua розповідає, як облаштовують життя після втрати всього. 

Рятувальники працюють на місці вибуху
Фото: EPA/UPG
Рятувальники працюють на місці вибуху

«Ці тарілки мали значення»

Вечір 19 червня був спекотним. Київський житловий масив Позняки добряче нагрівався за день ― всуціль посаджені однакові будинки затримували гаряче повітря і віддавали отримане за день тепло. Таня встигла заплатити за комунальні послуги, лишила вдома робочий ноутбук і документи. Планувала консервацію фруктів і овочів, тож вимила холодильник. Від спеки в неї набряклі пальці. Жінка заледве одягла обручку. Іншу, подаровану чоловіком на заручини, вирішила лишити. Так само зняла годинник ― подарунок брата на 25-річчя. Вони з батьками саме збиралися їхати в село ― нащо ж там прикраси, ще згубляться.

Тих подарунків Таня вже не побачила, і чистий холодильник не знадобився. 

Через два дні, недільного ранку, вони з мамою були на городі. У цей час Тані кілька разів телефонували подруги. Коли ж вона нарешті відповіла на дзвінок, почула: «Біля вашого під’їзду щось вибухнуло». Подумала, що, певно, нічого серйозного. Зрозуміла помилковість тієї думки, тільки-но відкрила фото, надіслане подругою ― у стіні зяяли діри замість стін сусідських квартир на шостому та сьомому поверхах. 

Фото: EPA/UPG

Сім’я спакувала в авто мішки та ящики ― і за три години вони були в Києві. Дорогою думали, що заберуть найважливіші речі, будинок відремонтують і до нього повернуться мешканці. Бо ж навіть на фото було видно, що у їхній квартирі навіть не вилетіли вікна, та й квіти на балконі лишилися. Та заледве побачивши подвір’я, зрозуміли: додому вже не повернуться. Під’їзд і найближчий двір обнесли червоно-білою стрічкою, поміж машин рятувальників, пожежників і лікарів, мов мурашки, метушилися люди. 

Наступні два дні від ранку і до ночі Таня з чоловіком, мамою і татом приходила під зруйнований дім, сподіваючись, що їх впустять забрати речі й документи. До квартир чотирьох нижніх поверхів заходили рятувальники разом зі слідчим, мешканці по телефону пояснювали їм, які речі забрати, де лежать документи та цінності ― так їх і виносили. Та за три дні, поки шукали тіла п’яти загиблих, стіни осунулися, і на вищі поверхи по речі й документи вже нікого не впустили. 

Родина Тані дві ночі провела у подруги на сусідній вулиці, а відтак переїхала до школи-інтернату, куди поселили постраждалих. Таня з чоловіком і її батьки отримали дві кімнати. 

― Спершу було відчуття, що ми в пансіонаті чи дитячому таборі, ― пригадує жінка: кілька ліжок у кімнаті, спільні душ і туалет, немає кухні. Усе так, ніби приїхали на два тижні, щоб потім повернутися додому, де все буде, як завжди. Але ми не повернемося вже ніколи. Ми все життя втратили. 

Фото: Макс Требухов

Таня вийшла з квартири у шортах, футболці і стареньких босоніжках. Телефон і дрібнички вкинула до наплічника ― так досі з ним і ходить. Тато щодня ходить у тих самих джинсах і тенісці ― з допомоги від небайдужих узяв кілька футболок, а от штанів, щоб пасували за розміром, не знайшов. Волонтери зібрали одяг, постільну білизну, зубну пасту, мило, порошок, бритву і піну для гоління, рушники і сушарку для одягу, місцева церква передала вентилятори. Привезли холодильники і пральні машинки. Щодня тричі привозять готові страви ― Таня каже, що хоч і не домашнє, і приїдається, але добре, що не треба купувати продукти й мультиварку. 

― У нас дуже гарні умови. Два ліжка зсунули, маємо стіл. І персонал дуже людяний ― я таких людей ще не зустрічала, ― розповідає. ― Перші дні ми всі були у своєму горі, а вони нагадували поміряти тиск, повечеряти, готували нам перекуси, фрукти приносили. Ми взагалі не розуміли, що відбувається. А вони так до нас поставилися добре, не за оплату чи похвалу ― а от просто тому, що вони такі. 

Тетяна
Фото: Макс Требухов
Тетяна

Таня каже: обіцяють у вересні забрати речі з квартир. Наразі складають план укріплення будинку, щоб потім зайти до решти 24 квартир, а вже після цього ― демонтувати під’їзд. Та в сусідньому під’їзді по стінах уже пішли тріщини, просіли вікна та двері, тож певності щодо майбутнього полишених квартир ніхто не має. Якщо обвалиться решта будинку, постраждалих буде значно більше. Поки що родина Тані не отримала сертифіката на квартиру ― їм виплатили лише 50 тисяч гривень. Цих грошей ще не витрачали ― переживають, чи не забракне, коли почнеться зима: ані теплого одягу, ані власного помешкання не мають. 

Родині Тані та решті мешканців надали довідки потерпілих, викликали як свідків. Але чи просувається справа, ніхто не знає ― не повідомляють новин, посилаючись на таємницю слідства. Жінка каже, що іноді виникає відчуття, ніби про них забули, а видача квартир затягується. Та із сусідами вони тримаються гурту. Розподіляють поміж собою волонтерську допомогу, вивчають документи і розбираються у нових для себе юридичних нюансах. Легше, поки зайняті ділом ― але коли зібралися разом на сороковини, від болю вже було не втекти. Щодня щось вкотре нагадує, що мали все ― а тепер не мають нічого. 

Психологині чергували разом з рятувальниками в перші дні після вибуху, але Таня каже, що тоді, в шоковому стані і з потребою перелаштуватися на нове життя, не відчувала нічого. А за кілька днів від нервів на руках виступили пігментні плями. 

Тих, хто під час вибуху був у будинку, тепер сполохує будь-який різкий звук ― навіть удар дверей у коридорі від протягу.

Таня лягає спати і щоночі подумки перебирає всі речі, що лишилися в квартирі. Подумки спаковує сумки. Складає інструкцію для рятувальників, щоб вони забрали найдорожче. Сама для себе знову і знову повторює, яку шафу відчинити і що дістати. Щоночі перед сном вона подумки прощається з домом, якого вже ніколи не побачить. 

Гуртожиток, де проживає Таня з сім'єю
Фото: Макс Требухов
Гуртожиток, де проживає Таня з сім'єю

Ще тяжче мамі. Вона 40 років пропрацювала в дитячому садочку. Має пенсію 3 тисячі гривень. Таня каже: усе життя вона збирала копійку до копійки й речі ― особливо м’які барвисті рушники, щоб на схилі літ не перейматися через побут. Тільки недавно почала купувати собі просто так улюблене морозиво з McDonald’s. Казала, що от нарешті в неї є все ― і можна пожити. А тепер знову не має нічого ― і треба повертатися до жорстких рамок. 

― Я ж не переживаю через холодильник чи телевізор. Це все можна купити, а є ж те, чого купити неможливо, ― Таня втирає сльози. ― Бабуся померла у 2011 році. Нам з чоловіком на весілля подарували камеру, і ми встигли її зняти ― де-не-де вона вигулькує на відео, чутно її голос. І це лежить на зовнішньому диску в кімнаті. Там лишилися наші дитячі фотографії. Мама любила рушники і посуд. Їй завжди на свята і річниці, та й на її весілля, дарували сервізи. Ми на кожне свято мали урочистий посуд і прибори. Хай не нові, але це була пам’ять. Ці тарілки мали значення. 

«Сертифікат на квартиру є, а заселитися не можемо»

Сусідами родини Тані були Недашківські. Інна та Володимир мали двох дітей ― Євгена і Настю. Таня пригадує, що у Володимира були золоті руки ― він і у власній квартирі робив ремонт, і на їхній кухні поклав плитку. Родини разом святкували дні народження і Новий рік, ходили на ранкову каву в гості, гуляли на весіллі сусідів. 

Тієї неділі Інна була на кухні. Зазвичай Володимир на вихідних вдома не бував ― як машиніст потяга виїздив кудись. Але саме того дня роботи не виявилося, тож чоловік був у вітальні. Євген тільки-но повернувся з роботи і приліг поспати. Коли о 10 ранку пролунав вибух, уся родина Недашківських була вдома, у квартирі №220 на шостому поверсі. Настя, що була у ванній кімнаті, єдина пережила вибух.

Настя Недашківська
Фото: ТСН
Настя Недашківська

Дівчина саме відчинила двері, щоб вийти до коридору, як посипалися стіни та стеля. Закричала, а згодом почула крик мами. І вона, і брат просили про допомогу, але Настя не могла дістатися до них крізь завали. Їхні тіла дістали через кілька годин. 

Тата вона вже не почула. Його тіло знайшли вночі другого дня. Настя самотужки вибралася з обваленого під’їзду.

Говорити про те, що трапилося, Настя досі не може. 

― У тому районі лишилося багато друзів, тому я часто приходжу до будинку, ― каже дівчина. 

Усім постраждалим в Офісі президента пообіцяли надати квартиру. Спершу казали, що в тому ж районі, та наразі видають сертифікати в інших частинах Києва. Настя отримала сертифікат 25 червня, 29 липня вже оформила право власності на нове помешкання. Та переїхати ще не може ― поки порожню квартиру облаштовують, живе в подруги. Коштів, які виплатили їй як постраждалій, повинно вистачити на ремонт нового помешкання, де поки що є лише голі стіни. Кожна родина, що лишилася без квартири, отримала від Київської міської державної адміністрації 50 тисяч гривень, від 60 до 80 тисяч отримали поранені, і по 100 тисяч отримали ті, хто втратив члена родини. Також на ремонт новобудов видали по 2950 гривень на 1 м2. Власникам трикімнатних квартир також надали 140 тисяч гривень на техніку та меблі. Усі, хто був офіційно зареєстрований у помешканнях, отримали від благодійного фонду «Майбутній Київ» по 2500 гривень на відновлення документів. 

Коли стало відомо, що Настя єдина вижила з родини, небайдужі почали збирати для неї одяг, засоби гігієни і гроші. Дівчина каже, що всього було вдосталь. Бюрократична тяганина з оформленням квартири також її оминула. 

Усього видали 21 сертифікат на квартиру, ще 19 родин чекають на нього. У Феофанії, біля станції метро "Лісова№, біля району ДВРЗ ― на Позняках наразі не селять нікого.

Місяць після обвалів місцева влада і представники Офісу президента зустрічалися з потерпілими раз на тиждень. Та от уже два тижні таких зустрічей не було. 

Президент Володимир Зеленський видав ключі від 12 нових квартир жителям будинку, що вибухнув у Києві на Позняках, 25 червня 2020
Фото: president.gov.ua
Президент Володимир Зеленський видав ключі від 12 нових квартир жителям будинку, що вибухнув у Києві на Позняках, 25 червня 2020

Сертифікат на квартиру не дає ні права власності, ані дозволу на проживання. 

Марина, чиї батьки мешкали на сьомому поверсі у квартирі, що сусідувала з місцем вибуху, порівнює сертифікат з вітальною листівкою: ніби й надіслали, але справа далі не просувається.

― Від квартири лишилися сині стіни кухні, ― каже жінка. ― Батьки поїхали за годину до вибуху, тепер обоє живуть у бабусі. Вони вийшли з дому з двома телефонами, флягою для води і термосом. У тій квартирі прожили 20 років, там усі речі, усі фотографії. Два роки робили ремонт ― батьки готувалися до пенсії. Два тижні тому купили новий телевізор. А тепер ми втратили все життя. Думали, що загинули ще й такса і кіт ― але собака вийшов із завалів через три дні, а кіт ― через десять. 

Родина має сертифікат на квартиру біля станції метро "Лісова", але заселитися не може ― їм ще не надали право власності. За яким принципом розподіляють квартири, люди не знають. Так само не знають, коли завершать експертизу зруйнованого будинку і чи вдасться забрати власні речі з квартир. 

Костянтин, що мешкав на п’ятому поверсі, права власності на нове житло досі не має. Під час вибуху він був у квартирі сам ― батьки поїхали на дачу. Рівно о 9:58 чоловіка аж підкинуло на стільці. Як і багато потерпілих, він подумав, що почався землетрус, тож став у дверях. 

Коли зрозумів, що поштовхи не повторюються, обійшов помешкання. У кімнатах посипалася штукатурка, і, шокований, він спершу скрушно подумав: «Знову доведеться пилососити».

Фото: Макс Требухов

На сходовому майданчику чутно було крики сусідки, чоловік котрої, як виявилося згодом, загинув під завалами. Тієї миті Костянтинові не було страшно. Двері легко відчинилися, він одягнув поношений домашній одяг, узяв документи, два ноутбуки і ― як потім виявилося, порожній ― гаманець. Того ж дня він поселився у школі-інтернаті. 

На відміну від сусідів, які стверджують, що відчували запах газу, Костянтин такого не пригадує. Каже, що відчував запах чогось горілого, а у версію з газом не вірить. Наразі результати розслідування не відомі ― таємниця слідства. Проте ще 26 червня заступник голови МВС Антон Геращенко заявив, що основна версія причини вибуху ― недотримання “Київгазом” технології перевірки лічильників. У “Київгазу” вилучили необхідні для слідства документи. Поліція відкрила кримінальну справу за статтею 270 Кримінального кодексу України – порушення вимог пожежної безпеки. Підозр поки що нікому не оголошено, слідство чекає на результати експертиз

― Я не знаю, допоки ми в інтернаті будемо. Але обіцяли, що ніхто без даху не залишиться, ― каже Костянтин. ― У нас дуже хороші умови, волонтери ще щось передають, хоч уже набагато рідше. Але добре, поки про нас говорять у новинах ― інакше всі забудуть. Уже починають забувати. Це нормально ― нам співчувають, але ми нікому, крім нас самих, і не треба. Але я вірю, що нас не обмануть. 

Будинки під питанням

Дехто з мешканців живе у знайомих, кілька родин - в школі-інтернаті, залізничникам видала номери в готелях «Укрзалізниця». Пошуком квартир для постраждалих займається Офіс президента. Житло обіцяли надати за 1,5 місяця. Термін майже сплив, а до нового помешкання досі ніхто не переїхав, хоча частина вже отримала сертифікати на квартири, зокрема в житлових комплексах «Кришталеві джерела» та «Лісова казка». Обидва комплекси зводили з порушеннями та без відповідних документів.

«Кришталеві джерела» почали будувати у 2009 році поруч із садово-парковим комплексом «Феофанія» і музеєм просто неба в Пирогові. Ця земля належала Інституту геологічних наук НАН України, і, як зазначає адвокат Віталій Чернілевський, забудовник не має необхідних документів. На площі 30 гектарів мали з'явитися квартали кількаповерхових будинків і окремих котеджів. Першу чергу ввели в експлуатацію у 2013-2014 роках, другу ― ще через рік. Проте не всі покупці, які інвестували в новобуд, отримали свою квартиру. 

ЖК 'Кришталеві джерела'
Фото: gdevkievezhithorosho.com
ЖК 'Кришталеві джерела'

Підписати акт прийому-передачі житла змогли теж не всі. Забудовник вимагав спершу підписати договір з компанією обслуговування «Холд груп». За умовами запропонованого документа, вона встановлювала ціни на газ вищі, ніж "Київгаз", паркінг на території був платний, ремонт у власних квартирах можливий лише з дозволу. Також необхідно повідомляти «Холг груп», якщо ви не перебуваєте певний час у квартирі. За порушення цих і решти пунктів передбачені штрафи, розмір яких призначають від випадку до випадку. Ті, хто відмовився підписувати цей договір, акт прийому-передачі житла не отримали. Це порушення процедури одержання квартири. При цьому деякі інвестори квартиру втратили: нібито вчасно не з’явилися для підпису акта, тож квартиру від них відкріпили і продали без їхнього відома

Ще кілька постраждалих отримали сертифікати на квартири в «Лісовій казці», що за 20 хвилин від станції метро "Лісова". Цей комплекс будували з порушеннями ― зокрема, змінювали цільове призначення території вже після початку зведення житлових будинків: замість центру дозвілля і промислової бази посеред лісу з’явилися багатоповерхівки. Узимку 2018 року перша спроба Департаменту земельних ресурсів легалізувати будівництво була невдалою, а навесні декларацію на зведення багатоквартирних будинків узагалі анулювали. Уже після початку незаконного будівництва і продажу квартир ЖК легалізували влітку 2018 року

Забудовник так само намагався передати цей житловий комплекс власній компанії обслуговування, перешкоджає створенню ОСББ. 1 серпня забудовник вимкнув у комплексі ліфти й освітлення, вимагаючи в мешканців доплатити для добудови комплексу. Ані "Київводоканал", ані ДТЕК не обслуговують «Лісову казку». 

ЖК 'Лісова Казка'
Фото: olx.ua
ЖК 'Лісова Казка'

LB.ua надіслав запит в Офіс президента з питаннями про те, чому постраждалим видали сертифікати на квартири в житлових комплексах, споруджених із порушеннями. Також ми очікуємо відповіді на питання, коли мешканці будинку отримають право власності на нові помешкання. Усе отримане опублікуємо. 

«Лишилися ні з чим ― ще й за документи платили»

На обіцяну допомогу мають право лише офіційно зареєстровані мешканці зруйнованого будинку. Тож родини, які орендували житло, лишилися без державної підтримки ― ані грошової компенсації, ані нової квартири для них не передбачено. 

У такій ситуації опинилися Ліля з мамою. Вони орендували квартиру на 7 поверсі трохи більше ніж пів року тому. Того ранку вибух стався в сусідній квартирі. Удома була тільки Ліля ― її розбудив раптовий гул. Дівчина подумала, що то землетрус, а вже за кілька хвилин її, ще сонну й налякану, виводили рятувальники. Вона встигла зняти відео ― через вибите скло видно вигорілий газон, де розкидані уламки стін, меблів і скла. По одній зі стін пішла тріщина, тхнуло газом, чимось горілим, у повітрі стояв щільний пил. 

― Коли мене евакуювали, я згадала про котика, що лишився в квартирі, ― пригадує Ліля. ― Він був до смерті наляканий. Я сиділа з котом і чекала, що ж буде далі. Друг приїхав мене підтримати. Коли вже сказали, що речі забрати не вдасться, я поїхала до сестри. 

Ліля чекала, поки дозволять зайти до квартири. Їй пообіцяли повідомити за кілька днів, проте ніхто до родини не звертався. Дівчина зателефонувала до райдержадміністрації ― її переадресовували з одного номера на інший або ж не відповідали. Тож вони з мамою самі поїхали до будинку, де їм сказали, що заходити заборонено, а прописаних мешканців уже поселили у школі-інтернаті. 

Фото: Макс Требухов

― Я не знаю, хто ще орендував квартири в тому під’їзді. Але допомоги нам не пропонували, я досі живу в сестри. Знаю, що до власника зверталися, ― каже Ліля. 

Дівчина не встигла взяти документи, тож переоформлювала їх. Вони з мамою написали заяву про втрату паспортів через вибух і заплатили за документи.

― Держава могла б допомогти з цим, ― обурюється Ліля. ― Ми ж ні в чому не винні. Лишилися ні з чим ― ще й за документи платити. Я досі не працюю, бо тільки недавно отримала паспорт. 

Ліля сама звернулася до школи-інтернату з проханням про допомогу. Її запевнили, що хочуть підтримати, і запропонували написати звернення до благодійного фонду ― Лілі виплатили кілька тисяч гривень. Точної суми вона вказувати не хоче, але ті гроші були мізером порівняно з втратою всього майна і попереднього способу життя. Проте орендарі в цій ситуації лишилися непоміченими.

***

Ми сидимо перед будинком на Крушельницької. Таня показує свою квартиру на шостому поверсі ― сіра стіна між світло-жовтим і темно-жовтим утепленням. Вона досі, зачитавшись книжкою, поривається виходити на станції метро "Позняки". Пам’ятає, переїхала сюди 23 роки тому, змінивши тісну кімнату на простору трикімнатну квартиру. Сміється, згадуючи, як вразили окремі душ і туалет. Пригадує, що замість «Епіцентру» тут були суцільні піски, куди мама просила не ходити. Знає кожну лавку в дворі і певна, о якій порі вона опиняється в затінку. Наосліп проходить кожною доріжкою між однаковими, ніби скопійованими, дворами. Може докладно розповісти, як обставлена квартира і де що лежить. Бачить вікно, яке привідчинила для провітрювання перед поїздкою в село. 

До всього життя Тані ― заледве сотня метрів. Та вона вже, певно, ніколи його не поверне. 

Фото: Макс Требухов

Оксана Расулова, журналістка
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram